Чинкве-Терре

Чинкве-Терре
Чинкве-Терре
	Світова спадщина
	Чинкве-Терре
	44°07′37″ пн. ш. 9°42′34″ сх. д. / 44.126944° пн. ш. 9.709444° сх. д.
Країна	Італія
Тип	культ.
Критерії	ii, iv, v
Об'єкт №	826
Зареєстровано:	1997 (21 сесія)
	Чинкве-Терре у Вікісховищі

44°07′37″ пн. ш. 9°42′34″ сх. д. / 44.12694° пн. ш. 9.70944° сх. д.

Чи́нкве-Те́рре (італ. Cinque Terre, ліг. Sinque Tere — «П'ять земель») — національний парк Італії, частина узбережжя на сході Лігурії в провінції Спеція, східна частина Рів'єри. У Чинкве-Терре входить п'ять невеликих сіл (міст) заснованих ще в Середньовіччі.

Головним завданням національного парку є збереження унікального культурного терасного ландшафту, створеного протягом тисячоліття на крутих вапнякових скелях уздовж Лігурійського моря. Тисячі кілометрів кам'яних стін без розчину (muri a secco) підтримують виноградники та оливкові дерева, запобігаючи зсувам ґрунту.

Сухопутна зона парку представлена середземноморським маквісом, гаями сосни алеппської та рідкісними ендемічними скельними рослинами. Суміжний морський резерват охоплює багаті підводні печери та скелясті мілина.^[1]

До складу Чинкве-Терре входять Монтероссо-аль-Маре (або просто Монтероссо), Вернацца, Корнілья, Манарола і Ріомаджоре. Всередині поселень, окрім Монтероссо, заборонено автомобільний рух, а в Монтероссо він вкрай обмежений. У 1997 році Чинкве-Терре, разом з містом Порто-Венере і найближчими островами (Пальмарія, Тіно і Тінетто) стали об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО^[2]. Побут мешканців, незважаючи на присутність всіх благ цивілізації, мало змінився. Чинкве-Терре популярне серед туристів. В основному відвідувачі прибувають морем в Монтероссо з Ла-Спеції або Порто-Венере чи потягом. Спеціальні добові (або на більший термін) квитки дозволяють вільно користуватися залізницею, яка з'єднує п'ять сіл та Ла-Спецію.

У Чинкве-Терре берег скелястий і обривистий, пляжі кам'яні або галькові, за винятком піщаного пляжу в Монтероссо. У селах збереглися середньовічні захисні споруди від піратів. Манарола і Ріомаджоре з'єднує мальовнича Дорога любові (італ. Via dell'Amore). На цьому відрізку пішоходного шляху дуже популярно залишати замочки як символ вічної любові.

Кухня жителів складається в основному з морських дарів, але на терасах вирощуються також виноград і ростуть оливкові дерева, а також інші рослини, виробляються вина і лікери.