Хубал

Хубал араб. هبل
Божество в	релігія в доісламській Аравії

Хубал (араб. هبل) «хуа = (араб. هو)» — бог арабського язичницького пантеону, особливо шанований в Мецці в доісламську епоху плем'ям курайш, з якого походив пророк Мухаммад. Був богом-предком, покровителем давньоарабського племені курайш, а також богом неба та місяця.

Великим центром культу Хубала була Кааба в Мецці, де він вважався головним ідолом. Мухаммад ат-Табарі у своїй «Історії пророків і царів» (1:157) повідомляє, що пророк Мухаммад був принесений до ідола в дитинстві своїм дідом, Абд аль-Мутталібом. Коли Мухаммад завоював Мекку, він заборонив язичницький культ і зруйнував ідол Хубала разом з іншими 360 ідолами в Каабі.

Ідол був статуєю людини з червоного сердоліка із золотою рукою.

Хішам ібн аль-Калб в «Книзі про ідолів» повідомляє наступні подробиці:

У курайшів ідоли були всередині Кааби і навколо неї. Найбільшим з них був для них Хубал. Він, як я дізнався, був з червоного сердоліку у вигляді людини, з відламаною правою рукою. Таким він потрапив до курайшів, і вони зробили йому руку з золота.

Першим, хто поставив його, був Хузайма ібн Мудрика Ібн Аль-Йа'с ібн Мудар, і його називали Хубал Хузайма.

Він знаходився всередині Кааби. Перед ним — сім стріл. На одній було написано «чистокровний», на іншій — «чужий». Коли сумнівалися щодо [батька] дитини, приносили Хубалу жертву, потім кидали стріли. Якщо випадало «чистокровний», дитину брали, а якщо виходило «чужий», від нього відмовлялися. Була стріла для небіжчика, для укладення шлюбу та три [стріли], призначення яких мені не пояснили. Коли сперечалися по якійсь справі або мали на увазі подорож або яку-небудь роботу, приходили до нього та кидали стріли біля нього. І як випадало, робили згідно з цим і покладалися на це.^[1]

Більшість учених вважають, що ім'я походить від архаїчного артикля Ha- (або Hu-) та семітського слова Баал (Ba'al), що означає «Господь» або «Владика». Тобто «Ху-Бал» буквально перекладається як «Цей Господь» або «Той, хто є Владикою». Деякі лінгвісти пов'язують назву з арабським коренем h-b-l, що стосується «духу» або «вітру», але ця теорія менш популярна в наукових колах. Згідно з арабськими переказами (зокрема, Ібн аль-Калбі), вождь племені Хузаа на ім'я Амр ібн Лухай привіз цього ідола з території сучасної Йорданії (землі Моава), де він уже був відомий під схожим іменем.

Назва «Хубал» використовувалася не просто як ім'я, а як політичний символ. Під час битв (наприклад, у битві при Ухуді проти перших мусульман) лідер мекканців Абу Суф'ян вигукував: «Улу Хубал!» («Слався, Хубал!» або «Будь вищим, Хубал!»). Кааба з Хубалом у центрі стала місцем паломництва для багатьох племен, що зробило Мекку головним економічним хабом Аравії.

Твердження про те, що Аллах — це Хубал (або «Місячний бог»), з'явилося у XX столітті в працях західних критиків ісламу. Вони спиралися на те, що символом ісламу є півмісяць. Однак за часів пророка Мухаммеда та перших халіфів іслам не мав символів. Прапори були просто одноколірними (чорними, білими або зеленими). Півмісяць став асоціюватися з ісламом лише через 1000 років після виникнення релігії. Його почали використовувати турки-османи після завоювання Константинополя (1453 р.). Це був політичний та культурний символ Візантії, який османи перейняли як знак своєї імперії. Жоден доісламський напис не ідентифікує «Аллаха» як «місячного бога».

Найбільшого розголосу цій ідеї надав американський християнський апологет Роберт Морей у 1990-х роках. У своїй книзі «Місячний бог Аллах в археології Близького Сходу» він стверджував, що до ісламу араби поклонялися сотням богів, головним з яких був бог Місяця. Мухаммед нібито просто взяв цього бога і проголосив його єдиним, змінивши лише форму поклоніння.

Археологи (наприклад, Г. Глейзер) зазначають, що хоча набатеї та інші семіти мали місячних богів (наприклад, Сін або Аглібол), ім'я «Аллах» ніколи не було власним іменем місячного божества. «Аллах» — це загальний титул «Бог».