YaChudo

Чарльз Гой Форт

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Чарльз Гой Форт
Charles Hoy Fort
Ім'я при народженніангл. Charles Hoy Fort Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився6 серпня 1874
Олбані, Нью-Йорк, США
Помер3 травня 1932
Нью-Йорк, США
ПохованняОлбані, Нью-Йорк
ГромадянствоСША
Діяльністьпрозаїк-романіст, уфолог, письменник, письменник наукової фантастики, автобіограф Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творіванглійська
Жанресеїстика, наукова фантастика, документальна проза
Magnum opusThe Book of the Damnedd Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Чарльз Гой Форт у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Чарльз Гой Форт (англ. Charles Hoy Fort; 6 серпня 1874, Олбані, штат Нью-Йорк, США — 3 травня 1932, Нью-Йорк) — американський письменник і дослідник, який спеціалізувався на аномальних явищах. Терміни «фортеанський» та «фортеана» іноді використовуються для позначення різноманітних подібних феноменів. Книги Форта добре продавалися і досі перевидаються. Його творчість продовжує надихати шанувальників, які називають себе «фортеанцями», і вплинула на деякі аспекти наукової фантастики[2].

Збірки наукових аномалій Форта, зокрема «The Book of the Damned» (1919), вплинули на численних письменників-фантастів своїм скептицизмом і слугували джерелом ідей. «Фортеанськими» називають явища, які, здається, кидають виклик межам загальноприйнятого наукового знання; журнал Fortean Times (заснований у 1973 році під назвою The News і перейменований у 1976-му) досліджує такі явища.

Біографія

Ранні роки

Форт народився в Олбані, штат Нью-Йорк, у 1874 році[3], у родині голландського походження. Його батько, бакалійник за фахом, був авторитарною людиною, і у своїй неопублікованій автобіографії Many Parts Форт згадував фізичні покарання, яких зазнавав від батька[4]. Біограф Форта Деймон Найт припускав, що недовіра до авторитетів сформувалася в нього ще в дитинстві через ставлення батьків. У ранні роки Форт розвинув сильне почуття незалежності.

У молодості Форт хотів стати натуралістом, збирав мушлі, мінерали та птахів. Хоча Форта описували як допитливого й розумного, він не був гарним учнем. Як автодидакт, своїми значними знаннями про світ він завдячував переважно самостійному читанню[5].

У віці 18 років Форт залишив Нью-Йорк, вирушивши у світову подорож, аби «додати капіталу до банку досвіду»[6]. Він подорожував західними районами США, Шотландією та Англією, доки не захворів у Південній Африці. Повернувшись додому, він отримав догляд від Анни Філлінг, з якою був знайомий ще з дитинства. Вони одружилися 26 жовтня 1896 року в єпископальній церкві[7]. Кілька років молоде подружжя жило у бідності в Бронксі, поки Форт намагався заробляти на життя, пишучи оповідання для газет і журналів. У 1906 році він почав збирати повідомлення про аномалії[6].

Кар'єра повноцінного письменника

У 1916 році помер його дядько Френк А. Форт[8], і скромний спадок дав Форту достатньо коштів, щоб залишити випадкові заробітки та повністю присвятити себе письменництву[3]. У 1917 році помер брат Форта Кларенс; його частка того ж спадку була поділена між Фортом та іншим братом, Реймондом[9].

Досвід журналістської роботи[3] у поєднанні з дотепністю та схильністю суперечити загальноприйнятому підготували Форта до справи його життя — висміювання претензій наукового позитивізму та схильності журналістів і редакторів газет і наукових журналів до раціоналізації[10].

Форт написав 10 романів, проте був опублікований лише один — «The Outcast Manufacturers» (1909), історія про мешканців бідного багатоквартирного району. Рецензії здебільшого були позитивними, однак комерційного успіху книга не мала[11]. У 1915 році Форт почав писати дві книги під умовними назвами «X» та «Y» — перша розробляла ідею, що істоти з Марса контролюють події на Землі, друга — гіпотезу про зловісну цивілізацію на Південному полюсі[12]. Ці рукописи привернули увагу письменника Теодора Драйзера, який намагався знайти для них видавця, але безуспішно[12]. Розчарований, Форт спалив рукописи, але невдовзі почав роботу над книгою, яка змінила хід його життя — «The Book of the Damned» (1919), яку Драйзеру вдалося допомогти опублікувати. Назва відсилала до «проклятих» даних, які Форт колекціонував — явищ, які наука не могла пояснити і які через це відкидалися чи ігнорувалися[13].

