YaChudo

Червона рута

Переглядів: 1. Оновлено 04.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Червона рута (значення).
«Червона рута»
Пісня Володимир Івасюк та Олена Кузнєцова, ВІА «Смерічка», Софія Ротару
Випущено1 січня 1971 Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрпоп-музика, фолк-рок, біг-біт
Моваукраїнська
ЛейблМелодія
Автор слівІвасюк Володимир Михайлович Редагувати інформацію у Вікіданих
КомпозиторВолодимир Івасюк
Автор пісніВолодимир Івасюк
Q: Цей твір у Вікіцитатах

«Черво́на ру́та» — українська пісня Володимира Івасюка, що стала одним із найвідоміших символів української естради[1] та однією з найважливіших композицій в історії сучасної української популярної музики. Створена у 1970 році, вона здійснила справжній культурний прорив, здобувши колосальну популярність і за межами України,[2][3] та стала її неофіційним ліричним гімном. Отримавши безліч виконавських інтерпретацій, композиція була визнана «шлягером XX століття», а завдяки всесвітньому визнанню та виконанню на всіх континентах фактично здобула статус народної.[3]

Історія створення

Володимир Івасюк написав пісню 1970 року під час навчання в Чернівецькому медичному інституті. Проте витоки цього задуму сягали ще його юності. Поштовхом до створення майбутнього хіта стало знайомство юнака з фундаментальною монографією «Коломийки», виданою українським етнографом і фольклористом Володимиром Гнатюком у 1906 році. Саме в цій праці, знайденій у багатій домашній бібліотеці його батька — письменника Михайла Івасюка, майбутній автор у 18-річному віці (у 1967 році) уперше натрапив на поетичні рядки про «червону руту»:[4][5][6]

«Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку».

Роботу над композицією Володимир Івасюк розпочав у 1967 році, коли йому було 18 років.[7][8] Автор писав та вдосконалював композицію майже три роки, постійно переробляючи матеріал через високу вимогливість до власної творчості.[9] Важливим фактором у процесі пошуку образів стала особиста етнографічна практика музиканта. Івасюк полюбляв ходити на вихідних у мандрівки Карпатами та брати участь у фольклорних експедиціях.[10] Глибинний міфологічний контекст образу композитор відкрив для себе у 1969 році під час спільної з батьком експедиції гуцульськими селами, де він особисто зафіксував народні перекази про те, що звичайна рута лише раз на рік у купальську ніч зацвітає чарівним червоним кольором і здатна приворожити серце обранця.[8][10][6]

Червона рута на схилах Мармаросів. Образ цієї карпатської квітки надихнув Володимира Івасюка на створення пісні.

Спочатку автор планував створити твір у жанрі балади, проте згодом змістив акцент на лаконічнішу естрадну форму, зрозумілішу для масового слухача.[8][10][9] Шлях пісні від задуму до фіналу тривав кілька років, протягом яких Володимир створив понад десять варіантів тексту.[5] Перша версія була фентезійною: у ній згадувалися мавки та інші міфічні істоти, а сама композиція у робочих чернетках фігурувала під назвою «Черлена рута».[4][11][10] Розуміючи, що такий варіант є надто складним для сприйняття, Івасюк повністю переписав текст, залишивши у приспіві звичне слово «червона».[10][5]

У грудні 1968 року Марія Соколовська (після заміжжя — Соколовська-Марчук), яка разом із Володимиром навчалася в медичному інституті та виступала в ансамблі «Трембіта», першою побачила чорновий поетичний варіант, який ліг в основу майбутньої пісні.[12][10][6] За свідченням молодшої сестри композитора Оксани Івасюк, ліричний текст «Червоної рути» Володимир присвятив саме Марії, якій згодом і подарував оригінал одного з рукописних пошукових варіантів твору.[8][13][10] Логічним завершенням цих творчих пошуків став серпень 1970 року: під час занять у медінституті Івасюк зафіксував фінальний текст на папері й подарував цей присвячений рукопис дівчині, залишивши на ньому символічний напис: «Мусі від Володі. 15 серпня 1970 року, третя пара. Лекція». Цей оригінальний автограф вона дбайливо зберігає й дотепер.[14][6]

Вечірні сутінки на Чорногорі. Такий містичний вечірній пейзаж відображає настрій куплету пісні та закладену в її музиці таємничість, і нагадує про поетичний пошук чарівної квітки

