YaChudo

Нен Ґолдін

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

Нен Ґолдін
Народилася12 вересня 1953[1][2][…] (73 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Вашингтон, США[4][5][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США[7][8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняВашингтон
Лексінґтон Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфотографка, художниця-граверка, мультимедіаартистка, кінорежисерка, документалістка, мисткиня, сценаристка, активістка Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьфотографія, документальна фотографія[9], multi-media artd[9] і активізм[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materSchool of the Museum of Fine Artsd і Університет Тафтса Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[10][11] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладTin Pan Alleyd[12] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1969[6] — 2010[6]
Напрямокдокументальна фотографія Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрпортрет[5][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusThe Ballad of Sexual Dependencyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Командор ордена Мистецтв і літератури

Hasselblad Awardd (2007)

премія Люсіd (2014)

Time 100 (2022)

Women In Motion Award for Photographyd (2025)

Royal Photographic Society Awardd (2018)

IMDbID 0325667 Редагувати інформацію у Вікіданих

Нен Ґолдін (нім. Nan Goldin; * 1953) — видатна американська фотохудожниця, передусім відома завдяки своїм працям у художньому та документальному жанрах.

Біографія

Нен Ґолдін народилась у Вашингтоні у єврейській родині середнього класу і провела своє дитинство у Меріленді, однак згодом втекла з дому і утримувалася в різних сім'ях. Психотерапевт, який спостерігав за Нен та її сестрою у дитинстві, зауважив їхню схильність до суїциду. У 1965 році, коли майбутній мисткині було чотирнадцять, її старша сестра Барбара Хоулі Ґолдін наклала на себе руки.

Перше знайомство Нен з фотоапаратом відбулось у бостонській школі (Satya Community School) завдяки одному з її вчителів, коли Ґолдін було п'ятнадцять (1968-й). Завдяки знайомствам свого друга Девіда Армстронга фотограф проникла у світ геїв та трансвеститів міста, світлини яких стають матеріалом для її першої персональної виставки у Бостоні у 1973-му. Саме з подачі Армстронга молода артистка почала називатись «Нен». У 1977/8-му Ґолдін стала випускницею Бостонської Школи при Музеї Образотворчого Мистецтва (School of the Museum of Fine Arts, Boston) афілійованого з Університетом Тарфта (Tufts University), де вона працювала головним чином із сібахромними знимками.

Після випуску Ґолдін переїхала до Нью-Йорку і розпочала серію документальних фотографій пост-панківської музичної сцени нової хвилі, поступово втягуючись у кола субкультури споживачів важких наркотиків, осередком якої на той час була околиця Баурі у Манхеттені. Відзняті у часи з 1979-го по 1986-й роки фото стали основою її найвідомішої збірки Балада сексуальної залежності (The Ballad of Sexual Dependency). Виконані у стилістиці естетичного експромту її роботи зображують вживання наркотиків, насильні, агресивні статеві пари та автобіографічні сцени. Більшість з тих, хто позував для вищезгаданої збірки, були мертвими до дев'яностих, включно з багатьма її друзями, як наприклад Кукі Мюллер (Cookie Mueller). Окрім того комбінації її фото склали дві інші серії — Я буду твоїм дзеркалом (I'll Be Your Mirror) і Усе Мною (All by Myself).

Деякі критики звинуватили її в гламуризації сцен вживання героїну і пропаганді стилістики ґранджу, яка пізніше була популяризована американськими молодіжними журналами, наприклад The Face. Сама Ґолдін, однак, піддала критиці рекламні кампанії, які використовували образи «морфіністок» для продажу одягу та парфумів і назвала їх «гідними осуду і злом».

Її роботи часто презентуються у формі слайд-шоу і демонструвалися на багатьох кінофестивалях. Найвідомішим є 45-хвилинне шоу протягом якого показують 800 її світлин. Головними темами пізніх робіт стають кохання, ґендер та сексуальність. Звичним для них також використання природного світла для зйомки. Серед її останніх проектів з 1995-го варто відзначити співпрацю зі знаменитим японським фотографом Нобуйоші Аракі, ландшафти Нью-Йоркських горизонтів, зловіщі пейзажі (зокрема фото людей у воді), фото її коханця Сіобана, дітей, батьківства та сімейного життя.

Зараз Нен Ґолдін мешкає у Нью-Йорку та Парижі. Центр Помпіду проводив велику виставку її робіт у 2002-му і черги на неї були довшими, ніж на експозиції Рафаеля і єгипетські мумії.

Особисте життя

Нен Ґолдін є відкритою бісексуалкою.[13][14]

Бібліографія

  • (2003) Devils Playground.Phaidon Press. ISBN 978-0714842233.
  • (1996) I'll Be Your Mirror.Scalo Publishers. ISBN 978-3931141332.
  • (1986) The Ballad of Sexual Dependency.Aperture; New Ed edition. ISBN 978-0893812362.

Цікаві факти

  • Назву «Балада сексуальної залежності» було взято з пісні у «Опері за три гроша» Бертольда Брехта.
  • Назва «Я буду твоїм дзеркалом» була взята з однойменної пісні Велвет Андерграунд.
  • Світлини Нен Голдін часто порівнюють з працями німецького фотографа Вольфґанґа Тільманса.

Примітки

  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ Nan Goldin
  3. ↑ Nan Goldin — 2008.
  4. ↑ http://www.telegraph.co.uk/culture/photography/10746151/Nan-Goldin-from-post-punk-parties-to-parental-love.html
  5. ↑ а б Artnet — 1998.
  6. ↑ а б в г RKDartists
  7. ↑ Museum of Modern Art online collection
  8. ↑ https://www.workwithdata.com/person/nan-goldin-1953
  9. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  10. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  11. ↑ CONOR.Sl
  12. ↑ https://gallery.98bowery.com/news/tin-pan-alley-a-times-square-bar-1980s-welcoming-downtown-women-artists/
  13. ↑ https://berlinischegalerie.de/out-and-about/nan-goldin/
  14. ↑ Your ultimate guide to Nan Goldin

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).