Юніфон

Юніфон, Уніфон (англ. Unifon) — фонематична орфографія на основі латиниці для американської англійської мови, розроблена в середині 1950-х років Джоном Малоуном, економістом з Чикаго та консультантом з газетного обладнання.

Його було розроблено як навчальний посібник, який допомагає дітям опанувати навички читання та письма. Сам Юніфон намагається зіставити кожен звук розмовної англійської мови з одним символом, хоча не всі звуки розрізняються, наприклад, скорочені голосні в інших американських діалектах, яких немає в Чикаго. Його назва буквально означає «один звук» (від uni — один та phone — звук). Метод був випробуваний у Чикаго, Індіанаполісі та інших місцях протягом 1960-х і 1970-х років, але жодного статистичного аналізу результатів ніколи не було опубліковано в науковому журналі. Інтерес з боку освітян був обмеженим, і його останнє офіційне використання (для мови племені Толова) було припинено у 1996 році, але ентузіасти продовжували популяризувати цю схему та виступати за її прийняття аж до 2012 року. ^[1]

Алфавіт Unifon містить 40 гліфів, призначених для представлення 40 «найважливіших звуків» англійської мови. Хоча набір звуків залишився незмінним, деякі символи зазнали змін протягом багатьох років, що робить сучасний Юніфон дещо відмінним від старих версій. З 66 літер, що використовуються в різних алфавітах Юніфону, 43 великі літери можна об'єднати з існуючими символами Unicode. Маленькі літери друкуються як малі великі літери. Менше з них доступні в Unicode як спеціальні форми малих великих літер, але звичайні латинські мінускули можна зробити малими великими у шрифтах Юніфону. Літери мають відповідні фонеми МФА під ними.

Деякі шрифти можуть мати символи Юніфону в системі SPUA -B.^[3][4][5]

За контрактом з Bendix Corporation, Мелоун створив алфавіт як частину більшого проєкту. Коли Міжнародна асоціація повітряного транспорту обрала англійську мову як мову міжнародного авіасполучення в 1957 році, ринок, який Бендікс передбачав для Юніфону, перестав існувати, і його контракт було розірвано. За словами Мелоуна, Юніфон знову з'явився, коли його син, який тоді навчався в дитячому садку, поскаржився, що досі не вміє читати. Мелоун відновив алфавіт, щоб навчити свого сина. ^[6]

Починаючи з 1960 року і продовжуючи до 1980-х років, Маргарет Ратз використовувала алфавіт для навчання першокласників у коледжі Прінципіа в Елса, штат Іллінойс . До літа 1960 року партнерська станція ABC-TV у Чикаго випустила 90-хвилинну програму, в якій Ратз навчила трьох дітей читати, «за 17 годин з печивом та молоком», як описав це Мелоун. У презентації для батьків та вчителів Ратз заявила: «Дехто називає Юніфон вальними колесами для читання, і це насправді так. Він використовуватиметься протягом кількох тижнів, або, можливо, кількох місяців, але протягом цього часу ваша дитина виявить велику схожість між Юніфон та тимона бачить на екранах телевізорів, у коміксах чи дорожніх знаках, а також на коробках із пластівцями. Невдовзі вона з розвагою виявить, що може читати «алфавіт для людей похилого віку» так само легко, як читати та писати в Юніфоні.

Протягом наступних двох років Юніфон повернув національну увагу завдяки висвітленню в програмах Today Show на каналі NBC та На дорозі з Чарльзом Куральдом на каналі CBS (у сегменті під назвою «День, коли вони змінили алфавіт»).

У 1981 році Мелоун передав проєкт доктору Джону Калкіну, медіа-досліднику, колишньому священику-єзуїту та випускнику Гарвардської школи освіти. Калкін написав численні статті про Юніфон, зокрема кілька в Science Digest . ^[7]

У 2000 році веб-сайт, пов'язаний з проєктом, www.unifon.org, був створений Петом Катценмайєром за значної участі лінгвіста Стіва Бетта. Відтоді він служить центральним пунктом для організації зусиль, пов'язаних з алфавітом.