На початкових етапах творчості Івасюк був змушений підписувати багато своїх творів псевдонімами. Оскільки він не мав членства у Спілці композиторів СРСР, провідні радянські колективи за тогочасними бюрократичними правилами не мали офіційного права залучати його пісні до свого репертуару.[15]

За спогадами родини, Володимир також мав неабиякий хист до образотворчого мистецтва і міг би стати художником, проте вирішив зосередитися на музиці. Саме шалений успіх «Червоної рути» остаточно підштовхнув його здобути професійну музичну освіту. Після закінчення медичного інституту він переїхав до Львова і вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення у клас професора Анатолія Кос-Анатольського.[7][15] Співачка Софія Ротару, згадуючи роботу з автором над його головними хітами, зазначала: «З ним було легко, з ним було радісно працювати. Він був добрим, щедрим. Рідко буває в житті, щоб так поєднувалися краса зовнішня і душевна».[15]

На становлення Володимира Івасюка як композитора та формування стилю нової української естради значний вплив мала також популярна пісня «Квіти ромена» (1964 рік, музика В. Толмачова, слова Б. Демківа). Під час зустрічі з Толмачовим Івасюк щиро зізнався, що цей твір був для нього еталоном та дороговказною зіркою, зазначивши: «Якби не було „Квітів ромену“, не було б і „Червоної рути“».[16] Сам Івасюк спершу не вірив, що «Червона рута» стане настільки масштабним шлягером, і покладав значно більші надії на іншу свою композицію — «Водограй»,[10] яка, втім, за популярністю опинилася на другому місці.

Прем'єра та популярність

Ще до офіційного телеефіру першою дослідницею та виконавицею пісні на сцені Чернівецького медичного інституту стала студентка Світлана Юрченко, яка заспівала її в дуеті з автором Володимиром Івасюком.[17]

Перше офіційне публічне виконання пісні відбулося 13 вересня 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою».[18][13] Разом із «Червоною рутою» того дня планували презентувати й композицію «Водограй».[11] Пісню виконав дует: сам автор Володимир Івасюк та співачка Олена Кузнєцова (солістка ансамблю «Карпати» під керівництвом Валерія Громцева). Кузнєцова потрапила в ефір випадково, оскільки всі інші вокалісти, з якими на той момент співпрацював 21-річний Івасюк, перебували на гастролях.[11]

Через щільний графік студії Чернівецького обласного телебачення фонограму молодим артистам довелося записувати вночі. Робота тривала під керівництвом звукорежисера Василя Стріховича з півночі до шостої ранку, а фінальний «плюсовий» запис вдався лише з 12-го дубля.[19][9] На Театральній площі виконавці виступали під цей заздалегідь підготовлений запис, акомпонував їм ансамбль «Карпати».[4] За спогадами соліста ВІА «Смерічка» Василя Зінкевича, «ті, чия юність припала на другу половину шістдесятих років, добре пам’ятають, як весняним вихором, стрімким птахом вилетіла в широкий світ пісня Володимира Івасюка “Червона рута"».[20] Вихід пісні став справжнім культурним зламом для тогочасного покоління. Колеги Івасюка відзначали його феноменальну працездатність та музичну пам'ять. Зокрема, оперний співак Ігор Кушплер згадував, що одного разу композитор зміг за одну ніч повністю по пам'яті розписати складну оркестрову партитуру «Червоної рути» для 60 інструментів.[15]

За тиждень після першого телеефіру, у межах програми «Студентський меридіан», композицію «Червона рута» презентували вже у візуальному супроводі (відеокліпі). Відеоряд із виступом солістів ВІА «Смерічка» Назарія Яремчука і Василя Зінкевича зняли у серпні 1970 року в місті Косів на Івано-Франківщині.[21][22] Режисер і звукорежисер Чернівецького телебачення Василь Стріхович здійснив перші професійні записи цієї пісні та відіграв ключову роль у її популяризації на телебаченні.[23]

У травні 1971 року журнал «Україна» опублікував вірш та ноти пісні, а також невелику розповідь про ансамбль «Смерічка».[24]

