YaChudo

Чаун (річка)

Переглядів: 0. Оновлено 31.10.2026.

Чаун
68°44′00″ пн. ш. 170°36′00″ сх. д. / 68.733333333333° пн. ш. 170.6° сх. д.
Витік
• координати67°33′22″ пн. ш. 171°49′28″ сх. д. / 67.5562° пн. ш. 171.8244° сх. д.
ГирлоЧаунська губа Редагувати інформацію у Вікіданих
• координати68°55′16″ пн. ш. 170°38′59″ сх. д. / 68.9211° пн. ш. 170.6498° сх. д.
Країни: Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
РегіонЧукотський автономний округ Редагувати інформацію у Вікіданих
Довжина205 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа басейну:23 000 км² Редагувати інформацію у Вікіданих
Притоки:Паляваамd і Риткучіd Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа

Ча́ун[1] (у верхів'ї Мали́й Ча́ун[2]) — річка на півночі Далекого Сходу Росії. Протікає територією Чаунського району Чукотського автономного округу.

За площею басейну Чаун займає 4-е місце серед річок Чукотського автономного округу і 49-е — в Росії.

У басейні Чауна виявлені запаси олова, арсену, золота[3].

Через річку буде зведено міст на 704-му км автомобільної дороги «Омолон — Анадир», яку будують[4].

Історичні відомості

До середини XVIII століття мала назву Ковича, яку дали першопрохідці-козаки. 1791 року учасниками експедиції Біллінгса згадується як Чававеям. В той час по річці проходила західна межа розселення чукчів.

Сучасна назва сходить до евен. чаан — «дальній».

Гідрографія

Довжина річки 205 км, площа басейну 23 тис. км2. Витік розташований у хребтах Чукотського нагір'я, на північний захід від озера Ельгигитгин. У верхів'ї має гірський характер, де порожисто-водоспадна ділянка річки становить 4 % її довжини. Протікає однойменною низовиною, впадає в південну частину Чаунської губи Північного Льодовитого океану приблизно за 100 км від міста Певек. Дельта являє собою кілька рукавів шириною до 2 км і глибиною близько 205 км. Русло після паводку мігрує.

Середньобагаторічна витрата води в гирлі близько 90 м3/c та обсяг стоку 2,84 км3/рік. Середня мутність води не перевищує 45 г/м3, найбільша — 45 г/м3. Вода річки за хімічним складом належить до гідрокарбонатного класу і кальцієвої групи, має невелику мінералізацію.

Живлення річки переважно снігове. Весняний льодохід у пониззі Чауна відбувається 7-15 червня. У серпні можливі паводки, вода може піднятися до 0,7 м. Річка замерзає в середині жовтня[5].

У водопілля відбувається до 89 % річного стоку. Взимку (5—6 місяців) стік відсутній. Річка місцями часто перемерзає, в результаті утворюється полій.

Притоки

Об'єкти перераховано за порядком від гирла до витоку.

  • 3 км: Риткучин
  • 12 км: водотік пр. Паляваам
  • 33 км: Паляваам (Каленмиваам)
  • 54 км: струмки Чулек (у верхів'ї струмок Мілкий)
  • 90 км: Умкувеємкай
  • 92 км: річка без назви
  • 92 км: Мільгувеєм
  • 97 км: Угаткин (у верхів'ї Правий Угаткин)
  • 115 км: протока без назви
  • 130 км: Чулек
  • 134 км: Тихий
  • 138 км: Мохова
  • 152 км: Правий Чаун
  • 169 км: Вузький
  • 180 км: Крива

Іхтіофауна

У річці водиться 18 видів риб, з них промислове значення мають прохідні форми: горбуша, кета, голець, нельма, мальма, азійська корюшка, сибірська ряпушка, а також прісноводні — чир, східносибірський харіус, пиж'ян, тонкохвостий минь[5]. У пониззі зустрічається рідкісний ендемік — арктичний омуль[6].

Примітки

  1. ↑ Чаун на сайті енциклопедії «Вода России». Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 8 квітня 2022.
  2. ↑ Чаун (в верховье Мал. Чаун) / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
  3. ↑ Малышева Г. М., Исаева Е. П., Тихомиров Ю. Б., Вяткин Б. В. [1] — СПб. : Картографическая фабрика ВСЕГЕИ, 2012. — С. 199, 202, 205. — 150 прим. Архівовано з джерела 10 січня 2021
  4. ↑ Мост через Малый Чаун на Чукотке будет строить «Спецстроймонтаж». АНО ИА «Чукотка». 9 квітня 2019. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
  5. ↑ а б сост. А. В. Андреев. Усть-Чаун // [2] — Москва : Wetlands International, 2001. — Т. IV. — 296 с. — ISBN 90-5882-986-3. Архівовано з джерела 8 січня 2021
  6. ↑ И.А. Черешнев. Пресноводные рыбы Чукотки. — СВНЦ ДВО РАН. — Магадан, 2008. — С. 111. — ISBN 978-5-94729-086-8.

Література

  • Бурыкин А. А. Нелога, Погыча, Ковыча — легендарные реки русских документов середины XVII века и современная карта Чукотки // Этнографическое обозрение. 1998. № 6. С. 79-88.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).