Чудинівці

село Чудинівці
Центральна вулиця Паркова, Чудинівці
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Хмільницький район
Тер. громада	Хмільницька міська громада
Код КАТОТТГ	UA05120170390043707
Основні дані
Засноване	1780
Населення	258
Площа	1,7 км²
Густота населення	151,76 осіб/км²
Поштовий індекс	22052
Телефонний код	+380 4338
Географічні дані
Географічні координати	49°32′58″ пн. ш. 27°48′59″ сх. д. / 49.54944° пн. ш. 27.81639° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	270 м
Водойми	Південний Буг
Місцева влада
Адреса ради	22000, Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Столярчука, 10
Карта
Чудинівці
Чудинівці
Мапа
Чудинівці у Вікісховищі

Чуди́нівці — село в Україні, у Хмільницькій міській громаді Хмільницького району Вінницької області. Населення становить 258 осіб.

Перші відомості

Офіційним роком заснування села Чудинівці в історичних реєстрах вважається 1780 рік. У цей період (кінець XVIII століття) землі Східного Поділля перебували у складі Речі Посполитої безпосередньо перед її другим поділом, після чого край увійшов до складу Російської імперії. Поселення фігурувало в тогочасних документах як казенне майно та згодом увійшло до складу Хмільницької волості Літинського повіту Подільської губернії.

Чудинівці - неймовірно мальовниче село на Поділлі яке розташоване на березі річки Південний Буг у Вінницькій області.

Назва села Чудинівці за переказами місцевих жителів походить від слова "чудиться / чудитися". Село Чудинівці мало багато легенд та розповідей. Мавки, перевертні, гігантські соми убивці, відьми, чаклуни та багато чого іншого - це все про Чудинівці.

За іншою версією назва села походить від слова "чудо", чудодійної сили джерела. В лісі є джерело, яке було побудоване дуже давно. Кажуть, що джерело було побудовано паном, якому належав цей маєток і його дочка одужала після того, як попила цієї води. Джерело освячується кожного року священником з Думенок. Вода з джерела вважається святою і чудодійною.

Відомий український історик-археолог Михайло Брайчевський у своїй фундаментальній праці «Походження Русі» згадує топонім Чудинівці. Назва села походить не від слова «чудо» (як стверджують народні казки про цілюще джерело), а від етноніму «чудь» (фінно-угорські племена, які асимілювалися серед слов'ян за часів Київської Русі). Це доводить, що перші поселенці на цих землях з'явилися дуже давно.

З однієї сторони село огортається стародавнім лісом, з іншої сторони безмежними полями. Село навпіл поділяє річка Південний Буг. Лівобережна частина села у народі називалася "Забужжям". У цій частині села розташовувалось усе робітниче виробництво: "колгосп", "тік" "конюшня" та інші подібні будови. Правобережна частина села у народі називалася "Центром", а найчастіше "На селі". У цій частині села розташовувались адміністративні будови. Сільська рада, клуб, школа, церква, магазин (кооперація), та інші будови. Ще далі ближче до лісу розташовувалось кладовище. Перейшовши міст через Буг, до центру села (сільська рада / клуб) можна було дістатися повернувши праворуч - "дорогою", або ліворуч піднімаючись по неймовірно круті та високій скелі. У підніжжя цієї високої скелі, било ключем справжнє джерело із дуже смачною водою. Потічок із джерела впадав у річку Південний Буг.

Якщо стояти на мості лицем за напрямком течії річки Південний Буг то можна побачити великі камені. На цих каменях збиралися люди з усіх Чудинівець аби прати власні речі, у цей час діти купалися, бавилися та допомагали дорослим. Перейшовши міст (на правий берег), можна було дістатися до неймовірно гарного лугу. Пройшовши луг далі поруч із високими скелями які знаходяться ліворуч, ми можемо дістатися до місця де колись стояв стародавній водяний млин. Село Чудинівці було багатим селом у якому проживало багато людей.

У правобережній частині села стояла дуже глибока кам'яна криниця. Яка колись мала - "журавля".

Повір'я 1: У лісі жили величезні вовки перевертні. На оде із релігійних свят, щороку вони приходили у село і цілу ніч ходили по селі вбиваючи худобу птицю та інколи і людей. Люди замикалися у хатах і ніхто до ранку не виходив із власних домівок. Люди вважали що це хтось із місцевих чоловіків ішов до лісу, чекав темряви та змінював свій образ, на образ "вовка-перевертня" та чинив свої справи перевертня. Усі хотіли дізнатися кого із сусідських чоловіків у цю ніч немає вдома. Але як же ж дізнатися, якщо неймовірно страшно вийти на вулицю.