Успіх композиції дав назву першому українському музичному фільму «Червона рута», зйомки якого розпочалися в серпні 1971 року біля міста Яремче Івано-Франківської області за ініціативи В. Івасюка та Л. Дутковського (режисер Р. Олексів, оператор А. Дербінян, звукорежисер В. Стріхович).[25] Сюжетною основою стрічки стала історія кохання донецького шахтаря Бориса (Василь Зінкевич) та гуцулки Оксани (Софія Ротару). З 15 музичних композицій фільму шість виконав саме ВІА «Смерічка», а до зйомок також залучили чернівецький ВІА «Карпати» та жіночий вокальний ансамбль «Росинка».[25] У самій стрічці пісню виконав Василь Зінкевич.[26] Цікаво, що за первісним сценарієм головні герої мали співати дуетом також і «Водограй». Проте Софія Ротару та Василь Зінкевич не змогли вчасно записати чисту фонограму цієї пісні, тому у фінальному варіанті фільму вони лише артикулюють текст, тоді як насправді за кадром звучать голоси Назарія Яремчука та тогочасної солістки «Смерічки» Марії Савко-Ісак.[14]

Невдовзі, у вересні 1971 року, постать В. Івасюка та його творчість було офіційно введено в республіканський кінопростір: до кіножурналу «Радянська Україна» (випуск № 37) увійшов спеціальний сюжет «Водограй. Композитор Івасюк».[25] Цей документ став однією з перших екранних фіксацій «Червоної рути» та «Водограю» у виконанні «Смерічки», зберігши унікальні прижиттєві кадри з голосом, мімікою, поставою та автокоментарями самого композитора.[25]

Вихід фільму приніс пісні широку всесоюзну популярність. Для того, щоб стрічка з українською композицією потрапила до всесоюзного ефіру, радянська цензура в Москві наполягала на включенні російськомовного репертуару, через що сам фільм зрештою отримав дві мовні версії.[27] Шалений успіх твору на екранах кардинально змінив українську естрадну сцену: на хвилі популярності цього шлягеру при Чернівецькій філармонії було створено новий професійний колектив, названий на честь пісні — ВІА «Червона рута».[27]

Того ж року всесоюзна фірма грамзапису «Мелодія» випустила перший офіційний реліз сучасної української естрадної музики — однойменний міньйон (мініальбом), на якому «Червону руту» записав ВІА «Корабели».[23]

Окрім естрадних колективів, до пісні активно зверталися й представники тогочасного українського рок-андеграунду. На початку 1970-х років на фестивалі «Львівська весна» львівський гурт «Quo vadis» під керівництвом Віктора Морозова презентував новаторську рок-обробку «Червоної рути» безпосередньо в присутності самого Володимира Івасюка, який позитивно, хоч і сором'язливо, відреагував на такий експеримент молодих музикантів зі своєю композицією.[28]

Пісня здобула величезну популярність і серед української діаспори, а в США було випущено платівку з записами творів Івасюка. Через цей міжнародний успіх композитора викликали на розмову до КДБ, де вимагали пояснень щодо його популярності на Заході та наполягали на передачі закордонних гонорарів до радянського «Фонду миру», на що Івасюк відповів виразною відмовою.[11][29] Загалом у 1970-х роках запис «Червоної рути» регулярно лунав у розважальних закладах та на радіостанціях США та Канади, ставши візитівкою української культури за кордоном.[17]

Наприкінці року на всесоюзному телеконкурсі «Пісня року — 1971» в Останкіно композиція увійшла до двадцятки переможниць. На підсумковому концерті у супроводі оркестру Держтелерадіо під керівництвом Юрія Силантьєва її виконали солісти «Смерічки» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич та сам Володимир Івасюк.[8][30][23] При цьому Івасюк спочатку не планував виступати як вокаліст. У фіналі фестивалю «Червона рута» стала єдиною композицією, виконаною не російською мовою, що перетворило виступ на безпрецедентне явище для тогочасного радянського телеефіру.[31] Рішення про те, що пісня має прозвучати тріо, експромтом ухвалив керівник «Смерічки» Левко Дутковський, через що автор вийшов на сцену без спеціального сценічного костюма.[8]

Софія Ротару не була першою виконавицею «Червоної рути», проте саме завдяки її виконанню шлягер отримав найширшу популярність і став візитівкою співачки.[4] Створюючи згодом власний ансамбль, Ротару назвала його саме на честь цього хіта.[4]

