Чхве Намсон

Чхве Намсон
최남선
Псевдонім	Юктан, Хансем, Володар Намаку, Коккьоїн, Юктанхаґін, Чхукхансен, Темон, Пеґунхяндо
Народився	26 квітня 1890 Хансон, Чосон
Помер	10 жовтня 1957 (67 років) Сеул, Республіка Корея
Громадянство	Республіка Корея
Діяльність	Борець за незалежність, поет, письменник, перекладач, історик, журналіст
Alma mater	Університет Васеда (історична георграфія, покинув навчання)
Знання мов	корейська
Рід	Тонджу Чхве
Батько	Чхве Хонґю
Мати	Жінка з клану Чінджу Кан
Брати, сестри	Choe Seol-gyeongd[1], Q136697518? і Чхве Ду Сон
У шлюбі з	Жінка з клану Йонджу Хьон
Роботи у Вікіджерелах

Чхве Намсон (кор. 최남선, 崔南善, 26 квітня 1890 – 10 жовтня 1957) – південнокорейський літературний діяч, який зробив внесок у розвиток сучасної корейської літератури. З іншого боку, він, разом з поетом Лі Ґвансу (кор. 이광수), відомий своїм переходом на сторону японської окупаційної влади та японським колабораціонізмом. Відомий під низкою інших імен, таких як Чханхин (кор. 창흥), Коннюк (кор. 공륙) та Юктан (кор. 육당).

Чхве Намсон народився у Хансоні (сьогодні — Сеул, Південна Корея), та проживав у дитинстві в Чхорвоні провінції Канвон та Чханвоні провінції Південний Кьонсан. За державні кошти Корейської імперії він поїхав на навчання до Японії, де він кілька разів покидав та поновлював навчання, і в 1907 році був відрахований з Університету Васеда через участь у студентському страйку. У 1908 році разом з Лі Ґвансу видав перший випуск власного молодіжного журналу «Хлопець» (кор. 《소년》), але після японської окупації Кореї під тиском імперіальної влади вони були вимушені припинити діяльність. За допомоги Лі Ґвансу він випустив наступні журнали: «Червоний чоґорі» (《붉은 저고리》, 1912), «Хлопчик», «Нова зірка» (《아이들 보이》, 《새별》, 1913). Проте на підставах наказу «Про друковані видання» від Генерал-губернаторства Чосону вони були примусово скасовані. У 1914 році Чхве Намсон почав видавати журнал «Юність» (《청춘》), випуск якого також був припинений під тиском японської влади у 1918 році. Під час подій Руху 1 березня, він був одним із 48 депутатів, що планували та просували цей рух, а також написав та озвучив Декларацію незалежности Кореї. За підозру у підбурюванні Руху 1 березня був ув’язнений, і випущений у 1921 році.

У 1922 році Чхве Намсон заснував видавництво «Тонмьонса» (кор. 동명사), і започаткував щотижневий журнал «Тонмьон» (кор. 《동명》). У 1924 році видав перший випуск газети «Шіде Ільбо» (кор. 시대일보), і був призначений директором видавництва, але був змушений припинити цю діяльність через фінансову ситуацію та тиск від Генерал-губернаторства. У 1925 році був почесним редактором газет «Тона Ільбо» та «Чосон Ільбо». У 1927 році генеральне губернаторство привабило літературного діяча до роботи у Спілці з компіляції корейської історії, фінансуючи його наукову діяльність та надаючи грошову підтримку на проживання. Це призвело до дискусії навколо його тяжіння до співпраці з окупаційною владою. Проте 1950-х роках громадський діяч Чан Джунха (кор. 장준하) та інші стверджували, що його прояпонська діяльність не була активним чином співпрацею з імперською владою Японії.

Чхве Намсон помер 10 жовтня 1957 року від геморагічного інсульту. Він, разом з громадськими діячами Лі Ґвансу та Хон Мьонхі (кор. 홍명희), стали відомі як “Трійка геніїв Чосону”.