Повір'я 2: На свято Івана Купала чоловікам не можна було ходити на луг не кажучи про те, аби підходити близько до річки, особливо в туман. Русалки з мавками водилися на тому лузі і усіх чоловіків затягували у воду. Багато інших легенд та переказів можна було почути від жителів цього мальовничого села.

Мешканці села мають багатий фольклор та традиції. Христуватися на Паску, колядувати на Різдво, зняти ворота у неодруженої дівчини на Свято Андрія та багато інших традицій. Заспівати пісень, розповісти народні прикмети, повір'я, приказки.

Під час голодоморів багато жителів села загинули. По селі ходили комісари та відбирали усе що могло допомогти вижити. Усі продукти, худобу, птицю. Щоденно по селі від "Забужжя" через міст до "Центру" їздила "підвода" з кіньми і збирала людей які померли від голоду. Де ховали загиблих людей - невідомо. Був випадок, коли мати з’їла свою дитину.

У другу світову війну через Чудинівці проходила лінія оборони радянського союзу. Досі збереглися декілька бетонних, оборонних споруд (ДОТ, ДЗОТ). Оборонні споруди будувалися із бійницями у сторону заходу, а війська нацистської Німеччини окупували село Чудинівці прийшовши з півночі. У день окупації діти із села пасли худобу на лузі. Солдати окупаційних військ нацистської Німеччини, ходили на лівому березі навпроти лугу, на височині між берізками. Побачивши дітей окупаційні війська відкрили вогонь із автоматичної зброї по дітям та худобі яка паслася на лузі. Діти-пастухи стрімголов кинулися бігти у сторону села. Через годину село Чудинівці було окуповане нацистською Німеччиною.

У лісі вели свою діяльність повстанці у різні історичні часи. Від козацьких до сучасних часів.

У лісі стоїть невеличка лісова криничка (приблизно між Чудинівцями та Лозовою). Коли літо було посушливим, проводилися Богослужіння біля цієї кринички і в цей самий день завжди розпочинався сильний дощ.

Розділ 1. Прадавнє коріння та етимологія назви

* Археологічний фундамент: Село Чудинівці Хмільницького району Вінницької області має глибоку, науково підтверджену історію. Згідно з офіційними реєстрами Інституту археології НАН України, поблизу села зафіксовано об'єкт Чудинівці-2 — стоянку епохи верхнього палеоліту (кам'яна доба). Це беззаперечно свідчить про те, що перші людські громади з'явилися на цих берегах Південного Бугу десятки тисяч років тому.

* Болохівський слід: Територія села безпосередньо входила до складу легендарної Болохівської землі (ХІІ–ХІІІ ст.). Поселення розташоване в унікальній географічній точці — там, де річка Південний Буг (історична назва річки "Бог") найближче зближується зі Случчю. Всього за 10 км на південний схід розташоване село Кудинка із великим давнім городищем, яке вчені пов’язують із літописним болохівським градом Кудин. Топографічні карти Генерального штабу (аркуш М-35-92) фіксують природну «затиснутість» поселення: воно витягнуте вздовж вузької берегової смуги та відсічене крутими прибережними пагорбами з перепадами висот до 265 метрів, що історично утворювало ізольовану мікрозону. Навіть у 1862 році в цьому регіоні зберігалися етнічні традиції, а жителі окремих сіл визначали себе як полян, бужан, тиверців та уличів.

* Походження назви: Наукова топоніміка спростовує народні версії про походження від слова «чудо» або лісових примар, які «чудилися» подорожнім. Назва має суфікс -инці, що в українській мові завжди вказує на нащадків, підлеглих або засновників роду конкретної людини. Назву селу дав його перший авторитетний лідер на ім'я Чудин (давньослов'янське чоловіче ім'я у значенні «чудесний», «видатний»). За іншою науковою версією, ім'я засновника походило від етноніму чудь — так слов'яни називали північні племена, представників яких князі Київської Русі часто переселяли на південні кордони Поділля для відбування військової та прикордонної служби. Дослівно назва означає — поселення людей роду Чудина.

Розділ 2. Козацька доба, шляхетське право та виникнення промислу (XVII–XVIII ст.)

* Постать засновника: З погляду шляхетського права Речі Посполитої, засновник Чудин, найімовірніше, належав до стану дрібної застінкової руської (української) шляхти, яка володіла грамотою на землю чи королівським привілеєм на заснування хутора. Проте в епоху Богдана Хмельницького (війна 1648–1654 рр.) ця місцева шляхта масово покозачилася. Особи з прізвищами Чудин, Кудин та Чудинович офіційно зафіксовані в козацьких компутах та Реєстрі Війська Запорозького 1649 року (зокрема у Кальницькому та Брацлавському полках).