Рідні та колеги композитора відзначали особливу ментальну енергетику твору. Батько автора, письменник Михайло Івасюк, згадував, що творчість Володимира була «осяяна мрією про добро і красу на землі», а його пісні стали «виразниками почуттів і дум свого покоління».[32] За оцінками музикознавців, у мелодії «Червоної рути» органічно поєдналися тогочасні сучасні світові естрадні ритми з найкращими елементами традиційного українського народного співацтва.[32] Після перших ефірів «Червона рута» разом із «Водограєм» стали найвідомішими українськими естрадними творами у світі.[32]

У меморіальному кінематографі

Після трагічної загибелі композитора прижиттєві зйомки виконання «Червоної рути» (зокрема кадри з конкурсу «Пісня-71» та аматорська сімейна хроніка) лягли в основу перших документальних фільмів-спогадів меморіального характеру: «Відлуння його життя» («Укртелефільм», 1988, реж. Р. Олексів) та «В. Івасюк. Мелодія» («Укркінохроніка», 1991, реж. О. Балагура).[25] Ці стрічки зафіксували спогади батька композитора Михайла Івасюка, поетів Р. Братуня, Р. Кудлика та перших виконавців пісні — Н. Яремчука й В. Зінкевича, сформувавши джерельну базу для подальших досліджень історії української естради.[25]

Музичні особливості та критичний аналіз

За оцінками музичних критиків, поява «Червоної рути» ознаменувала собою початок «золотого віку» української естради. На відміну від старшого покоління композиторів (П. Майбороди, О. Білаша), які спиралися на традиції класичного романсу, Володимир Івасюк створив пісню у музичному розмірі 4/4 та новаторськи інтегрував елементи світового біґ-біту й поп-музики (зокрема під впливом творчості «The Beatles» та «The Rolling Stones») з лірико-сповідальним карпатським фольклорним мелосом.[23]

Створення першого фонографічного запису композиції супроводжувалося значними вокально-технічними складнощами через специфіку вокальних партій. Оскільки Олена Кузнєцова мала меццо-сопрано, їй довелося виконувати першу партію (розраховану на сопрано) фальцетом та інструментальним звуком без вібрації на перехідних нотах, у той час як Володимир Івасюк вів другу партію своїм природним тенором, що вимагало від виконавців постійної зміни регістрів.[19]

Докторка музикознавства Любов Кияновська зазначає, що саме накладання традиційного українського мелосу на ритміку, яка гостро сприймалася тогочасною молоддю, дозволило пісні миттєво завоювати масову популярність у суспільстві.[4]

Це докорінно змінило сприйняття української музики в СРСР, вивівши її з площини «етнографічної екзотики» на рівень сучасного мейнстріму.[7][11] Окрім суто музичного новаторства, у радянський час текст пісні, заснований на прадавніх віруваннях та уявленні про єдність людини й природи, ніс у собі потужний прихований національний меседж.[4] Невдовзі композиція очолила хіт-паради у багатьох країнах Східної Європи.[33]

Текст пісні

Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.
Може, десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене зчарувала?

Приспів:
Червону руту
Не шукай вечорами, -
Ти у мене єдина,
Тільки ти, повір.
Бо твоя врода -
То є чистая вода,
То є бистрая вода
З синіх гір.

Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених,
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.
І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії.

Приспів

Культурне значення

У часи посилення брежнєвської русифікації 1970-х років «Червона рута» здобула статус загальносоюзного шлягеру. Попри жорсткі ідеологічні обмеження радянської системи, пісня стала потужним інструментом популяризації української мови та модернової музичної культури далеко за межами України.[27] Назва твору також дала ім'я однойменному культовому фестивалю. Перший фестиваль «Червона рута», що відбувся в Чернівцях у 1989 році, став потужним культурним маніфестом українського відродження перед розпадом СРСР.[23] Хоча покоління українських рок-музикантів кінця 1980-х — початку 1990-х років ідеологічно позиціонувало себе як андеграундна противага «стерильним» радянським естрадникам, за своєю суттю і сенсами воно повністю підхопило закладений Івасюком вектор на створення щирого, модного та актуального українського продукту, що пізніше проявилося в численних рок-інтерпретаціях пісні (наприклад, гуртом «Кому вниз»).[10]

