Ґалсвінта

Ґалсвінта
Біографічні дані
Релігія	Аріанство
Народження	540  Толедо, Іспанія
Смерть	568 (aged 27–28) Суассон[1]  странгуляція
У шлюбі з	Хильперік I[1]
Династія	Меровінги
Батько	Атанагільд
Мати	Госвінтаd[1]
Медіафайли у Вікісховищі

Ґалсвінта (540–568) була королевою-консортом Нейстрії. Вона була дочкою Атанагільда, вестготського короля Іспанії (Піренейського півострова, що включає сучасну Іспанію та Португалію), і Гойсвінти. Ґалсвінта була сестрою Брунгільди Австразійської — королеви-консорта Австразії — і дружиною Хільперіка I, меровінзького короля Нейстрії. Ймовірно, Ґалсвінта була вбита за наполяганням колишньої наложниці Хільперіка Фредеґунди (у майбутньому дружини), що спровокувало 40-річну громадянську війну в королівстві Меровінгів.

Король Хільперік I (561–584) з династії Меровінгів правив Нейстрією, яка, попри меншу загальну територію, ніж та, якою керував його брат король Сігеберт, була багатшою завдяки містам Париж, Тур і Руан^[2]. Хільперік домагався руки Ґалсвінти після того, як його брат, король Сіґеберт, одружився з дворянкою Брунгільдою (сестрою Ґалсвінти)^[a], порушивши традицію Меровінгів шукати руки жінки з низьким походженням^[3]. Ґалсвінта — донька вестготського короля Атанагільда — спочатку була проти заручин з королем північних франків, як і її батько^[4], оскільки вестготи вважали франків варварами^[5].

На превелике розчарування матері, Ґалсвінта була змушена розлучитися зі своєю родиною за наполяганням батька (Атанагільда), який погодився на шлюб; це, ймовірно, було пов’язано з територіальними пропозиціями, обіцяними Хільперіком^[6]. Після того, як шлюб був узгоджений, Ґалсвінта була відправлена — її ескорт дорогою до Хільперіка складався зі знаті та воїнів як з-поміж готів, так і з франків^[7][b]. Перетнувши Піренеї, Ґалсвінта подорожувала через Нарбонн і Каркассон, а потім Пуатьє та Тур, перш ніж дістатися до Руана, місця шлюбу^[9]. Помпезність і обставини чекали на неї після прибуття, оскільки Хільперік зробив усе, включно з тим, щоб його армія присягнула їй на вірність на колінах, коли вона виходила з корабля в Руані^[10].

Відразу після одруження — десь між 566 і 567 роками — Хільперік подарував Ґалсвінті міста Лімож, Бордо, Каор, Беарн і Бігор^[11]. Згідно з Григорієм Турським, Хільперік нібито любив її «дуже», але це, швидше за все, було пов’язано з її значним приданим^[12]. Його колишня наложниця Фредеґунда продовжувала відвідувати спальню короля, всупереч проголошеному Хільперіком зобов’язанню перед Ґалсвінтою та її батьком Атанагільдом щодо того, що він (Хільперік) поважатиме шлюбні кодекси Вестготів — ці статути забороняли наложниць і коханок^[6]. Ґалсвінта гірко нарікала на цю зраду^[8]. Все ще закоханий у Фредеґунду, Хільперік дозволив маніпулювати собою і вбив свою багату дружину^[13]. Ґалсвінту, очевидно, задушили^[8]. Історик Патрік Гірі припускає, що Ґалсвінта також могла бути вбита через страх Хільперіка, що вона з приданим піде від нього^[14]. Після смерті Ґалсвінти землі, раніше надані Хільперіком, перейшли до її сестри Брунгільди^[15].

