YaChudo

Ядерна етика

Переглядів: 0. Оновлено 31.10.2026.

Відома кольорова фотографія випробувань «Трініті» — першого випробувального ядерного вибуху
Радіоактивні опади після вибуху «Трініті»

Ядерна етика — міждисциплінарна сфера академічних та політичних досліджень, у якій проблеми, пов'язані з ядерною війною, ядерним стримуванням, контролем над озброєннями, ядерним роззброєнням або ядерними технологіями (зокрема, ядерною енергетикою, розглядаються крізь призму однієї чи кількох етичних чи моральних теорій[1][2][3].

Ядерна етика виходить із припущення, що цілком реальна можливість вимирання людства, масового знищення людей або масштабної екологічної шкоди внаслідок ядерної війни є глибокими етичними та моральними проблемами. Зокрема, вона постулює, що такі наслідки, як загибель людства чи руйнування довкілля, вважаються моральним злом. Інший напрям досліджень стосується майбутніх поколінь і тягаря, який накладають на них ядерні відходи та забруднення. Деякі вчені дійшли висновку, що будь-які дії, які призводять до таких наслідків, є морально неправильними, а отже, ведення ядерної війни є недопустимим з погляду моралі[4].

Сфера інтересів ядерної етики охоплює аналіз політики ядерного стримування, контролю над озброєннями та роззброєння, а також ядерної енергетики в тій мірі, в якій вони пов'язані з ризиком виникнення або запобіганням ядерній війні. Наприклад, етичні обґрунтування ядерного стримування наголошують на його ролі у запобіганні війні між великими державами після закінчення Другої світової війни[2]:59–80</ref>. Ба більше, деякі дослідники стверджують, що ядерне стримування є морально раціональною відповіддю на існування світу з ядерною зброєю[5].

Натомість моральний осуд стримування фокусується на неминучих порушеннях прав людини та демократичних свобод, що при цьому виникають[3]:139–162. У сучасних безпекових дослідженнях проблеми ядерної війни та розповсюдження зброї часто розглядаються суто в політичних, стратегічних або військових термінах[6], проте в міжнародному праві ці питання мають також юридичний вимір[3]:43–72.

Ядерні технології супроводжувалися виникненням антиядерного руху ще з початків їхнього розвитку. Цей рух посилювався в міру зростання негативного впливу технологій, зокрема випробувань ядерної зброї[7], які, за оцінками 2020 року призвели до смерті до 43 тисяч людей[8].

Ранні етичні проблеми

Загальнаіф кількість ядерних випробувань у світі , 1945—1998.
Радіоактивні опади у США.

Застосування ядерних технологій — і як джерела енергії, і як знаряддя війни — завжди було суперечливим[9][10][11].

Ще до створення першої ядерної бомби вчені, залучені до «Мангеттенського проєкту», розійшлися в поглядах щодо її використання. Роль атомних бомбардувань у капітуляції Японії та їхнє етичне виправдання з боку США є предметом наукових і публічних дискусій упродовж десятиліть. Питання про те, чи повинні держави володіти ядерною зброєю або випробовувати її, залишається майже універсально спірним[12].

Громадськість почала серйозно непокоїтися через випробування ядерної зброї приблизно з 1954 року після масштабних тестів у Тихому океані. У 1961 році, у розпал Холодної війни, близько 50 000 жінок, об'єднаних рухом «Women Strike for Peace» («Жінки страйкують за мир»), пройшли маршем у 60 містах США проти ядерної зброї[13][14]. У 1963 році багато країн ратифікували Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою[15].

Місцева опозиція ядерній енергетиці почала з'являтися на початку 1960-х років[16], а наприкінці десятиліття занепокоєння висловили й представники наукової спільноти[15].

На початку 1970-х відбулися масштабні протести проти будівництва АЕС у Вілі (ФРН). Проєкт скасували у 1975 році, і цей успіх надихнув опозицію до ядерної енергетики в інших частинах Європи та Північної Америки. У 1970-х роках ядерна енергетика стала однією з головних тем масових громадських протестів[11].

Видобуток та переробка урану

Хвости збагачення уранового заводу в Моаві.

