Шиншила

?Шиншила
Chinchilla lanigera
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Гризуни (Rodentia)
Підряд:	Hystricognathi
Родина:	Шиншилові (Chinchillidae)
Рід:	Шиншила (Chinchilla)
Види
Шиншила куцохвоста (Chinchilla chinchilla) Шиншила звичайна або довгохвоста (Chinchilla lanigera)
Посилання
Вікісховище:	Chinchilla
Віківиди:	Chinchilla
EOL:	42072
ITIS:	584613
NCBI:	10151
Fossilworks:	231797

Шиншила (Chinchilla) — рід гризунів родини шиншилових. Слово походить з іспанської мови, куди потрапило, найімовірніше, як запозичення з аймарської; оригінальна вимова — «чінчіла».

Розрізняють два види шиншил: довгохвоста або звичайна (Chinchilla lanigera) і куцохвоста шиншила (Chinchilla chinchilla). Природний ареал проживання — високогірні пустелі Анд в Чилі, Перу, Болівії і Аргентині. Шиншили були об'єктом інтенсивного полювання через цінне хутро, що привело до сильного зменшення їхньої чисельності. Зараз шиншили занесені до червоного списку Міжнародного союзу охорони природи. Довгохвості шиншили розводяться на хутро на фермах в багатьох країнах, а також поширені як домашні тварини.

Батьківщина шиншил — Південна Америка. Куцохвості шиншили мешкають в Андах Південної Болівії, північно-західній частині Аргентини і північної частини Чилі. Довгохвоста шиншила нині зустрічається тільки в обмеженій області високогір'я на півночі Чилі. Приблизно половина всієї дикої популяції знаходиться в заповідниках, що охороняються; близько 5000 особин мешкають на приватних, незахищених територіях.

Природне місце існування шиншил — пустельні високогір'я, скелясті території на висоті від 300 до 5000 метрів над рівнем моря. Шиншили селяться в нішах між каменями, міжгір'ях скель, невеликих печерах, віддаючи перевагу північним схилам; у разі відсутності природних притулків самостійно викопують нори.

Біологія шиншил в природних житлах мало вивчена, основні дані про поведінку, розмноження і фізіологію отримують в штучних умовах. Більшість даних відносяться до довгохвостих шиншил зважаючи на їх масове розведення в неволі.

Шиншила має округлу форму голови, коротку шию. Довжина тіла становить 22-38 см, хвіст має довжину 10-17 см і покритий жорсткими остевими волосками. Шиншилам притаманний статевий диморфізм: Самки більші за самців і можуть важити до 800 грамів; вага самців зазвичай не перевищує 700 грамів. Шиншили пристосовані до нічного життя: великі чорні очі з вертикальними зіницями, довгі (8—10 см) вібріси, крупні округлі вуха (5—6 см). Скелет шиншили здатний стискатися у вертикальній площині, що дозволяє тваринам проникати у вузькі щілини в скелях. Передні кінцівки п'ятипалі, чотири хапальні пальці, один мало використовується. Задні кінцівки чотирипалі, один палець розгорнений назад. Сильні задні кінцівки удвічі довші за передні і дозволяють здійснювати високі стрибки, а сильно розвинений мозочок забезпечує хорошу координацію рухів, необхідну для безпечного переміщення по скелях. Chinchilla Brevicaudata відрізняється крупнішими розмірами, широкою головою, маленькими синюватими вухами і коротким хвостом.

Шиншили відносяться до всеїдних. Основу їх раціону складають різні трав'янисті рослини, в основному злакові, боби, також насіння, мохи, лишайники, чагарники, кора дерев, дрібні комахи.

Наслідком мешкання в холодному гірському кліматі є густе і тепле хутро. Шиншили є рекордсменами по щільності хутра серед тварин — на один квадратний сантиметр шкіри припадає понад 25 000 волосків. Така висока щільність забезпечується незвичайною будовою хутра: з кожної волосяної цибулини ростуть 60—80 якнайтонших волосків. Жорстке остеве волосся у шиншил відсутнє, пухове волосся має товщину всього лише 12—16 мікронів, криюче волосся — 24—28 мікронів і на 4—8 мм довше пухового.

Хутро шиншил настільки щільне, що в ньому не можуть мешкати паразити, звичайні для інших хутрових тварин. У шиншил є потові залози. При попаданні у воду хутро відразу намокає і тварина не може триматися на поверхні. Для позбавлення від вологи, видалення випавшого волосся і очищення хутра шиншили регулярно купаються у вулканічному попелі і дрібному пилі.