Проте колосальний успіх україномовних творів Івасюка викликав серйозне занепокоєння радянських спецслужб. У 1979 році композитора було вбито у Львові співробітниками КДБ.[15] Радянська влада намагалася видати злочин за самогубство, заборонила публікацію некрологів і співчуттів у пресі, а партійні органи тривалий час блокували поховання на Личаківському цвинтарі. Ба більше, у день прощання на більшості підприємств та у вишах міста було призначено обов'язкові збори під загрозою звільнення чи виключення.[15] Попри це, похорон перетворився на масштабну мовчазну акцію протесту: тисячі львів'ян вийшли на вулиці, встеливши живими квітами всю дорогу до цвинтаря.[15] Згодом, 4 березня 1999 року, до 50-річчя від дня народження автора в Чернівцях було офіційно відкрито Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка, який став важливим центром збереження його культурної спадщини.[15]

Згодом пісня стала репертуарним стандартом вітчизняної естради, однією з найвідоміших у світі українських авторських пісень та фактично отримала статус «ліричного гімну України».[4] Надзвичайна популярність «Червоної рути» та «Водограю» в середині 1970-х років створила своєрідну всесоюзну моду на українську естрадну музику. Яскравим свідченням цього став випадок 1975 року, коли начальник Московського карного розшуку, генерал-майор міліції та композитор Олексій Екімян, під враженням від повсюдного звучання хітів Івасюка, спеціально звернувся до нього з проханням допомогти створити мініальбом пісень саме українською мовою. На переконання московського посадовця, лише український текст міг забезпечити його композиціям гарантований успіх та всенародну любов по всьому СРСР. Цей реліз згодом записав ВІА «Арніка» за безпосередньої творчої участі самого Івасюка.[28]

Офіційний статус народного шлягера підтверджують і соціологічні дослідження: згідно з всеукраїнським опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», «Червона рута» була визнана найулюбленішою піснею українців, очоливши загальнонаціональний рейтинг музичних уподобань громадян.[34] Композиція виконується українцями у різноманітні історичні моменти як символ єднання: на олімпіадах, великих футбольних матчах, під час протестів на Майдані, військовими на передовій та мешканцями міст у метро під час повітряних атак.[4]

Високий статус композиції визнаний і на міжнародному дипломатичному рівні. Зокрема, у серпні 2013 року до 22-ї річниці Дня Незалежності України дипломати та співробітники Посольства США в Україні записали спеціальне музичне вітання, виконавши «Червону руту» на знак поваги до української культури.[35]

Незгасаючий статус цього надпопулярного твору підтверджується й сучасними подіями: зокрема, у 2020 році в місті Чортків на Тернопільщині ювілей славетної пісні відзначили встановленням рекорду, коли вона масово зазвучала у кількасот голосів.[36]

У мистецтвознавчих дослідженнях зазначається, що пісенна творчість Володимира Івасюка та оригінальний фестиваль «Червона рута» 1989 року відіграли фундаментальну роль у відродженні національної молодіжної музики. Вони піднесли національну гідність народу та заклали духовно-естетичний підмурівок для подальшого творення української державності, сформувавши якісну альтернативу руйнівним процесам радянської та тогочасної комерційної мас-культури.[37]

Обкладинка компакт-диска «Червона Рута. 40 років по тому. Пісні Володимира Івасюка». Збірка. Виконавці: Наталка Самсонова, Володимир Питель, Назар Савко 2008 рік.

Відомі виконавці

Створена в Чернівцях композиція ще у 1970-х роках переможно облетіла світ: вона була включена до репертуару відомих вітчизняних та зарубіжних ансамблів, перекладена на інші мови й залишається популярною протягом десятиліть.[38]

Вшанування та ювілеї

Масові рекорди виконання

«Червона рута» є одним із головних культурних символів сучасної України, а її масштабні колективні виконання неодноразово фіксувалися у Книзі рекордів України:

  • У 2019 році під час урочистостей до 70-річчя від дня народження Володимира Івасюка на XI Буковинському туристичному фестивалі «Обнова-фест» у Чернівцях композицію одночасно заспівав хор із 4,5 тисяч учасників та глядачів.[5]
  • У 2020 році в місті Чортків на Тернопільщині ювілей пісні відзначили встановленням місцевого рекорду, коли на центральній площі вона масово зазвучала у кількасот голосів.[36]
  • 23 серпня 2021 року на центральній площі Сєвєродонецька під час обласного фестивалю «Ти у мене єдина» було встановлено всеукраїнський рекорд: пісню в один голос одночасно виконали понад 5200 людей (вокалісти, хорові колективи та мешканці міста).[44]

Заходи до 50-річчя (2020)