Форт та Анна періодично жили в Лондоні між 1920[14] та 1928 роками[15], аби Форт міг проводити дослідження в читальній залі Британського музею[6]. Більшу частину життя Форт провів у Бронксі. Він, як і його дружина, любив кіно і часто водив її з їхньої квартири на Райєр-авеню до найближчого кінотеатру, зупиняючись біля сусіднього газетного кіоску за оберемком різних газет. Форт часто відвідував парки поблизу Бронксу, де переглядав купи вирізок. Він часто їздив підземкою до головної публічної бібліотеки на П'ятій авеню, де годинами читав наукові журнали, газети та періодику з усього світу. У Форта також були літературні друзі, які збиралися у різних квартирах, зокрема і в його власній, щоб випити й побалакати[16].

Прихильники

Форт був приємно здивований, коли навколо нього почав формуватися культ шанувальників[17]. Виникли розмови про створення формальної організації для вивчення дивних подій, описаних у його книгах. Джером Кларк писав: «Сам Форт, який нічим не сприяв цьому, вважав цю ідею кумедною. Проте він сумлінно листувався зі своїми читачами, деякі з яких почали досліджувати повідомлення про аномальні явища і надсилати свої знахідки Форту»[18]. Історик Мітч Горовіц порівнював траєкторію літературної кар'єри Форта з кар'єрою Едгара Аллана По: «Через своє піонерство в жанрі паранормальних репортажів Форт зробив для дивних (чи ймовірно дивних) фактів те саме, що Едгар Аллан По зробив для літератури жахів — створив жанр там, де його не існувало. Обидва автори прожили дивно схожі життя, сповнені майже злиднів, нерівномірного, але помітного літературного визнання протягом важких кар'єр, і піднесення до статусу культової постаті після смерті»[19].

Смерть

Страждаючи від поганого здоров'я та слабкого зору, Форт не довіряв лікарям і не звертався по медичну допомогу, натомість зосередившись на завершенні «Wild Talents»[20].

Після того як 3 травня 1932 року він втратив свідомість, Форта терміново доставили до Royal Hospital у Нью-Йорку. Того ж дня видавець Форта відвідав його, щоб показати перші примірники «Wild Talents». Форт помер лише через кілька годин, ймовірно від лейкемії[21]. Похований у родинному похованні Фортів в Олбані, штат Нью-Йорк[21].

Форт і незрозуміле

Понад 30 років Форт відвідував бібліотеки Нью-Йорка та Лондона, наполегливо читаючи наукові журнали, газети й періодику, збираючи нотатки про явища, які погано пояснювалися прийнятими на той час теоріями та переконаннями.

За життя Форт зробив тисячі нотаток. У своєму недатованому оповіданні «The Giant, the Insect and The Philanthropic-looking Old Gentleman» (вперше опублікованому Міжнародною фортеанською організацією у 70-му номері журналу INFO Journal: Science and the Unknown) Форт розповідав, що часто розмірковував про спалення колекції приблизно 48 000 нотаток, а якось дозволив кільком заміткам розвіятися на вітрі, бо йому набридло їх зберігати (їх нібито повернув йому джентльмен із сусідньої лавки в парку)[22]. Нотатки зберігалися на картках і клаптиках паперу в коробках з-під взуття, записані характерним стислим почерком Форта[9]. Не раз, у стані пригніченості й розчарування, Форт знищував свою роботу, але щоразу починав знову. Частину нотаток було опубліковано в журналі Фортеанського товариства Doubt, а після смерті його редактора Тіффані Тейєра у 1959 році більшість матеріалів було передано Нью-Йоркській публічній бібліотеці, де вони й досі доступні дослідникам[23]. Матеріали, створені Фортом, також збереглися у складі архіву Теодора Драйзера в Пенсильванському університеті[24].

На основі цих досліджень Форт написав чотири книги: «The Book of the Damned» (1919), «New Lands» (1923), «Lo!» (1931) та «Wild Talents» (1932). Одну книгу він писав у проміжку між «New Lands» та «Lo!», але залишив її незавершеною, а її матеріал увійшов до «Lo!».

