Чайка (п'єса Чехова)

Чайка
рос. Чайка
Жанр	комедія
Форма	п'єса
Автор	Антон Павлович Чехов
Мова	російська
Опубліковано	1896
Опубліковано в	Russian Mindd
У «Гутенберзі»	1754
Цей твір у Вікісховищі

«Чайка» (рос. Чайка) — п'єса на чотири дії Антона Чехова, написана в 1895—1896 роках і вперше опублікована в журналі «Русская мысль», № 12 за 1896 рік. Прем'єра відбулася 17 жовтня 1896 року на сцені петербурзького Александринського театру.

• Ірина Миколаївна Аркадіна, у шлюбі Треплєва, акторка
• Костянтин Гаврилович Треплєв, її син, молодий чоловік
• Петро Миколайович Сорін, її брат
• Ніна Михайлівна Зарічна, молода дівчина, дочка багатого поміщика
• Ілля Опанасович Шамраєв, поручик у відставці, керуючий у Соріна
• Поліна Андріївна, його дружина
• Маша, його дочка
• Борис Олексійович Тригорін, белетрист
• Євген Сергійович Дорн, лікар
• Семен Семенович Медведенко, вчитель
• Яків, працівник
• Кухар
• Покоївка

Дія відбувається в маєтку Петра Миколайовича Соріна, де дійсний статський радник у відставці проживає з сином своєї сестри — Костянтином Треплєвим. Його сестра, Ірина Миколаївна Аркадіна — відома акторка, гостює у маєтку разом зі своїм коханим — ще більш відомим беллетристом Тригоріним.

Треплев також захоплюється літературною творчістю: мешканцям і гостям маєтку він готується представити свою п'єсу. Грати в ній єдину роль має Ніна Зарічна — дочка багатих поміщиків, сусідів Соріна; вона мріє про сцену, але проти захоплення театром, непристойним для дівчини її кола, рішуче виступають батьки. Закоханий у Ніну Костянтин створює для неї в парку «театр»: нашвидку збиту естраду, з завісою, але без задньої стіни — декорацією служить вид на озеро.

Серед глядачів — керуючий маєтком Соріна, поручик у відставці Шамраєв, його дружина Поліна Андріївна і дочка Маша, а також доктор Дорн. Ще один гість — сусід Соріна учитель Медведенко, безнадійно закоханий у Машу; він заздрить Треплеву і Ніні, які, як здається всім, люблять одне одного, намагається порозумітися з Машею, але дівчина, завжди одягнена в чорне — на знак жалоби по своєму життю, не може відповісти йому взаємністю: вона давно любить Костянтина.

Нарешті приїжджає Зарічна. Вся в білому, вона вимовляє текст в декадентському стилі (що тут же зазначає Аркадіна): «Люди, леви, орли і куріпки, рогаті олені, гуси, павуки…» — дивний текст, у більшості глядачів викликає подив, а у Аркадіної і прямий протест: їй бачиться в цьому поданні спроба повчити, «як треба писати і що потрібно грати». Роздратований зауваженнями, Костянтин припиняє спектакль і йде. Ніна не за ним, вона залишається з глядачами і з задоволенням вислуховує компліменти на свою адресу, особливо з боку Тригоріна.

Та ж садиба два дні потому. На майданчику для крокету Дорн читає вголос Аркадіній і Маші; Тригорін захоплено ловить рибу в купальні. З нагоди іменин Соріна приїжджає Ніна, — спостерігаючи життя в маєтку, вона дивується з того, як мало знамениті люди в побуті відрізняються від звичайних людей: відома акторка засмучується і плаче через дрібниці, а знаменитий письменник, про якого пишуть у всіх газетах, цілими днями ловить рибу і тішиться, коли зловить двох головнів. Ніна закохується в Тригоріна, вона зовсім охолола до Треплєва й уникає його. Сам Костянтин пов'язує цю зміну з провалом його п'єси: жінки не прощають неуспіху; він приносить Ніні вбиту ним чайку, обіцяє, що скоро таким же чином вб'є себе, — але у Ніни зізнання Треплєва викликають тільки роздратування. Тепер її кумир — Тригорін, що пише нехитру прозу, і їй вже не подобається манера Костянтина висловлювати свої думки і почуття символами: ось і чайка — черговий незрозумілий символ. Костянтин намагається порозумітися, але, побачивши наближення Тригоріна, йде, залишаючи Ніну наодинці з беллетристом.

