YaChudo

Фуад Бутрос

Переглядів: 0. Оновлено 31.10.2026.

Фуад Бутрос
араб. فؤاد بطرس Редагувати інформацію у Вікіданих
 
Народження:5 листопада 1917 Редагувати інформацію у Вікіданих
Ашрафія, Бейрут, Ліван Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть:4 січня 2016 (98 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бейрут, Ліван Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна: Ліван Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія:Грецька православна церква Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди:
Grand Officer of the National Order of the Cedar

Honorary doctor of Lebanese Universityd

Фуад Бутрос (араб. فؤاد بطرس; 5 листопада 1917, Бейрут, Османська імперія — 3 січня 2016, Бейрут, Ліван[1]) — ліванський юрист і державний діяч, заступник прем'єр-міністра Лівану (1966—1968, 1976—1982).

Біографія

Народився у бейрутському районі Ашрафія у родині банкіра Джорджа Бутроса. Після розорення батька 1929 року на тлі загальної економічної кризи був змушений підробляти, щоб заробити на життя[2].

Здобув вищу юридичну освіту в бейрутському Університеті св. Йосипа[2], закінчивши його 1938 року[3], після чого працював у суді асистентом (з 1939), а потім і суддею (з 1942)[2]. У середині 1940-х років служив чиновником військового відомства, познайомившись у цей період з командувачем Фуадом Шегабом. З 1947 року повернувся до юридичної практики[2].

1958 року Фуад Шгхаб став президентом Лівану, 1959 року Бутрос призначений міністром планування і міністром освіти[1]. Здобувши певну популярність і політичний базис, 1960 році висунув свою кандидатуру до Національної асамблеї Лівану від Бейрута, вигравши вибори й обійнявши посаду віцеспікера[1]. Його законодавча діяльність продовжилася й у наступному скликанні парламенту. 1961 року до його обов'язків додався портфель міністра юстиції (до 1964 року)[1].

1964 року Фуада Шегаба на посаді президента країни змінив політик того ж поміркованого напряму Шарль Елу, який призначив його на посади: міністра освіти (1966), міністра оборони (1966)[4], заступника прем'єр-міністра Лівану (1966—1968)[5], міністра закордонних справ туризму (1968)[6].

За наступного президента Сулеймана Франжьє не брав участі в роботі кабінету міністрів, проте знову повернувся до його складу після вступу наприкінці 1976 року на посаду глави держави Ільяса Саркіса, обіймаючи в його уряді посади міністра оборони, міністра закордонних справ[7][8] і заступника прем'єр-міністра[1].

Закінчивши свою формальну участь в уряді 1982 року, залишився однією з головних постатей ліванської дипломатії, найчастіше посередника між різними сторонами. Зокрема, коли 2001 року маронітські єпископи і патріарх Насралла Бутрос Сфейр закликали сирійську владу вивести війська з Лівану, його покликали відігравати роль посередника між маронітською патріархією та президентом Сирії Башаром аль-Асадом. Посередництво тривало кілька тижнів, але закінчилося відмовою Асада, який не бажав йти на жодні поступки[1][9][10]. 2005 року уряд Фуада Синьйора поставило його на чолі національного комітету з реформи закону про вибори, що складався з впливових фігур юридичної й академічної сфер. У червні 2006 року Комітет представив свій проєкт, що передбачав проміжну між мажоритарною та пропорційною виборчими системами, що діяла в Лівані, з прозорим механізмом моніторингу, а також вводив 30-відсоткову квоту для кандидатів-жінок. Реформовану виборчу систему пропонувалося частково запустити, починаючи з виборів 2013 року[11]. Проєкт мав обговорюватися урядом у липні 2006 року, але його заморозили на тлі нового розгоряння близькосхідних конфліктів.

Смерть

Помер близько опівдні 3 січня 2016 року в Бейруті, відспіваний та похований 5 січня при грецько-православній церкві св. Миколи в Ашрафії[1].

Нагороди

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и Fouad Boutros, l'un des derniers géants de la vie politique libanaise, est décédé (фр.). L'Orient-Le Jour. 3 січня 2016. Архів оригіналу за 28 січня 2016. Процитовано 21 листопада 2016.
  2. ↑ а б в г Lebanon pays tribute to late statesman (англ.). An-Nahar. 5 січня 2016. Архів оригіналу за 22 листопада 2016. Процитовано 21 листопада 2016.
  3. ↑ À l’honneur : [арх. 18 жовтня 2015] : [фр.]. — L'Orient-Le Jour. — 2013. — № 13756 (5 mai). — P. 5.
  4. ↑ الوزراء المتعاقبون على وزارة الدفاع الوطني [Successive ministers of the Ministry of National Defense] (араб.). Government of Lebanon. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 14 серпня 2020.
  5. ↑ One of Lebanon's last statesmen dies at 98. gulfnews.com (англ.).
  6. ↑ رحيل فؤاد بطرس السياسي اللبناني المخضرم. Al Sharq Al Awsat. 4 січня 2016.
  7. ↑ Sami E. Baroudi; Paul Tabar (2009). Spiritual Authority versus Secular Authority: Relations between the Maronite Church and the State in Postwar Lebanon: 1990–2005. Middle East Critique. 18 (3): 200. doi:10.1080/19436140903237038.
  8. ↑ من هو فؤاد بطرس؟. Annahar Press. 4 січня 2016.
  9. ↑ Baroudi, Sami E.; Tabar, Paul (1 січня 2009). Spiritual Authority versus Secular Authority: Relations between the Maronite Church and the State in Postwar Lebanon: 1990–2005. doi:10.1080/19436140903237038. ISSN 1943-6149. Процитовано 12 грудня 2024.
  10. ↑ من هو فؤاد بطرس؟. Annahar Press. 4 січня 2016.
  11. ↑ Editorial: USJ polls blaze the proportional path (PDF) (англ.). The Daily Star. 4 листопада 2009. Архів (PDF) оригіналу за 22 листопада 2016. Процитовано 22 листопада 2016.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).