YaChudo

Циліопатія

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

Циліопатії — група генетичних захворювань, спричинених порушенням структури або функції війок клітин.

Циліопатії поділяють на розлади рухомих війок (насамперед первинну циліарну дискінезію) та розлади первинних (нерухомих) війок[1]. Циліопатії рухомих війок характеризуються частим situs inversus (дзеркальне розташування органів). Циліопатії первинних (нерухомих) війок супроводжуються комбінованими ураженнями багатьох органів, включаючи мозок, нирки, печінку, очі й кінцівки (пальці)[2].

Класифікація

Схема класифікації циліопатій за локалізацією та порушеними функціями

За локалізацією білка виокремлюють:

  • Циліопатії першого порядку (первинні) — спричинені дисфункцією білків, які безпосередньо локалізуються та функціонують у базальному тілі або в самій війці. Прикладом є порушення компонентів інтрафлагелярного (внутрішньоджгутикового) транспорту.
  • Циліопатії другого порядку (вторинні) — зумовлені мутаціями в білках, які не розташовані у війці, але беруть участь у її формуванні чи функціонуванні (наприклад, цитоплазматичні фактори збірки динеїнових ручок при первинній циліарній дискінезії або порушення небілкових регуляторних елементів (як фактор транскрипції MCIDAS чи мікроРНК miR-34-449)).

За типом порушеної функції циліопатії поділяють на:

  • Рухомі (мотильні) циліопатії — виникають унаслідок порушення рухливості війок (наприклад, первинна циліарна дискінезія).
  • Сенсорні циліопатії — спричинені дефектами сенсорних або сигнальних функцій війок (наприклад, полікістоз нирок та синдром Жубер).

Ці класифікації можуть комбінуватися: наприклад, полікістоз нирок належить до сенсорних циліопатій першого порядку, тоді як первинна циліарна дискінезія, спричинена мутаціями в гені DNAAF4, є рухомою циліопатією другого порядку.

Деякі білки війок виконують додаткові функції поза циліарним апаратом. При порушенні таких мультифункціональних білків можуть виникати екстрациліарні розлади, не пов'язані безпосередньо з функцією війок (наприклад, участь білка IFT20 у транспорті колагену при розладах розвитку скелета)[3].

Станом на 2026 рік за даними бази даних CiliaMiner відомо 104 циліопатії. До первинних циліопатій належить, зокрема, акрокальозальний, гідролетальний та оро-фаціо-дигітальний синдром, синдроми Алстрема, Жубер, COACH, Карпентера, Елліса-ван Кревельда, Лоуренса-Муна, Меккеля-Грубера, Паллістера-Холла, Сенсенбреннера, Сімпсона-Голабі-Бехмеля, цефалополісиндактилії Грейга, нирково-печінково-панкреатична дисплазія[4].

Симптоми

Оскільки первинні війки присутні на поверхні майже усіх клітин хребетних[5], циліопатії мають різноманітні прояви, включно з ураженнями нирок, головного мозку, сітківки[6] та полідактилією[7]. Також можуть спостерігатися вроджені фіброкістозні ураження печінки, цукровий діабет, ожиріння та скелетні дисплазії[5].

За даними бази CiliaMiner, для циліопатій людини описано 347 симптомів, які охоплюють 16 систем органів. Зокрема, фенотиповими проявами можуть бути видовжений губний жолобок, недорозвинення виличної кістки, високе або вузьке піднебіння, епікантус, краніосиностоз, розщеплення піднебіння, гірсутизм, катаракта, колобома, світлобоязнь або куряча сліпота, бронхоектатична хвороба, спленомегалія, холестатичний синдром та жовтяниця, гепатомегалія, цироз печінки[2].

Нервова система

Патології центральної нервової системи можуть проявлятися як spina bifida, аненцефалія, гідроцефалія, макроцефалія, мікроцефалія, аномалії білої речовини, мозолистого тіла, гіпокампа та cтовбура головного мозку, мальформація Арнольда — Кіарі та синдром Денді — Вокера, апраксія, гіпотонус, епілепсія, ністагм, косоокість[2].