Чхве Намсон народився у сім’ї держслужбовця та власника гербологічної крамниці Чхве Хонґю (кор. 최헌규) та жінки з клану Чінджу Кан. Він був другим сином серед 6 дітей (3 синів та 3 доньки). Письменник походив із шляхетного роду і його батько обіймав молодшу чиновницьку посаду, тому він зростав у заможному середовищі. З дитинства вивчав китайську класичну літературу, і у 1901 році одружився з жінкою з клану Йонджу Хьон, яка була на 3 роки старша за нього. Літературний діяч самостійно опанував ханґиль, і з 1901 року (5 рік періоду Кванму) почав подавати свої твори до газети «Хвансон» (кор. 《황성신문》).

У 1902 році Чхве Намсон вивчав японську мову в академії Кьонсон. Два роки потому, у 1904 році його було обрано для навчання за кордоном урядом Корейської імперії, і він за державні кошти відправився на навчання до Японії. Письменник навіть був обраний старостою класу серед іноземних учнів. Того ж року в листопаді він вступив до 1-ї середньої школи Токійської префектури, але незадовго після цього в грудні він покинув навчання там і повернувся до Кореї.

1906 року Чхве Намсон знову поїхав до Японії на навчання, вступивши у квітні до Університету Васеда на спеціальність історичної географії. Проте після 3 місяців навчання, був відрахований на підставі невідвідуваності, і вступив повторно. У той час він познайомився з іншими іноземними студентами, у тому числі й Лі Ґвансу, з якими він поділяв палкий інтерес до російської літератури. У липні 1906 року він розпочав редакторську діяльність у періодичному виданні корейських студентів «Техан Хинхак» (кор. 《대한 흥학회보》). У цей час він публікував у цьому виданні вірші нової ліричної форми та сіджо.

У 1907 році корейські студенти Університету Васеда виступили проти подій інсценованого зібрання Національної Асамблеї, влаштувавши бойкот заняттям. У зв’язку з цим їх, у тому числі й Чхве Намсона, було відраховано з закладу. Після цього він разом з Лі Ґвансу створили молодіжну організацію «Соньонхве» (кор. 소년회). Також він доєднався до Молодої Корейської Академії (кор. 흥사단), створеної громадським діячем Ю Ґільджуном (кор. 유길준).

У травні 1907 року, для початку діяльності, пов’язаної з просуванням нової культури з метою пробудження корейського народу, Чхве Намсон, повернувшись на батьківщину, придбав друкарське обладнання та разом з Лі Ґвансу та іншими видали перший випуск молодіжного журналу «Хлопець». У ньому Чхве Намсон публікував свої риторичні твори, а також його вірш «Від моря дітям» (кор. 《해에게서 소년에게》), написаний у новій формі вільного вірша. Натомість Лі Ґвансу став відомим публікацією просвітницьких романів. Їхній журнал «Хлопець» став одним із визначних сучасних журналів-збірників, і навіть був одним з ранніх прикладів видань, що націлювалися на молоду авдиторію. Пізніше день, коли вийшов його перший випуск, 1 листопада, був проголошений Днем журналів.  

Придбавши додаткове друкарське обладнання, Чхве Намсон відкрив офіс видавництва у 1908 році. Спочатку у нього не було доступної будівлі і йому не вистачало коштів, тому його власний дім слугував друкарнею і видавництвом. Потім з збільшенням масштабів діяльности письменник перемістився до приміщення у будівлі в центрі міста Кьонсон. Там він видав такі важливі праці, як «Історія Кореї» (кор. 《대한역사》), «Географія Кореї» (кор. 《대한지지》) та «Зарубіжна географія» (кор. 《외국지지》). У 1909 році разом з громадським діячем Ан Чханхо (кор. 안창호) створив Асоціацію молодих студентів. У березні 1910 року, будучи рядовим членом та керівником відділу юридичних справ Асоціації, Чхве Намсон разом з Ан Чханхо очолювали її наставницьку діяльність, створюючи пісні для Асоціації.

