Шеддадіди

Шеддадіди
Дата створення / заснування	951
Столиця	Двін і Гянджа
Форма правління	абсолютна монархія
Час/дата припинення існування	1199
Офіційна релігія	сунізм
Цей список перелічує	людина
Шеддадіди у Вікісховищі

Шеддадіди (перс. شداديان‎) — феодальна династія курдського походження, що правила в Аррані та Східній Вірменії. У XI—XII століттях була найсильнішою курдською династією Закавказзя. Резиденція Шеддадідів була в Гянджі та в давній вірменській столиці Двін. Бічна гілка роду правила в іншій вірменській столиці — Ані. Їхня історія примітна також тим, що протягом своєї як войовничої, так і мирної діяльності вони перебували в тісному контакті зі своїми християнськими сусідами, вірменами та грузинами, а також з різними північними загарбниками, у тому числі аланами і русами.

Відомості про династії Шеддадідів дуже мізерні. Короткі відомості про них черпають із грузинського літопису «Картліс цховреба», і вірменських джерел — Степаноса Таронаці (X—XI ст.), Арістакеса Ластівертці (XI ст.), Самуел Анеці (XII ст.) та Вардана Аревелці (XIII ст.).

Роберт Томсон з Оксфордського університету зазначає, що поряд з іранськими традиціями на Шеддадідів значний культурний вплив справило вірменське оточення та вірменські родинні зв'язки. Будучи курдського походження Шеддадіди брали шлюб з вірменами. Наприклад, перший емір Ані Манучихр був сином вірменської принцеси і сам одружився з вірменкою. У генеалогії династії зустрічаються як типово іранські імена, такі як Лашкарі, і типово вірменські імена, такі як Ашот. Це результат того, що Шеддадідам довелося маневрувати між дейлемітами Азербайджану (історичний регіон головним чином на півдні Араксу) та християнами — вірменами та грузинами. Перський поет Катран Тебрізі, який жив при дворі Шеддадідів Гянджі, навіть підкреслював вірменський родовід династії, називаючи Фадла III «гордістю династії Багратідів».

Скориставшись тимчасовим ослабленням правління Мусафірида Марзубана ібн Мухаммада, Мухаммад ібн Шаддад, засновник династії, утвердився спочатку у Двіні, у Вірменії, вперше приблизно 951 року. Спочатку побудувавши сильну фортецю поза містом Мухаммад ібн Шаддад відбив неодноразові атаки Мусафіридів та його вірменських союзників із єдиною метою повернути город. Незабаром після відновлення влади Мусафіридів Мухаммад ібн Шаддад був змушений втекти до Васпуракану, де отримав притулок у місцевого вірменського царя, і помер у 955 році. Попри втрату Двіна син Мухаммада ібн Шаддада Лашкарі, ймовірно, отримав деякі території в вірменській гірській області Сюнік. Шеддадіди знову відновили своє правління у Двіні лише наприкінці X століття зусиллями сина Мухаммада ібн Шеддада Фазла. З 1022 Двінським еміратом правил Абу-л Асвар. Приблизно в 1040 він безуспішно намагався розширити свою владу за рахунок царя Ташира Давида Безземельного. Передбачається, що в цей період контакти між гілками у Двіні та Гянджі були зменшені. Абу-л Асвар був використаний Візантійською імперією в період анексії Вірменського царства в середині 1040-х років, хоча візантійці так і не виконали свою обіцянку за допомогою Абу-л Асвара залишити йому всі захоплені вірменські фортеці. Більше того, в 1045 сам Двінський емірат був підданий невдалій атаці візантійською армією. Спроби візантійців скоротити зону влади Шеддадідів навколо Двіна також зійшли нанівець. Візантійський хроніст Іван Скилиця називає Абу-л-Асвара «архонтом Тівія та Персарменії».

Син Мухаммада ібн Шаддада Фазл, який перебуває після подій у Двіні на службі у Хамданідів, на прохання Мусафіридського намісника Алі аль-Тазі вирушив до міста Гяднжа кавказької області Арран для того, щоб спільно захистити його від нападів горян.

