Юліан Захаревич

Юліан Захаревич
пол. Julian Oktawian Zachariewicz
Народження	17 липня 1837  Львів, Австрійська імперія
Смерть	27 грудня 1898 (61 рік)  Львів, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Поховання	Личаківський цвинтар
Країна (підданство)	Австрійська імперія Австро-Угорщина
Навчання	Віденська академія мистецтв, Національний університет «Львівська політехніка» і Віденський технічний університет
Партія	Польський клубd
Діяльність	архітектор, науковець, політик, викладач університету
Праця в містах	Відень[1] і Львів[1]
Нагороди	орден Залізної Корони
Діти	·Захаревич Альфред
Юліан Захаревич у Вікісховищі

Юліан Октавіан Захаревич (іноді Захарієвич; пол. Julian Oktawian Zachariewicz; 17 липня 1837 Львів — 27 грудня 1898, Львів) — львівський архітектор вірменсько-німецького походження^[2], лютеранин, один із засновників Львівської архітектурної школи, яка визначала архітектурне обличчя Львова 2-ї половини XIX — початку XX століття. Розпочинав свою діяльність як залізничний інженер.

Народився у Львові в родині вірменина Георгія Захаревича та німкені лютеранки Юзефи з Ґросманів. Навчався у Львові у реальній школі. Закінчив Технічну академію (1852–1857, нині — Львівська Політехніка), професійну освіту отримав у Відні (закінчив 1858, нині Віденська політехніка). Після завершення навчання працював у генеральній дирекції будівництва державних залізниць Австрійської імперії. Після ліквідації цієї установи працював на будівництві залізниці у Тімішоарі.

У 1859 року проходив практику в архітектурному бюро Леопольда Ернста при реставрації віденського готичного собору святого Стефана.

У 1860-х роках працював на Львівсько-Чернівецькій залізниці на різних посадах — від залізничного інженера почергово у Відні, Тімішоарі та Львові^[3], до начальника руху в Чернівцях. Працюючи на цій залізниці, спроектував залізничний вокзал у Яссах.

З 1871 року — професор, завідувач кафедри архітектури Технічної академії у Львові. Від 1877 року — член Політехнічного товариства у Львові^[4]. У 1879 році входив до правління товариства^[5]. У 1881—1882 роках — ректор Політехніки. Від початку 1880-х років кореспондент Центральної комісії з дослідження та реставрації пам'яток мистецтва та історії Галичини. Від 1888 — член щойно створеного Кола консерваторів та кореспондентів Східної Галичини^[6]. У 1890-х був одним з експертів на судовому процесі між Леонардом Марконі і Юзефом Каетаном Яновським у справі щодо авторства проєкту Промислового музею^[7]. Від 1892 року був одним організаторів Галицької крайової виставки у Львові. Входив до статутної виставкової комісії^[8].

Спільно з Іваном Левинським 1885 року придбав у міста велику земельну ділянку в місцевостях Новий Світ і Байки. Від 1888 року забудовував її віллами за власними проєктами та проєктами Левинського (тепер місцевість відома під назвою Кастелівка). Поряд з Іваном Левинським та Альфредом Каменобродським був піонером створення у Львові комплексних архітектурно-будівельних компаній. Зібрав колекцію творів українського ужиткового мистецтва. Вивчав народне будівництво.

Був одружений двічі. Батько львівського архітектора і підприємця Альфреда Захаревича. З огляду на заслуги перед містом та фанатичну любов до Львова у 1877 році отримав австрійське шляхетство II ступеня, з титулом «Ritter» (лицар) й додатком до прізвища «von Lwigród» — фон Львіґруд (пол. Zachariewicz-Lwigród, нім. Zachariewicz von Lwigród). Також був нагороджений австрійським Орденом Залізної Корони III ступеня^[9].

