YaChudo

Хосе Еванхеліста

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Хосе Еванхеліста
ісп. José Evangelista Редагувати інформацію у Вікіданих
Основна інформація
Дата народження5 серпня 1943[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народженняВаленсія, Франкістська Іспанія Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата смерті9 січня 2023[4] (79 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце смертіМонреаль[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Іспанія
 Канада Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіїкомпозитор, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
ОсвітаУніверситет Макґілла, Монреальський університет і UV Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчителіVicente Asenciod, André Prévostd і Bruce Matherd Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніАна Соколович і Analia Llugdard Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладМонреальський університет Редагувати інформацію у Вікіданих

Хосе Еванхеліста (ісп. José Evangelista; 5 серпня 1943, Валенсія, Іспанія — 10 січня 2023, Монреаль, Канада) — іспанський і канадський піаніст, композитор і музичний педагог другої половини XX — початку XXI століття. Творець власного музичного стилю, що поєднує риси традиційної іспанської музики, індонезійського гамелану та сучасної авангардної та модальної музики. Ключовою рисою його музики є відмова від контрапункту, поліфонії та гармонії та звернення до можливостей унісона та гетерофонії. Лавреат премії міністерства культури Іспанії (1982), номінант на премію «Джуно» (2005).

Біографія

Народився у Валенсії. У 1960—1967 вивчав фізику та комп'ютери в Університеті Валенсії, здобувши ступінь ліценціату наук. Одночасно навчався у Валенсійській консерваторії, де вивчав гармонію, композицію й оркестрування під керівництвом Вісенте Асенсіо[6]. 1967 року нагороджений 1-ю премією Валенсійської консерваторії з композиції[7].

Після закінчення навчання в Іспанії працював як фахівець з комп'ютерів у CERN[8], а 1969 року переїхав до Канади. Там продовжив музичну освіту у 1970—1973 роках у Монреальському університеті під керівництвом Андре Прево та у 1976—1981 роках в Університеті Макгілла під керівництвом Брюса Матера. 1973 року здобув ступінь магістра музики за класом композиції та 1984 року — ступінь доктора музики. Крім навчання в Канаді, у 1974 та 1984 роках відвідував курси нової музики в Дармштадті (Німеччина)[6].

З 1972 року почав викладати в Монреальському університеті (професор з 1979 року[9]). Маючи інтерес до музики Південно-Східної Азії, літо 1976 і 1980 років провів на Балі, а 1986 року — в Бірмі, вивчаючи відповідно індонезійський гамелан і бірманську фортепіанну школу. Став одним з засновників музичних товариств Les Événements du neuf та Traditions musicales du monde, які займаються популяризацією авангардної музики та незахідних музичних традицій відповідно. 1986 року — штатний композитор Індонезійської академії музики в Джок'якарті і запрошений композитор курсів нової музики в Дармштадті, з 1987 року провадив семінар з гамелану в Монреальському університеті[6]. У 1993—1995 роках — штатний композитор Монреальського симфонічного оркестру[9]. У Монреальському університеті продовжував працювати до 2009 року. Серед його учнів — сучасні канадські композитори Ана Соколович[10] і Самі Мусса[7].

Помер 10 січня 2023 року в Монреалі[11][12].

Творчість

Створював твори для сольних виконавців-інструменталістів (наприклад, фортепіанна п'єса «Monodias españolas» 1988 року), вокалу («O quam suavis est» для змішаного хору, 1987; «Voix et espace» для вокального секстету, 2004; «Cantares» для мецо-сопрано та струнного оркестру, 2010), інструментальних ансамблів («Clos de vie», 1983; «O Bali», 1989) та симфонічного оркестру («Piano concertant», 1986; «Alap et Gat», 1998)[11]. На межі XX і XXI століть відбулися прем'єри двох його опер — «Розмовні вправи» (фр. Exercices de conversation, на лібрето Ежена Йонеско, Ліон, 2000) і «Рукопис, знайдений у Сарагосі» (фр. Manuscrit trouvé à Saragosse, на лібрето Алексіса Нусса за романом Яна Потоцького, Монреаль, 2001)[9].