* Економічна займанщина: Козак-шляхтич Чудин обрав це місце не випадково. Стрімка течія Південного Бугу в цьому районі пробиває Український кристалічний щит, утворюючи кам'янисті пороги й перекати. Це послужило ідеальним природним контуром для будівництва першої козацької греблі (гаті) та дерев'яного водяного млина. Навколо млина та козацького зимівника почали селитися селяни-втікачі, які ховалися в густих Чорних лісах від магнатського гніту та татарських набігів.

* Трагедія Руїни та знелюднення краю: У другій половині XVII століття квітуче козацьке поселення та навколишні землі Хмільницького краю були повністю спустошені. Головною причиною знелюднення став так званий Великий згін (1678–1679 рр.), коли козацькі гетьмани за наказом московського уряду насильно виганяли сотні тисяч подолян із домівок на Лівобережжя, спалюючи хати й млини, щоб не залишати ворогам життєвого простору. Ситуацію погіршило турецьке завоювання (1672–1699 рр.), під час якого османи й татари масово забирали місцевих людей у рабство (ясир), а залишки населення втекли на Волинь чи Полісся. Поділля на деякий час перетворилося на пустку, замінивши колишній хутір чагарниками.

* Офіційне відродження: Після того, як у 1699 році турки залишили край, польські графи повернули свої права на землю. Їм довелося заселяти Хмільницький повіт заново через надання пільг на податки (слобод). У XVIII столітті на цих землях сформувалося Чудинівське староство, яке перебувало в оренді графа Ільїнського. Оскільки граф мав два «гнізда» сіл по обидва береги річки Бог, його головна резиденція (фільварок початку XIX ст.) розташовувалася за 1 км на північ від Чудинівців, тож саме село адміністративною «столицею» староства не було. Після завершення строку оренди у 1856 році село перейшло у державну власність. Під час цього масштабного відновлення село Чудинівці знову з'явилося на картах та було офіційно внесене до люстрацій у 1780 році.

Розділ 3. Сакральне серце села: спростування міфу та правда історичних джерел

* Спростування міфу про монастир: У сучасних світських документах (зокрема у Стратегії розвитку Хмільницької міської територіальної громади) міститься твердження, нібито у XII столітті в Чудинівцях існував чоловічий Вознесенський монастир. Жодне наукове джерело, літопис чи праця істориків Поділля (включаючи фундаментальне дослідження Юхима Сіцінського) цього не підтверджують.

* Правда військової карти Шуберта (1867 рік): Хоча монастиря в селі не було, Чудинівці мали власне, чітко задокументоване сакральне серце. На триверстовій карті Генерального штабу Російської імперії 1867 року (ряд XXIV, аркуш 6) безпосередньо в центрі сільської забудови офіційно нанесено умовний знак будівлі з хрестом.

* Свято-Михайлівська церква: Цей хрест позначав дерев'яну Свято-Михайлівську церкву. Офіційне церковне життя села розпочалося у 1758 році, коли в центрі Чудинівців звели перший дерев'яний храм. За легендою, до цього старіша церква стояла в небезпечному й невигідному місці на самій скелі над річкою Бог, через що громада перенесла її вглиб забудови. У 1795 році коштом громади будівлю було капітально оновлено. Оскільки село було невеликим (станом на 1867 рік тут зафіксовано 60 дворів), воно не мало власного штату духовенства і юридично вважалося деревнею, приписаною до Покровської парафії сусіднього села Березна, звідки по святах приїздив священник. При церкві діяла церковно-приходська школа, де діти навчалися до четвертого класу.

Розділ 4. Єдиний маєтковий комплекс та історія винокурної фабрики

* Головний маєток у Березні: Аналіз повної карти Шуберта підтверджує, що села Березна, Чудинівці та Крупин складали єдиний великий Березнянський маєтковий комплекс. Головна резиденція та розкішний палац поміщика (спочатку за графів Грохольських, а згодом — дворянина Миколи Яницького) знаходилися саме у Березні. Там вирувало шляхетське життя, діяла адміністрація, велися казенні папери та зберігалися метричні книги Свято-Покровської церкви.

* Чудинівський фольварок (Госп. д.): Позначений на околиці Чудинівців «Господарський двір» був не житловим палацом пана, а господарсько-промисловою філією (фольварком) загального Березненського маєтку. Тут постійно мешкав не сам поміщик, а його найманий управитель (економ), який контролював роботу селян та промислів.

