Шлемкевич Микола Іванович

Микола Шлемкевич
Народився	27 січня 1894 с. Пилява, нині Бучацький район, Тернопільська область
Помер	14 лютого 1966 (72 роки) м. Пассейк, Нью-Джерсі, США
Країна	Австро-Угорщина  Польська Республіка  США
Національність	українець
Місце проживання	Львів, Київ, Відень, Німеччина, США
Діяльність	громадський діяч, публіцист, філософ
Alma mater	Віденський університет, Сорбонна
Знання мов	українська
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
Конфесія	греко-католик
Батько	о. Іван Шлемкевич
Мати	Ядвига з Бучацьких Шлемкевич
Родичі	Святослав Гординський (швагро)
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Микола Іванович Шлемкевич (псевдоніми: М. Іванейко, С. Вільшина, Р. Срібний; 27 січня 1894, с. Пилява, нині Чортківського району Тернопільської області — 14 лютого 1966 м. Пассейк, Нью-Джерсі, США) — український філософ, публіцист, громадсько-політичний діяч, дійсний член НТШ і УВАН. Дослідник історії української культури, зокрема, літератури та філософії.

Народився 27 січня 1894 року в с. Пилява, нині Чортківського району Тернопільської області, Україна, у сім'ї священика УГКЦ о. Івана Шлемкевича — пароха с. Пилява, з кінця 1890-х років — сіл Сновидів, Возилів і довколішніх хуторів (усі — Бучацький повіт). Мати — Ядвига, з Бучацьких. Бабуся по матері — Вільгельмина Камбефор^[1].

Навчався в Бучацькій державній впродовж 1904-1911 років у перших-сьомих класах (зокрема, з відзнакою закінчив 5-й клас у 1909 році^[2]), закінчив гімназію у Львові в 1912 році. Перша світова війна перервала його студії у Віденському університеті — він повернувся на Галичину, де 1915 року його заарештували, потім російські окупанти вивезли до Сибіру.

З 1917 року у Києві. 1918—1919 — секретар редакції «Робітничої газети», вчитель сільських шкіл Звенигородщини.

1919 року — виїхав до Відня.^[3] Філософську освіту здобув у Віденському університеті (1923—1926).

16 липня 1926 — захищає докторат (про боротьбу за суть філософії на переломі ХІХ і ХХ ст.^[4]). Під псевдонімом М. Іванейко почав друкувати у 1926 році в «Літературно-науковому віснику» нариси на тему української духовності. У ЛНК з'явився цикл його подорожніх нарисів «Вітер» (1928—1930).

У 1928—1929 мав філософські студії у Сорбонні.

Повернувшись до Львова, разом з Дмитром Палієвим засновує Фронт національної єдності (ФНЄ, ідеолог та член проводу), співредактор журналу «Перемога» (1933—1939), член редакції газети «Українські вісти» (1935—1939), тижневика «Батьківщина».

У 1934 в серії збірки НТШ вийшов головний його твір «Філософія», перевиданий 1981 року в Записках НТШ під назвою «Сутність філософії» (ред. Олександер Кульчицький).^[5].

1941—1944 — головний редактор «Українського видавництва» (Краків—Львів); водночас — співредактор місячника «Наші дні» (Львів), працює в УЦК, з 1943 — член політради при Президії УЦК.

З 1945 біженець у Німеччині: вчитель української ґімназії в Берхтесгадені; учасник: реорганізації Українського державного центру, створення Української Національної Ради, видання Енциклопедії українознавства; співредактор ж-лу «Проблеми», «На чужині» тощо. У Відні та Мюнхені — співзасновник і заступник голови екзекутивної ради УНР та член МУР.

З 1949 в США (м. Елізабет, потім Кренфорд біля Нью-Йорку^[3]). Продовжує громадсько-публіцистичну діяльність і співробітництво в «Енциклопедії Українознавства».

1950 — співзасновник Союзу українських національних демократів (СУНД), 1953—1966 — засновник і редактор журналу «Листи до приятелів».

1956 — засновник вид-ва «Ключі», в якому друкував журнал «Листи до приятелів», власні й інших авторів книжки. Спільно з Т. Лапичаком заснував Український публіцистично-науковий інститут (1961), завданням якого було стежити за матеріалами про Україну в чужих виданнях і спростовувати фальшиві інформації на наукових засадах.