Тригорін хоче знати, чим живе і як дивиться на світ 18-річна дівчина, — для Ніни, яка мріє про славу, набагато цікавіше, як почувають себе знамениті люди; їй здається, що заради слави вона готова пожертвувати всім. Але Тригорін свою славу не відчуває ніяк, він обтяжується постійним обов'язком писати, та й успіх свій вважає перебільшеним; що б він не писав, у результаті лише поблажливі похвали: «мило, талановито». Побачивши вбиту Треплєвим чайку, Тригорін записує в свою книжечку сюжет для невеликого оповідання — про дівчину, яка жила на березі озера, щаслива і вільна, як чайка. «Але випадково прийшла людина, побачила і знічев'я погубила її, як ось цю чайку».

Минув тиждень. Костянтин намагався покінчити з собою, але невдало. Аркадіна підозрює, що застрелитися Костянтина спонукали ревнощі, і готується до від'їзду в Москву: чим швидше вона відвезе Тригоріна, тим краще буде для всіх. Сорін, зі свого боку, вважає, що нерозділене кохання — не єдина причина нещасть Костянтина: «Чоловік молодий, розумний, живе в селі в глушині, без грошей, без стану, без майбутнього. Ніяких занять. Соромиться і боїться своєї бездіяльності… Йому здається, що він зайвий в будинку, що він тут нахлібник, приживала». Сорін просить сестру дати Костянтину грошей, щоб він міг одягнутися «по-людськи», з'їздити за кордон. Але для брата у Аркадіної тим більше немає грошей.

Слідом за Тригоріним і Аркадіною в Москву вирішує вирушити і Ніна, щоб вступити на сцену. Вона дарує Тригорину медальйон, на якому викарбувані сторінка і рядки однієї з його книг; відкривши книгу на вказаній сторінці, Тригорін читає: «Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди і візьми його». Він хоче залишитися в садибі, йому здається, що це те саме відчуття, яке він шукав все життя, — з усією відвертістю Тригорін розповідає про своє захоплення Аркадіній і просить відпустити його. Але Аркадіна не вірить у серйозність його захоплення, благаннями і лестощами врешті вона переконує Тригоріна відмовитися від Ніни. Однак перед самим від'їздом він стикається з Ніною і домовляється з нею про таємне побачення в Москві.

Минуло два роки. Соріну вже 62, він дуже хворий, але як і раніше сповнений жаги до життя. Медведенко і Маша давно одружилися, у них є дитина, але ні щастя, ні навіть простого благополуччя в їхньому шлюбі немає: Маша як і раніше любить Костянтина і більшу частину часу проводить у маєтку Соріна, забуваючи і про чоловіка, і про дитину.

Костянтин зайнятий літературною творчістю, п'єс він більше не пише, але публікують його прозу в столичних журналах. Він розповідає Дорну про те, що сталося з Ніною після від'їзду до Москви: від зв'язку із Тригоріним вона народила дитину, але та невдовзі померла; Тригорін її розлюбив і повернувся до Аркадіної. На сцені у Ніни все складалося ще гірше: вона грала багато, але дуже грубо, без смаку, з завиваннями. Вона писала Треплеву листи, але ніколи не скаржилася. У листах підписувалася Чайкою. Батьки її знати не хочуть і навіть близько не пускають до будинку.

У черговий раз погостювати в маєтку приїжджають Аркадіна і Тригорін; в журналі, який він привозить Костянтину, опубліковані і його власна повість, повість Треплєва, сторінки, однак, залишились нерозрізані: Тригорін до неї ніякого інтересу не проявив.

Костянтин і сам незадоволений тим, що пише. Колись він мріяв про «нові форми», тепер з прикрістю виявляє у своїх творах масу штампів і банальностей. «Що б я не писав, — скаже він пізніше Ніні, — все це сухо, черство, похмуро».