Того ж року в жовтні Чхве Намсон заснував Асоціацію просвітницької літератури Чосону, у якій для поширення національної культури переписувалися ханґилем та перевидавалися старі чосонські книги, а також було видано 20 романів-юкчон (кор. 육전소설). З іншого боку, письменник планував через Асоціацію просвітницької літератури Чосону укласти та випустити словник корейської мови. У ході цього процесу було видано 20 класичних праць, серед яких були «Тонґук тхонґам» (кор. 《동국통감》) та «Йорха ільґі» (кор. 《열하일기》).

Навіть після окупації Корейського півострова Японською імперією Чхве Намсон продовжував видавницьку діяльність, але 1911 року Генерал-губернаторство Чосону закрило видавництво журналу «Хлопець». Наступного, 1912, року за підтримки Лі Ґвансу випустив журнал «Червоний чоґорі» (кор. 《붉은 저고리》), а у 1913 — «Хлопчик» та «Нова зірка» (кор. 《아이들 보이》 та 《새별》 відповідно). Проте їхнє відання було припинено наказом Генерал-губернаторства Чосону «Про друковані видання».

У 1914 році за підтримки кількох покровителів, Чхве Намсон знову почав видавати, цього разу просвітницький журнал «Юність» (кор. 《청춘》), зробивши внесок у поширення нових знань і просвітництво народу, однак і це видання було примусово закрите Генерал-губернаторством у 1918 році. У журналі «Юність» (《청춘》), він також опублікував історико-дослідну працю «Нотатки та матеріали з вивчення давньої історії» (кор. 《계고차존》). Поряд з тим, що автор у видавництві випускав багато книг і журналів, з метою захисту корейської національної культури, у 1910 році заснував Асоціацію просвітницької літератури (кор. 《조선광문회》).

Під час Руху 1 березня 1919 року, Чхве підготував проєкт «Декларації незалежності Кімі» (《기미독립선언문》), був заарештований і, отримавши вирок у 2 роки й 8 місяців, відбув покарання, а 18 жовтня 1921 року був достроково звільнений. Існують твердження, що після цього автор змінив свої ідеологічні погляди. Підставою для його дострокового звільнення було те, що «його звільнення матиме надзвичайно сприятливий вплив на об’єднання молоді» (кор. «청년들을 규합하는 데 대단히 좋은 영향이 있을 것»). Генерал-губернаторство Кореї доручило президенту Корейського банку Мінобе Шункічі сприяти виділенню коштів на публікацію журналу «Тонмьон» (кор. 《동명》), пояснюючи це тим, що видавнича діяльність Чхве Намсона «має запобігти погіршенню ідейно-інтелектуальної сфери Кореї і стати джерелом засобів до існування для Чін Хакмуна, Лі Квансу та інших (кор. «조선의 사상계의 악화를 구하고, 또 진학문, 이광수 등의 생계비 출처로 삼게 하도록»).

Після дострокового звільнення, у 1922 році, Чхве Намсон заснував видавництво «Тонмьонса» (кор. 《동명사》). У вересні того ж року він започаткував щотижневик «Тонмьон» (кор. 《동명》), і видавав його до червня 1923 року. У 1925 році автор долучився до діяльності «Просвітницького клубу “Кємьон”» (кор. 《계명구락부》) - об’єднання, що досліджувало культуру та історію Кореї. Паралельно публікував редакційні статті в газеті «Тона ільбо» (кор. 《동아일보》). У 1926 році він оприлюднив подорожній нарис «Весняне паломництво» (кор. 《심춘순례》), присвячений відвідуванню колишніх земель Пекче, і видав першу у модерний період авторську збірку сіджо «108 страждань» (кор. 《백팔번뇌》). Згодом автор оприлюднив «Трактат про Танґуна» (кор. 《단군론》, 1926) та «Теорія культури Пульхам» (кор. 《불함문화론》, 1928), і особливо у праці «Теорія культури Пульхам» визначав першоджерело східної культури як гору Пектусан, місце дії міфу про Танґуна.

