YaChudo

Я лаюсь

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Я лаюсь
англ. I Swear
Жанр
РежисерКірк Джонс
Продюсер
  • Джорджія Бейліфф
  • Кірк Джонс
  • Пірс Темпест
СценаристКірк Джонс
У головних
ролях
ОператорДжеймс Бланн
КомпозиторСтівен Реннікс
Кінокомпанія
  • Tempo Productions
  • One Story High
Дистриб'юторStudioCanal
Тривалість120 хв[1]
Моваанглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаШаблон:GBR-cinema
Кошторисблизько 5 млн £[2][3]
Касові збори16 млн доларів[4]
IMDbID 31514146 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Я лаюсь у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Зовнішні відеофайли
 Офіційний трейлер на YouTube

«Я лаюсь» (англ. I Swear) — британський біографічний драматичний фільм 2025 року, що його за власним сценарієм зняв режисер Кірк Джонс. Стрічка ґрунтується на реальній історії життя Джона Девідсона — шотландця з тяжкою формою синдрому Туретта. Фільм розповідає про його життя після виходу 1989 року телевізійного документального фільму «Джон не божевільний», коли його діагноз ще був маловідомий широкому загалу[5].

Головну роль виконав Роберт Арамайо; у ролях другого плану знялися Максін Пік, Ширлі Гендерсон і Пітер Муллан. Для Скотта Елліса Вотсона, який зіграв Девідсона в юності, стрічка стала акторським дебютом.

Прем'єра фільму відбулася 7 вересня 2025 року на Міжнародному кінофестивалі в Торонто. У британський кінопрокат стрічка вийшла 10 жовтня 2025 року, дистриб'ютором стала компанія StudioCanal.

Сюжет

1983 року 12-річний Джон Девідсон живе зі своєю родиною в робітничому містечку Галашилс у Шотландії. Мріючи стати професійним футболістом, Джон починає навчання в академії Галашилса. Дізнавшись, що на його гру на позиції воротаря прийде подивитися скаут, хлопець починає потерпати від нападів сіпань і неконтрольованої ехолалії. Директор школи карає його за це, застосовуючи побиття ременем. Травма руки та дедалі сильніші сіпання заважають Джону проявити себе на полі, що викликає розчарування батька. Мати виганяє його з-за обіднього столу за те, що він плюнув у їжу, а невдовзі після цього батько залишає родину. Зневірившись, Джон намагається накласти на себе руки, кинувшись у річку, однак його рятують.

1996 року 25-річний Джон усе ще живе з матір'ю. Йому офіційно діагностують синдром Туретта. Хворобу вважають невиліковною; Джон приймає ліки, але сіпання залишаються джерелом постійного дискомфорту. Його шкільний друг Мюррей повертається з Австралії після того, як у його матері Дотті виявляють рак печінки. Дотті, яка працює психіатричною медсестрою, звертає увагу на стан Джона й пропонує йому допомогу.

За порадою Дотті Джон поступово відмовляється від ліків. Вона вчить його ніколи не вибачатися за свої сіпання в колі людей, які знають про його діагноз. Однак під час відвідування нічного клубу трапляється інцидент: під час чергового нападу Джон випадково вибиває склянку з рук незнайомця, що провокує бійку. Джона заарештовують і висувають йому обвинувачення в нападі.

Дотті знаходить Джону роботу помічника доглядача в місцевому громадському центрі. Літній доглядач Томмі спокійно ставиться до нападів Джона, доки той випадково не вдаряє його собаку. Вважаючи, що все зіпсовано, Джон іде, але родина Мюррея повідомляє йому, що його прийняли на роботу, а пухлина Дотті виявилася доброякісною. Святкування затьмарює напад вуличних хуліганів, які жорстоко б'ють Джона після того, як він мимоволі вигукує образу на адресу перехожої.

На роботі Томмі переконує Джона, що головною проблемою є не сам синдром, а необізнаність суспільства щодо нього. Під час судового процесу Джон не може скласти присягу, не вилаявшись на суддю. Томмі виступає свідком захисту, твердячи, що якби незряча людина випадково пролила чужий напій, це не призвело б до бійки. Справу закривають. Незабаром Джон знаходить Томмі мертвим у нього вдома — той помер від серцевого нападу. Замість звільнення Джона підвищують на посаді.

