YaChudo

Ян Герхард

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

Ян Герхард
Народився17 січня 1921[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Львів, Польська Республіка[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер20 серпня 1971[1][2][3] (50 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Варшава, Польська Народна Республіка[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняВійськовий цвинтар у Повонзках Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьофіцер, політик, прозаїк, публіцист Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовпольська[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівпольська Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяПольська об'єднана робітнича партія Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникДруга світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
срібний хрест ордена Virtuti Militari офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі золотий хрест Заслуги Партизанський Хрест
CMNS: Ян Герхард у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ян Герхард (пол. Jan Gerhard, уроджений Віктор Лев Бардах, пол. Wiktor Lew Bardach, псевдонім «Жерар» пол. Gerard; 17 січня 1921, Львів — 20 серпня 1971, Варшава) — польський і французький офіцер, прозаїк і публіцист.

Учасник Другої світової війни у Французькому Руху Опору та польських збройних сил. У 1965—1971 роках головний редактор тижневика «Forum». Депутат Сейму ПНР 5-го скликання від ПОРП.

Біографія

Народився у Львові у єврейській родині. Закінчив III державний ліцей та гімназію ім. короля Стефана Баторія, був членом правої сіоністської молодіжної організації «Бейтар».

Друга світова війна

Після початку Другої світової війни залишив Польщу й у 1940 році вступив у польські збройні сили, які створювалися у Франції. Під час бойових дій отримав поранення та потрапив у полон, де видавав себе за француза[4]. Після звільнення жив у Монпельє, почав здобувати вищу освіту та брати участь у діяльності підпілля. У 1941 році вступив до Французької комуністичної партії, з 1942 року — до партизанської організації FTP-MOI («Іммігрантська робоча сила Французьких франтирерів і партизанів», фр. Francs-tireurs et partisans – main-d'œuvre immigrée, FTP-MOI). У той час почав користуватися псевдонімом «Ян Герхард»[4].

Був відряджений до Тулузи, де брав участь у замахах і диверсії. У березні 1943 року з власної ініціативи здійснив невдалий теракт у кінотеатрі «Varietes», де йшов німецький фільм «Єврей Зюсс»[5]. Згодом був призначений командиром округів «Північ» та «Па-де-Кале» FTP-MOI і після об'єднання підпільних організацій в єдиний рух — Французькі внутрішні сили — отримав звання майора.

Після звільнення Франції став одним з організаторів польських підрозділів у лавах Французької визвольної армії, яка діяла незалежно від Польських збройних сил. У січні 1945 року прийняв командування 29 польською піхотною групою 1-ої французької армії, яка брала участь у боях на території Німеччини[6].

Повоєнний період

Після закінчення війни разом зі своїм підрозділом повернувся до Польщі. У 1945—1952 роках служив у народному війську польському на посаді заступника командира, а потім командира 34-го піхотного полку[7]. 28 березня 1947 року брав участь в інспекції військ у південно-східній Польщі, під час якої вбили генерала Кароля Сверчевського[8]. Надалі займався боротьбою з Українською повстанською армією та виконанням операції «Вісла»[9].

29 вересня 1952 року Головне управління інформації Війська Польського заарештувало Герхарда за хибним обвинуваченням в участі в інспірованій французькою розвідкою змові з метою вбивства Кароля Сверчевського. Звільнений у 1954 році.

У 1960 році працював кореспондентом Польського агентства друку у Парижі[10]. У 1965—1968 роках — літературний керівник кіностудії Rytm. У 1965—1971 роках — головний редактор тижневика «Forum».

Увійшов до створеної наприкінці 1970 року комісії зі з'ясування обставин смерті генерала Кароля Сверчевського під керівництвом Мар'яна Нашковського, звіт про діяльність якої з нез'ясованих причин не склали або не опублікували.

У 1969—1972 роках — депутат Сейму ПНР 5-го скликання від Польської об'єднаної робочої партії.

Смерть

20 серпня 1971 року під час поїздки дружини та доньки за кордон Ян Герхард був зарізаний у своїй варшавській квартирі. Злочин мав широкий розголос і викликав чутки про те, що мотивом убивства був передбачуваний зв'язок Герхарда з «Червоною капелою», помста з боку УПА чи інші політичні причини[5].

12 травня 1972 року внаслідок спільного слідства міліції та Служби безпеки ПНР звинувачення у вбивстві з метою пограбування, поряд із двадцятьма аналогічними випадками, пред'явили нареченому доньці Зигмунту Грабацькому та його знайомому Мар'яну Войтасику[11]. На процесі у Варшавському воєводському суді Гарбацький стверджував, що до злочину його підштовхнула незгода Герхарда на його шлюб із дочкою, а Войтасик діяв із патріотичних спонукань, вважаючи Герхарда винним у смерті генерала Сверчевського. 16 червня 1972 року обох обвинувачених визнали винними та засудили до страти[12], вирок був виконаний[13]. Сучасні історики, а також Мечислав Раковський, колишній прем'єр-міністр ПНР і друг убитого, також заперечують політичний характер убивства[5].