У сусідній кімнаті мешканці маєтку грають в лото, а до Костянтина несподівано приходить Ніна — розчарована, втомлена, але ще не втратила віру в своє покликання. Костянтин, як і раніше, любить Ніну: «Я кличу вас, цілую землю, по якій ви ходили; куди б я не дивився, усюди мені видається ваше обличчя…» Ніна його не чує: з сусідньої кімнати до неї доноситься голос Тригоріна, якого вона любить ще сильніше, ніж раніше. Вона все ще пам'ятає напам'ять провальну п'єсу Костянтина, — цей наївний текст назавжди виявився пов'язаний з найщасливішим часом її життя. Завтра вона поїде в Єлець — грати в театрі, їхати доведеться в третьому класі, «з мужиками», в Єльці освідчені купці будуть приставати з люб'язностями: «Нагле життя!». Марно Костянтин просить Ніну взяти його з собою, — вона йде одна, на прощання запрошує Треплєва приїхати поглянути на неї, коли вона стане великою акторкою.

Залишившись один, Треплев рве свої рукописи. У сусідній кімнаті, де грають в лото, чути звук, схожий на постріл. Дорн, сказавши, що це, швидше за все, луснула склянка з ефіром в його аптечці, виходить із кімнати, а повернувшись, просить Тригоріна відвести куди-небудь Ірину Миколаївну: «Справа в тому, що Костянтин Гаврилович застрелився…».

• «Сюжет для невеликого оповідання» (1969 рік) - художній фільм режисера Сергія Юткевича про створення п'єси.
• У фільмі Костянтина Худякова «Успіх» (з Леонідом Філатовим в головній ролі) дія розгортається навколо театральної постановки «Чайки». Борис Акунін створив детективне продовження чеховської «Чайки», в якому дав кілька варіантів закінчення п'єси.
• На честь цієї п'єси емблемою МХАТ став стилізований силует чайки.

Як пише у есе Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу письменниця Оксана Забужко, почалося все з обіцянки Чехова написати для Марії Заньковецької роль українською мовою. Письменник не здійснив задум, проте адаптував "заньковецький" жіночий трагізм під свою дружину, акторку Ольгу Кніппер. Та було написано п'єсу Чайка – «з зашитою в сюжеті алюзією на «Ой горе тій чайці...» з «Глитая, або ж Павука», з любовно відтвореним на кону парком Адасовських у Заньках (де Чехов один час був сподівався поселитися по сусідству) та з розставленими по тексту «дорожніми знаками» (як-от репліка про коміка, що «был неподражаем, лучше Садовского», на які вже мало хто звертає увагу».

Оксана Забужко пише, що «Чайка» має величезну кількість перегуків із написаною раніше для Заньковецької і про Заньковецьку п'єсу «Талан» Михайла Старицького, адже іншої художньої мови для драми з життя акторів, ніж виробив український театр, російський театр тоді не мав. Тож Чехов, якби написав твір або роль українською, вторував би Михайлу Старицькому. Натомість він переніс відкриття наших корифеїв у російську мову, «Чехов остаточно «виривався» в новатори класи Стриндберґа й Пшиюишевського».

2 лютого 2013 року прем'єра в Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка (режисер, сценограф, художник по костюмах і автор музичного оформлення вистави - Валентин Козьменко-Делінде)[1] [Архівовано 5 червня 2021 у Wayback Machine.].

27 березня 2021 року прем'єра в Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Миколи Куліша (режисер-постановник, художник-постановник, сценічна редакція п'єси - Андрій Май)[2] [Архівовано 5 червня 2021 у Wayback Machine.].