Згодом Джон намагається працювати кур'єром, але через сіпання його знову вважають неадекватним і заарештовують; Дотті знову допомагає йому вийти на волю.

Одного разу до Джона звертається родина дівчинки, яка також має синдром Туретта. Усвідомивши своє покликання, Джон починає проводити семінари в громадському центрі, виступає в школах і поліцейських відділках. Його просвітницька діяльність приводить до того, що 2019 року його запрошують до Голірудхауса, де королева вручає йому орден Британської імперії. Джон навідує матір, щоб показати нагороду; вона вибачається за свою запальність у роки його дитинства.

2023 року Джон бере участь у випробуваннях медичного пристрою в Ноттінгемському університеті. Пристрій допомагає йому такою мірою приборкати сіпання, що він може дотримуватися тиші в університетській бібліотеці. Наприкінці фільму показано кадри зі справжнім Джоном Девідсоном, героєм документальних фільмів BBC (починаючи з «Джон не божевільний»), а також наведено текст про важливість суспільного визнання в терапії синдрому Туретта.

У ролях

У фільмі знімалися
Актор Роль
Роберт Арамайо Джон Девідсон
Скотт Елліс Вотсон Джон Девідсон у дитинстві
Максін Пік Дотті Ахенбах
Ширлі Гендерсон Гезер Девідсон
Пітер Муллан Томмі Троттер
Девід Карлайл Кріс Ахенбах
Стівен Крі Девід Девідсон
Франческо П'ячентіні-Сміт Мюррей Ахенбах
Джеймі Макаллістар Мюррей Ахенбах у дитинстві
Ітан Стюарт Вільям Девідсон
Пол Доннеллі Біллі Дін
Дуглас Ренкін доктор Колін Гаргрівз
Адам Макнамара інспектор Маккаллен
Кріс Діксон Джеймс
Ентоні Капальді Енді
Андреа Біссет Люсі
Гордон Пістон радник Сполдінг
Крістіна Модесту Елісон
Крістіна Ешфорд королева Єлизавета II

Виробництво

27 серпня 2024 року стало відомо, що головну роль у стрічці виконає Роберт Арамайо[6], а 6 листопада було оголошено про участь Пітера Муллана[7].

Режисер Кірк Джонс згодом зізнався, що затвердив Арамайо на роль без прослуховування:

Я дуже рано зрозумів, що Роберт ідеально підходить на цю роль. Позаяк фінансування було структуроване певним чином, я зміг затвердити його, не пояснюючи це рішення й не питаючи ні в кого дозволу — це найчистіший спосіб добору акторів. Багато хто дивується, коли я кажу, що не просив його проходити кінопроби чи прослуховування. Причина в тому, що я знав: будь-які проби перетворилися б на просте наслідування Джона Девідсона[8].

У межах підготовки до ролі Арамайо прожив три місяці із самим Девідсоном у його рідному місті Галашилсі, вивчаючи подробиці його життєпису. Крім того, актор спілкувався через Zoom з іншими людьми, які мають синдром Туретта[9].

Знімання фільму відбувалися в Глазго та його околицях із липня до вересня 2024 року[10] і завершилися в серпні того ж року[6]. Серед локацій були церква в Стратблейні та кінотеатр «Гіподром» у Бонессі, який є найстарішим кінотеатром Шотландії[11][12][13].

Вихід

У лютому 2025 року компанія Bankside Films розпочала попередній продаж прав на фільм «Я лаюсь» на Європейському кіноринку. У межах промокампанії для потенційних покупців у Берліні було представлено перший ексклюзивний кадр зі стрічки[14].

Світова прем'єра фільму відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто в межах програми Centrepiece[15].

У кінотеатрах Великої Британії фільм вийшов 10 жовтня 2025 року[16].

У жовтні 2025 року компанія Sony Pictures Classics придбала права на дистрибуцію стрічки у США, Латинській Америці, Туреччині, Португалії, країнах Південно-Східної Азії, Південній Кореї та більшості країн Східної Європи[17].