Серцево-судинна система

Може спостерігатися тетрада Фалло, вада міжпередсердної перегородки, атріовентрикулярний септальний дефект, аномалії мітрального та трикуспідального клапана, кардіоміопатія[2].

Ендокринна система

Характерними проявами можуть бути поліфагія та ожиріння, цукровий діабет, гіпопітуїтаризм, гіпотиреоз, гіпогонадизм, дисліпідемія, гіперурикемія[2].

Сечостатева система

Серед симптомів ураження нирок може спостерігатися гідронефроз, нирковий тубулярний ацидоз, хронічна ниркова недостатність. Для чоловічої репродуктивної системи можуть бути характерними крипторхізм, мікропеніс, гіпоспадія[2].

Опорно-руховий апарат та покривна система

Можливі брахідактилія, клинодактилія, синдактилія, кіфоз, лордоз, сколіоз та нанізм[2].

Патогенез

Внаслідок складності білків і сигнальних шляхів, асоційованих із циліопатіями, їхні точні молекулярні механізми залишаються не до кінця з'ясованими. За даними UniProt, з циліопатіями пов'язаний 191 білок, дефекти яких призводять до порушення формування або функціонування війок[8].

Встановлено, що велике значення в патогенезі циліопатій мають генетичні варіації (однонуклеотидні поліморфізми (SNP), місенс- і нонсенс-мутації) в генах, які кодують компоненти війок або супутні білки[9].

Історія

Поняття «циліопатія» уперше застосували щодо синдрому Барде — Бідля завдяки виявленню мутацій в гені TTC8. Згодом було з'ясовано, що у пацієнтів із синдромом Жене наявні мутації в IFT80, який кодує білок внутрішньоджгутикового транспорту[5], а делеція в гені GLIS2 спричиняє розвиток нефронофтизу та ниркової недостатності[9].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Markus Masek, Ruxandra Bachmann-Gagescu (2023). Chapter Five - Control of protein and lipid composition of photoreceptor outer segments—Implications for retinal disease. Current Topics in Developmental Biology. 155: 165—225. doi:10.1016/bs.ctdb.2023.09.001.
  2. ↑ а б в г д е ж Ciliopathy Symptoms (англ.). CiliaMiner. Процитовано 18 серпня 2026.
  3. ↑ Reiter JF, Leroux MR (2017). Genes and molecular pathways underpinning ciliopathies. Nature Reviews Molecular Cell Biology. 18 (9): 533—547. doi:10.1038/nrm.2017.60. PMC 5851292. PMID 28698599.
  4. ↑ Ciliopathy Classification (англ.). CiliaMiner. Процитовано 18 серпня 2026.
  5. ↑ а б в Waters AM, Beales PL. (2011). Ciliopathies: an expanding disease spectrum. Pediatr Nephrol. 26 (7): 1039—1056. doi:10.1007/s00467-010-1731-7. PMID 21210154.
  6. ↑ Дядик О.О., Некрасова Л.Г., Іванова М.Д. (2016). Циліопатії, роль Wnt-сигнального шляху в перебігу гострого (постінфекційного) гломерулонефриту: огляд літератури та власне спостереження. Нирки. 3 (17). Процитовано 17 серпня 2026.
  7. ↑ Lee, J. E., Gleeson, J. G. (2011). A systems-biology approach to understanding the ciliopathy disorders. Genome Medicine (англ.). 3 (9): 59. doi:10.1186/gm275. PMC 3239234. PMID 21943201.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  8. ↑ Ciliopathy (KW-1186) (англ.). UniProt. Процитовано 19 серпня 2026.
  9. ↑ а б Pei SLC, Chung BHY (2022). Editorial: Genetics and mechanism of ciliopathies. Frontiers in Genetics. 13: 1067168. doi:10.3389/fgene.2022.1067168.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з номером статті як номер сторінки (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).