Айтматов Чингіз Торекулович
| Чингіз Айтматов | |
|---|---|
| кирг. Чынгыз Айтматов | |
 Чингіз Айтматов | |
| Ім'я при народженні | Чингіз Торекулович Айтматов |
| Народився | 12 грудня 1928[1][2][…]  Shekerd, СРСР[4] |
| Помер | 10 червня 2008[5][1][…] (79 років) Нюрнберг, Середня Франконія, Баварія, Німеччина[6] ·пневмонія[7] і ниркова недостатність |
| Поховання | Ата-Беїт |
| Країна |  СРСР Киргизстан |
| Діяльність | письменник, дипломат |
| Alma mater | Літературний інститут імені Горького |
| Знання мов | французька[1], російська[1][4][8] і кигризька[1][4] |
| Мова творів | російська, киргизька |
| Роки активності | 1952 — 2006 |
| Жанр | проза |
| Magnum opus | І довше віку день триває, The White Shipd, The First Teacherd, Jamiliad, Farewell, Gulsary!d, The Place of the Skulld і Cranes Fly Earlyd |
| Членство | СП СРСР[4] і СК СРСР |
| Партія | КПРС |
| Батько | Torekul Aitmatovd |
| Мати | Абдувалієва Наґіма Хамзіївнаd |
| Діти | Askar Aitmatovd |
| Автограф |  |
| Нагороди | |
 Айтматов Чингіз Торекулович у Вікісховищі | |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
Чингіз (Шынгы́с, Шынгы́з) Торекулович[9] (Тороку́лович) Айтма́тов (кирг. Чынгыз Төрөкул уулу Айтматов, 12 грудня 1928 — 10 червня 2008) — киргизький радянський письменник-прозаїк, гуманіст, радянський політичний та культурний діяч, представник генерації «шістдесятників». Писав російською та киргизькою мовами.
Біографія
Народився 1928 року в селі Шекер Таласької області Киргизстану. Батько Торокул Айтматов був відомим державним діячем Киргизької РСР, але 1937 року був заарештований, а 1938 року розстріляний. Трудова біографія майбутнього письменника почалася в роки Німецько-радянської війни.
|
Самому тепер не віриться, — згадував Чингіз Айтматов, — у чотирнадцять років від роду я вже працював секретарем ради. У чотирнадцять років я повинний був розв'язувати питання, що стосуються всіляких сторін життя великого села, так ще у воєнний час. | 
|
1948 року Айтматов вступив до сільськогосподарського інституту в місті Фрунзе, який закінчив 1953 року. 1952 року почав публікувати в періодичних виданнях оповідання киргизькою мовою. Після закінчення інституту протягом трьох років працював у НДІ скотарства, одночасно продовжуючи писати та друкувати оповідання. 1956 року поступив на «Вищі літературні курси» в Москві (закінчив 1958 року). У рік закінчення курсів в журналі «Октябрь» було опубліковано повість «Обличчям до обличчя» (переклад з киргизької). Того ж року були опубліковані його оповідання в журналі «Новый мир», а також вийшла друком повість «Джаміля», що здобула Айтматову світову славу.
Був організатором Іссик-Кульського форуму діячів світової культури (1986)[10].
У 1988 —1990 рр. був головним редактором журналу «Иностранная литература».
З 1990 року очолював посольство СРСР (з 1992 року — посольство Росії) у Люксембурзі, з 1994 по 2006 рік — посол Киргизстану в країнах Бенілюксу — у Бельгії, Люксембурзі та Нідерландах, — Франції, НАТО та ЮНЕСКО[11].
У 1986-1991 роках був першим секретарем Спілки письменників Киргизії.[12] У 2006 році разом із помічником з гуманітарної роботи в Росії Фарходом Устаджаліловим заснував Міжнародний благодійний фонд[13] Чингіза Айтматова «Діалог без кордонів», президентом якого був до кінця життя. Місія фонду - програми розвитку та підтримки російської мови в країнах колишнього СРСР.
У похилому віці хворів на діабет.[14] Помер 10 червня 2008 року на 80-му році життя в одній із лікарень Нюрнберга, де перебував на лікуванні. У зв'язку зі смертю Айтматова в Киргизстані день його похорону було оголошено днем жалоби.[15] Похований 14 червня 2008 року в історико-меморіальному комплексі «Ата-Беїт» у передмісті Бішкека.[16]
Нагороди
Лауреат Ленінської премії (1963) і трьох Державних премій (1968, 1977, 1983), народний письменник Киргизстану. Герой Соціалістичної Праці (1978).