У березні 2026 року фільм вийшов на стримінговій платформі Netflix у Великій Британії. Реліз відбувся в межах ексклюзивної угоди про «перше вікно» показу зі студією StudioCanal[18].

Сприйняття

На сайті-агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes рейтинг схвалення фільму становить 97 % на основі 132 рецензій із середньою оцінкою 9,8/10. Консенсус критиків твердить: «Вправний баланс між різкістю й ніжністю, підкріплений видатною грою Роберта Арамайо. „Я лаюсь“ не прикрашає труднощі життя із синдромом Туретта, водночас розповідаючи натхненну історію про стійкість»[19]. На Metacritic стрічка одержала 70 балів зі 100 на основі 28 рецензій критиків, що відповідає категорії «загалом схвальні відгуки»[20].

Після прем'єри у вересні 2025 року фільм дістав схвальні відгуки за гуманістичний тон і акторську гру. Пітер Дебрюж із Вараєті назвав гру Арамайо «бездоганною», відзначивши вдале поєднання щирости та тонкого гумору[21]. Кінокритик видання Гардіан Пітер Бредшоу схарактеризував стрічку як «смішну, люту й сповнену душі», наголосивши, що авторам вдалося уникнути надмірної сентиментальности в зображенні хвороби[22]. Оглядач Файненшл таймс зазначив, що фільм вийшов «водночас серйозним і грайливим», високо оцінивши стриману манеру оповіді[23].

Нагороди та номінації

Нагороди та номінації фільму «Я лаюсь»
Нагорода Дата Категорія Номінант(и) Результат Джер.
Премія британського незалежного кіно
30 листопада 2025
 «Найкращий британський незалежний фільм» Кірк Джонс, Джорджія Бейліфф і Пірс Темпест Номінація
[24]
«Найкращий режисер» Кірк Джонс Номінація
«Найкраща головна роль» Роберт Арамайо Перемога
«Найкраща роль другого плану» Пітер Муллан Номінація
Максін Пік Номінація
Скотт Елліс Вотсон Номінація
«Найкращий акторський дебют» Номінація
«Найкращий сценарій» Кірк Джонс Номінація
«Найкращий кастинг» Лорен Еванс Перемога
Британська академія телебачення та кіномистецтва
22 лютого 2026
 «Найкращий британський фільм» Кірк Джонс, Джорджія Бейліфф і Пірс Темпест Номінація
[25]
«Найкраща чоловіча роль» Роберт Арамайо Перемога
«Найкраща чоловіча роль другого плану» Пітер Муллан Номінація
«Найкращий оригінальний сценарій» Кірк Джонс Номінація
«Висхідна зірка» Роберт Арамайо Перемога
«Найкращий кастинг» Лорен Еванс Номінація