У 1922 році Чхве заснував видавництво «Тонмьонса» (кор. 《동명사》), видавав щотижневий журнал «Тонмьон» (кор. 《동명》), і, присвятивши себе дослідженню національної історії, публікував серійні матеріали, такі як «Популярний виклад історії Кореї» (кор. 《조선역사통속강화》). У 1924 році заснував «Шіде Ільбо» (кор. 《시대일보》) і став його директором, однак зіткнувся з нестачею фінансових ресурсів. Через антиколоніальну спрямованість статей на нього тиснуло Генерал-губернаторство, і, опинившись у скрутному становищі в управлінні, він невдовзі подав у відставку. У 1925 році Чхве Намсон став позаштатним співробітником газети «Тона ільбо» (кор. 《동아일보》) і позаштатним редакційним автором «Чосон ільбо» (кор. 《조선일보》), де публікував редакційні статті.

У 1927 році Чхве домігся публікації повного тексту «Самгук юса» (кор. 삼국유사) автора Ірьона в 18-му номері журналу «Кємьон» (кор. 계명). Того ж року, після того, як Генерал-губернаторство почало схиляти його до себе, обіцяючи житло й фінансову підтримку для досліджень, він став спершу спеціальним співробітником Комісії з укладання історії Кореї (кор. 조선사편찬위원회), а згодом - членом Комітету з уісторичних праць (кор. 조선사편수회). У 1932 році Чхве Намсон став викладачем Центральної буддійської професійної школи (кор. 중앙불교전문학교). Через приєднання до Комітету з укладання історії Генерал-губернаторства Кореї, автор обірвав зв'язки з Лі Квансу, а також Хан Йонун (한용운), Хон Мьонхі (홍명희) та інші оголосили про розрив стосунків із ним. Хан Йонун (한용운) навіть спробував висміяти його, виготовивши дерев’яну поминальну табличку з його ім’ям і символічно провівши «похоронну церемонію».

У 1920-х роках, паралельно з участю у культурних рухах, Чхве Намсон у жовтні 1928 року став членом редакційного Комітету з укладання корейської історії - пропагандистської організації, створеної в складі Генерал-губернаторства Кореї для поширення колоніальної історіографії. У серпні 1930 року автор став членом ради академічного товариства Чхонґу (кор. 청구학회), яке було організоване професорами факультету гуманітарних наук Імперського університету Кьонсона (кор. 경성제국대학교) разом із чиновниками Генерал-губернаторства Кореї та Комітету з укладання історії Кореї, і позиціонувалося як об’єднання для вивчення «культури Далекого Сходу» з акцентом на Корею та Маньчжурію. У 1937 році Чхве був призначений дорадчим членом Центральної ради (кор. 중추원 참의) і обіймав цю посаду до березня 1938 року, отримуючи щорічну грошову винагороду у розмірі 1200 вон. З 9 по 11 лютого 1937 року у газеті «Меіль Шінбо» (кор. 매일신보) автор надрукував серію з трьох статей під назвою «Актуальні завдання корейської культури» (кор. 조선문화의 당면과제), у яких стверджував, що «японізація корейської культури є найважливішим актуальним питанням» і публічно наголошував на ідеї «єдності японців і корейців». А в липні 1937 року, після початку японсько-китайської війни, він публікував різні прояпонські статті в провладних виданнях Генерал-губернаторства — газетах «Меіль Шінбо» (매일신보) та «Кьонсон Ільбо» (경성일보).

У 1938 році він був призначений радником газети «Манмон Ільбо» (кор. 만몽일보) та професором корейської історії й кореєзнавства у Університеті Конґук (кор. 건국대학), створеному в Маньчжурії Квантунською армією Японії. Чхве обіймав цю посаду до лютого 1943 року. У 1940 році працював радником Комітету підтримки спеціальних операцій південно-східного району (кор. 동남지구특별공작후원회), який здійснював кампанії з «переманювання» та примусу до капітуляції антиколоніальних збройних сил, що діяли в Маньчжурії. Під час Тихоокеанської війни Чхве Намсон публікував у «Меіль Шінбо», «Кьонсон Ільбо» та інших виданнях агітаційні статті з закликами до студентів вступати до японських військ, а також активно виступав з лекціями, підтримуючи воєнну пропаганду.