Помер 27 грудня 1898 року у Львові та похований на Личаківському цвинтарі (поле № 55)^[10]. Протягом 13 квітня—15 травня 1905 року рисунки зразків дерев'яної архітектури, виконані Захаревичем, експонувалися на виставці в палаці Чапських у Кракові^[11]. У вестибюлі головного корпусу Львівської політехніки 1910 року встановлено погруддя із зображенням Юліана Захаревича авторства Юліуша Белтовського, яке урочисто відкрили 11 вересня у завершальний день П'ятого з'їзду техніків у Львові^[12]. Того ж року проєкти Захаревича експонувалися на першій архітектурній виставці у Львові^[13]. У 1901—1946 роках іменем Захаревича називалася вулиця, що нині має назву Архітекторська. 1992 року на його пошану названо іншу вулицю у Львові.

Звання

• Професор архітектури;
• ректор Львівської політехніки;
• Радчий імператорського двору;
• кавалер Ордену Залізної Корони;
• депутат Державної ради;
• Голова Комісії для Державних іспитів дипломованих архітекторів;
• член Шкільної крайової ради;
• Презес промислового музею;
• Заступник Голови колегії для охорони авторських прав у галузі архітектури;
• член Ради міста Львова;
• член Товариства політехнічного^[3].

• Проєкти корпусів Львівської політехніки (в ті часи — Львівська Політехнічна Школа):
  • головний корпус (вул. С. Бандери, 12) у 1873—1877 роках;
  • корпус Хімічної лабораторії (нинішній хімічний корпус Львівської політехніки, пл. Св. Юра, 9) — завершений у 1876 році.
• Власний будинок у стилі неоренесансу на вулиці Ірини Фаріон, 1 (1874).
• Галицька ощадна каса (1888—1891), де від 1951 року розміщений Музей етнографії та художнього промислу (проспекті Свободи, 15).
• Вілла з червоної цегли з майстернею художника Яна Стики споруджена в стилі сецесії у 1889—1890 роках проєктно-будівельною фірмою Івана Левинського. Нині тут художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського (вул. Листопадового чину, 11).

  

• Низка вілл діячів науки та культури у львівському районі Кастелівка.
• Костел і монастир сестер францисканок (1876–1888, вул. Лисенка, 43).
• Водонапірна вежа у стилі неоготики на Галицькій крайовій виставці 1894 року. Співавтор Міхал Лужецький, керували спорудженням Володимир Підгородецький і Якуб Баллабан^[14].

Реставрація та перебудова

• Реставрація костелу Єзуїтів у 1879 і 1891—1896 роках. Під час другої реставрації нижній ярус фасаду прикрашено чотирма статуями святих, виконаних Феліксом Павлінським у майстерні Леопольда Шімзера. Наново перекрито ліву наву, замінено дах усього костелу. Архітектор Міхал Ковальчук під керівництвом Захаревича проводив відновлення інтер'єру^[15].
• Перебудова житлової кам'яниці на нинішній вулиці Князя Романа, 1-3 для потреб Крайового суду (1874, розібрано перед 1891).
• Нереалізований проєкт реставрації церкви святого Пантелеймона в Галичі (1885).
• Реставрація костелу Іоанна Хрестителя (1886—1889). Виконана Іваном Левинським та Тадеушем Мюнніхом під керівництвом Захаревича^[16]. Тепер у костелі Музей історії міста Львова.
• Перебудова веж Костелу Марії-Магдалини (1889, тепер зал органної музики). Первісний проєкт виконано ще 1871 року Феліксом Ксенжарським, а пізніше перероблено Захаревичем і реалізовано.
• Костел Марії Сніжної (1888—1892), що на площі Ярослава Осмомисла.
• Реставрація кафедрального костелу в Тарнові (1889—1892)^[17].