Стиль письма Форта

Форт припускав існування так званого Суперсаргасового моря (англ. Super-Sargasso Sea), куди потрапляють усі втрачені речі[3], і обґрунтовував свої теорії тим, що вони узгоджуються з даними так само добре, як і загальноприйняті пояснення. Щодо того, чи вірив Форт у цю теорію або будь-які інші свої припущення, він сам зазначав: «Я не вірю у власні твори, які коли-небудь написав»[5].

Відомі літературні сучасники Форта відкрито захоплювалися його стилем і товаришували з ним. Серед них — Бен Гехт, Джон Каупер Поуїс, Шервуд Андерсон, Кларенс Дарроу та Бут Таркінгтон, який написав передмову до «New Lands».

Після смерті Форта письменник Колін Вілсон висловлював підозру, що Форт мало у що з власних «пояснень» вірив насправді, і зазначав, що Форт «не намагався представити цілісну аргументацію». Він описував Форта як «покровителя диваків»[25], водночас порівнюючи його з Робертом Ріплі — популярним сучасним карикатуристом і письменником, який досяг значного успіху, публікуючи подібні дивовижі в синдикованій газетній рубриці «Ripley's Believe It or Not!».

Вілсон називав стиль Форта «жахливим» і «майже нечитабельним», проте, попри заперечення щодо його прози, визнавав, що «факти справді достатньо вражаючі». Зрештою, робота Форта залишила у Вілсона «відчуття, що незалежно від того, наскільки чесними науковці вважають себе, на них усе одно впливають різні несвідомі припущення, які заважають досягненню справжньої об'єктивності»[26].

Натомість Джером Кларк писав, що Форт був «по суті сатириком, надзвичайно скептичним щодо претензій людей — особливо науковців — на остаточне знання»[27]. Кларк описував стиль письма Форта як «характерне поєднання глузливого гумору, проникливого прозріння та розрахованої зухвалості»[28].

У рецензії на «Lo!» The New York Times писала: «Читання Форта — це подорож на кометі; якщо мандрівник повернеться на землю після цієї подорожі, він, коли перше запаморочення минеться, знайде нове й п'янке відчуття, яке забарвить і скоригує все його майбутнє читання менш захопливої наукової літератури»[13].

Фортеанські явища

Серед дивних явищ у книгах Форта — численні випадки, які по-різному відносять до окультних, надприродних і паранормальних. Серед описаних подій — телепортація (термін, винайдення якого зазвичай приписують саме Форту)[29][30], падіння жаб, риб та неорганічних матеріалів[3], спонтанне самозаймання людини[3], кульова блискавка[3] (термін, прямо використаний Фортом), явища полтергейсту, незрозумілі звуки й вибухи, левітація, НЛО, незрозумілі зникнення людей, гігантські світлові кола в океанах, а також тварини, знайдені поза межами звичного ареалу проживання. Форт наводив численні повідомлення про артефакти не на своєму місці (OOPArts) — дивні предмети, знайдені в неочікуваних місцях. Можливо, він також був першою людиною, яка пояснювала дивні появи та зникнення людей гіпотезою про викрадення прибульцями, і одним із перших прихильників гіпотези позаземного походження, зокрема припускаючи, що дивні вогні або об'єкти в небі можуть бути космічними кораблями прибульців.

Фортеанці

Творчість Форта надихнула деяких людей вважати себе «фортеанцями». Першим із них був Гехт, сценарист, який у рецензії на «The Book of the Damned» проголосив: «Я перший учень Чарльза Форта... відтепер я — фортеанець»[31].

Що саме охоплює термін «фортеанець» — предмет великих дискусій; його широко застосовують до людей від пуристів-фортеанців, відданих методам та інтересам Форта, до тих, хто відкрито й активно вірить у реальність паранормальних явищ — переконання, з яким сам Форт міг би й не погодитися.