Між 1949 і 1989 роками понад 4 000 уранових шахт у регіоні «Чотирьох кутів» на південному заході США виробили понад 225 мільйонів тонн уранової руди. Ця діяльність торкнулася багатьох індіанських народів, зокрема навахо, лагуна, зуні та інших[17][18]. Багато представників цих народів працювали на шахтах і переробних заводах у Нью-Мексико, Аризоні, Юті та Колорадо[19]. Цим робітникам не лише мало платили — їх рідко інформували про небезпеку і майже не надавали засобів захисту[20], хоча уряд і власники шахт на той час були добре обізнані про ризики роботи з радіоактивними матеріалами[21][22]. Через попит Холодної війни на дедалі потужнішу зброю, робітники піддавалися опроміненню та приносили радіоактивний пил додому на одязі та шкірі[23]. Епідеміологічні дослідження родин цих працівників виявили підвищений рівень спричинених радіацією онкологічних захворювань, а також викиднів та вроджених дефектів[24]. Масштаби генетичних наслідків для корінного населення та ступінь пошкодження ДНК залишаються предметом вивчення[25][26][27]. Видобуток урану на землях навахо досі є спірним питанням, оскільки колишні шахтарі та їхні сім'ї продовжують страждати від проблем зі здоров'ям[28].

Визначні аварії з ядерною зброєю

  • 13 лютого 1950 року: літак Convair B-36 Peacemaker розбився на півночі Британської Колумбії. В процесі падіння з літака було викинуто атомну бомбу атомної бомби Mark IV, яку знешкодили, підірвавши у повітрі неядерним вибухом. Решток бомби так і не знайшли. Це була перша подібна втрата ядерної зброї в історії.
  • 22 травня 1957 року: воднева бомба Mark-17 вагою 21 тонну випадково випала з бомбардувальника поблизу Альбукерке, штат Нью-Мексико, провалившись крізь закриті дверцята бомбового відсіку. Детонація звичайної вибухівки пристрою знищила його під час удару та утворила кратер діаметром 25 футів на землі, що належить Університету Нью-Мексико. За словами дослідника з Ради захисту природних ресурсів, це була одна з найпотужніших бомб, створених на той час[29].
  • 7 червня 1960 року: внаслідок займання ракетного палива на базі Форт-Дікс у Нью-Джерсі було знищено ядерну ракету CIM-10 Bomarc і укриття. Територія аварії досі лишається радіоактивно забрудненною.
  • 24 січня 1961 року: поблизу Голдсборо, Північна Кароліна, сталася авіакатастрофа над Голдсборо Бомбардувальник B-52 Stratofortress, що ніс дві ядерні бомби Mark 39, розпався в повітрі, внаслідок чого ядерний вантаж впав з нього не землю [30][31].
  • 5 грудня 1965: штурмовик Douglas A-4 Skyhawk з ядерною бомбою B43 на борту впав у Філіппінське море. Пілот, літак і бомба так і не були знайдені[32]. Пентагон розкрив факт втрати одномегатонної ядерної бомби лише у 1980-х роках[33].
  • 17 січня 1966 року: сталася авіакатастрофа під Паломаресом. Бомбардувальник B-52G з чотирма водневими бомбами типу Mk28 на борту[34] зіткнувся з літаком-заправником KC-135 під час дозаправлення в повітрі біля узбережжя Іспанії. KC-135 був повністю знищений внаслідок займання палива, загинули всі чотири члени екіпажу. B-52G розпався в повітрі, забравши життя трьох із семи членів екіпажу[35]. Три з чотирьох бомб були знайдені на суші біля Альмерії, Іспанія. Неядерна вибухівка у двох пристроях здетонувала від удару об землю, що призвело до забруднення території площею 2 км² радіоактивним плутонієм. Четверту бомбу, яка впала в Середземне море, вдалося підняти цілою після пошукової операції, що тривала 2,5 місяці[36].
  • 21 січня 1968 року: авіакатастрофа над базою Туле за участю бомбардувальника B-52. Літак ніс чотири водневі бомби, коли пожежа в кабіні змусила екіпаж покинути борт. Шість членів екіпажу успішно катапультувалися, але один, у якого не було катапультного крісла, загинув під час спроби вистрибнути. Літак упав на морський лід у Гренландії, що спричинило руйнування та розсіювання ядерного заряду, призвівши до широкого радіоактивного забруднення.
  • 18–19 вересня 1980 року: інцидент, у Дамаскусі, штат Арканзас, внаслідок якого вибухнула ракета Titan II, оснащена ядерною боєголовкою W-53. Причиною аварії став технік, який впустив торцеву головку гайкового ключа у шахту глибиною 80 футів, що пробило паливний бак ракети. Витік палива призвів до вибуху самозаймистих компонентів, внаслідок якого боєголовку викинуло за межі стартового майданчика[37][38][39].