* Винокурна фабрика (Вин. Ф.): Прямо навпроти церкви, на межі з панським двором, на карті 1867 року зафіксовано спеціальний значок будівлі з високою заводською трубою та підписом «Вин. Ф.». Тут за допомогою мідних перегінних кубів переробляли надлишки жита й пшениці, які привозили з панських полів та мололи на місцевих водяних млинах.

* Продукція фабрики: Фабрика виробляла міцний зерновий дистилят, який в офіційному діловодстві імперії називався хлібним вином. Залежно від очищення та міцності, напій мав три історичні назви:

  1. Полугар — класичне хлібне вино міцністю 38–40 градусів.

  2. Пінник — більш міцний та дорогий сорт (близько 44–45 градусів) з характерною шапкою піни при наливанні.

  3. Оковита (Аква-віта) — чистий високоградусний дистилят (понад 50–70 градусів), який використовували також для лісових настоянок.

* Закриття виробництва: Фабрика була раптово закрита у 1894–1896 роках через фінансову реформу міністра Сергія Вітте, який запровадив державну винну монополію. Маленькі приватні сільські гуральні втратили право самостійно продавати алкоголь та стали економічно невигідними для поміщиків, тому Чудинівську фабрику демонтували.

Розділ 5. Таємниця Панського джерела та язичницькі релікти

* Облаштування джерела: У лісовому яру біля Чудинівців б'є потужне підземне джерело. У ХІХ столітті за наказом місцевого поміщика його обклали колотим бутовим гранітним каменем та спорудили над ним дерев'яний зруб (каптаж) для захисту від лісового бруду. Відтоді в народі його офіційно називають Панським джерелом. Оскільки вода вважалася цілющою, щороку на велике християнське свято Вознесіння Господнє біля лісового джерела священник проводив урочисті молебні з освяченням води.

* Цілюща сила та бальнеологія: Місцева легенда розповідає про панську доньку, яка вилікувала важку хворобу, п'ючи лісову воду та вмиваючись нею. Це має суворе наукове обґрунтування: Чудинівці розташовані всього за 10 кілометрів від державного курорту Хмільник. Увесь цей край лежить на Українському кристалічному щиті, де підземні води, проходячи крізь глибокі гранітні тріщини, природно насичуються радіоактивним газом радоном та мінералами. Така вода має сильний протизапальний ефект і дійсно лікує хронічні хвороби шкіри, суглобів та нервової системи.

* Таємниця дохристиянської віри: Через географічну затиснутість між річкою Бог та стрімкими прибережними кручами, у Чудинівцях неймовірно довго зберігалися язичницькі релікти, які досліджувалися Лабораторією етнології Поділля ВДПУ ім. М. Коцюбинського. Родинні перекази (зокрема роду Антохових) свідчать, що перші жителі-ремісники тікали сюди від примусового хрещення (яке на Хмільниччині відбулося значно пізніше, ніж у Києві — орієнтовно у XIV–XVI ст.). Навіть після прийняття християнства частина селян таємно продовжувала відвідувати у лісі антропоморфну статую (лісового «божка») з твердого матеріалу. Ці таємні обряди виконувалися аж до початку 1930-х років. Науковці припускають, що підґрунтям для цих переказів могли стати дві реальні кам'яні скульптури XI–XIII століть, знайдені наприкінці XIX ст. біля Березної.

* Священний дуб: Іншим живим об'єктом поклоніння є гігантський 300-літній дуб на березі річки Бог (офіційний об'єкт природи, що підлягає охороні). Шанобливе ставлення до нього пройшло крізь віки — аж до кінця ХХ століття випускники місцевої школи традиційно ходили до нього зустрічати схід сонця після випускного вечора.

Розділ 6. Хроніка ХХ століття: від храму до радянського клубу

ХХ століття принесло Чудинівцям важкі випробування, які повністю змінили релігійний та побутовий устрій села:

* Колективізація та Голодомор: У 1920–1930-х роках радянська влада націоналізувала знамениті кам'яні водяні млини-вальцівки на Бузі, а заможних майстрів-млинарів було розкуркулено. Під час штучного Голодомору 1932–1933 років село виживало здебільшого завдяки річці та лісу. У цей же період радянські активісти в межах «безбожної п'ятирічки» ліквідували таємні лісові святилища, намагаючись остаточно знищити язичницькі релікти.

