YaChudo

Гренд-Слем

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

Ґренд Слем
частина Холодної війни (1947–1953)
Середземне море
ТипОб'єднані військово-морські навчання НАТО
Місце
Середземне море
ЗапланованоОЗС НАТО в Південній Європі
ЗавданняРозгортання протичовнових сил, авіаносних ударних сил і конвоїв
Дата25 лютого — 16 березня 1952
ВиконанняАдмірал Роберт Карні, головнокомандувач ОЗС НАТО в Південній Європі (CINCSOUTH)
РезультатНавчання успішно проведені

«Ґренд Слем» (англ. Exercise Grand Slam) — одні з перших масштабних військово-морських навчань новоствореної Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Проходили 1952 року[1][2] в Середземному морі з залученням військово-морських сил, які описували як «найбільшу армаду, зібрану в цьому регіоні з кінця Другої світової війни»[3]. Навчання стали одним з перших випробувань для ОЗС НАТО в Південній Європі. Разом з навчаннями «Лонґстеп» ці навчання послужили прототипом для майбутніх морських навчань НАТО в Середземному морі під час Холодної війни.

В січні 1950 року Північноатлантична рада схвалила військову стратегію НАТО зі стримування радянської агресії[4]. Військове планування НАТО набуло актуальності з початком Корейської війни, яка спонукала НАТО створити «сили під централізованим командуванням, адекватні для стримування агресії і забезпечення оборони Західної Європи». Союзне командування в Європі було створено під керівництвом генерала армії США Дуайта Ейзенхауера 2 квітня 1951 року[5][6]. Західноєвропейська оборонна організація перед цим в 1949 році проводила багатосторонні навчання «Веріті» з використанням військово-морських повітряних ударів і підводних атак.

Структура командування

Головнокомандувачем навчань «Ґренд Слем» був американський адмірал Роберт Карні — головнокомандувач ОЗС НАТО в Південній Європі (CINCSOUTH)[3]. Командувачами компонентів AFSOUTH під час навчань були[7][8]:

Проведення навчань

Головнокомандувач ОЗС НАТО в Південній Європі адмірал Роберт Карні (1951–1953)

Навчання проводилися в Середземному морі між 25 лютого і 16 березня 1952 року[9]. Понад 200 військових кораблів з Шостого флоту США, Середземноморського флоту Британії, Середземноморських сил Франції і флоту Італії вирушила з баз на Британських островах, на півдні Франції, в Італії, Гібралтарі, Мальті і Північній Африці для участі в навчаннях «Ґренд Слем»[3].

Головні сили були зосереджені навколо авіаносців USS Midway, USS Tarawa, HMS Theseus і La Fayette[3]. Крім того, посилений батальйон 3/8 Корпусу морської піхоти США виконував роль десанту (спеціальна група 62) для Шостого флоту США, що вирушив 8 січня 1952 року з Морхед-Сіті (Північна Кароліна) та повернувся на базу Лежен 20 травня[10]. Морський загін — штаб-квартира CINCSOUTH з допоміжної діяльності — був активований в Неаполі (Італія) 8 березня 1952 року під командуванням капітана Реймонда Спайсера з Корпусу морської піхоти[10]. Літаки на суші з усіх чотирьох країн, а також американські, британські і французькі підводні човни підсилили союзні війська, що брали участь у навчаннях[1][3].

Союзні військові кораблі супроводжували три конвої суден з постачанням, які піддавалися повторюваним модельованим повітряним і підводним атакам[3]. Один конвой з Мальти піддавався повітряним атакам кожні чотири години і підводним атакам кожні п'ять годин протягом усіх його шести днів у морі. Проти саме цього конвою діяли французька військово-морська спеціальна група, штурмовик з суші і палубна авіація з Midway[3]. Всі три конвої прибули за своїми напрямками, однак численні кораблі були оголошені пошкодженими або потопленими імітованими атаками противника[3].

Під час операції «Ґренд Слем» союзними флотами також виконувались операції з протичовнової оборони. Тим не менш, французький підводний човен успішно прорвав оборону есмінця, що захищав американо-французьку спеціальну групу авіаносців, і успішно потопив ціль в її межах. Цей французький підводний човен згодом був оголошений паралізованим протичовновими силами[3]. Нарешті, сили з восьми крейсерів і десяти есмінців здійснили берегове бомбардування узбережжя Сардинії[3].

Головнокомандувач навчань, адмірал Карні, підвів підсумки навчань «Ґренд Слем», заявивши: «Ми показали, що старші командувачі всіх чотирьох держав можуть успішно взяти на себе відповідальність за змішану спеціальну групу і управляти нею ефективно як робочим підрозділом»[3]. Навчання «Ґренд Слем» отримали порівняно мало освітлення в ЗМІ[2]. Журнал ВМС США «All Hands» зазначив, що «Ґренд Слем» були «навчаннями, які, ймовірно, стануть типовими для майбутніх військово-морських навчань НАТО»[3].

