YaChudo

Ян Братковський

Переглядів: 0. Оновлено 14.11.2026.

Ян Братковський
пол. Jan Bratkowski
Високий замок у XVII столітті
Народивсяневідомо
Померпісля 1648
ГромадянствоРіч Посполита
Діяльністьбургграф
Відомий завдякиоборону Високого замку в жовтні 1648 року
Титулбургграф Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадабургграф Високого замку у Львові

Я́н Братко́вський (пол. Jan Bratkowski; роки життя невідомі, живий у жовтні 1648 року) — шляхтич, бургграф Високого замку у Львові, який командував залогою фортеці під час її облоги козацько-селянськими загонами полковника Максима Кривоноса восени 1648 року[1]. Упродовж 10—13 жовтня оборонці під його проводом відбили кілька штурмів, проте нестача води, харчів і боєприпасів та опір частини руських біженців усередині мурів змусили бургграфа 14 жовтня разом із рештою вояків залишити твердиню й відступити до міста[2]. Сучасники та історики по-різному оцінили його поведінку: міський писар Самуїл Кушевич дорікав Братковському передчасним відходом, Ян Лям писав про втечу, натомість Александер Чоловський пов'язував успішне відбиття перших приступів саме з енергією коменданта[3][4].

Уряд бургграфа

План Високого замку XVII століття; цифра 7 позначає помешкання бургграфа

Високий замок формально належав львівським старостам, однак ті мешкали в міському Низькому замку й передавали безпосередній нагляд над твердинею бургграфам — своїм довіреним заступникам. Бургграф жив у замку, відповідав за стан мурів, озброєння, запаси й залогу, а в разі облоги очолював оборону. У межах замку він підлягав лише старості[5]. Цей уряд обіймали винятково шляхтичі, а постійну «замкову фамілію» становили кілька або кільканадцять пахолків, яких у Львові називали драбами: вони несли варту й стерегли в'язнів замкових веж[5].

Наприкінці 1640-х років львівське староство двічі змінило власника. Після смерті Станіслава Мнішека в лютому 1645 року його перебрав небіж покійного Андрій Мнішек, а той, мало дбаючи про замок, у лютому 1648 року за згодою короля передав староство Адамові Єронімові Сенявському[6]. Походження, родинні зв'язки й дату призначення Яна Братковського на уряд відомі джерела не фіксують. Перша згадка про нього належить до осені 1648 року, коли він «з уряду» перебрав командування залогою[1].

Підготовка замку до оборони

Інвентар 1645 року засвідчив занедбаність фортеці: зруйновані перекриття брам і веж, потріскані мури, згнилі ґанки й засипану криницю. Увесь запас зброї становили п'ять бронзових гармат, три з яких походили ще з XV століття, «органки» на три стволи, вісім гаківниць і півтори бочки пороху[7].

У червні 1648 року шляхта на сеймику в Вишні вимагала належно «опатрити» замок. Старосту тоді вже взяли в полон, тож роботи коштом поборів Львівської землі організував земський писар Пйотр Ожґа. Майстри поспіхом залатали мури, вежі, брами й дахи, а з королівського арсеналу в місті до замку привезли зброю, амуніцію для чотирьох гармат і невеликі запаси харчів[8]. Відновити криницю вони не встигли, тож фортеця, сильна завдяки розташуванню, увійшла в облогу без власного джерела води[8].

Перед від'їздом зі Львова князь Ярема Вишневецький підсилив залогу Братковського, у якій служили кільканадцять пахолків. Дня 5 жовтня до бургграфа прибув загін драгунської корогви, набраної Львівською землею для пилявецького походу, — до сотні польських піхотинців-мушкетерів під командою поручника Мацея Рибінського[1]. Загальна чисельність «служилих людей» у замку відтак сягнула щонайменше сотні з гаком[1]. Близьку оцінку дав і Андрій Козицький, на думку якого гарнізон навряд чи перевищував 100 осіб[9]. Із наближенням противника до замку ринули мешканці передмість, селяни й шляхта з навколишніх сіл. Братковський наказав приймати всіх, скільки вміщали мури, і тісне подвір'я прийняло до восьми тисяч поляків, русинів, євреїв і вірмен, серед них багато жінок із дітьми[1].