* Оборонні бої 1941 року: Згідно з розсекреченими картами штабів Південно-Західного фронту, у третій декаді липня 1941 року Чудинівці стали ареною спроб стабілізації фронту. Тут тримали оборону виснажені підрозділи 12-ї армії та 55-го стрілецького корпусу (генерал-майор К. А. Коротеєв). Вони намагалися опертися на недобудовані споруди Подільського укріпленого району. Географічна затиснутість села між кручами та болотистою річкою дозволила ар'єгардним загонам радянських військ стримувати німецькі моторизовані дивізії до 28 липня, забезпечивши відход основних сил корпусу на Вінницю.

* Трансформація у клуб та заперечення радянського міфу: Трофейні німецькі військові карти Deutsche Heereskarte (Truppenausgabe) за 1943–1944 роки фіксують Чудинівці (Tschudinowzy) з чітким топографічним значком діючої церкви з хрестом. Це свідчить про те, що в період німецької окупації релігійне життя тимчасово відновилося. Наруга над храмом, зняття хрестів та бань і примусова передача будівлі на баланс сільради под радянський клуб із кінозалом та бібліотекою відбулися в ході післявоєнної атеїстичної кампанії 1950-х років.

* Консервація стін: У 1980-х роках, щоб врятувати дерев'яні стіни 1758 року від остаточної руйнації, вогкості та гниття, будівлю клубу ззовні повністю обклали силікатною цеглою. Це дозволило парадоксальним чином законсервувати та зберегти автентичне дерев'яне козацьке серце храму всередині сучасної цегляної коробки радянського клубу.

Розповідають, що ніхто не хотів знімати хреста. Коли один з односельчан виліз, щоб зняти хреста, він впав з висоти і розбився на смерть. Зараз ця споруда не використовується і стоїть в аварійному стані.

1 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Чудинівці проходила Подільська група (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки. Тут вона захопила у полон 17 московських кіннотників. 16 з них було розстріляно, а один втік до річки.

Адміністративне приміщення було побудовано в 1963 році. Тут під час війни була німецька комендатура, в радянський час була лікарня і пологовий будинок, але зараз будівля в аварійному стані та не використовується.

Приміщення нового клубу було побудовано в радянські часи. Приблизно в 70-80 роках це був дитячий садок. В садок брали дітей тільки колгоспників. Якщо батьки працювали, наприклад, в бібліотеці, їхніх дітей в садок не приймали. Потім це був клуб, бібліотека, магазин. Зараз приміщення не використовується.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р, «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Хмільницької міської громади.^[1]

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації колишнього Хмільницького району(1923-2020), село увійшло до складу новоутвореного Хмільницького району^[2].

Кажуть, раніше село налічувало 1200 жителів, було чотири череди корів і тільки з правої сторони було 44-45 корів. Зараз більшість домів покинуті, зруйновані. В селі живе приблизно 50 осіб.

• Березна́ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.673 (Чудинівці)
• Грушевський М. С. Історія України-Русі: в 11 т., 12 кн. — Т. 1–4, Т. 7. — К.: Наукова думка, 1991–1995.
• Грушевський М. С. Барське староство. Історичні нариси (XV–XVIII ст.). Репринтне видання 1894 р. — Львів: Місіонер, 1996.
• Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область / Голова редколегії Олійник А. Ф. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 673 (Березнівська сільрада).
• Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI + 591 с.
• Пірус T., Безверхий О. З історії села Чудинівців // Болохівщина: осягнення історії. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. — Старокостянтинів, 2009. — Ч. 2. — С. 72–79.
• Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. — Белая Церковь: Изд. А. Пшонковский, 2008 (Репринт 1901 р.). — С. 532, 540, 552–553.
• Римское католичество и его иерархия в Подолии // Подольскія Епархіальныя Вѣдомости. — 1872. — № 23. — С. 824–826.
• Топографічні та оперативні карти:    - Воєнно-топографічна триверстова карта Російської імперії (Ф. Ф. Шуберта), 1867 р. — Ряд XXIV, аркуш 6 (Літин–Хмільник).    - Німецькі тактичні карти Deutsche Heereskarte (Truppenausgabe), 1943–1944 рр. — Лист Tschudinowzy / Lityn.    - Оперативні звіти та карти обстановки штабу Південно-Західного фронту (ЦАМО РФ), липень 1941 р. — Смуга оборони 12-ї армії та 55-го стрілецького корпусу.    - Карта Генерального штабу СРСР, 1970–1980 рр. — Аркуш М-35-92 (Хмільник).

• Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
• Погода в селі Чудинівці [Архівовано 11 грудня 2018 у Wayback Machine.]
• Cudynowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 343. (пол.)

  

  

  

Це незавершена стаття з географії Вінницької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.