20 травня 2020 року в Україні під керівництвом диригента Назарія Давидовського стартував масштабний флешмоб до 50-річчя пісні під гештегом #Chervonaruta50challenge, що об'єднав виконавців та творчі колективи з усього світу.[45][46][47] До ювілейних заходів активно долучилися регіональні медіа, які підготували серії історико-просвітницьких матеріалів про створення та шлях знаменитої композиції.[13]

У грудні того ж року відбувся великий онлайн-марафон «Пісня буде поміж нас», під час якого українські артисти у супроводі симфонічного оркестру представили сучасні кавер-версії 43 пісень Володимира Івасюка.[11]

Заходи до 55-річчя (2025)

У лютому 2025 року в мережі з'явилася реставрована за допомогою сучасних нейромережевих інструментів оцифрована версія культового виступу тріо у складі Володимира Івасюка, Василя Зінкевича та Назарія Яремчука на телефестивалі «Пісня року — 1971», яку вперше вдалося повністю відтворити у кольорі з високою чіткістю зображення.[31]

13 вересня 2025 року, з нагоди 55-ї річниці з дня першого публічного виконання пісні, у Чернівцях у межах Свята української пісні відбулася масштабна історична реконструкція. Співаки та музиканти повністю відтворили атмосферу, деталі та автентичний процес телевізійних зйомок 1970 року безпосередньо на Театральній площі міста — історичному місці першого виконання твору.[4]

