Хіоліт
| Хіоліт | |
|---|---|
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[1] |
| Абревіатура | Cio[2] |
| Хімічна формула | Na₅Al₃F₁₄ |
| Nickel-Strunz 8 | III/B.05[3] |
| Nickel-Strunz 10 | 3.CE.05[4] |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | тетрагональна сингонія |
| Вид симетрії | дітетрагональна-біпірамідальнаd[5] |
| Просторова група | space group P4/mncd[5] |
| Густина | 3,09702 г/см³[6] |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | камінь (давньогрецька мова)[7], сніг (давньогрецька мова)[7] |
| Типова місцевість | Ільменський заповідник[4] |
| | |

Хіоліт — мінерал, алюмофлуорид натрію шаруватої будови.
Назва утворена від двох давньогрецьких слів хіон — сніг і літос — камінь (Р. Ф. Герман, І. Б. Ауербах, 1846).
Опис
Хімічна формула: Na5[Al3F14].
Склад у %: Na — 24,88; Al — 17,53; F — 57,59.
Сингонія тетрагональна. Дитетрагонально-дипірамідальний вид. Форми виділення: звичайно масивні зернисті, пористі, чарункові аґреґати, дрібні дипірамідальні рідкісні критали. Нагадує кріоліт. Спайність по (001) досконала, по (011) — добра, по (111) — недосконала. Густина 2,99. Тв. 3,5-4,0. Колір сніжно-білий до майже безбарвного. Прозорий до напівпрозорого. Блиск скляний. На площинах спайності перламутровий полиск. Люмінесціює у катодних та ультрафіолетових променях (блакитне сяйво), особливо при роздавлюванні.
Поширення
Зустрічається у кріолітових пегматитах. Супутні мінерали: топаз, кріоліт, фенакіт, флюорит, томсеноліт. Рідкісний. Знахідки: Ільменські гори (район Міасу, Урал, РФ), о Івінґтут, Ґренландія.
Див. також
Примітки
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Штрунц Г., Теннісон К. Mineralogische Tabellen : Eine Klassifizierung der Mineralien auf kristallchemischer Grundlage, mit einer Einfuhrung in die Kristallchemie — 8 — Лейпциг: Akademische Verlagsgesellschaft, 1982.
- ↑ а б Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ а б (unspecified title) — doi:10.1016/0022-4596(81)90440-0
- ↑ (unspecified title) — doi:10.1063/1.4812323
- ↑ а б webmineral.com
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Хіоліт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Хіоліт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Carlo Maria Gramaccioli, Chiolite in Come collezionare i minerali dalla A alla Z volume I°, Milano, Alberto Peruzzo Editore, 1988, pag. 205
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).