Ґвідо Казоні

Ґвідо Казоні
італ. Guido Casoni
Народився	1561[1][2][…]  Serravalled, Вітторіо-Венето, Тревізо, Венето, Італія
Помер	30 травня 1642[2]  Serravalled, Вітторіо-Венето, Тревізо, Венето, Італія
Країна	Венеційська республіка
Діяльність	поет
Знання мов	італійська[2]
Мова творів	італійська
Роки активності	з 1581
Членство	Accademia degli Incognitid
Ґвідо Казоні у Вікісховищі

Гвідо Казоні (італ. Guido Casoni; 1561, Серравалле, Венеційська республіка — 1642, там само) — італійський поет, письменник і юрист, ерудит; кавалер ордена Святого Марка. Член «Академії Невідомих» (італ. Accademia degli Incogniti) у Венеції.

Народився в Серравалле 1561 року. Син заможного торговця та землевласника Анібале Казоні та Христини, уродженої Монета. Крім нього батьки мали ще два сини, Серторіо та Етторе. Перед смертю батько розорився. Турботи про матір лягли на плечі Казоні, який працював нотаріусом у рідному місті та підробляв адвокатом у Тревізо. 1591 року його прийнято до зборів шляхетних жителів Серравалле. Близько 1594 року переїхав до Венеції, але вже наступного року повернувся. У той період, як адвокат, активно захищав інтереси рідного міста.^[4]

Одружився з місцевою жителькою Бенедеттою, уродженої Мінуччі. Сім'я дружини була багатою і дала їй хороший посаг. У подружжя народилося шестеро дітей, чотири з яких не дожили до повноліття. Казоні ретельно вів фінансові справи і гідно утримував сім'ю. Протягом усього життя поєднував літературну діяльність і юридичну практику. Був членом «Академії Наполегливих» (італ. Accademia dei Perseveranti) у Тревізо й неодноразово обіймав посаду прокурора в цьому місті.^[4][5]

7 березня 1619 року Гвідо став кавалером ордена Святого Марка, який вручив йому венеційський дож Антоніо Пріулі. Нагороду вручено на знак визнання його літературної діяльності.^[4]

У Венеції, одним із перших, вступив до Академії Невідомих (італ. Accademia degli Incogniti). У цьому місті познайомився і подружився з письменником Джованом Франческо Лореданом. Життя поета протікало між трьома містами: у Венеції він видав свої твори, у Тревізо працював юристом, у Серравалле був батьком великої сім'ї.

Помер у рідному місті 1642 року. Його поховали в церкві Святого Юстина в Ченеді, тепер Вітторіо-Венето.^[4]

На літературному поприщі дебютував 1581 року, коли в друкарні Малеспіна у Венеції вийшла книга його віршів «Алегорії». 1582 року, також у Венеції, вийшла агіографічна поема Казоні «Життя славної деви і мучениці Августи зі Серравалле». Його сонети й октави на смерть Джуліано Гозеліні ввійшли у збірник «Мавзолей народної поезії латинкою на смерть пана Джуліано Гозеліні», опублікований 1589 року в Мілані. Одним із найвідоміших творів Казоні стала поема «Магія кохання», вперше опублікована 1591 року і потім кілька разів перевидана. 1626 року її випустила друкарня Бальйоні у Венеції у складі збірника «Твори пана кавалера Ґвідо Казоні». Іншим відомим твором Казоні був поетичний збірник «Оди», виданий 1602 року у Венеції. Спочатку збірник складався з тридцяти восьми віршів, але 1639 року в останньому перевиданні за життя автора їх кількість зросла до сімдесяти двох.^[4][5]

Деякі твори поет присвятив місту Тревізо. Так, в опублікованій у Венеції 1621 року книзі «Мирні битви» він вигадав чарівні лицарські турніри з єдиною метою — прославити красу його жителів.^[4]

• «Алегорії» (італ. Allegorie, 1581)
• «Життя славної діви та мучениці Августи з Серравалле» (італ. Vita della gloriosa vergine e martire Augusta serravallese, 1582)
• «Магія кохання» (італ. Della Magia d’amore, 1591);
• «Ода» (італ. Ode, 1601/1602)
• «Ода на смерть Торквато Тассо» (італ. Ode per la morte del Torquato Tasso, 1611)
• «Пристрасті Христові» (італ. Passione di Cristo)
• «Внутрішні міркування» (італ. Ragionamenti interni)
• «На смерть Фульвії Колорети» (італ. In morte di Fulvia Coloreta, прибл. 1602—1607)
• «Люччолетта Джентіле» (італ. Luccioletta Gentile, бл. 1602—1607)
• «Ода на честь Святійшої Плащаниці» (італ. Ode in onore della Sacratissima Sindone, бл. 1623)
• «Життя Торквато Тассо» (італ. Vita del Torquato Tasso, 1625)
• «Ігри Фортуни» (італ. Giuoco di Fortuna, бл. 1626)
• «Політичні емблеми» (італ. Emblemi Politici, 1632)
• «Людське нещастя» / «Нещасливе людство» (італ. La miseria umana / La umana infelicità, 1635)
• «Сльози Ермінії (Красуня Ермінія…)» (італ. Le lagrime d'Erminia (La bella Erminia ...)), 1615 та 1619)^[4]

• Clucas St., Forshaw P. J., Rees V. Laus Platonici Philosophi: Marsilio Ficino and His Influence : [англ.]. — Leiden : Brill, 2011. — Vol. CXCVIII. — P. 226. — 384 p. — (Brill’s Studies in Intellectual History). — ISBN 978-9-00-418897-6.

• Mutini C. Casoni, Guido. www.treccani.it (італ.). Архів оригіналу за 20 травня 2018. Процитовано 18 травня 2018. — Біографічний словник італійців — том 21 (1978)