YaChudo

Юпітер п'ять

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

Юпітер п'ять
англ. Jupiter V[1]
англ. Jupiter Five[1]
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрнаукова фантастика[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Формакоротка повість[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
АвторАртур Кларк[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Моваанглійська[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Опублікованотравень 1953[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Опубліковано вReach for Tomorrow і If (журнал) Редагувати інформацію у Вікіданих

«Юпітер п'ять» («Юпітер п'ятий», «Юпітер-5», англ. Jupiter Five) — це науково-фантастичне оповідання британського письменника Артура Кларка, яке вперше було опубліковано в журналі If у 1953 році і згодом увійшла до збірки оповідань Reach for Tomorrow.[2] Воно знову з'явилося в збірнику коротких оповідань Кларка «Досягти завтрашнього дня» в 1956 році і розповідає про виявлення і дослідження старого космічного корабля в межах Сонячної системи.

Сюжет

Професор Форстер — видатний вчений в експедиції на космічному кораблі «Арнольд Тойнбі». Він визначає, що самий внутрішній супутник Юпітера, Юпітер V, є припаркованим космічним кораблем з «X Культури», древньої раси рептилій за межами Сонячної системи. Культура X співіснувала з комахами-марсіанами і розселила менш кам'янисті планети і місяці по всій Сонячній системі, крім Місяця ЗЕМЛІ. Виявлено, що Юпітер V є металевим сферичним транспортним засобом діаметром 30 кілометрів. Він містить художню галерею з мільйонами експонатів. Одним з предметів мистецтва є зображення члена Культури X, яке Форстер охрестив «Послом».

Стає ясно, що «Посол» був призначений виключно для людства. Культура X передбачила, що розумне життя буде розвиватися на Землі і в кінцевому підсумку досягне космічного польоту; статуя — це повідомлення-привітання і добра воля, що охоплює прірву часу між древнім зникненням її творців і прибуттям космічних мандрівників з Землі.

Приходить науковий співробітник Рендольф Мейс зі своїм пілотом і секретарем. Форстер використовує лазівку в космічному праві і заявляє про свої права на порятунок Юпітера V від імені Всесвітньої наукової організації. Мейс намагається вкрасти «Посла» та інші предмети мистецтва, але Форстер повертає товариша Мейса проти нього, змушуючи його повернути вкрадені речі.[3]


Роль оповідання у творчості Кларка

За словами Дейвіда Н. Самуельсона, «Юпітер п'ять» належить до «нечисленних спроб Кларка у жанрі мелодрами», як і його короткі твори «Зрив напруги» (1949) і «Ангел-охоронець» (1950).[4] Таким чином, оповідання являє собою один з небагатьох випадків, коли Кларк подолав своє «небажання розповідати традиційну історію пригодницького бойовика у целюлозній традиції» через «свої літературні уподобання і бажання применшити бездумний романтизм, очевидний у таких оповіданнях».[4] The work is of a rather insignificant literary meaning.[прояснити][4]

Вплив

Ідея артефакту, який космічна інопланетна раса залишила для людей, щоб вони знайшли його після того, як почнуть космічні польоти, також з'явлається в оповіданні 1948 року «Вартовий» (опубліковане 1951) про відкриття стародавнього артефакту на Місяці, що стало основою для «Космічної Одіссеї 2001 року», роману 1968 року та фільму, створених у партнерстві з режисером Стенлі Кубриком. Проте тут виводиться з сюжету (як у «Стражі») або прямо зазначається (як в «Одіссеї»), що артефакти слугують попередженням про те, що люди уже в космосі.

У ранніх чернетках роману 2001 року місяць Юпітер V був місцем розташування Зоряних Воріт, замість Япета, як у фінальній версії роману, з поясненням, що Юпітер V штучно виготовили і вивели на його точну орбіту будівельники Зоряних Воріт.[5]

Оповідання «Юпітер п'ять» надихнуло Пола Пройса на створення книги «Діамантовий місяць», п'ятого роману у серії «Венера прайм».

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. ↑ Arthur C. Clarke: Reach for Tomorrow. Ballantine Books, New York 1956, p. IV
  3. ↑ Arthur C. Clarke: Reach for Tomorrow. Ballantine Books, New York 1956, p. 128-160
  4. ↑ а б в David N. Samuelson: Arthur C. Clarke (1917–). In: Richard Bleiler (ed.): Science Fiction Writers. Critical Studies of the Major Authors from the Early Nineteenth Century to the Present Day. Charles Scribner's Sons, New York 1982, p. 315
  5. ↑ Arthur C. Clarke, The Lost Worlds of 2001, pp. 165-73.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).