YaChudo

Фторид літію

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Фторид літію
Систематична назва Фторид літію
Ідентифікатори
Номер CAS 7789-24-4
PubChem 224478
Номер EINECS 232-152-0 Редагувати інформацію у Вікіданих
RTECS OJ6125000 Редагувати інформацію у Вікіданих
SMILES [Li+].[F-]
InChI InChI=1S/FH.Li/h1H;/q;+1/p-1 Редагувати інформацію у Вікіданих
Властивості
Молекулярна формула LiF
Молярна маса 25,94 г/моль
Зовнішній вигляд Білий порошок або безбарвні гігроскопічні кристали
Густина 2,635 г/см³
Тпл 845 °C
Ткип 1676 °C
Розчинність (вода) 0,127 г/(100 мл) (18 °C)

0,134 г/(100 мл) (25 °C)

Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Фтори́д лі́тію — це бінарна неорганічна хімічна сполука літію та фтору з молекулярною формулою LiF, літієва сіль плавикової кислоти. За нормальних умов — білий порошок або прозорий безбарвний кристал, негігроскопічний, майже нерозчинний у воді. Розчиняється в азотній та плавиковій кислотах.

Поширення в природі та синтез

Використовуючи погану розчинність фториду літію, його легко отримати обмінними реакціями солей:

LiCl+NHA4F⟶LiF↓+NHA4Cl

Його також можна отримати взаємодією гідроксиду літію та флуоридної кислоти:

LiOH+HF⟶LiF↓+HA2O

Фторид літію зустрічається в природі у вигляді вкрай рідкісного мінералу грайситу[1].

Фізичні властивості

Фторид літію за нормальних умов являє собою білий порошок або прозорі безбарвні кристали кубічної сингонії.

Погано розчиняється у воді (0,120 г/100 мл при 0 °C), при підвищенні температури розчинність дещо підвищується (0,134 г/100 мл при 25 °C ; 0,1357 г/100 мл при 35 °C).

Плавиться при 848,2 °C ; щільність розплаву 1,81 г/см3, коефіцієнт об'ємного розширення рідкого LiF становить 4,90× 10−4 К−1·г/см3.

Хімічні властивості

Розчиняється в концентрованих розчинах флуоридної кислоти [2] :

LiF+HF⟶LiHFA2

Речовина розчиняється в концентрованих сильних кислотах [2] :

LiF+HA2SOA4⟶LiHSOA4+HF↑
LiF+HNOA3⟶LiNOA3+HF↑

Реагує з оксидами та гідроксидами лужноземельних металів [2] :

2LiF+CaO→600−700AoCLiA2O+CaFA2
2LiF+Ca(OH)A2⟶2LiOH+CaFA2

Застосування

Фторид літію має дуже високу прозорість від ультрафіолетової до інфрачервоної області спектра[3], тому він використовується в ультрафіолетовій (у тому числі в області вакуумного ультрафіолету, де його прозорість перевершує всі інші оптичні матеріали) та інфрачервоній оптиці. Крім того, він використовується для вимірювання доз опромінення методом термолюмінесцентної дозиметрії. Монокристали фториду літію використовуються для рентгенівських монохроматорів та виготовлення високоефективних (ККД 80 %) лазерів на центрах вільного фарбування. Лазер F − 2 : LiF дає інфрачервоне випромінювання з довжиною хвилі 1120 нм.

Речовина виявляє слабкі сцинтиляційні властивості. Діелектрик ; характеризується високим питомим електричним опором унаслідок великої ширини забороненої зони. Висока теплота плавлення (1044 кДж/кг) дозволяє використовувати фторид літію як матеріал для зберігання теплової енергії. При плавленні збільшує обсяг на 22 %. Рідкий фторид літію викликає швидку корозію металів.

Фторид літію-7 застосовують для розчинення сполук урану і торію в ядерних рідкосольових реакторах.

Біологічна роль

Фторид літію токсичний. Середньодобова ГДК у повітрі становить 1 мг/м³. Пероральна летальна доза для морських свинок — 200 мг/кг, для щурів 143 мг/кг[4].

Примітки

  1. ↑ Mindat http://www.mindat.org/min-1749.html [Архівовано 2014-03-07 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б в Лидин, Андреева, Молочко, 2000.
  3. ↑ Crystran Ltd., a manufacturer of infrared and ultraviolet optics. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 13 серпня 2011.
  4. ↑ A TOXNET DATABASE. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 26 квітня 2017.

Література

  • Химическая энциклопедия / Редкол.: Кнунянц И.Л. и др. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — Т. 2. — 671 с. — ISBN 5-82270-035-5.
  • Справочник химика / Редкол.: Никольский Б.П. и др. — 2-е изд., испр. — М.-Л. : Химия, 1966. — Т. 1. — 1072 с.
  • Справочник химика / Редкол.: Никольский Б.П. и др. — 3-е изд., испр. — Л. : Химия, 1971. — Т. 2. — 1168 с.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).