Похована на Військовому цвинтарі у Повонзках, ділянка B2-tuje-11[14].

Творчість

Найбільш відомий твір — автобіографічний військовий роман «Відлуння у Бещадах» (пол. Łuny w Bieszczadach), за мотивами якого у 1961 році було знято художній фільм «Сержант Калень»[15]. Займався публіцистикою, автор нарисів на політичні й історичні теми.

Вибіркові публікації

  • Łuny w Bieszczadach, Wydawnictwo Lubelskie, Lublin 1980 (wydanie XI)
  • Autopamflet, Czytelnik, Warszawa 1971
  • Berlin — 1945, Wydawnictwo MON, Warszawa 1970
  • Wielkie intermezzo, Wydawnictwo MON, Warszawa 1970 (wydanie II)
  • Żołnierze i dyplomaci, Wydawnictwo MON, Warszawa 1970 (wydanie II)
  • Niecierpliwość, Wydawnictwo MON, Warszawa 1967 (wydanie III)
  • Charles de Gaulle, tom I і II, Książka i Wiedza, Warszawa 1972
  • Francuzi, Czytelnik, Warszawa 1965
  • Czas Generała, Wydawnictwo MON, Warszawa 1965 (wydanie II)
  • Grenadierzy, Wydawnictwo MON, Warszawa 1957
  • Wojna i ja, Wydawnictwo MON, Warszawa 1958
  • Zoolityka, Wydawnictwo MON, Warszawa 1965

Деякі нагороди

Польща

Франція

Примітки

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #1036254402 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000010982&find_code=SYS&local_base=ARS10
  4. ↑ а б Oficerowie wymienieni w rozkazie nr 1109. renidunaj.pl. Процитовано 11 серпня 2020.
  5. ↑ а б в Fokus. № 3. 2015. с. 17. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  6. ↑ Galeria postaci - Stowarzyszenie Byłych Żołnierzy I Armii Francuskiej "Ren i Dunaj". www.renidunaj.pl (пол.). Архів оригіналу за 18 липня 2022. Процитовано 18 липня 2022.
  7. ↑ Aneks. 20. Obsada personalna oficerów 34pp. W: Benedykt Gajewski: Walka z ukraińskim podziemiem na południowo-wschodnim obszarze Polski w latach 1944–1948. Publikacje, raporty, relacje, zeznania. Sanok: 2005, s. 407. 
  8. ↑ Śmierć gen. Karola Świerczewskiego - mity i fakty / Twoje Bieszczady. www.twojebieszczady.net (пол.). Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 18 липня 2022.
  9. ↑ Motyka, Grzegorz. Kryptonim Bieszczady. www.polityka.pl (пол.). Архів оригіналу за 18 липня 2022. Процитовано 18 липня 2022.
  10. ↑ Nowiny Rzeszowskie : organ KW Polskiej Zjednoczonej Partii Robotniczej. 1960, nr 129-154 (czerwiec). Ewolucja poglądów w sprawach angielskich : [пол.]. — Nowiny. — 1960. — № 142. — С. 2.
  11. ↑ Adolf Reut. Przed procesem w sprawie zabójstwa J. Gerharda. „Nowiny”, s. 2, nr 140 z 22 maja 1972. 
  12. ↑ Zabójcy Jana Gerharda skazani na śmierć. „Nowiny”, ss. 1–2, nr 166 z 17 czerwca 1972. 
  13. ↑ «Dobry Tydzień», nr 5 (14) 26 stycznia 2015, s. 44.
  14. ↑ Wyszukiwarka cmentarna --- Warszawskie cmentarze. www.cmentarzekomunalne.com.pl. Процитовано 24 серпня 2023.
  15. ↑ Witold Szymczyk. Ogniomistrz Kaleń. Film o Bieszczadach. „Nowiny Rzeszowskie / Widnokrąg”, ss. 1-2, Nr 3 z 15 października 1961. 
  16. ↑ Order Krzyża Grunwaldu, s. 101.
  17. ↑ M.P. z 1947 r. nr 59, poz. 418.
  18. ↑ Kazimierz Sikorski (23 sierpnia 2016). Zemsta za UPA? Tajemnica śmierci Jana Gerharda. polskatimes.pl. Процитовано 11 серпня 2020.
  19. ↑ M.P. z 1947 r. nr 29, poz. 264.
  20. ↑ Aneks. 24. Lista żołnierzy 34pp odznaczonych za walkę z UPA. W: Benedykt Gajewski: Walka z ukraińskim podziemiem na południowo-wschodnim obszarze Polski w latach 1944–1948. Publikacje, raporty, relacje, zeznania. Sanok: 2005, s. 430. 
  21. ↑ «Nowiny», nr 170 (5306), 20 lipca 1966, s. 2.
  22. ↑ а б Sikorski, Kazimierz (23 sierpnia 2016). Zemsta za UPA? Tajemnica śmierci Jana Gerharda.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).