Загальний склад і будова зубів шиншил характерні для багатьох гризунів. Шиншили мають 20 постійних зубів. У кожній половині щелепи є один різець (Dens incisivus, I), всі чотири різці покрито темно-оранжевою емаллю. Ікла (Canini) не розвинені. Далі в кожній половині щелепи слідує один малий корінний зуб — премоляр (Praemolar, P) і три моляра (Molar, M). Праві і ліві напівщелепи дзеркально симетричні, тому зазвичай зображається тільки одна сторона. Всі зуби позбавлені коріння і ростуть впродовж всього життя.

Шиншили в основному моногамні. Шлюбний період проходить між листопадом і травнем в північній півкулі і між травнем і листопадом в південній півкулі. Самка зазвичай приносить два посліди в рік, 1—5 (зазвичай 2—3) дитинчат в кожному. Вагітність довгохвостої шиншили триває від 110 до 118 днів (куцохвостої — 128 днів). Шиншили народжуються добре розвиненими, з розплющеними очима. Вони повністю покриті хутром і важать до 70 грамів. Лактаційний період триває 6—8 тижнів, приблизно в 2 тижні від народження шиншилята починають пробувати дорослу їжу (спочатку сіно). Статевої зрілості молоді особини досягають приблизно до 8 місяців, шиншили деяких рідкісних забарвлень дозрівають пізніше за однолітків стандартного або бежевого кольору. Шиншили приносять потомство 8 років, тривалість їх життя в природних умовах близько 10 років, а в домашніх умовах може складати понад 20 років.

Назву шиншилам дали іспанці, що вперше прибули до Південної Америки в 1524 році. Слово «Chinchilla» буквально означає «маленька Чінча» і походить від назви індіанського племені чінча, представники якого носили одяг з шкірок шиншил. Пізніше це плем'я було скорене інками, які також високо цінували хутро шиншил. З їх хутра і вовни виготовлявся одяг, який вважався атрибутом вищої знаті, крім того, м'ясо цих тварин використовувалося як засіб від туберкульозу. За інків полювання на шиншил строго обмежувалося. В результаті цього до початку завоювання європейцями Південної Америки шиншили були широко поширені на західній частині материка. З приходом іспанських завойовників темпи вилову тварин різко зросли, здобич і експорт шкірок постійно збільшувались.

Експорт шкірок шиншил з Чилі

• Рік Кількість, тис. шт.
• 1885 184.548
• 1896 321.375
• 1897 147.468
• 1898 332.328
• 1899 435.463
• 1900 370.800
• 1901 385.170
• 1902 126.940
• 1903 144.000
• 1904 314.100
• 1905 247.836
• 1910 152.863
• 1915 3.202
• 1917 4.380
• 1918 Експорт припинений

Висока популярність цього хутра на рубежі XX століття привела до майже повного винищування шиншил в дикій природі. У 1929 році була накладена заборона на вилов шиншил. На сьогодні чисельність диких шиншил поволі відновлюється, хоча цей вид все ще знаходиться під загрозою.

Основоположником розведення шиншил в неволі був американський інженер Матіас Ф. Чепмен. У 1919 році він почав пошук диких шиншил, які на той час зустрічалися надзвичайно рідко. Він і 23 найманих мисливці за три роки змогли зловити 11 шиншил, з яких тільки троє були самками. У 1923 році Чепмену вдалося отримати дозвіл уряду Чилі на вивіз шиншил. Йому вдалося адаптувати шиншил до рівнинного клімату і переправити їх у Сан-Педро (Каліфорнія). Ці тварини стали родоначальниками нового виду хутрових звірів, що штучно розводилися. В кінці 1920-х років кількість шиншил щорічно збільшувалася на 35 %, на початку 1930-х — на 65 %. В 1950-х роках шиншилові ферми існували в більшості розвинених країн. З початку 1990-х років намітилася тенденція утримання шиншил як хатніх тварин.

• Рахманов А. И. Шиншилла. — М: ООО «Аквариум-Принт», 2006.— 64 с: ил. ISBN 5-98435-450-0

• Burton, J. 1987. The Collins Guide to the Rare Mammals of the World. The Stephen Greene Press, Lexington, MA.
• Grzimek, B. 1975. Grzimek's Animal Life Encyclopedia. Van Nostrand Reinhold Company, New York.
• Jimenez, J. 1995. The Extirpation and Current Status of Wild Chinchillas, Chinchilla lanigera and C. brevicaudata. Biological Conservation 77:1-6.
• Nowak, R. 1991. Walker's Mammals of the World, 5th Ed., Vol II. The Johns Hopkins University Press, Baltimore.

• Шиншили // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
• ADW: Chinchilla lanigera [Архівовано 8 квітня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
• Звуки шиншили [Архівовано 18 червня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)
• Види шиншили (нім.)
• Велика шиншила — Chinchilla boliviana [Архівовано 26 грудня 2008 у Wayback Machine.] (нім.)

Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.