Підрозділи авіаносної авіації

6-та авіаносна авіагрупа на USS Midway (CVB-41)[11]:

  • 61-ша винищувальна ескадрилья (VF-61): Grumman F9F-2 Panther
  • 41-ша винищувальна ескадрилья (VF-41): Vought F4U-4 Corsair
  • 21-ша винищувальна ескадрилья (VF-21): Grumman F9F-2 Panther
  • 25-та штурмова ескадрилья (VA-25): Douglas AD-1 Skyraider
  • 225-та морська винищувальна ескадрилья (VMF-225): Vought F4U-4 Corsair
  • 62-га складена ескадрилья флоту (VC-62), 41-й загін: Douglas AD-1 Skyraider
  • 33-тя складена ескадрилья флоту (VC-33), 41-й загін: Douglas AD-4N Skyraider
  • 12-та складена ескадрилья флоту (VC-12), 41-й загін: Douglas AD-4W Skyraider
  • 2-га допоміжна вертольотна ескадрилья (HU-2), 41-й загін: Piasecki HUP-1 та Sikorsky HO3S-1

8-ма авіаносна авіагрупа на USS Tarawa (CV-40)[12]:

  • 921-ша винищувальна ескадрилья (VF-921): Vought F4U-4 Corsair
  • 916-та винищувальна ескадрилья (VF-916): Vought F4U-4 Corsair
  • 742-га винищувальна ескадрилья (VF-742): Vought F4U-4 Corsair
  • 671-ша винищувальна ескадрилья (VF-671): Vought F4U-4 Corsair
  • 859-та штурмова ескадрилья (VA-859): Douglas AD-1 Skyraider
  • 62-га складена ескадрилья флоту (VC-62), 40-й загін: McDonnell F2H-2P Banshee
  • 33-тя складена ескадрилья флоту (VC-33), 40-й загін: Douglas AD-4N Skyraider
  • 12-та складена ескадрилья флоту (VC-12), 40-й загін: Douglas AD-4N Skyraider
  • 2-га допоміжна вертольотна ескадрилья (HU-2), 40-й загін: Piasecki HUP-1 та Sikorsky HO3S-1

14-та авіаносна авіагрупа на HMS Theseus (R64)[13]:

  • 810-та морська повітряна ескадрилья: Fairey Firefly
  • 807-ма морська повітряна ескадрилья: Hawker Sea Fury

Примітки

  1. ↑ а б McAuliffe, Lt. Col. Jerome (Jerry) J. The USAF In France 1950 - 1967. Friends Journal. Air Force Museum Foundation. 24 (4). Архів оригіналу за 4 жовтня 2014. Процитовано 9 серпня 2014. It is published here with permission of the author
  2. ↑ а б N.A.T.O. FLEET MANOEUVRES video newsreel film. British Pathé. Pathé Films online. 17 березня 1952. Архів оригіналу за 11 червня 2011. Процитовано 10 серпня 2010.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н U. S. Navymen Work on NATO Team (PDF). All Hands. BUPERS - U.S. Navy. Вересень 1952. с. 31—35. Архів оригіналу (PDF) за 15 листопада 2004. Процитовано 2 березня 2010.
  4. ↑ Lord Ismay. Chapter 3 - The Pace Quickens. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 19 вересня 2011.
  5. ↑ Chapter 4 - The Pace Quickens. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 19 вересня 2011.
  6. ↑ "X" (Липень 1947). The Sources of Soviet Conduct . Foreign Affairs. 25 (4): 575—576. doi:10.2307/20030065. ISSN 0015-7120. JSTOR 20030065.
  7. ↑ Dr. Gregory W. Pedlow (2009). The Evolution of NATO's Command Structure, 1951-2009 (PDF). Allied Command Operation (ACO). NATO. Архів оригіналу (PDF) за 1 березня 2013. Процитовано 1 серпня 2010.
  8. ↑ Chapter 7 - The Military Structure. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Архів оригіналу за 10 січня 2008. Процитовано 3 січня 2008.
  9. ↑ «Alshain [Архівовано 27 липня 2014 у Wayback Machine.]». Dictionary of American Naval Fighting Ships. Navy Department, Naval History & Heritage Command. Retrieved 2010-07-31.
  10. ↑ а б Donnelly, Ralph W.; Gabrielle M. Nuefield; Carolyn A. Tyson (1971). A Chronology of the United States Marine Corps, 1947–1964 Volume III (PDF). Washington, D.C.: United States Marine Corps. с. 35. OCLC 220326913. PCN 19000318200. Архів оригіналу (PDF) за 10 серпня 2014. Процитовано 9 серпня 2014.
  11. ↑ Carrier Air Group Six. GoNavy.jp. Архів оригіналу за 24 жовтня 2007. Процитовано 5 вересня 2008.
  12. ↑ Carrier Air Group Eight. GoNavy.jp. Архів оригіналу за 16 грудня 2010. Процитовано 27 липня 2010.
  13. ↑ HMS Theseus. After Korea!. 2010. Архів оригіналу за 27 травня 2014. Процитовано 27 липня 2010.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).