Fortean Society

Fortean Society було засновано у готелі Savoy-Plaza в Нью-Йорку 26 січня 1931 року деякими друзями Форта, зокрема такими значними письменниками, як Гехт, Драйзер та Александр Вулкотт, організовано товаришем-письменником Тіффані Тейєром — наполовину серйозно, наполовину в дусі доброго гумору, як і сама творчість Форта. До ради засновників входили Драйзер, Гехт, Таркінгтон, Поуїс, Аарон Сассман, колишній редактор Puck Гаррі Леон Вілсон, Вулкотт та Дж. Девід Стерн, видавець The Philadelphia Record.

Форт, однак, відкинув товариство і відмовився від президентства, яке дісталося його другові Драйзеру; на установчі збори його заманили фальшивими телеграмами. Як переконаний нонавторитарист, Форт відмовився ставати авторитетом і, крім того, заперечував на тій підставі, що організацію приваблюватимуть спіритуалісти, фанатики та ті, хто налаштований проти науки, яка їх відкидає — тобто люди, які вірять у обрані ними явища, що прямо суперечило самій суті фортеанства[32].

Журнали Doubt та Fortean Times

Після смерті Форта Fortean Society продовжувало діяльність, видаючи журнал «Doubt».

Журнал «Fortean Times» (вперше опублікований у листопаді 1973 року) є прихильником фортеанської журналістики, поєднуючи гумор, скептицизм і серйозні дослідження тем, якими часто нехтують науковці та інші авторитетні джерела[33]. Іншою подібною організацією є Міжнародна фортеанська організація (INFO), сформована на початку 1960-х (зареєстрована у 1965 році) братами-письменниками Роном і Полом Віллісами, які отримали значну частину матеріалів Fortean Society після його фактичного припинення діяльності у 1959 році зі смертю Тейєра.

Наукова оцінка

Релігієзнавці, зокрема Джеффрі Крипал та Джозеф П. Лейкок, розглядають Форта як провісного теоретика, який допоміг визначити «паранормальне» як дискурсивну категорію та дав уявлення про його значення в людському досвіді. Послідовно критичний до того, як наука вивчала аномальні явища у його часи, Форт залишається точкою відліку для тих, хто сьогодні займається подібними дослідженнями[3][34].

Літературний вплив

Британський філософ Джон Мічелл написав вступ до видання «Lo!», опублікованого John Brown у 1996 році[35]. Мічелл зазначає: «Форт, звісно, не намагався визначити цілісний світогляд, але виявлені ним свідчення дали йому 'прийняття' реальності як чогось значно більш магічного і тонко організованого, ніж вважається доречним сьогодні». Стівен Кінг також використовує роботи Форта для розкриття своїх головних персонажів, зокрема в романах «It» та «Firestarter». У «Firestarter» батькам дитини з пірокінетичними здібностями радять читати «Wild Talents» Форта, а не праці дитячого лікаря Бенджаміна Спока.

Лорен Коулмен — відомий криптозоолог, автор книги «The Unidentified» (1975), присвяченої Форту, та «Mysterious America», яку Fortean Times назвав фортеанською класикою[36][37]. Джером Кларк описував себе як «скептичного фортеанця»[38]. Майк Деш — ще один фортеанець, який застосовує свою історичну підготовку до найрізноманітніших дивних повідомлень. Письменники-фантасти, зокрема Філіп К. Дік, Роберт Гайнлайн та Роберт Антон Вілсон, також були шанувальниками творчості Форта. Роман Альфреда Бестера на тему телепортації «The Stars My Destination» віддає шану авторові терміна, назвавши перший телепортатор «Charles Fort Jaunte»[39]. Роботу Форта зі збору й коментування аномальних явищ продовжив Вільям Р. Корлісс, чиї самвидавні книги та нотатки актуалізують колекції Форта[2].

У 1939 році Ерік Френк Рассел вперше опублікував роман, що згодом став «Sinister Barrier», у якому прямо назвав Форта своїм натхненником і використав частину його даних у сюжеті[40]. У третьому розділі роману Вільям Ґеддіса «The Recognitions» (1955) головний герой Ваятт Ґвайон двічі цитує «The Book of the Damned» Форта та переказує його думку: «Чарльз Форт каже, що, можливо, нас ловлять, наче рибу, надземні істоти»[41]. Шотландський натураліст і письменник Айван Т. Сандерсон був шанувальником робіт Форта і активно посилався на нього у власних книгах про незрозумілі явища, зокрема «Things» (1967) та «More Things» (1969). Робота Луї Повеля та Жака Берж'є «The Morning of the Magicians» також зазнала значного впливу творчості Форта.