Оборона Високого замку

Штурми 10—11 жовтня

Максим Кривоніс. Польська карикатура XVII століття

Головні сили Богдана Хмельницького оточили Львів 8 жовтня. Облогу замку гетьман доручив черкаському полковникові Максиму Кривоносу, полк якого став табором на Тарнавці, біля Підзамча[10]. Вранці 10 жовтня козацькі гармати кілька годин обстрілювали найслабший, польовий бік замку. Опівдні Кривоніс кинув на штурм кількатисячну селянську піхоту, за якою рушили козаки з дванадцятьма возами драбин і татарські лучники[11]. Нападники дійшли до мурів, почали підкопи й розбивали стіни кайлами, але вогонь гармат, гаківниць і мушкетів залоги, а також каміння й колоди, які скидали з мурів біженці, жінки й старі, змусили їх відступити. Місто підтримувало оборону вогнем зі своїх веж[12]. Сім разів того дня повстанці підходили під мури й сім разів відступали, а пролом у мурі великого подвір'я оборонці закрили[13]. Саме в цьому епізоді Чоловський побачив заслугу бургграфа: природна неприступність місця та енергія Яна Братковського, на його думку, зупиняли всі козацькі атаки[4].

Перший успіх не змінив становища залоги. Уже першого дня переповнений замок відчув брак харчів, оборонці вистріляли більшу частину амуніції, а воду добували лише вночі з джерел на схилі й продавали дорожче за «питний мед»[13]. Увечері кілька тисяч біженців зажадали випустити їх за мури. Залога охоче відчинила браму, а декого вивела й силоміць. Частину відпущених прийняло місто, інші знайшли схованку в згарищах Підзамча, але багато хто потрапив до рук козаків і розповів про стан і вади оборони[14]. Іван Сварник в «Енциклопедії Львова» подав цей епізод інакше — як вигнання передмістян комендантом через брак харчів[15].

Уночі на 11 жовтня місто таємно передало до замку кулі й порох із королівського арсеналу, і наступного дня залога, за висловом сучасника, «потужно» відбивала атаки[16]. Пополудні селяни, вислані по воду, привели з собою кільканадцять перевдягнених козаків, і ті без підозр увійшли до замку. Один із селян вчасно попередив Братковського, і бургграф наказав схопити всіх прибулих, поставити під мур і розстріляти[16].

Виснаження залоги

Чоловський писав, що 12 жовтня штурми не вщухали, а частина руських біженців дедалі відвертіше послаблювала оборону: вони потайки забивали цвяхами запальні отвори гармат і заливали водою ґноти[16]. Залога не ризикнула вигнати їх за мури, бо заколот усередині міг би допомогти противникові, і лише пильно стежила за ними[16]. Уночі з 12 на 13 жовтня сотник Микола Небилиця з козацькою піхотою спробував захопити замок зненацька. Варта вчасно запалила смолоскипи й бочки зі смолою, а злива замочила козацькі самопали, тож нападники відступили без штурму[17].

Вранці 13 жовтня Братковський, «голодом і спрагою тяжко зморений», залишив у замку Рибінського з піхотою, а сам із пахолками пробився до міста. У Львові йому видали кулі й порох і наказали йти назад і тримати оборону до останнього[18]. Андрій Козицький наводить і пояснення самого бургграфа: той нібито вважав перемир'я вже укладеним[19]. Ще один день Братковський утримував позиції за підтримки польського посполитства, хоча русини тим часом позабивали цвяхами всі гармати й відкрито вимагали здати замок. Коли оборонці вистріляли принесену амуніцію, вони пустили в хід каміння, колоди й окріп[18].

Падіння замку

Збережений фрагмент південного муру Високого замку

Вирішальний штурм на пригородок і головну браму Кривоніс почав 14 жовтня. У розпалі бою натовп русинів рушив до брами, виламав запори й відчинив її нападникам. Тридцять замкових драгунів спробували стримати противника й загинули всі[20]. Братковський і Рибінський із рештою залоги відійшли за другу браму, що відділяла велике подвір'я, і замкнули її. Не чекаючи, поки козаки її виламають, оборонці перейшли до наріжної башти біля фіртки, відсунули гармату й один за одним вилізли назовні крізь бійницю, а потім, відстрілюючись із мушкетів, збігли схилом і через вали досягли міста. Із залоги вціліли 52 вояки, кілька пахолків і небагато тих, хто зумів до них пристати[21]. Згодом нападники виламали другу браму й учинили різанину, у якій, за свідченнями сучасників, загинуло понад тисячу людей «убогого люду» різного стану й віку. Після відходу козаків серед тіл знайшли понад двісті дитячих[22].

Перебіг останніх годин оборони джерела подають неоднаково. Чоловський описав спільний вихід Братковського й Рибінського 14 жовтня[21], тоді як Кушевич повідомляв, що замок «без крайньої потреби залишив спочатку пан бургграф дня чотирнадцятого жовтня»[23]. Близьку версію подав Іван Сварник: комендант, уважаючи оборону безнадійною, покинув замок зі своїми драбами вночі, наступного дня так само вчинив комендант піхоти, а остаточно козаки опанували фортецю 15 жовтня[15].