Панахида за померлим відбулася 17 лютого 1966, священики побоялись її відправити.^[6]

Крім численних статей у галицькій та діаспорній пресах, випустив у світ між роками 1946—1958 роками книжки на теми української культури та політичної думки: «Українська синтеза чи українська громадянська війна» (1946 р., Мюнхен, 2-е видання 1949 р.), «Загублена українська людина» (1954 р., Нью-Йорк), «Галичанство» (1956 р., Нью-Йорк), «Верхи життя і творчости» (1958 р., Нью-Йорк)^[7]. Головна філософська праця — «Філософія» (1934 р., перевидана в другому виданні як «Сутність філософії» 1981 р.)^[5] в її основу лягла докторська дисертація автора. 1947 року вийшла друком його книжка «Прогулька до великої столиці. Гутірка при ватрі про світогляд і характер».

Провідною ідеєю філософії Миколи Шлемкевича було шукання правди (істини). Переконаний ідеаліст, прагнув до здійснення ідеалів Т. Г. Шевченка і І. Я. Франка про добро, правду і красу, за нову українську людину, озброєну ідеєю національної свідомості й соборності, шукав нових доріг для українського суспільства, для його морального зміцнення і державного оформлення.

Як прихильник демократичних принципів, високо цінував публіцистику і пресу як основу народоправства. Як філософ досліджував проблеми типології, зокрема, психоетнічного портрету сучасного українця. Книга «Загублена українська людина» (1954) стала підсумком інтелектуальних пошуків ученого, котрий вірив, що в умовах незалежності й свободи його народ здатен стати у лави цивілізованих і гідних оптимістичного майбутнього.

На жаль, його погляди не поділяли не тільки чимало «номенклатурних радянських українців» та журналісти проплачених опонентами видань, а й представники української діаспори.^[6]

• Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Бойчук Б. Микола Шлемкевич // Спомини в біографії. — К.: Факт, 2003. — С. 93.
• Головин Б., Мельничук Б. Шлемкевич Микола Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 644. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Горинь В. Шлемкевич Микола Іванович [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 643. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Дальний Мар'ян Наш Микола Шлемкевич // Вибране: Люди — події — коментарі. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — С. 287–290.
• Життєпис д-ра Миколи Шлемкевича // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 163—169.
• Костюк Г. Микола Шлемкевич // Зустрічі і прощання: Спогади. — К.: Смолоскип, 2008. — Кн. 2. — С. 320—323.
• Р. С. і С. Г. Шлемкевич Микола // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 10. — С. 3877.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Encyclopedia of Ukraine. — University of Toronto Press, 1993. — Vol. IV. (англ.)

• Дем'яненко Б. Шлемкевич Микола Іванович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 785. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Шлемкевич, Микола Іванович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — С. 723. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Гук О. Загубленість української людини ХХ століття в інтерпретації М. Шлемкевича / О. Гук // Наукові записки ТДПУ імені Володимира Гнатюка. — Сер. Філософія. — 2000. — Вип. 5. — С. 20–23.
• Карпенко О. Педагогічні ідеї Миколи Шлемкевича (1894—1966 рр.): монографія / О. Карпенко, О. Яців; Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. — Дрогобич: Посвіт, 2019. — 232 с. — (Педагогіка в іменах). — ISBN 978-617-7835-06-5.
• Козій І. Філософія позитивізму М. Іванейка в контексті української національної ідеї / І. Козій // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. — Сер. Філософія. — 2007. — Вип. 15. — С. 34-39.
• Микола Шлемкевич [Текст] : до 120-річчя від народження: [про філософа, публіциста, редактора, громад. діяча, уродженця с. Пилява Бучац. р-ну] / В. Горинь // Вісник НТШ. — Львів, 2014. — Число 51-52. — С. 17-19.
• Микола Шлемкевич (1894-1966) [Текст] : [вчений-філософ, педагог, редактор, громад. діяч] // Рік української історії. — Т. : Богдан, 2013. — С. 65.
• Микола Шлемкевич - мислитель, інтелектуал, державник із Пиляви [Текст] / С. Сворак, О. Панченко // Нова доба. — 2013. — № 2 (11 січ.). — С. 5.
• Філософ та провидець із Пиляви [Текст] / В. Карпович, Б. Мельничук // Свобода плюс Тернопільщина. — 2021. — № 9 (5 лют.). — С. 3 ; Нова доба. — 2022. — № 22 (1 черв.). — С. 7 : фот.
• Яців О. І. Педагогічні ідеї та культурно-просвітницька діяльність Миколи Шлемкевича (1894—1966 рр.): автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. пед. наук: 13.00.01— загальна педагогіка та історія педагогіки / Яців Оксана Ігорівна; Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. — Дрогобич, 2019. — 20 с.

• Шлемкевич Микола Іванович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 981—982.
• Степан Сворак, Олександр Панченко Микола Шлемкевич — мислитель, інтелектуал, державник

• Загублена українська людина — Микола Шлемкевич | Аудіокнига

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.