Цікаві факти

  • «Червона рута» є традиційною піснею фанатів українського футболу. З 2018 року вона затверджена як офіційна візитівка та марш національної збірної України.[48]
  • Образ пісні активно використовується в сучасній індустрії моди. Починаючи з 2020 року, український мас-маркет бренд «JUL» у колаборації з проєктом «Ukrainian Folks» випускає серії тематичних капсульних колекцій, присвячених спадщині Володимира Івасюка. Елементи одягу оздоблюють принтами та вишивкою у вигляді міфічної квітки, а також назвою пісні та цитатами з її тексту.[7][49][50]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Стадник, Галина (12 березня 2009). Юрченко, Леся (ред.). Рік Івасюка. dw.com (укр.). Deutsche Welle. Процитовано 26 жовтня 2026.
  2. ↑ Пісні «Червона рута» виповнюється 45 років. radiosvoboda.org (укр.) . Радіо Свобода. 13 вересня 2015. Архів оригіналу за 13 вересня 2015. Процитовано 7 червня 2026.
  3. ↑ а б Німилович, Олександра; Юрош, Олена (2006). Логіка змісту пісень літературного походження про кохання (PDF). Наукові записки. Серія: Філологічні науки. Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. 69 (2): 61—62.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л Бондаренко, Богдан (13 вересня 2025). Ліричний гімн України. “Червоній руті” — 55. expres.online (укр.). Експрес. Процитовано 7 червня 2026.
  5. ↑ а б в г Романов, Валерій (5 червня 2022). «Червону руту не шукай вечорами»: о таланте и трагедии Владимира Ивасюка. tribuna.ee (рос.). Tribuna.ee. Процитовано 8 червня 2026.
  6. ↑ а б в г Погончук, Ярослав (29 серпня 2025). Таємниця "Червоної рути": як легенда надихнула Івасюка на створення культової пісні. 24tv.ua (укр.). 24 Канал. Процитовано 14 червня 2026.
  7. ↑ а б в г д е ж Червона рута: 5 цікавих фактів про легендарну пісню. vogue.ua (укр.). Vogue Ukraine. 30 вересня 2020. Процитовано 6 червня 2026.
  8. ↑ а б в г д е Сметанська, Ольга (19 січня 2017). Сестра Владимира Ивасюка Оксана: "Червону руту" Володя написал в восемнадцать лет". fakty.ua (рос.). Факти та коментарі. Процитовано 7 червня 2026.
  9. ↑ а б в Алла Пасс (15 вересня 2025). Легендарному українському хіту 55 років: історія створення і трагічна доля автора пісні. tsn.ua (укр.). ТСН. Процитовано 8 червня 2026.
  10. ↑ а б в г д е ж и к Кварта, Олександр (4 березня 2021). Творцю "Червоної рути" було б 72: у чому геній Івасюка. gazeta.ua (укр.). Gazeta.ua. Процитовано 8 червня 2026.
  11. ↑ а б в г д е Городнича, Катерина (13 вересня 2020). 50 років "Червоній руті". Пісня, що стала неофіційним гімном України. bbc.com (укр.). BBC News Україна. Процитовано 7 червня 2026.
  12. ↑ П. М. Нечаєва. Наш камертон Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 10. — ISBN 978-966-399-821-3.
  13. ↑ а б в Маляр, Уляна (21 травня 2020). Платівка меломана: Історія шлягеру “Червона рута” (ВІДЕО). vezha.org (укр.). ТРК «Вежа». Процитовано 7 червня 2026.
  14. ↑ а б Пісні "Червона Рута" виповнилося 40 років. zaxid.net (укр.) . Zaxid.net. 13 вересня 2010. Процитовано 14 червня 2026.
  15. ↑ а б в г д е ж и Феномен Володимира Івасюка, або «Червона рута». lib.nmu.org.ua (укр.). Науково-технічна бібліотека НТУ "Дніпровська політехніка". 4 березня 2024. Процитовано 8 червня 2026.
  16. ↑ Світлана Мичко. Історія однієї пісні, або Про «Квіти ромену», з яких «виросла» «Червона рута» // Україна молода. — 2004. — № 137. Процитовано 2026-06-07.
  17. ↑ а б Коломієць, Дарина (22 травня 2021). "Червону руту не шукай вечорами...". Що сталося з автором відомого хіта Володимиром Івасюком. suspilne.media (укр.) . Суспільне Культура. Процитовано 7 червня 2026.
  18. ↑ П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 13. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  19. ↑ а б Могла бути піснею про мавку. Маловідомі факти про "Червону руту". zahid.espreso.tv (укр.). Еспресо.Захід. 13 вересня 2023. Процитовано 7 червня 2026.
  20. ↑ Лозовенко, Альона (4 березня 2026). 5 культових пісень Володимира Івасюка, які звучать актуально й сьогодні. elle.ua (укр.). Elle Ukraine. Процитовано 7 червня 2026.
  21. ↑ Легендарній “Червоній руті” – 50 років. Ця пісня стала неофіційним гімном України. ukrreporter.com.ua (укр.). Український репортер. 14 вересня 2020. Процитовано 8 червня 2026.
  22. ↑ П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 15. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  23. ↑ а б в г д е Червона рута. Як створювався хіт золотого віку української естради. ua.korrespondent.net (укр.). Корреспондент.net. 18 березня 2016. Процитовано 7 червня 2026.
  24. ↑ П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 16. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  25. ↑ а б в г д е Касян Людмила. Речі і образи: матеріали конференції «Спеціальні історичні дисципліни в контексті “речового” та “візуального” поворотів європейської гуманітаристики» (4 жовтня 2019 р., м. Київ) // Аудіовізуальні документи як складова автобіографічного синергену: інформаційний потенціал, принципи і способи репрезентації / відпов. ред. Ольга Ковалевська ; упоряд. Світлана Блащук, Геннадій Боряк, Ольга Ковалевська. — Київ : Ін-т історії України НАН України, 2020. — С. 352–355. — ISBN 978-966-02-9230-7.