Помітний британський фортеанець і священник Лайонел Фантроп вів телесеріал «Fortean TV» на каналі Channel 4 у 1997—1998 роках. У популярному фільмі «Магнолія» (1999) режисера Пола Томаса Андерсона наскрізним мотивом є незрозумілі події, запозичені з робіт Форта 1920—1930-х років; в одній зі сцен на столі в бібліотеці видно одну з книг Форта, а в титрах фільму йому висловлено подяку[42]. У фільмі 2011 року «The Whisperer in Darkness» роль Форта виконав Ендрю Леман[43].

У романі Блу Балліетт «Chasing Vermeer» Форт неодноразово згадується — зокрема, його книгу «Lo!» знаходить і уважно читає один із головних героїв[44].

Бібліографія

Книги

  • The Outcast Manufacturers (1909) — роман.
  • The Book of the Damned (1919).
  • New Lands (1923).
  • Lo! (1931).
  • Wild Talents (1932).

Посмертні видання

  • The Books of Charles Fort (1941) — збірка творів із вступом Тіффані Тейєра.
  • Complete Books of Charles Fort (1998).
  • The Book of the Damned: The Collected Works of Charles Fort (2008).

Спадщина

Чарльз Форт залишається однією з найвпливовіших постатей у сфері дослідження аномальних явищ. Його ім'я дало походження термінам «фортеанство», «фортеанський» та «фортеана».