Радіоактивні опади

Вибух Castle Bravo

З 1945 по 1980 рік на різних майданчиках по всьому світу було проведено понад 500 атмосферних випробувань ядерної зброї. Радіоактивні опади від випробувань ядерної зброї вперше привернули увагу громадськості у 1954 році, коли опади після випробування водневої бомби Кастл Браво на Тихоокеанському полігоні призвели до опромінення екіпажу та улову японського рибальського судна «Дайґо Фукурю Мару». Один із рибалок через сім місяців помер у Японії від променевої хвороби, а страх перед зараженим тунцем призвів до тимчасового бойкоту цього популярного продукту в Японії. Інцидент викликав широке занепокоєння в усьому світі, особливо щодо наслідків радіоактивних опадів та атмосферних ядерних випробувань і дав вирішальний поштовх для виникнення антиядерного руху в багатьох країнах[15].

У міру зростання обізнаності та занепокоєння громадськості щодо можливих ризиків для здоров'я, пов'язаних із впливом радіоактивних опадів, проводилися різні дослідження для оцінки ступеня небезпеки. Дослідження Центрів з контролю та профілактики захворювань та Національного інституту раку стверджує, що опад від атмосферних ядерних випробувань міг призвести до приблизно 11 000 надлишкових смертей від усіх форм раку (включаючи лейкемію) серед людей, що жили в США під час проведення атмосферних випробувань у період з 1951 року і до початку XXI століття[40][41].

Станом на березень 2009 року США є єдиною державою, яка виплачує компенсації жертвам ядерних випробувань. З моменту прийняття Закону про компенсацію за радіаційне опромінення 1990 року було схвалено виплати на суму понад 1,38 мільярда доларів. Гроші отримують люди, які брали участь у випробуваннях, зокрема на Невадському випробувальному полігоні, та інші особи, які зазнали впливу радіації[42].

Проблеми праці в ядерній галузі

АЕС Фукусіма-1, 13 квітня 2011 року
«Радієві дівчата»

У ядерній енергетиці та секторі виробництва ядерної зброї існують проблеми праці, які впливають на життя та здоров'я робітників, сезонних працівників та їхніх сімей[43][44][45]. Ця субкультура працівників, часто незареєстрованих (наприклад, «радієві дівчата», «чорнобильці», «ядерні самураї», виконує брудну, важку та потенційно небезпечну роботу, якої уникають штатні співробітники[46]. Коли вони перевищують допустимий ліміт радіаційного опромінення на одному об'єкті, вони часто переїжджають на інший ядерний об'єкт. Галузь негласно приймає таку поведінку, оскільки не може функціонувати без подібних практик[43][47]. Існуючі закони про працю, що захищають здоров'я працівників, часто не виконуються належним чином[48]. Вимагається ведення обліку опромінення, але часто він не ведеться. Деякі співробітники не були належним чином навчені, що призвело до отримання ними токсичних доз радіації. На деяких об'єктах нерегулярно проводяться обов'язкові радіологічні обстеження або не вживаються коригувальні заходи.

Багато питань щодо умов праці таких робітників залишаються без відповіді, і за винятком кількох викривачів, переважна більшість працівників — непомічених, недоплачуваних, перевтомлених та експлуатованих — мають мало стимулів ділитися своїми історіями[49]. За даними Бюро статистики праці США, середня річна заробітна плата працівників з видалення небезпечних радіоактивних матеріалів становить 37 590 доларів у США — близько 18 доларів за годину[50]. Спільне когортне дослідження ризиків раку через вплив низьких доз іонізуючого випромінювання у 15 країнах, в якому взяли участь 407 391 працівник ядерної галузі, показало значне зростання смертності від раку. У дослідженні оцінювали 31 тип первинного та вторинного раку[51].

Громадянські свободи

Ядерна енергетика є потенційною ціллю для терористів, таких як ІДІЛ, а також збільшує шанси на розповсюдження ядерної зброї[52]. Оминання цих проблем передбачає обмеження громадянських свобод, таких як свобода слова та свобода зібрань, тому соціолог Брайан Мартін стверджує, що «ядерна енергетика не є придатним джерелом енергії для вільного суспільства»[53].