Музичний стиль композитора далекий від основних напрямів західної музики; він, зокрема, повністю відмовився від контрапункту та гармонії[11]. На його творчість вплинули іспанська народна музика (зокрема, історичне використання унісону) та індонезійський гамелан, а також сучасні течії — авангардна та модальна музика. З розвитком композиторської кар'єри його почали приваблювати можливості написання музики лише на мелодійній основі. У його творах використовується прийом гетерофонії, коли та сама мелодія, багаторазово повторювана «луною», створює ілюзію поліфонічного звучання. Відмова від поліфонії, що відбулася на початку 1980-х років, на думку критиків, могла призвести до збіднення музичного матеріалу, але Еванхеліста зумів розв'язати цю проблему зверненням до музичних традицій, відмінних від західних[8].

Одним із найчастіше виконуваних творів, написаних Еванхелістою у його власному стилі, стала композиція «O Bali» для камерного оркестру[9]. У нього замовляли твори багато провідних солістів і колективів, зокрема «Кронос-квартет», ансамбль «L'Itinéraire» та «Groupe vocale de France», він також писав музику на замовлення Квебецького товариства сучасної музики та Radio-Canada. Серед колективів, що виконували твори Еванхелісти, «Ensemble Modern» (Франкфурт), «Nieuw Ensemble» (Амстердам), «Music Projects» (Лондон), філармонічний оркестр Радіо Франції та Монреальський симфонічний оркестр[13].

Нагороди та номінації

  • 1967 — 1-ша премія за композицію (Валенсійська консерваторія)[7]
  • 1974 — 1-ша премія конкурсу «Confederación española de cajas de ahorros» (за композицію «En guise de fête»)[9]
  • 1982 — спеціальна премія Міністерства культури Іспанії (за композицію «Visión»)[6]
  • 1988 — 1-ша премія конкурсу хоральних творів церкви св. Марії Магдалини (Торонто, за композицію «O quam suavis est»)[6]
  • 2005 — номінація на премію «Джуно» за класичну композицію року (за композицію «Nuevas monodías españolas»)[7]
  • 2019 — премія імені Сержа Гарана від Фонду Еміля Неллігана (Квебек) за підсумками творчої кар'єри[7].

Примітки

  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Discogs — 2000.
  3. ↑ L'Encyclopédie canadienne, The Canadian Encyclopedia
  4. ↑ https://www.ledevoir.com/culture/musique/777705/1943-2023-jose-evangelista-n-est-plus?
  5. ↑ https://www.elperiodicomediterraneo.com/cultura/2023/01/10/fallece-compositor-jose-evangelista-yerno-castellonense-matilde-salvador-81001503.html
  6. ↑ а б в г д Alix De Vaulchier (15 грудня 2013). José Evangelista. Encyclopedia of Music in Canada (англ.). Архів оригіналу за 24 січня 2024. Процитовано 24 січня 2024.
  7. ↑ а б в г д José Evangelista, Spanish Canadian composer, dead at 79. CBC (англ.). 12 січня 2023. Архів оригіналу за 29 лютого 2024. Процитовано 24 січня 2024.
  8. ↑ а б José Evangelista. Lauréat du prix Serge-Garant 2019. La Fondation Émile-Nelligan. Архів оригіналу за 24 січня 2024. Процитовано 24 січня 2024.
  9. ↑ а б в г д Elaine Keillor (25 лютого 2015). José Evangelista. The Canadian Encyclopedia (англ.). Архів оригіналу за 23 вересня 2023. Процитовано 24 січня 2024.
  10. ↑ Biographie. Ana Sokolović (fr-FR) . Процитовано 29 січня 2025.
  11. ↑ а б в Evangelista Jose (1943-2023). Centre de documentacion de la musique contemporaine (англ.). Архів оригіналу за 24 січня 2024. Процитовано 24 січня 2024.
  12. ↑ Barbeta, Amparo (10 січня 2023). Fallece el compositor José Evangelista, yerno de Matilde Salvador. El Periódico Mediterráneo (ісп.). Процитовано 29 січня 2025.
  13. ↑ José Evangelista. Canadian Music Centre (англ.). Архів оригіналу за 24 січня 2024. Процитовано 24 січня 2024.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).