Примітки

  1. ↑ I Swear (15). BBFC (брит.). 22 вересня 2025. Процитовано 1 лютого 2026.
  2. ↑ Sanderson, David (22 лютого 2026). The low-budget Tourette's drama chasing Bafta glory. Сандей таймс (брит.). Процитовано 30 березня 2026.
  3. ↑ Tartagilone, Nancy (23 жовтня 2025). 'I Swear': Kirk Jones' Biopic Of Tourette Syndrome Campaigner John Davidson Is A Record-Breaking Look At A Unique Life – Global Breakouts. Deadline.com (амер.). Процитовано 30 березня 2026.
  4. ↑ I Swear – Box Office Mojo. Box Office Mojo (амер.). 29 березня 2026. Процитовано 1 липня 2026.
  5. ↑ McLean, Pauline (20 вересня 2025). I was the poster boy for Tourette's and swore in front of the Queen. BBC Scotland, Arts Correspondent, BBC News, BBC (брит.). Архів оригіналу за 3 жовтня 2025. Процитовано 1 лютого 2026.
  6. ↑ а б Yossman, K. J. (27 серпня 2024). 'Rings of Power' Star Robert Aramayo Set as Lead in Kirk Jones' Tourette's Biopic 'I Swear' (EXCLUSIVE). Вараєті (амер.). Процитовано 1 лютого 2026.
  7. ↑ Seigh, Steve (6 листопада 2024). Maria Bakalova and Peter Mullan to star in a Christmas Eve thriller about a mother escaping a psychotic Santa in No Way Off. JoBlo (амер.). Процитовано 1 лютого 2026.
  8. ↑ Awale, Ambarish (22 лютого 2026). I Swear director 'never asked' Robert Aramayo to audition as Scots campaigner. Daily Record (англ.). Процитовано 30 березня 2026.
  9. ↑ PressReader.com - Digital Newspaper & Magazine Subscriptions. PressReader (en-ca) . Процитовано 30 березня 2026.
  10. ↑ Tabbara, Mona (17 грудня 2024). Why authenticity was a top priority for the UK team behind Tourette syndrome biopic ‘I Swear’. Screen Daily (брит.). Процитовано 1 лютого 2026.
  11. ↑ Scotland, Screen (11 серпня 2025). I Swear. Screen Scotland (брит.). Процитовано 30 березня 2026.
  12. ↑ BAFTA success for Scottish film featuring Bo'ness cinema in starring role. Falkirk Herald (брит.). 23 лютого 2026. Процитовано 30 березня 2026.
  13. ↑ Everything you need to know about the Bafta-winning film I Swear. Irvine Times (брит.). 22 лютого 2026. Процитовано 30 березня 2026.
  14. ↑ Wiseman, Andreas (12 лютого 2025). Tourette's Drama 'I Swear' With Robert Aramayo & Maxine Peake Pre-Sells To Studiocanal, Wild Bunch, Transmission & More. Deadline Hollywood (амер.). Процитовано 1 лютого 2026.
  15. ↑ D'Alessandro, Anthony (5 серпня 2025). TIFF Centrepiece Section Counts 55 Titles Including Pics Starring Shailene Woodley, Ethan Hawke, Margaret Qualley, Samara Weaving, Stephen Graham & More. Deadline.com (амер.). Процитовано 1 лютого 2026.
  16. ↑ Dalton, Ben (9 липня 2025). UK-Ireland film cinema release dates: latest updates for 2025. Screen Daily (брит.). Процитовано 1 лютого 2026.
  17. ↑ Goodfellow, Melanie (24 жовтня 2025). Sony Pictures Classics Takes U.S. & Multiple Int'l Territories On Tourette Syndrome Campaigner Biopic 'I Swear'. Deadline.com (амер.). Процитовано 1 лютого 2026.
  18. ↑ BAFTA-Award Winning 'I Swear' Lands Netflix UK Streaming Debut Date + US Release Window. What's on Netflix (брит.). 23 лютого 2026. Процитовано 30 березня 2026.
  19. ↑ I Swear. Rotten Tomatoes (амер.). Процитовано 1 липня 2026.
  20. ↑ I Swear. Metacritic (амер.). Процитовано 1 липня 2026.
  21. ↑ Debruge, Peter (7 вересня 2025). 'I Swear' Review: A Showcase for 'Rings of Power' Star Robert Aramayo. Variety (амер.). Процитовано 1 лютого 2026.
  22. ↑ Bradshaw, Peter (9 жовтня 2025). I Swear review — biopic of pioneering Tourette syndrome activist is funny, fierce and full of heart. The Guardian (брит.). Процитовано 1 лютого 2026.
  23. ↑ Collins, Matthew (9 жовтня 2025). I Swear film review – Tourette biopic is both serious and larky. Файненшл таймс (брит.). Процитовано 1 лютого 2026.
  24. ↑ Ford, Lily; Szalai, Georg (3 листопада 2025). British Independent Film Awards: 'My Father' Shadow' and 'Pillion' Lead Nominations. Голлівуд-репортер (амер.). Процитовано 1 лютого 2026.
  25. ↑ Shafer, Ellise; Ritman, Alex (22 лютого 2026). BAFTA Film Awards 2026 Winners: 'One Battle After Another' Dominates with 6 including Best Film, 'Sinners' Earns 3 Prizes. Вараєті (амер.). Архів оригіналу за 22 лютого 2026. Процитовано 27 лютого 2026.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).