Примітки

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Boyle, Tanner F. (2021). The Fortean influence on science fiction: Charles Fort and the evolution of the genre (англ.). Jefferson, North Carolina: McFarland & Company, Inc. ISBN 978-1-4766-7740-8. OCLC 1201695513.
  3. ↑ а б в г д е ж и Bill Bradbury (1982). Tiedon rajamailla [Into the Unknown] (фін.). Reader's Digest. ISBN 978-951-9078-89-2.
  4. ↑ Steinmeyer, Jim (2008). Charles Fort: The Man Who Invented the Supernatural (англ.). с. 19—20.
  5. ↑ а б Lippard, Jim (1996). Charles Fort. У Stein, Gordon M. (ред.). Encyclopedia of the Paranormal (англ.). Prometheus Books. с. 277—280. ISBN 1-57392-021-5.
  6. ↑ а б в Rickard, Bob (1997). Charles Fort: His Life and Times. Charles Fort Institute (англ.).
  7. ↑ Steinmeyer, Jim (2008). Charles Fort: The Man Who Invented the Supernatural (англ.). с. 68.
  8. ↑ Steinmeyer, Jim (2008). Charles Fort: The Man Who Invented the Supernatural (англ.). с. 144.
  9. ↑ а б Knight, Damon (1970). Charles Fort: Prophet of the Unexplained (англ.). Garden City, N.Y.: Doubleday. с. 188.
  10. ↑ Barrett, David V. (28 травня 2008). Charles Fort: The Man Who Invented The Supernatural, by Jim Steinmeyer. The Independent (англ.). Процитовано 1 січня 2023.
  11. ↑ Steinmeyer, Jim (2008). Charles Fort: The Man Who Invented the Supernatural (англ.). с. 124—125.
  12. ↑ а б Dash, Mike. Charles Fort and a Man Named Dreiser (PDF). Fortean Times (англ.) (51): 40—48.
  13. ↑ а б Charles Fort, Enfant Terrible of Science. The New York Times (англ.). 1 березня 1931. Архів оригіналу за 30 листопада 2024. Процитовано 29 липня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  14. ↑ Steinmeyer, Jim (2008). Charles Fort: The Man Who Invented the Supernatural (англ.). с. 193.
  15. ↑ Steinmeyer, Jim (2008). Charles Fort: The Man Who Invented the Supernatural (англ.). с. 222.
  16. ↑ Sleigh, Charlotte (2015). Writing the Scientific Self: Samuel Butler and Charles Hoy Fort (PDF). Journal of Literature and Science (англ.). 8 (2): 17—35. doi:10.12929/jls.08.2.02.
  17. ↑ Charles Fort: The Man Who Invented the Supernatural by Jim Steinmeyer. Publishers Weekly (англ.). 2008. Процитовано 1 січня 2023.
  18. ↑ Clark, Jerome (1998). The UFO Book (англ.). Visible Ink. с. 235.
  19. ↑ Horowitz, Mitch (22 травня 2026). Philosopher of the Damned. Mystery Achievement (Substack) (англ.). New York, NY. Процитовано 24 травня 2026.
  20. ↑ Steinmeyer, Jim (2008). Charles Fort: The Man Who Invented the Supernatural (англ.). с. 267.
  21. ↑ а б Rickard, Bob (1997). Charles Fort: His Life and Times. Charles Fort Institute (англ.).
  22. ↑ The Giant, the Insect, and the Philanthropic-looking Old Gentleman by Charles Hoy Fort (англ.). Процитовано 10 грудня 2012.
  23. ↑ Archives and manuscripts: Fort, Charles, 1874–1932 (англ.).
  24. ↑ Theodore Dreiser papers — Philadelphia Area Archives. Philadelphia Area Archives (англ.). Процитовано 2 січня 2023.
  25. ↑ Wilson, Colin. Mysteries (англ.). Putnam. с. 199. ISBN 0-399-12246-X.
  26. ↑ Wilson, Colin (1980). Mysteries (англ.). Putnam. с. 201.
  27. ↑ Clark, Jerome (2000). The Extraterrestrial Hypothesis in the Early UFO Age. У Jacobs, David M. (ред.). UFOs and Abductions: Challenging the Borders of Knowledge (англ.). University Press of Kansas. с. 123. ISBN 0-7006-1032-4.
  28. ↑ Clark, Jerome (1998). The UFO Book (англ.). Visible Ink. с. 200.
  29. ↑ Lo!. sacred-texts.com (англ.). Процитовано 4 січня 2009.
  30. ↑ Rickard, B.; Michell, J. (2000). Unexplained Phenomena: a Rough Guide special (англ.). Rough Guides. с. 3. ISBN 1-85828-589-5.
  31. ↑ Knight, Damon (1971). Charles Fort: prophet of the unexplained (англ.). London: Gollancz. с. 70. ISBN 0-575-00613-7.
  32. ↑ Steinmeyer, 2008, p. 144
  33. ↑ Martin, Robert (11 листопада 2022). Fortean TV (DVD review). STARBURST Magazine (англ.). Процитовано 1 січня 2023.
  34. ↑ Laycock, Joseph (2014). Approaching the Paranormal. Nova Religio (англ.). 18 (1): 5—15. doi:10.1525/nr.2014.18.1.5. JSTOR 10.1525/nr.2014.18.1.5.
  35. ↑ Fort, Charles (1997). Lo! (англ.). intro. X. [John Michell]. London: John Brown. ISBN 1-870870-89-1. OCLC 43197036.
  36. ↑ Coleman, Loren (2001). Mysterious America (англ.) (вид. Rev.). New York: Paraview Press. ISBN 1-931044-05-8. OCLC 46798826.
  37. ↑ Coleman, Loren (2007). Mysterious America: The Ultimate Guide to the Nation's Weirdest Wonders, Strangest Spots, and Creepiest Creatures (англ.). Simon & Schuster.
  38. ↑ Clark, Jerome (1983). Confessions of a Fortean Sceptic. Magonia (англ.).
  39. ↑ Historical Dictionary of Science Fiction: jaunt. sfdictionary.com (англ.). Процитовано 2 січня 2023.
  40. ↑ Russell, Eric Frank (1966). Sinister Barrier (англ.). New York: Paperback Library.
  41. ↑ The Recognitions (англ.). Harcourt Brace. 1955. с. 81, 87.
  42. ↑ Coleman, Loren (2007). Mysterious America: The Ultimate Guide to the Nation's Weirdest Wonders, Strangest Spots, and Creepiest Creatures (англ.). Simon & Schuster.
  43. ↑ Branney, Sean (19 травня 2011). The Whisperer in Darkness. IMDb (англ.). Процитовано 6 січня 2023.
  44. ↑ Balliett, Blue (2004). Chasing Vermeer (англ.). іл. Brett Helquist (вид. 1st). New York: Scholastic Press. ISBN 0-439-37294-1. OCLC 51172514.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).