У грудневому номері журналу «Сасанґє» за 1957 рік (кор. 사상계), у статті «Оплакуючи вчителя Чхве Намсона» (кор. <육당 최남선 선생을 애도함>), Чан Чжунха стверджував, що співпраця Чхве Намсона з японською владою не була його справжнім наміром. «Був період, коли у суспільстві існувало певне непорозуміння щодо принциповості вчителя. Однак сьогодні вже встановлено як факт, що справжні наміри вчителя завжди були спрямовані на долю цього народу та збереження культури цієї країни, і це повністю суперечить тим нісенітницям, які ширяться серед так званих "пустих базік і легковажних жінок"»

Далі Чан Чжунха заявив: «Через неправильну суспільну схильність не прощати, не цінувати таланти, як зіницю ока та нездатність мислити ширше, ми після визволення не лише не віддали вчителю належної честі й не визнали його заслуг, а й учинили чимало ганебних речей щодо його пам'яті. Це те, за що нам, від імені всього народу, має бути соромно». Цими словами він засуджував тих, хто називав Чхве Намсона прояпонським колаборантом.

Невдовзі після повернення на батьківщину у 1943 році для проведення лекцій, у яких Чхве закликав корейських студентів у Японії підтримувати вступ до військових студентських формувань, автор поїхав до Токіо і, провівши там серію виступів, повернувся на батьківщину в середині того ж року. У листопаді 1943 року знову, разом з Лі Ґвансу, з метою заохочення вступу студентів до військових формувань, він виїхав за кордон.

Чхве Намсон та Лі Ґвансу 24 листопада 1943 року провели лекцію із закликом вступати до військових студентських формувань перед корейськими студентами професійних і вищих навчальних закладів в Університеті Мейдзі в Токіо, Японія. У журналі «Чосон Хвабо» (кор. 조선화보), що виходив у Токіо (випуск за січень 1944 року), було зафіксовано бесіду, яку модерував письменник дитячої літератури Ма Хесон, де було опубліковано зміст розмови між Чхве Намсоном та Лі Квансу. У цій бесіді Лі Квансу, говорячи про лекцію, зазначив: «Це було щось на кшталт драматичного видовища. На обличчях усіх читалося бажання вирушити на фронт і загинути за Імперію. Головним моментом тоді, мабуть, була лекція вчителя Чхве Намсона». Чхве Намсон у відповідь сказав: «Наскільки я розумію, там зібралося щонайменше півтори тисячі людей. Можна сказати, що нічого подібного раніше не було».

Чхве Намсон зазначив, що «деякі вчені навіть вважають, що витоки японського бусідо (無士道) ґрунтувалися на традиції хваран Сілли», наголошуючи на спільному для Кореї та Японії військовому дусі (상무, «шанування війська»). Лі Ґвансу з цим погодився, зазначивши: «Я вважаю, що ідею хваранів можна хоч сьогодні відродити».

Після того як 15 серпня 1945 року Японія капітулювала, Чхве Намсон усамітнився в районі Уі в Кьонсоні (сьогодні – Сеул), уникав виходу на вулицю й повністю присвятив себе написанню історичних праць. У вересні того ж року він відмовився від пропозиції приєднатися до Корейської демократичної партії (кор. 한국민주당). Після визволення Кореї його критикували як колаборанта, звинувачуючи в тому, що «він скотився до національного реформізму й перетворився на прояпонського зрадника».

