Циндра

Ци́ндра^[1][2], також ожарина^[3] (діал. жужелиця) — продукт окиснення поверхні металу у газовому середовищі^[4]. Зазвичай циндрою називають продукт окиснення лише заліза і його сплавів. У широкому сенсі слова циндрою можна вважати утворення на поверхні будь-якого металу його хімічної сполуки не тільки з киснем, але й іншими окислювачами, наприклад, сіркою, азотом тощо.

На сталевих напівфабрикатах зазвичай існує циндра завтовшки < 20 мкм (частіше 7…15 мкм). Зовнішній шар циндри — переважно FeO (в'юстит), внутрішній шар, що прилягає до металу — Fe₂O₃ (сесквіоксид заліза). На поверхні легованих сталей утворюються складні оксиди (NiO·Fe₂O₃, FeO·Cr₂O₃ тощо).

Розрізняють первинну циндру, яка утворюється під час нагрівання під деформацію, і вторинну циндру, котра з'являється в процесі деформації і при наступному охолодженні. Утворення циндри найінтенсивніше відбувається за температур вищих за 900…1000 °C, при вальцюванні воно приводить до втрат металу до 3…4 %.

Здатність матеріалу протистояти утворенню циндри за підвищених температурах називається жаротривкістю.

Циндра на поверхні виробів з міді має вигляд крихкої, темно-сірого кольору маси, яка складається з оксидів міді Cu₂O (близько 75 %) CuO (близько 25 %). Як і в залізної циндри склад її не є сталим і може коливатись залежно від температури й надлишку кисню при отриманні. У внутрішніх шарах переважає Cu₂O, у зовнішніх — CuO. При червоному гартуванні й при достатній кількості кисню Cu₂O окиснюється до CuO, тому за цих умов мідна циндра буде складатись переважно з CuO, а за температур вищих за 1100 °С, внаслідок розкладання CuO на Cu₂O і кисень, в мідній циндрі буде переважати Cu₂O.

Відомі такі методи очищення поверхонь деталей від циндри:

• механічний (піскоструменевий, дробоструменевий, очищення щітками);
• тепловим ударом;
• гідродинамічний;
• хімічний;
• плазмово-дуговий.

• В. І. Алімов, З. А. Дурягіна. Корозія та захист металів від корозії. Донецьк-Львів: ТОВ «Східний видавничий дім». — 2012. — 328 с.