У 969—970 до брата приєднався також Лашкарі і, за підтримки місцевого населення, останні вигнали Алі аль-Тазі а Лашкарі став еміром.

978 року його успадкував брат Марзубан. Через кілька років він був повалений Фазлом, який правив областю з 985 року протягом 47 років.

У 993 році останній захопив також Барду та Байлакан. Згідно К. Е. Босуорт Шеддадіди проявляють себе як енергійні захисники ісламу, борючись з грузинськими і вірменськими князями, візантійцями, аланами і русами. Твердження Шеддадідської гегемонії на східних кордонах Грузії змусило царя Баграта IV вжити заходів, зокрема близько 990 року він обложив Шамкур. Дані про результат цієї військової акції у джерелах суперечливі. Інше зіткнення з грузинами що мало місце в 1027 або 1030 закінчилося нищівною поразкою Фазла I.

До 1030, наприкінці свого правління, Фазл, за допомогою русів придушив повстання свого сина намісника. Майже нічого не відомо про короткочасне правління його спадкоємця та сина Муси (1031—1034). Ендрю Пікок зазначає, що наступник останнього Абу-л Хасан Лашкарі продовжив військові кампанії проти грузинів та вірмен виявляючи помсту за поразки свого діда Фазла I.

Після 1054 як Шеддадіди, так і Раввадіди визнали сюзеренітет сельджукського султана Тогрула. Якщо залежність Абу-л-Асвара було майже номінальним, його син Фазл II платив сельджукам велику данину. Правління Шеддедідів Гянджі добігало кінця, хоча точні обставини падіння династії неясні. Останній представник Гянджинської лінії роду Фазлун ібн Фалз правив близько двох років до 1075, коли султан Мелік-шах дарував область своєму рабу Сав Тегін як икти. До XII століття місто Гянджа мало переважно іранське населення. Ганджійське емірство Шеддадідів проіснувало майже остаточно XI століття.

Після завоювання в 1064 сельджуками Закавказзя Шеддадіди стали їх васалами і в 1072 отримали (за іншими даними купили) у васальне володіння територію колишнього Анійського царства вірменських Багратидів, утворивши Анійський емірат. Манучихр ібн Шавур II, який почав правити в Ані, став засновником анійської гілки Шеддадіди (близько 1072—1199), яка припинила своє існування в 1199 році, коли вірменське місто Ані було приєднано до Грузії разом з частиною північної Вірменії. Мінорський називає їх курдо-вірменськими царями Ані.

Список правителів складено відповідно до робіт «Книга династій» Н. В. Сичова та «Мусульманські династії. Довідник з хронології та генеалогії» К. Е. Босворта.

• Фазлун — 951—955 рр.
• Мухаммад ібн Шаддад (у Двіні) — 951—971 рр.
• Алі Лашкарі I ібн Мухаммад (у Гянджі) — 971—978 рр.
• Марзубан ібн Мухаммад — 978—985 рр.
• Фадл I (Фазлун I) ібн Мухаммад — 985—1031 рр.
• Абу-ль-Фатх Муса — 1031—1034 рр.
• Алі Лашкарі II — 1034—1049 рр.
• Ануширван ібн Лашкарі — 1049
• Абу-ль-Асвар Шавур I — у Двіні — 1022—1049 рр., у Гянджі — 1049—1067 рр.
• Фадл (Фазлун) II ібн Шавур — 1067—1073 рр.
• Фадл (Фазлун) III ібн Фадл — 1073/1075-1088/1089 рр.

Арран захопив сельджукський воєначальник Абу Мансур Сау-Тегін.

• Манучихр ібн Шавур I — 1072—1118 рр.
• Абу-л-Асвар Шавур II — 1118—1124 рр.

Період 1124—1125 гг. — Грузинська окупація.

• Фадл (Фазлун) IV ібн Шавур II — 1125-? рр.
• Махмуд — ? -1131 гг. Хущчихр — 1131-? рр.
• Шаддад — ? -1155 рр.
• Фадл V (Фазлун V) — 1155—1161 рр.

Період 1161—1164 рр. — Грузинська окупація.

• Шахіншах — 1164—1174 рр.

Грузинське завоювання.