У січні 1949 року Спеціальний слідчий комітет з питань антинаціональної діяльності заарештував Чхве Намсона, після чого його негайно було ув’язнено у в’язниці Содемун. Згодом Чхве звільнили під заставу за станом здоров’я, а в травні відбулося судове засідання. Під час ув’язнення він наполягав, що співпрацював заради нації та щоб зберегти результати своїх досліджень, а до Спеціального суду подав «лист з каяттям». Однак сам Комітет, який висунув звинувачення, зазнавав тиску й переслідувань з боку політиків-колаборантів, що прагнули прикрити прояпонські кадри з власних політичних міркувань. У лютому 1949 року клопотання Чхве про звільнення під заставу було задоволено, і його випустили. Фактично його так і не було покарано за прояпонську діяльність.

Коли у 1950 році спалахнула Корейська війна, Чхве працював у «Комітеті з упорядкування історії Військово-морських сил Республіки Корея». Після припинення збройних сутичнок обіймав посаду радника у комітеті з упорядкування «Історії міста Сеула», а також продовжував публікувати в газетах і журналах статті, присвячені історії та культурі Кореї. 10 жовтня 1957 року Чхве Намсон помер від хвороби під час роботи над «Великою енциклопедією історії Кореї» (кор. 한국역사대사전).

• Оскільки його молодший брат, Чхве Дусон, був активним членом Демократичної партії, провладна Ліберальна партія атакувала Чхве Намсона, називаючи його прояпонським колаборантом.
• Після смерті Чхве багато діячів, зокрема Чан Чжунха, вихваляли його досягнення у поминальних промовах. Вони стверджували, що Чхве не співпрацював із Японією за власним бажанням, а також називали його «нашим найближчим другом і шанованим учителем». Чан Чжунха був присутній на похороні Чхве й у ритуальній залі, а в грудневому номері журналу «Сасанґє» (кор. 사상계) за 1957 рік опублікував некролог «Оплакуючи вчителя Чхве Намсона» (кор. 육당 최남선 선생을 애도함), де вшанував його життя і досягнення.
• У 1973 році Інститут досліджень Азії при Університеті Корьо підготував «Повне зібрання творів Чхве Намсона» (кор. 육당최남선전집), яке було видане у 1975 році у 15 томах.
• У 2009 році ім’я Чхве Намсона було внесено до розділу «Освіта і наука» в «Словнику прояпонських діячів» (кор. 친일인명사전), опублікованому Інститутом з вивчення національних питань, а також включено до списку 705 прояпонських антинаціональних діячів, оприлюдненого Президентським комітетом з розслідувань прояпонської діяльності.

Упродовж усього життя Чхве Намсон працював над виданням, відновленням і перекладом корейських історичних джерел і класичної літератури корейською (ханґилем), зокрема займався систематизацією та поясненням класичних творів. Він заснував перший корейський журнал «Хлопець» (кор. 소년), написав перший модерний вірш у новій формі «Від моря дітям» (кор. 해에게서 소년에게), і став одним із піонерів руху за нову культуру в період модернізації. Він також очолив рух за відродження січжо й видав першу антологію січжо «Сто вісім страждань» (кор. 백팔번뇌). Як діяч, що працював на зламі традиційної та нової культури, Чхве Намсон зробив вагомий внесок у становлення сучасної корейської культури.

• Закінчив приватну школу Кьонсон
• Кинув навчання в Токійській 1-ій середній школі (Японія)
• Кинув навчання в Університеті Васеда (кафедра географії та історії) (Японія)

Чхве Намсон розглядав Танґуна не як батька-засновника держави, а як жреця, і намагався інтерпретувати міф про Танґуна, виходячи з шаманістичних традицій Північно-Східної Азії.

Його праця «Теорія культури Пульхам» (кор. 불함문화론), опублікована японською мовою у 1925 році, зазнала критики, оскільки використовувалася для пояснення корейсько-японської концепції «культурної інтеграції» та теорії спільного походження корейців і японців. Зокрема, дослідники вказують, що, залучаючи до культури Східної Азії Балканський півострів, Каспійське море, Японію та Рюкю, автор нібито перетворював націоналізм Танґуна на космополітизм і тим самим спотворював історичну свідомість.

