Явстах Волович
| Явстах Волович | ||
| ||
|---|---|---|
| 1616 — 1630 | ||
| Попередник: | Бенедикт Война | |
| Наступник: | Абрагам Война | |
| Альма-матер: | Падуанський університет | |
| Професія: | священник | |
| Діяльність: | католицький священник, католицький єпископ | |
| Народження: | 1572[1] Гродно, Троцьке воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита | |
| Смерть: | 19 січня 1630 Verkiaid, Віленський повіт | |
| Похований: | Собор святих Станіслава і Владислава (Вільнюс)[2] | |
| Батько: | Іван Волович | |
| Дружина: | Катерина Гаславська | |
Явстах Волович (1572 — 19 січня 1630) — державний і релігійний діяч Великого князівства Литовського, меценат і бібліофіл. Духовний референдар (1600—1615), писар (1605—1615) та віце-канцлер Литовський (1615—1618), єпископ Вільнюський (з 1616).
Життєпис
Представник знатного роду Воловичів, герб «Богорія», син Івана та Катерини Гаславських. Мав були братів Андрія та Павла.

Навчався у Вільнюській академії та університеті, продовжував освіту в університетах Падуї та Риму. Кусташ, канонік Вільнюса (1592), кантор (1597), пастор Троцький, єпископ Вільнюський з 18 травня 1616 року.
Через великі масштаби території Вільнюської єпархії було утворено Білоруську архієпархію, яку очолив єпископ-суфраган (намісник єпископа Вільнюського). За часів його правління в країні було збудовано 26 церков (переважно на заході сучасної Білорусі)[3]. Висвятив на священника Андрія Боболю. Входив до посольства Речі Посполитої, Папи Римського у 1595, а також до інших посольств[4].
Волович був щедрим покровителем. Керував реставрацією Вільнюського собору після пожежі у 1610 році.
Сприяв формуванню факультетів права та медицини у складі Вільнюської академії (університету).
Заснував лікарню святих Нікодима та Йосафата у Вільнюсі за власні кошти.
Єпископа Воловича було поховано в Королівській каплиці (каплиця Воловичів) Вільнюського собору, побудованій та прикрашеній його зусиллями.
Бібліотека
Зібрав цінну власну бібліотеку, до якої увійшли твори гуманістів, філософсько-богословська література, географічні описи. Більшість своїх книг Волович придбав під час подорожей Європою. Багато книг із бібліотеки Воловича мають посвяти авторів і виходили у найкращих друкарнях Європи.
Волович залишив свої книги в бібліотеці Вільнюської академії; вважається, що не всі книги потрапили до університетської бібліотеки, бо Вільнюський капітул відмовився їх передати. Деякі книги із колекції єпископа Воловича зараз зберігаються в Бібліотеці Вільнюського університету, Бібліотеці Литовської академії наук та інших бібліотеках.
Галерея
Примітки
- ↑ а б Рыбчонак С. Паходжанне і радавод Валовічаў XV — пачатку XVII ст. // Unus pro omnibus: Валовічы ў гісторыі Вялікага княства Літоўскага XV—XVIII стст. / за ред. А. М. Янушкевіч — Мінск: 2014. — С. 90. — 508 с. — ISBN 978-985-7085-36-1
- ↑ Рыбчонак С. Паходжанне і радавод Валовічаў XV — пачатку XVII ст. // Unus pro omnibus: Валовічы ў гісторыі Вялікага княства Літоўскага XV—XVIII стст. / за ред. А. М. Янушкевіч — Мінск: 2014. — С. 92. — 508 с. — ISBN 978-985-7085-36-1
- ↑ Грицкевіч А. Валовічи // ЭГБ. Т. 2. — Менск, 1994. С. 210.
- ↑ Грицкевіч А. Валовічи // ВКЛ. Энцыкл. Т. 1. — Менск, 2005. С. 383.
Джерела
- Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Менск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 684 с.: іл. ISBN 985-11-0314-4.
- Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 2: Беліцк — Гімн / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Б. І. Сачанка (гал. рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Менск: БелЭн, 1994. — 537 с., [8] к.: іл. ISBN 5-85700-142-0.
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).

