Шарль Моррас

Шарль Моррас
Charles Maurras
Ім'я при народженні	фр. Charles Marie Photius Maurras[1]
Прізвисько	Le Martégal
Псевдо	Octave Martin[2], Pierre Garnier[2], Léon Rameau[2], Xénophon 03[2], Xénophon 3[2], Xénophon III[2] і Pellisson[3]
Народився	20 квітня 1868 Мартіг, Буш-дю-Рон
Помер	16 листопада 1952 (84 роки) Тур
Поховання	Cimetière de Roquevaired
Громадянство	Франція
Діяльність	письменник, публіцист, філософ
Вчителі	Jean-Baptiste Penond
Знання мов	французька[4][5] і окситанська[6]
Членство	Французька академія[6], Q118524074?[7][6] і Société des félibres de Parisd (1892)[6]
Напрямок	неокласицизм, позитивізм, роялізм і фелібри
Жанр	поезія[6], памфлет і есей
Magnum opus	Mes idées politiquesd, Enquête sur la monarchied, Anthinéad, Kiel et Tangerd і L’Avenir de l’intelligenced
Посада	'majoral' of the Félibriged[6] і Member of the Académie françaised[6]
Партія	Ліга французької батьківщини (1899) і Французька дія (1952)[6]
Конфесія	католицтво
Батько	Aristide Maurrasd
Мати	Marie-Pélagie Maurrasd
Брати, сестри	Romain Maurrasd і Joseph Maurrasd
Автограф
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Шарль Марі́ Фотью́с Морра́с (фр. Charles-Marie-Photius Maurras; нар.20 квітня 1868, Мартіг, Буш-дю-Рон — †16 листопада 1952, Тур) — французький політик, публіцист, критик, поет, теоретик інтегрального націоналізму. Брав активну участь у діяльності консервативного руху Аксьон франсез, був прихильником монархії, обраний членом Французької Академії 9 червня 1938 року. Під час Другої світової війни співпрацював з режимом Віші, за що був позбавлений усіх звань та відбував довічне ув'язнення. Помер невдовзі після звільнення у 1952 році.

Шарль Моррас народився у провансальській католицькій родині, яка сповідувала ідеї монархізму. У віці 14 років під час навчання у коледжі почав втрачати слух, пізніше став майже повністю глухим. Через цю ваду зосередився на літературі, цікавився поезією, римською та грецькою філософією. У 1891 році переїхав до Парижу і разом із групою молодих поетів заснував т. зв. римську школу поетів, які протиставляли себе популярному у той час рухові символістів.^[8]

Після «справи Дрейфуса», яка призвела до поляризації суспільної думки, Моррас став затятим прихильником монархічних ідей, приєднався до консервативного руху Аксьон фрасез. У червні 1899 року він був одним із засновників журналу Аксьон франсез, де почав друкувати праці присвячені теорії інтегрального націоналізму. У своїх поглядах Моррас підкреслював верховенство держави та національних інтересів Франції, сприяв визначенню поняття національної спільноти, заснованої на «крові і ґрунті». Він також виступав проти ідеалів французької революції: «свободи», «рівності» і «братерства». У 1908 році його журнал став органом партії роялістів, почав виходити щоденно. Газета Аксьон фрасез виходила протягом наступних 40 років, відігравала значну роль у суспільному житті країни, знайшла підтримку серед певної кількості французів, однак також була об'єктом численних судових позовів.^[8].^[9]

Крім збірок віршів, Моррас також був автором декількох публіцистичних та філософських праць, подорожніх нарисів переважно по Греції та мемуарів. Після Першої світової війни, здобув визнання, як поет, літературний критик і мемуарист, однак втратив певний вплив на політичне життя. У 1938 році Морраса прийняли до Французької академії, де він займав крісло № 16. Під час німецької окупації у Другій світовій війні, Моррас, хоча й виступав проти співпраці з німцями, став переконаним прихильником уряду Петена. Після війни у вересні 1944 року був арештований, а в січні наступного року був засуджений до довічного тюремного ув'язнення і виключений з академії. У 1952 році за станом здоров'я Морраса звільнилі із в'язниці, однак невдовзі він помер у лікарні міста Тур.