Окрім цього, з 3 березня по 25 липня 1926 року, у період японського колоніального правління, у газеті «Тона Ільбо» (кор. 동아일보) як серію статей було опубліковано «Трактат про Танґуна» (кор. 단군론). У цій праці Чхве Намсон наполягав на унікальній «концепції Танґуна», тим самим кинувши виклик японоцентричному погляду колоніальної японської історіографії.

Чан Чжунха писав: «Він був шанованим учителем і працював задля пробудження національної свідомості». Він також високо оцінив внесок Чхве Намсона у розвиток корейської історіографії: «Уже в 18-річному віці він мав високу мету – врятувати країну від занепаду, й, керуючись грандіозним задумом зберегти славу нації навіки, з усією відданістю почав освоювати безплідне культурне поле. Відтоді, неухильно й до самої смерті в 68 років, він працював задля національного відродження, не думаючи про власні потреби. Саме це і стало основною причиною того, що, повністю присвятивши себе історичним студіям, Учитель зрештою набув слави провідного історика свого часу й здобув загальне визнання».

Далі Чан Чжунха продовжував: «Однак це не все. Учитель не обмежувався роллю звичайного кабінетного вченого. Він діяв, виходячи з реалій й прагнучи справедливості, завжди працюючи задля пробудження національного духу: узяв участь у Русі 1 березня, написав Декларацію про незалежність, а після тривалого ув’язнення й надалі невтомно йшов шляхом служіння народові. Таким чином, Учитель був поруч з нами навіть тоді, коли нація опинилася у найбуремнішій безодні відчаю – він був нашим найближчим другом і шанованим учителем. Усі знають, що саме завдяки цьому національна життєздатність зуміла зберегтися, народ отримав розраду й надію та зміг дійти до визволення».

• «Від моря дітям» (кор. 해에게서 소년에게)
• Збірка січжо «Сто вісім страждань» (кор. 백팔번뇌)
• «Легенда про розбитий чорнильний камінь» (кор. 깨진 벼루의 명)

• «Трактат про Танґуна» (кор. 단군론)
• «Теорія культури Пульхам» (кор. 불함문화론), у збірці «Корея та корейська нація» (кор. 조선급조선민족), 1927
• «Історія Кореї» (кор. 조선역사)
• «Пояснення до “Самгук юса”» (кор. 삼국유사해제)
• «Нариси мандрів Кореєю» (кор. 조선유람기)
• «Загальна історія Кореї» (кор. 고사통)
• «Історія руху за незалежність Кореї» (кор. 조선 독립운동사)

• «Картина про дух лютого тигра над ріками й горами країни гібіскуса» (근역강산맹호기상도), 1908

• Батько: Чхве Хонґю
• Мати: пані з роду Кан
• Молодший брат: Чхве Дусон, колишній прем’єр-міністр Республіки Корея
• Дружина: пані з роду Хьон
• Старший син: Чхве Ханун (최한웅, 1918–2002), професор медичного інституту Сеульського національного університету

У січневому номері журналу «Чосон Хвабо» (кор. 조선화보, 1944) Чхве Намсон зізнався, що його просвітницька пісня «Пісня залізниці Кьонбу» (1908) була створена за зразком японської «нової поезії» та є переробкою англійської поеми Байрона «Корсар», перекладеної японською мовою.

• Пак Інхван (кор. 박인환) — «Перша республіка» (кор. 《제1공화국》, 1981), телесеріал MBC
• Чон Ханьон (кор. 정한용) — «Чунвон Лі Ґвансу» (кор. 《춘원 이광수》, 1992), телесеріал MBC
• Пак Техо (кор. 박태호) — «Епоха Яїна» (кор. 《야인시대》, 2003), телесеріал SBS
• Нам Мьонньоль (кор. 남명렬) — «Сон» (кор. 《꿈》, 2012), театральна постановка

1. ↑ https://s-space.snu.ac.kr/handle/10371/127707