Нереалізовані проєкти

• Проєкт перебудови реформістської синагоги «Темпль». Виконаний у 1894–1896 роках, базувався на аналізі форм храму Соломона в Єрусалимі (бл. 957—950 р. до н. е.). Дані про гіпотетичний вигляд якого, почерпнув із праці Шарля Шип'є і Жоржа Перро. Проєкт передбачав значне розширення, зокрема добудову двох пілонів при вході від вул. Жовківської (нині вул. Хмельницького), збільшення вестибюля, добудову санктуарія, широкого ліхтаря посередині купола. З усього реалізовано було лише розписи інтер'єрів^[18].
• Проєкт розширення дому товариства ремісників «Гвязда», що на вулиці Тараса Бобанича, 7.

• 
  Головний корпус Львівської політехніки
• 
  Майстерня-особняк художника Я. Стики
• 
  Костел і монастир сестер францисканок у Львові
• 
  Вокзал у місті Ясси (Румунія)
• 
  Єврейський темпль у Чернівцях
• 
  Садиба Реїв біля Рогатина

• Вокзал у місті Ясси в Румунії (1869—1870).
• Синагога в Чернівцях у неомавританському стилі (1873—1877).
• Костел святого Михаїла у селі Заріччя біля Ярослава (1879—1880). Поєднує романські та готичні риси з неовізантійський стиль|неовізантійськими елементами. Збудований коштом графів Володимира та Альфонсини Дідушицьких. Архітектор спроєктував також орган, виконаний у Львові фабрикою Яна Слівінського. Спорудженням храму керував учень Захаревича Вацлав Ґерж. Вівтарі виготовлені за спільним проєктом Юліана Захаревича та Леонарда Марконі.
• Дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста в селі Звижень. Тризрубна, триверха, з верандою на другому ярусі бабинця, оперезана галереєю. Споруджена 1888 року під керівництвом Міхала Ковальчука. 1916 року розібрана на матеріал для окопів^[19].
• Палац графів Реїв у Псарах (нині с. Приозерне, Рогатинський район)^[20].
• Костел у Буцневі поблизу Тернополя (1890–1891).
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Маркополі. Поєднує в собі неовізантійський та неороманський стилі. Спорудження велось у 1892–1896 роках під керівництвом будівничого Ставарського із Синяви. Пізніше живописець Антін Манастирський виконав настінні розписи.
• Найпізніше з усіх палацових ансамблів у 1889 Захаревичем був зведений замок графа Адама Ґолуховського (1855—1914) в Гусятині. Казковий стиль баварських замків короля Людвіга ІІ. Ліс «Грабник» навколо палацу був перетворений Захаревичем у англійський парк. Тільки дерева цього парку залишились нині, а палац був знищений під час першої світової війни, про його стан можна судити по старих фотографіях^[21].

• Бірюльов Ю. О. Захаревич Юліан Октавіан // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — С. 415—420. — ISBN 978-966-7007-69-0.
• Бірюльов Ю. О. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів : Центр Європи, 2010. — 336 с. — ISBN 978-966-7022-86-0.
• Гранкін П. Е., Лазечко П. В., Сьомочкін І. В., Шрамко Г. І. Львівська залізниця. Історія і сучасність. — Львів : Центр Європи, 1996. — 176 с. — ISBN 966-7022-10-2.
• Жук О. К. Мистецтво дизайну у творчості Юліана Захарієвича // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2008. — № 632. — С. 216—218.
• Захаревич Юліан-Октавіан // Українська радянська енциклопедія / За редакцією М. П. Бажана. — 2-е видання. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1979. — Т. 4. — С. 222.
• Черкес Б. С., Жук О. К. Юліан Захарієвич — основоположник львівської архітектурної школи // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2007. — № 585. — С. 163—167.
• Минуло 180 років від народження видатного галицького архітектора Юліана Захаревича. lpnu.ua. Національний університет «Львівська політехніка». 27 липня 2017. Архів оригіналу за 27 липня 2021. Процитовано 27 липня 2021.

• Митці і маєтки України