Експерименти з радіацією на людях

Консультативний комітет з експериментів з радіацією на людях був сформований 15 січня 1994 року президентом Біллом Клінтоном. Гейзел О'Лірі, міністр енергетики США, закликала до політики «нової відкритості», що ініціювало розсекречення понад 1,6 мільйона сторінок документів. Ці записи показали, що з 1940-х років Комісія з атомної енергії США проводила масові експерименти з радіацією на людях на людях без їхньої згоди. Дітям, вагітним жінкам, а також ув'язненим чоловікам вводили ін'єкції радіоактивних матеріалів або давали їх вживати перорально[54].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Reviving Nuclear Ethics: A Renewed Research Agenda for the Twenty-first Century. Ethics and International Affairs. 24 (3): 287—308. 2010.
  2. ↑ а б в JosephNye (1986). Nuclear Ethics. ISBN 978-0-02-923091-6.
  3. ↑ а б в г Ethics and Weapons of Mass Destruction: Religious and Secular Perspectives. 2004. ISBN 978-0-521-54526-6.
  4. ↑ а б Kantian-nonideal-theory and nuclear proliferation. International Theory. 2 (1): 87—112. 2012.
  5. ↑ а б Some Paradoxes of Deterrence. Journal of Philosophy. 75 (6): 285—302. 1978.
  6. ↑ а б Barry Buzan (2009). The Evolution of International Security Studies. ISBN 978-0-521-69422-3.
  7. ↑ а б Dispelling the Specter of Nuclear Holocaust. American Journal of Public Health. 94 (1): 36—36. 2004.
  8. ↑ а б Resuming Nuclear Testing a Slap in the Face to Survivors. 26 травня 2020.
  9. ↑ а б Sunday Dialogue: Nuclear Energy, Pro and Con. The New York Times. 25 лютого 2012.
  10. ↑ а б The Anti-nuclear Movement (book review). American Journal of Sociology: 1456—1458. Травень 1984.
  11. ↑ а б в Jim Falk (1982). Global Fission: The Battle Over Nuclear Power. с. 95–96. ISBN 9780195543155.
  12. ↑ а б Jerry Brown and Rinaldo Brutoco (1997). Profiles in Power: The Anti-nuclear Movement and the Dawn of the Solar Age. с. 191–192. ISBN 9780805738797.
  13. ↑ а б Dagmar Wilson dies at 94; organizer of women's disarmament protesters. Los Angeles Times. 30 січня 2011.
  14. ↑ а б Dagmar Wilson, Anti-Nuclear Leader, Dies at 94. 23 січня 2011.
  15. ↑ а б в г Wolfgang Rudig (1990). Anti-nuclear Movements: A World Survey of Opposition to Nuclear Energy. с. 52–55. ISBN 9780810390003.
  16. ↑ а б Review of Critical Masses. Journal of Political Ecology. 6. 1999.
  17. ↑ а б Joseph Masco (2006). The Nuclear Borderlands: The Manhattan Project in Post-Cold War New Mexico. ISBN 978-0-691-12076-8.
  18. ↑ а б Judy Pasternak (2010). Yellow Dirt: An American Story of a Poisoned Land and a People Betrayed. ISBN 978-1-4165-9482-6.
  19. ↑ а б Valerie L. Kuletz (1998). The Tainted Desert: Environmental and Social Ruin in the American West. ISBN 978-0-415-91770-4.
  20. ↑ а б Half-Lives and Half Truths: Confronting the Radioactive Legacies of the Cold War. 2007. ISBN 978-1-930618-82-4.
  21. ↑ а б Uranium Mining on Navajo Indian Land. 9 квітня 2010.
  22. ↑ а б The Atomic West. 1998. ISBN 978-0-295-97749-2.
  23. ↑ а б Michael A. Amundson (2002). Yellowcake Towns: Uranium Mining Communities in the American West. ISBN 978-0-87081-662-8.
  24. ↑ а б Tracking Our Nuclear Legacy: Now we are all sons of bitches. 2012.
  25. ↑ а б Uranium Contamination Haunts Navajo Country. The New York Times. 26 липня 2009.
  26. ↑ а б Half Lives & Half Truths: Confronting the Radioactive Legacies of the Cold War. 2007. ISBN 978-1-930618-82-4.
  27. ↑ а б Timothy Benally Doug; Yazzie-Lewis Esther (2007). The Navajo People and Uranium Mining. ISBN 978-0-8263-3779-5.
  28. ↑ а б Navajo Group to Take Uranium Mine Challenge to Human Rights Commission. The New York Times. 12 травня 2011.