Оцінки

Найсуворіше оцінив бургграфа сучасник подій Самуїл Кушевич, який як писар міської ради збирав документи й описував облоги Львова. Кушевич підозрював руських мешканців міста в прихильності до козаків і писав про загрозу їхньої зради[24], проте не виправдовував і Братковського, відхід якого вважав не викликаним крайньою потребою[23].

У польській популярній історіографії XIX століття переважав жорсткий присуд. Ян Лям у публічному відчиті «Тридцятилітня львівська війна» (1878) стверджував, що королівський бургграф утік із залогою до міста й залишив на поталу понад тисячу біженців, а козаки опанували замок без опору. Прізвище бургграфа Лям навів окремим підсумковим реченням[3]. Чоловський у монографії «Wysoki Zamek» (1910) використав рукопис Кушевича, хроніки Дениса Зубрицького та Яна Томаша Юзефовича, а також на «Жерела до історії України-Руси»[25]. Він запропонував докладнішу картину: визнав енергію бургграфа в перші дні облоги, а падіння замку пояснив виснаженням залоги та «зрадою» руських біженців, що відчинили браму[26].

Михайло Грушевський в «Історії України-Руси» згадав здобуття Високого замку полком Кривоноса лише як епізод облоги Львова, не зупиняючись на постаті коменданта. Водночас історик застеріг від довіри до анекдотичних оповідей про козацькі приступи, поширених Бартоломеєм Зиморовичем[27]. Іван Сварник у статті «Енциклопедії Львова» про Кривоноса не дав моральних оцінок і пов'язав падіння замку з відомостями, які козакам передали випущені з фортеці українці[15].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д Czołowski, 1910, с. 71.
  2. ↑ Czołowski, 1910, с. 74—77.
  3. ↑ а б Lam, 1878, с. 234.
  4. ↑ а б Czołowski, 1910, с. 73.
  5. ↑ а б Czołowski, 1910, с. 36.
  6. ↑ Czołowski, 1910, с. 68—69.
  7. ↑ Czołowski, 1910, с. 68.
  8. ↑ а б Czołowski, 1910, с. 70.
  9. ↑ Козицький, 2014, с. 199.
  10. ↑ Czołowski, 1910, с. 71—72.
  11. ↑ Czołowski, 1910, с. 72—73.
  12. ↑ Czołowski, 1910, с. 73—74.
  13. ↑ а б Czołowski, 1910, с. 74.
  14. ↑ Czołowski, 1910, с. 74—75.
  15. ↑ а б в Сварник, 2010, с. 611.
  16. ↑ а б в г Czołowski, 1910, с. 75.
  17. ↑ Czołowski, 1910, с. 75—76.
  18. ↑ а б Czołowski, 1910, с. 76.
  19. ↑ Козицький, 2014, с. 207.
  20. ↑ Czołowski, 1910, с. 76—77.
  21. ↑ а б Czołowski, 1910, с. 77.
  22. ↑ Czołowski, 1910, с. 77—78.
  23. ↑ а б Історія Львова в документах і матеріалах, 1986, с. 82.
  24. ↑ Чорний, 2010, с. 723.
  25. ↑ Czołowski, 1910, с. 78.
  26. ↑ Czołowski, 1910, с. 73—77.
  27. ↑ Грушевський, 1922.

Джерела

Опубліковані джерела
  • Історія Львова в документах і матеріалах. — Київ : Наукова думка, 1986. — 420 с.
Енциклопедичні видання
  • Сварник І. Кривоніс Максим // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — С. 610—611. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  • Чорний М. Кушевич Самуїл Казимеж // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — С. 722—724. — ISBN 978-966-7007-99-7.
Дослідження та публіцистика
  • Czołowski A. Wysoki Zamek. — Lwów : Nakładem Towarzystwa Miłośników Przeszłości Lwowa, 1910. — 130 с. — (Biblioteka Lwowska; № IX—X)
  • Грушевський М. Історія України-Руси. — Київ; Відень, 1922. — Т. VIII, ч. 3, розд. XII.
  • Козицький А. Leopolis militans. Нариси військової історії Львова XIII—XVIII ст. — Львів : Апріорі, 2014. — 368 с. — ISBN 978-617-629-204-3.
  • Lam J. Trzydziestoletnia wojna lwowska // Rozmaitości i powiastki. — Lwów : F. H. Richter, 1878. — С. 211—240.

Посилання


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).