Творчість
Айтматов разом із соціологом Інституту проблем керування АН СРСР Рустемом Хаїровим звернувся до тодішнього генсека Андропова (1983) із пропозицією про створення комітету з зустрічі третього тисячоліття. Його пропозицію було прийнято. Айтматов організував 1986 року Іссик-Кульський форум, на який зібралися представники ЮНЕСКО, футурологи, письменники та художники. Обговорювалася проблема необхідності виховання нового «планетарного» мислення, завдяки якому людство змогло б уникнути тотального катаклізму — військового, екологічного, економічного тощо.
У творчості й духовному розвитку Айтматова можна виділити три періоди.
«Повісті гір і степів» — така емблема того нового слова, з яким він ввійшов у літературу своїми ранніми, «молодіжними» здобутками: «Віч-на-віч», «Джаміля», «Верблюже око», «Топольок мій у червоній косинці» і «Перший учитель», за які й одержав у 1963 році Ленінську премію. Його герой тут — молода пристрасна людина, що протиставляє себе патріархально-родовому суспільству.
Другий період — повісті «Материнське поле» і «Прощавай, Гульсари!». Письменник переймається історією свого народу, подіями революції, колгоспів, війни. Герої тут — старець, мати.
Третій період почався з «Після казки (Білий пароплав)» і творів «Ранні журавлі», «Рудий пес, що біжить краєм моря», п'єси «Сходження на Фудзіяму», написаної разом з Калтаєм Мухамеджановим, роман «Буранний полустанок. (І довше століття триває день)». Тут письменник роздумує над першоосновами.
Бібліографія
Серед написаного:
- «Джаміля» (1958)
- «Віч-на-віч» (1958)
- «Топольок мій у червоній косинці» (1961)
- «Перший учитель» (1962)
- «Материнське поле» (1965)
- «Прощавай, Гульсари!» (1966)
- «Білий пароплав» (1970)
- «Ранні журавлі» (1975)
- «Рудий пес, що біжить краєм моря» (1977)
- «І довше століття триває день» (1980) — також відомий під назвою «Буранний полустанок»
- «Тавро Кассандри» (1994)
- «Після казки»
- «Плаха» (1986)
- «Сходження на Фудзіяму» п'єса
Видання українською мовою
Твори Ч. Атматова публікувалися українською в перекладах з киргизької у радянський час:
- Айтматов Ч. Материнське поле., К., 1967
- Повісті гір і степів., К., 1972
- Айтматов Ч. Джаміля., К., 1975
Вшанування
На його честь названо гірську вершину в Киргизстані.
У місті Києві на території Українського державного університету імені Михайла Драгоманова встановили пам'ятник Чингізу Айтматову.[17]
Примітки
- ↑ а б в г д е Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б в г д Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 30. — ISBN 978-2-221-06888-5
- ↑ http://rt.com/news/famous-writer-aitmatov-dies-aged-79/
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118501259 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ https://litera.hu/hirek/meghalt-csingiz-ajtmatov.html
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ ЕСУ: Айтматов Чингіз Торекулович
- ↑ Бажинов І. Д. Айтматов
- ↑ "Kyrgyz writer, perestroika ally Aitmatov dies. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020., " Reuters UK, 10 June 2008
- ↑ «Кыргызстан» улуттук энциклопедиясы: 4-том. Башкы редактору Асанов Ү. А. К 97. Б.: Мамлекеттик тил жана энциклопедия борбору, 2012. 832 бет, илл. ISBN 9789967141049
- ↑ Фонд Чингиза Айтматова "Диалог без границ" реквизиты, ИНН: 7710620629, ОГРН: 1067746367908, ОКПО: 94440946 - адрес, телефон организации. www.kartoteka.ru. Процитовано 27 квітня 2019.
- ↑ Ширин Айтматова: Самое большое достояние – жизнь, проведённая рядом с отцом (рос.). aytmatov.com. Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
- ↑ Наталья Кочеткова (10 червня 2008). Умер Чингиз Айтматов. iz.ru (рос.). Известия. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
- ↑ Айтматова похоронили под звуки оружейных залпов. ria.ru (рос.). РИА Новости. 14 червня 2008. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
- ↑ "А чому ми мали відмовити?": у Драгоманова не пояснили, навіщо дозволили пам’ятник проросійському письменнику.
Посилання
- Айтматов, Чингіз Торокулович [Архівовано 25 квітня 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- Айтматов Чингіз // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 18. — ISBN 966-692-578-8.
- Інтерв'ю: «Российская газета» — вып. № 3474 — 13.05.2004 [Архівовано 26 червня 2008 у Wayback Machine.]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 1, К., 1977, стор. 100
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).