  29. ↑ а б Accident Revealed After 29 Years: H-Bomb Fell Near Albuquerque in 1957. Los Angeles Times. 27 серпня 1986.
  30. ↑ а б Barry Schneider (Травень 1975). Big Bangs from Little Bombs. Bulletin of the Atomic Scientists.
  31. ↑ а б James C. Oskins, Michael H. Maggelet (2008). Broken Arrow – The Declassified History of U.S. Nuclear Weapons Accidents. ISBN 978-1-4357-0361-2.
  32. ↑ а б Broken Arrows. Процитовано 9 травня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  33. ↑ а б U.S. Confirms '65 Loss of H-Bomb Near Japanese Islands. The Washington Post. 9 травня 1989. с. A–27.
  34. ↑ а б Randall C. Maydew (1997). America's Lost H-Bomb: Palomares, Spain, 1966. ISBN 978-0-89745-214-4.
  35. ↑ а б H-bomb incident crippled pilot's career. Palm Beach Post. 17 січня 2007. Архів оригіналу за 16 червня 2011. Процитовано 9 травня 2026.
  36. ↑ а б Jan. 17, 1966: H-Bombs Rain Down on a Spanish Fishing Village. WIRED. 17 січня 2008. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 9 травня 2026.{{cite news}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  37. ↑ а б Eric Schlosser (2013). Command and Control: Nuclear Weapons, the Damascus Accident, and the Illusion of Safety. ISBN 978-1-59420-227-8.
  38. ↑ а б Titan II Missile Explosion.
  39. ↑ а б David K. Stumpf (2000). "We Can Neither Confirm Nor Deny" Sentinels of History: Refelections on Arkansas Properties on the National Register of Historic Places. ISBN 978-1557286048.
  40. ↑ а б Report on the Health Consequences to the American Population from Nuclear Weapons Tests Conducted by the United States and Other Nations. 7 грудня 2013.
  41. ↑ а б National Research Council (11 лютого 2003). Exposure of the American Population to Radioactive Fallout from Nuclear Weapons Tests: A Review of the CDC-NCI Draft Report on a Feasibility Study of the Health Consequences to the American Population from Nuclear Weapons Tests Conducted by the United States and Other Nations. ISBN 978-0-309-08713-1.
  42. ↑ а б Radiation Exposure Compensation System: Claims to Date Summary of Claims (PDF). Архів оригіналу за 8 липня 2004. Процитовано 9 травня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  43. ↑ а б в System of Disposable Laborers. Los Angeles Times. 30 грудня 1999.
  44. ↑ а б U.S. Acknowledges Radiation Killed Weapons Workers. New York Times. 29 січня 2000.
  45. ↑ а б Meet the Fukushima 50? No, you can't. The Economist. 8 жовтня 2012.
  46. ↑ а б The Glow Boys: How Desperate Workers are Mopping Up America's Nuclear Mess. Mother Jones: 24—27. Листопад 1982.
  47. ↑ а б Twenty-first century colonialism in the Pacific.
  48. ↑ а б Is cancer risk of radiation workers larger than expected?. Occupational and Environmental Medicine: 789–796. 30 березня 2009.
  49. ↑ а б Japan's "throwaway" nuclear workers. Архів оригіналу за 2 вересня 2011. Процитовано 9 травня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  50. ↑ а б Hazardous Materials Removal Workers. Bureau of Labor Statistics.
  51. ↑ а б The 15-Country Collaborative Study of Cancer Risk among Radiation Workers in the Nuclear Industry: Estimates of Radiation-Related Cancer Risks. Radiation Research: 396—416. Квітень 2007.
  52. ↑ а б ISIS Nuclear Attack in Europe is a Real Threat. 7 червня 2016.
  53. ↑ а б Nuclear power and civil liberties. EnergyScience – The Briefing Paper 23 (pp. 1–6). 2015.
  54. ↑ а б Eileen Welsome (1999). The Plutonium Files: America's Secret Medical Experiments in the Cold War. ISBN 978-0-385-31954-6.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).