Через три дні після вбивства Ґалсвінти Хільперік одружився з Фредеґундою^[16]. Передчасна смерть Ґалсвінти викликала ворожнечу з її сестрою Брунгільдою; це також налаштувало брата Хільперіка Сіґеберта (чоловіка Брунгільди) проти нього та Фредеґунди, спричинивши приблизно сорок років конфлікту між франкськими королівствами Австразії та Нейстрії — справжню громадянську війну Меровінгів^[17]. Коли Хільперіка було вбито в 584 році^[18], гнів Брунгільди не вгамувався, і конфлікт після вбивства Ґалсвінти тривав до смерті Фредеґунди в 597 році^[19]. Крім того, результатом такої антипатії стала ворожнеча, що тривала три покоління, яка фактично «зруйнувала рід Меровінгів» і спричинила смерть десяти королів із його роду^[14].

Ґалсвінта занесена до сучасних генеалогічних схем, що демонструють зв'язки між королівствами вестготів і Візантійською імперією^[20].

Пізній латинський поет Венанцій Фортунат написав довгу пам’ятну поему (Carmina VI.5) на честь Ґалсвінти^[c]. Поема являє собою своєрідний панегірик, який представляє її як святу фігуру, а акти зради та вбивства у володінні Хільперіка — як злочин стосовно самого Бога^[21].

Симфо-метал-гурт Leaves' Eyes також написав пісню зі свого альбому Symphonies of the Night під назвою «Galswintha». ^[d]

• Bauer, Susan Wise (2010). The History of the Medieval World: From the Conversion of Constantine to the First Crusade. New York: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-39305-975-5.
• Duruy, Victor (1918). A Short History of France. Т. 1. London; Toronto: J.M. Dent & Sons Ltd. OCLC 493700950.
• Frassetto, Michael (2003). Encyclopedia of Barbarian Europe: Society in Transformation. Santa Barbara, CA: ABC-CLIO. ISBN 978-1-57607-263-9.
• Geary, Patrick J. (1988). Before France and Germany: The Creation & Transformation of the Merovingian World. Oxford and New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19504-458-4.
• Goffart, Walter (1957). Byzantine Policy in the West under Tiberius II and Maurice: The Pretenders Hermenegild and Gundovald. Traditio. 13 (1): 73—118. doi:10.1017/S0362152900007935. JSTOR 27830344.
• Gregory of Tours (1974). The History of the Franks. Harmondsworth, UK: Penguin. ISBN 978-0-14044-295-3.
• McNamara, Jo Ann; Wemple, Suzanne (1973). The Power of Women through the Family in Medieval Europe: 500–1100. Women's History. 1 (3/4): 126—141. JSTOR 1566483.
• Puhak, Shelley (2022). The Dark Queens: The Bloody Rivalry That Forged the Medieval World. New York and London: Bloomsbury. ISBN 978-1-63557-491-3.

1. ↑ ^{а б в} Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 89. — ISBN 978-2-9501509-3-6
2. ↑ ^{а б} Geary, 1988, p. 120.
3. ↑ Frassetto, 2003, с. 176.
4. ↑ Puhak, 2022, с. 36—37.
5. ↑ Duruy, 1918, с. 96—97.
6. ↑ ^{а б} Puhak, 2022, с. 37.
7. ↑ Duruy, 1918, с. 97—98.
8. ↑ ^{а б в} Bauer, 2010, p. 247.
9. ↑ Duruy, 1918, с. 98.
10. ↑ Puhak, 2022, с. 45.
11. ↑ McNamara та Wemple, 1973, с. 129—130.
12. ↑ Gregory of Tours, 1974, с. 222, IV.28.
13. ↑ Frassetto, 2003, с. 176—177.
14. ↑ ^{а б} Geary, 1988, p. 121.
15. ↑ McNamara та Wemple, 1973, с. 130.
16. ↑ Puhak, 2022, с. 46.
17. ↑ Frassetto, 2003, с. 177.
18. ↑ Bauer, 2010, p. 248.
19. ↑ Frassetto, 2003, с. 119—120.
20. ↑ Goffart, 1957, с. 83.
21. ↑ Puhak, 2022, с. 59—60.