Шарль Ренар

Шарль Ренар
фр. Charles Renard
Шарль Ренар (1884)
Ім'я при народженні	фр. Louis-Marie-Joseph-Charles-Clément Renard
Народився	23 листопада 1847 Дамблен, Вогези (департамент),  Франція
Помер	13 квітня 1905 (57 років) Медон (О-де-Сен),  Франція
Поховання	Ламарш[1]
Країна	Франція
Діяльність	військовий інженер, винахідник
Alma mater	Політехнічна школа (1869)[2][3] і École d'application de l'artillerie et du génie de Metzd[2][3]
Знання мов	французька[4]
Членство	Aéro-Club de France і Aeronautique Club de Franced
Посада	президент
Військове звання	полковник
Брати, сестри	Paul Renardd
Нагороди	премія Понселе (1907)
Медіафайли у Вікісховищі

Шарль Рена́р (фр. Louis-Marie-Joseph-Charles-Clément Renard)^[5]; 23 листопада 1847, Дамблен, Вогези (департамент)  — 13 квітня 1905, Медон)  — французький повітроплавець, один з піонерів дирижаблебудування.

Син судді, він успішно склав вступні іспити в Політехнічну школу в 1866 році і після закінчення її потрапив у військовий інженерний корпус.

1871 — член комісії військового міністерства з повітроплавання. Тут він присвятив своє життя повітроплаванню та авіації і дослужився до звання полковника і обіймав посаду директора важливої військової дослідницької установи.

У 1877 році він заснував Центральний інститут військового повітроплавання Шале-Медон, який згодом став першою у світі лабораторією випробування літаків. У 1879 році він добився будівництва ангара («Ангар Y»; фр. «Hangar Y»)^[6], необхідного для оснащення та зберігання повітряних куль і дирижаблів.

На створених Ренаром експериментальному устаткуванні досліджувався аеродинамічний опір дирижаблів залежно від швидкості обтікання й форми корпуса. На основі цих досліджень Ренар розробив теорію статичної стійкості дирижабля в польоті.

У 1877—1879 роках Шарль Ренар розробив сортамент канатів, що використовувались при конструюванні аеростатів, з таким розрахунком, щоб їх можна було виготовляти заздалегідь для різних аеростатів. Ренар прийняв за основний параметр масу канату на 1 м довжини, і побудував ряд за законом геометричної прогресії із знаменником, котрий забезпечував десятикратне збільшення маси через кожні п'ять членів ряду. Знаменник такого ряду дорівнює ${\displaystyle \sqrt[5]{10}}$. На базі побудованого Ренаром ряду, який умовно позначили R5, були згодом побудовані ряди R10, R20, R40 і т. д., названі рядами Ренара або рядами переважних чисел були стандартизовані у 1952 році ISO 3^[7]. В Україні діє ГОСТ 8032-84^[8], що відповідає міжнародним рекомендаціям.

У 1884 за фінансування військового міністерства Ш. Ренар разом з А. Кребсом (фр. Arthur H.C. Krebs) розробив і побудував дирижабль «Франція» (фр. «La France») з електродвигуном конструкції З. Ґрамма потужністю 6,6 кВт й акумуляторною батареєю, за довжиною більший ніж перший дирижабль А. Жіффара, що використовував паровий двигун потужністю 2,2 кВт. Двигун приводив у рух чотирилопастевий повітряний гвинт діаметром 7,01 м. Довжина дирижабля склала 52 м, об'єм — 1 900 м³. Загальна маса силової установки 0,6 т, маса дирижабля 2 т. 9 серпня 1884 у безвітряну погоду дирижабль зробив політ з довжиною траси близько 7,6 км з поверненням на місце старту за 23 хв.

У 1884—1885 роках виконано було ще 6 польотів.

На основі досвіду польотів дирижабля «Франція» Ренар визначив необхідну площу оперення дирижабля. Він першим розробив методику оцінки власної швидкості дирижабля з урахуванням швидкості вітру, створив конструкції прив'язних аеростатів спостереження, що застосовувалися у французькій армії. Наскільки було важливим повітроплавання для військових цілей, доводить та обставина, що французи забезпечили загоном повітроплавців у 1884 р. свої війська, відправлені у Тонкінську експедицію у франко-китайській війні.

У 1903—1905 роках Ш. Ренар розробив і побудував декілька багатоланкових активних армійських автопоїздів. Вони складалися з тягача з паровою або бензиновою силовою установкою, від якої крутний момент за допомогою системи карданних валів передавався на колеса декількох причепів з керованими за допомогою важільних механізмів передніми осями так, що всі складові автопоїзда рухались в одній колії^[9]. Останні конструкції оснащувались 16,1-літровим двигуном фірми Daimler але останній вагон завжди зрізував кут повороту^[10].

Пригнічений відмовою французького уряду у фінансуванні його експериментів і відмовою у прийнятті його кандидатури в члени Французької академії наук він покінчив життя самогубством у квітні 1905 року^[11].

• Société de secours des amis des sciences. Conférence sur la navigation aérienne, faite par M. commandant Ch. Renard, dans la séance publique annuelle du 8 avril 1886 (1886) (фр.)
• Charles Renard Les Piles légères (piles chlorochromiques) du ballon dirigeable La France [Архівовано 13 грудня 2015 у Wayback Machine.] Paris: G. Masson 1890. — 35 p. (фр.)
• Notice sur les travaux scientifiques de M. Ch. Renard (1904) (фр.)

• Переважні числа

(англ.)

• The pioneers: An anthology: Charles Renard [Архівовано 1 квітня 2018 у Wayback Machine.]
• Charles Renard [Архівовано 17 липня 2012 у Wayback Machine.]