  26. ↑ П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк: спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 18. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  27. ↑ а б в Бухало, Олексій (27 вересня 2016). «Червона рута»: буржуазні мотиви, короткі спідниці і всесоюзна слава. bbc.com (укр.). BBC News Україна. Процитовано 7 червня 2026.
  28. ↑ а б Вакулюк, Леся (26 жовтня 2025). "Попри прізвище, я мусив бути українцем", - музикант і перекладач Морозов. espreso.tv (укр.). Еспресо. Процитовано 7 червня 2026.
  29. ↑ Іваненко, Руслан (12 червня 2025). Феномен української музики: як одна пісня змінила правила гри в СРСР. glavred.info (укр.). Главред. Процитовано 8 червня 2026.
  30. ↑ П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 19. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
  31. ↑ а б Юрій Семенюк (24 лютого 2025). Легендарний виступ Яремчука, Зінкевича й Івасюка можна переглянути в кольорі: як він виглядає. 24tv.ua (укр.). 24 Канал. Процитовано 7 червня 2026.
  32. ↑ а б в «Володимир Івасюк – легенда української пісні» - до 75-річчя від дня народження. odnb.odessa.ua (укр.). Одеська національна наукова бібліотека. 3 березня 2024. Процитовано 8 червня 2026.
  33. ↑ 1971: «Червона рута» стає переможцем першої радянської «Пісні року». istpravda.com.ua (укр.). Історична правда. 31 грудня 2011. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 7 червня 2026.
  34. ↑ «Червона рута» – найулюбленіша пісня українців. radiosvoboda.org (укр.). Радіо Свобода. 14 січня 2014. Процитовано 7 червня 2026.
  35. ↑ Музичне вітання до Дня Незалежності — Червона Рута. youtube.com (укр.) . Посольство США в Україні через YouTube. 23 серпня 2013. Процитовано 7 червня 2026.
  36. ↑ а б Шот, Микола (4 березня 2020). «Червона рута» зазвучала рекордно у кількасот голосів. ukurier.gov.ua (укр.). Урядовий кур'єр. Процитовано 6 червня 2026.
  37. ↑ Філіпчук, Н. Етико-естетичні засади творчості Володимира Івасюка (PDF). lib.iitta.gov.ua (укр.). Процитовано 14 червня 2026.
  38. ↑ Лобарчук, Ольга (7 жовтня 2011). А у Чернівцях — пам’ятник українській пісні. Втретє в обласному центрі Буковини відзначають обласне Свято української пісні. ukurier.gov.ua (укр.). Урядовий кур'єр. Процитовано 6 червня 2026.
  39. ↑ Назарій Яремчук. Червона рута. YouTube. Процитовано 7 червня 2026.
  40. ↑ Євдокимов Ярослав. Червона рута. YouTube. Процитовано 7 червня 2026.
  41. ↑ Івасюк В., Косопуд Б. Червона Рута. YouTube. Архів оригіналу за 16 березня 2016.
  42. ↑ Janusz Gniatkowski. CZERWONA RUTA Janusz Gniatkowski Червона рута. YouTube. Процитовано 7 червня 2026.
  43. ↑ Аліса Єрмоленко (13 березня 2025). Голлівудська акторка Віра Фарміґа виконала композицію Володимира Івасюка «Червона рута». Harper's Bazaar Ukraine (укр.). Процитовано 7 червня 2026.
  44. ↑ На Луганщині встановили всеукраїнський рекорд з одночасного виконання пісні "Червона рута" (укр.). Новинарня. 25 серпня 2021. Процитовано 7 червня 2026.
  45. ↑ У Вінниці зініціювали флешмоб #Червонарута50challenge і закликали до участі артистів з України та світу. day.kyiv.ua. Газета «День». Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 21 травня 2020.
  46. ↑ "Червона рута" об’єднала українців у всьому світі: артисти запустили флешмоб до ювілею пісні. ТСН.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 червня 2020. Процитовано 21 травня 2020.
  47. ↑ Вінницькі активісти запустили флешмоб до 50-річчя пісні "Червона рута" (відео). www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 28 травня 2020. Процитовано 21 травня 2020.
  48. ↑ Пісня «Червона рута» стане візиткою збірної України. ukrinform.ua (укр.). Укрінформ. 6 вересня 2018. Процитовано 7 червня 2026.
  49. ↑ JUL і Ukrainian Folks презентують колекцію «Червона Рута 2.0». elle.ua (укр.). Elle Ukraine. 28 липня 2023. Процитовано 7 червня 2026.
  50. ↑ Попова, Катерина (18 червня 2024). JUL спільно з Ukrainian Folks втретє презентують спільну колекцію. harpersbazaar.com.ua (укр.). Harper's Bazaar Ukraine. Процитовано 8 червня 2026.

Джерела

  • Сестра Владимира Ивасюка Оксана: «Червону руту» Володя написал в восемнадцать лет [Архівовано 23 січня 2017 у Wayback Machine.] // Факты. — 2017. — № 7 (4682) (19 янв.). — С. 1, 9. (рос.)
  • Нечаєва П. Володимир Івасюк. — Харків : Фоліо, 2019. — 121 с. — ISBN 978-966-03-8758-5.
  • Ткаченко В., Коляда І. Володимир Івасюк. Життя. Творчість. Кохання. Таємниця загибелі. — Івано-Франківськ : Фоліант, 2020. — 184 с.
  • Василишин О. М. Володимир Івасюк: сила серця і таланту. — Львів : Українська академія друкарства, 2009. — 184 с. — ISBN 978-966-322-138-0.

Посилання

Ютуб-посилання:

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).