• 1896 - Олександринський театр. Постановка Є. П. Карпова. Ролі виконували: Сорін — В. Н. Давидов, Ніна Зарічна — В. Ф. Коміссаржевська, Тригорін — М. Ф. Сазонов, Шамраєв — К. А. Варламов, Поліна Андріївна — А. І. Абарінова. Прем'єра відбулася 17 жовтня 17 жовтня.
• 1896 - Таганрозький міський театр^[1].
• 1896 - Олександринський театр. Постановка Є. П. Карпова. Ролі виконували: Сорін — В. Н. Давидов, Ніна Зарічна — В. Ф. Коміссаржевська, Тригорін — Н. — Н. Шамраєв — К. А. Варламов, Поліна Андріївна — А. І. Абарінова. Прем'єра відбулася 17 жовтня 17 жовтня.
• 1896 - Таганрозький міський театр^[1].
• 1896 - трупа драматичних артистів (Ярославль; також в 1900 році).
• 1898 — Московський Художньо-загальнодоступний театр, постановка К. С. Станіславського та В. І. Немировича-Данченка. Ролі виконували: Аркадіна — О. Л. Кніппер-Чехова, Треплєв — В. Е. Мейєрхольд, Сорін — В. В. Лужський, Ніна — М. Л. Роксанова, Шамраєв — А. Р. Артем, Поліна Андріївна — Є. М. Раєвська, Маша — М. П. Ліліна, Тригорін — К. С. Станіславський, Дорн — А. Л. Вишневський, Медведенко — І. А. Тихомиров, Яків — А. І. Андрєєв. Прем'єра відбулася 17(29) грудня. Вистава була відновлена в 1905 році ("Ніна" М. П. Ліліна, "Маша" М. Г. Савицкая).
• 1901 - драматична трупа на чолі з В. Ф. Комісаржевської і Далматовим (Ніна - Комісаржевська).
• 1902 - Олександринський театр
• 1905 - Драматичний театр В. Ф. Комісаржевської (Петербург; Ніна - Комісаржевська, Тригорін - Бравіч).
• 1944 - Московський Камерний театр
• 1945 - Театр імені Мосради
• 1954 - Ленінградський театр ім. А. С. Пушкіна. Режисер Л. С. Вів'єн
• 1954 - Театр імені Е. В. Вахтангова
• 1954 - Театр ім. К. С. Станіславського, режисер - Михайло Яншин, Ніна Зарічна - Лілія Гриценко.
• 1954 - Таганрозький драматичний театр імені А. П. Чехова
• 1960 - МХАТ. Режисери В. Станіцин, І. Раєвський; художник Шифрін
• 1966 - Театр ім. Ленінського комсомолу (Москва). Постановка А. Ефрос; художники В. Лалевич, Н. Сосунов
• 1968 - МХАТ. Режисер Б. Н. Ліванов; художник Е. Г. Стенберг. У ролях: Аркадіна — А. Степанова, Тригорін — Л. Губанов, Треплєв — О. Стриженов, Ніна Зарічна — С. Коркошко, Шамраев — М. П. Болдуман, Поліна Андріївна — Є. Н. Ханаєва, Маша — І. П. Мірошниченко, Сорін — Г. Н. Колчицький, Дорн — В. Давидов
• 1970 - «Сучасник». Режисер О. Н. Єфремов.
• 1980 - МХАТ. Постановка О. Н. Єфремова; режисер Н. Скорик; художник-постановник В. Левенталь; музичне оформлення Василя Немировича-Данченка. В ролях: Аркадіна - Т. Лаврова, Треплев - А. М'ягков, Ніна Зарічна - А. Вертинська, Маша - Е. Васильєва, А. Вознесенська, - ". Дорн — І. Смоктуновський та Є. А. Евстигнеєв, Сорін — А. Попов і В. Давидов, Поліна Андріївна — І. Саввіна і Н. Гуляєва. Прем'єра відбулася 9 липня.
• 1996 - Малий театр. Режисер - заслужений артист Росії В. Н. Драгунов, Керівник постановки - народний артист СРСР Ю. М. М. Соломін. Прем'єра - 26 жовтня 1996 року. 23 листопада 2011 року відбулася 200-та вистава.
• 2002 - Театр імені Е. В. Вахтангова. Режисер - Павло Сафонов. У ролях: Аркадіна - Людмила Максакова, Тригорін - Сергій Маковецький, Сорін - Юрій Яковлєв.
• 2007 - Красноярський драматичний театр ім. А. С. Пушкіна. Режисер-постановник та музичне оформлення - Олег Рибкін; Художник-постановник - Ігор Капітанов; Художник по костюмах — Фагіля Сільська; Художник по світу - Сергій Грачов. Спектакль – номінант Національного театрального фестивалю «Золота маска».
• 2010 - Театр кіноактора. Режисер-постановник - Роберт Манукян. Аркадіна - Віра Сотнікова. Сценографія - народний художник РФ Борис Бланк. Прем'єра 10 листопада 2010 року.
• 2010 - Театр «Міжнародна Чеховська лабораторія». Режисер - Віктор Гульченко. Аркадіна — Ольга Остроумова.
• 2011 - «Сатирикон». Режисер - Юрій Бутусов.
• 2013 - Драматичний театр «Колесо». Режисер - Карен Нерсісян. Художник-постановник - Андрій Клімов. Прем'єра 19 вересня 2013 року.
• 2014 - Театр студія п.р. Олега Табакова. Режисер - Костянтин Богомолов. У ролях: Ірина Миколаївна Аркадіна— Марина Зудіна, Маша — Дарія Мороз, Борис Олексійович Тригорін — Ігор Миркурбанов, Дорн — О. П. Табаков.

