Шарль Пеґі
| Шарль Пеґі | |
|---|---|
фр. Charles Péguy[1]  | |
 | |
| Ім'я при народженні | фр. Charles-Pierre Péguy[1] |
| Псевдонім | Pierre Deloire[1] і Pierre Baudouin[1][2] |
| Народився | 7 січня 1873[1][3][…] Орлеан[5][1] |
| Помер | 5 вересня 1914[1][3][…] (41 рік) Ле-Плессі-л'Евек[1] |
| Поховання | Grande Tombe de Villeroy (Chauconin-Neufmontiers)d |
| Країна |  Франція[1] |
| Діяльність | письменник, поет, есеїст, журналіст, філософ, драматург, військовослужбовець, літературний критик |
| Сфера роботи | література[2][2] |
| Alma mater | Вища нормальна школа, Ліцей Ланакаль і коледж Сент-Барбd |
| Знання мов | французька[6][2][…] |
| Мова творів | французька |
| Конфесія | католицтво |
| У шлюбі з | Charlotte Péguyd |
| Діти | Pierre Péguyd, Marcel Péguyd, Germaine Péguyd і Charles-Pierre Péguyd |
| Учасник | Перша світова війна |
| Нагороди |   |
| Сайт: charlespeguy | |
 Шарль Пеґі у Вікісховищі | |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
 Роботи у Вікіджерелах | |
Шарль П'єр Пеґі (фр. Charles Péguy; 7 січня 1873 р., Орлеан — 5 вересня 1914, Вільруа) — французький письменник.
Біографія
Пеґі народився в родині столяра Дезіре Пеґі та майстрині з ремонту стільців Сесіль Кере (Cécile Quéré). Батько рано помер, тож хлопчик ріс разом із матір'ю та бабусею, неписьменною фермеркою. Спочатку він навчався в початковій школі в Орлеані, потім був стипендіатом у місцевій гімназії і, нарешті, в ліцеї Лаканаль в містечку Со . Він успішно закінчив середню школу і в листопаді 1892 року розпочав військову службу в Орлеані. Оскільки він був напівсиротою, служба була обмежена одним роком. Після диплому бакалавра філософії, отриманого в липні 1894 року, Пеґі вдалося з третьої спроби скласти вступний іспит до École normal supérieure, яку він залишив у серпні 1898 року після невдачі з випускними іспитами. Зрештою Пеґі відмовився від університетської кар'єри і став книгарем та письменником.[7]
1895 року Пеґі став членом Соціалістичної партії . 1897 року з'явилася його перша драма «Жанна д'Арк» , яку Пеґі опублікував під псевдонімом. Разом із друзями Пеґі заснував у Парижі книгарню Librairie Georges Bellais. У справі Дрейфуса він приєднався до критики, сформульованої Емілем Золя в памфлеті «J'Accuse». 1899 року вийшов із Соціалістичної партії. Розрив між багатими та бідними тепер вважався нездоланним навіть через прагнення зробити кар'єру.
1908 року Пеґі звернувся до католицизму. У результаті в його творчості з'явилися деякі націоналістичні відтінки.[8]
1914 року Пеґі мав звання лейтенанта резерву у французькому піхотному полку № 276. Він загинув від ворожого пострілу в голову незадовго до початку битви на Марні. Похований на військовому цвинтарі в Шоконен-Нефмонтьє.
Доробок Шарля Пегі, особливо його критику ідеології прогресу, нещодавно з новою увагою прочитали французькі філософи, соціологи та письменники, зокрема Ален Бадью, Ален Фінкелькраут та Бруно Латур.[9]
Твори
- Jeanne d'Arc. 1897
- Notre patrie. 1905
- Clio. Dialogue de l'histoire et de l’âme païenne. 1909
- Le mystère de la charité de Jeanne d'Arc. 1910
- Victor-Marie, Comte Hugo. Solvuntur objecta. 1910
- Notre jeunesse. 1910
- Le porche du mystère de la deuxième vertu. 1911
- Le mystère des Saints Innocents. 1912.
- L'argent, L'argent suite. 1913
- Ève. 1913
Переклади українською
Одну поезію Шарля Пеґі українською мовою перекладав Микола Зеров («Прощання з Мезою»[10]).
Примітки
- ↑ а б в г д е ж и к л м Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ Пеги Шарль // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Elke Lindhorst: Die Dialektik von Geistesgeschichte und Theologie in der modernen Literatur Frankreichs. Dichtung in der Tradition des «Renouveau Catholique» von 1890—1990. Königshausen & Neumann, Würzburg 1995 ISBN 3-8260-1020-5, S. 24ff.
- ↑ Jérôme Grondeux, « Péguy conservateur ? », Mil neuf cent. Revue d'histoire intellectuelle 1/2002 (Шаблон:Numéro), P.35-53.
- ↑ Joseph Hanimann: Der Kreuzritter der Heiligen Johanna. Zum 100. Todestag neu entdeckt: Charles Péguy. Süddeutsche Zeitung, 5. September 2014, S. 14.
- ↑ Шарль Пегі. Прощання з Мезою. Переклад Миколи Зерова. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
Література
- Webarchiv, Lemma Péguy im BBKL
- Henri Guillemin: Charles Péguy. Paris 1981
- Joseph Hanimann: Der Unzeitgenosse. Charles Péguy: Rebell gegen die Herrschaft des Neuen. Hanser, München 2017 ISBN 978-3-446-25610-1
- Jorge Molinas Lara: Crisis and commitment: Political ethics on Charles Péguy. Universität Valencia, 2014
- Hella Tiedemann-Bartels: Verwaltete Tradition. Die Kritik Charles Péguys. Alber, Freiburg 1986 ISBN 3-495-47600-8
Посилання
- Бібліографія. Шарль Пеґі // Німецька національна бібліотека
- Роботи про Шарль Пеґі // Цифрова бібліотека Німеччини
- Центр Шарля Пегі (фр.) [Архівовано 6 березня 2005 у Wayback Machine.]
- Міхаель Сталлькнехт: Бути вільним не означає бути модерністом. (нім.) [Архівовано 14 грудня 2019 у Wayback Machine.] NZZ, 3. червень 2017 року
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).