• 1896 - Театр М. М. Соловцова (Київ).
• 1907 — «Нойє фрай бюне» (Берлін).
• 1909 — «Хеббель-театр» (Берлін).
• 1912 — «Дагмартеатр» (Копенгаген); Мюнхенський театр.
• 1921—1922 — Трупа Ж. Пітоєва (Швейцарія; Theatre des Champs-Elysees, Франція).
• 1924 — Малий театр Цукид-зи (Токіо; під назв. «Пісня білого птаха»).
• 1925 — Літтл Тіетр. Пост. і сценогр. Ф. Ф. Коміссаржевського.
• 1939 — Theatre des Mathurins. Реж. Ж. Питоев.
• 1954 — Театр «Фінікс» (Нью-Йорк); реж. Houghton. Театр «Эберто» (Париж); реж. Магіта.
• 1955 — Театр «Ательє» (Франція). Реж. Андре Барсак.
• 1960 — «Олд Вік» (Лондон).
• 1961 — Королівський драматичний театр (Стокгольм). Реж. Інгмар Бергман.
• 1967 — Comedie de Caen. Реж. Габріель Монне.
• 1969 — Театр дю Міді (Франція). Реж. Антуан Витез.
• 1975 — Theatre de la Ville. Реж. Lucian Pintilie.
• 1980 — Комеді Франсез. Реж. Отомар Крейча.
• 2016 — Веселість Theatre, Дублін, Ірландія. Реж. Michael West і Annie Ryan
• 2017 — Martı, Стамбул, Туреччина

За життя Чехова переклади «Чайки» були виконані сербськохорватською (M. Mareković в 1897^[2] та I. Prijatelj в 1901^[3]), чеськоюю (B. Prusík в 1899^[4]) болгарською мовами (С. Бранкомиров в 1903)^[5] та німецьку мови (1902^[6]). Аанглійською мовою п'єса вперше була перекладена в 1909 році Джоржем Кальдероном (англ. George Calderon) для постановки в Королівському театрі Глазго (прем'єра відбулася 2 листопада 1909 року).

• Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем в 30 томах. — М.: Наука, 1978. — Т. 13. — С. 3—60, 356—387, 519—520.
• Гаевский В. М. . — № 79/80.
• Карпов Е. Віра Федорівна Коміссаржевська на сцені Імператорського Олександрійського театру // Збірник пам'яті В. Ф. Коміссаржевської. СПб, 1911.
• Ефрос Н. Е. «Чайка» А. П. Чехова на сцені МХТ // Щорічник Московського Художнього театру. 1944. т. 1. М., 1946.
• Юр'єв Ю. Записки. Л.-М., 1948.
• Давидова Е. Перша постановка «Чайки» на Україні // Театр. 1954. № 7.
• Строєва М. Чехів і Художній театр. М., 1955.
• Читау М. М. Прем'єра «Чайки» (з спогадів актриси) // Чехов у спогадах сучасників. М.: Художня література, 1986. С. 350—355.
• Волчкевич Майя. «Чайка». Комедія помилок. М., «Пробіл-2000», 2010. — 128 с.
• Эфрос Анатолий. {{{Заголовок}}}. — 1000 прим. — ISBN 978-5-903368-33-4.
• Карпенко А. Н. «Чайка»: Чехів в амплуа Достоєвського [Архівовано 18 лютого 2018 у Wayback Machine.]

• «Чайка» [Архівовано 15 квітня 2015 у Wayback Machine.] в Internet Broadway Database.
• «Чайка» в Internet Off-Broadway Database (Lortel Archives).
• Рецензії на «Чайку» в Сатириконі [Архівовано 27 червня 2017 у Wayback Machine.]