Франсуа Фюре

Франсуа Фюре
фр. François Furet
Псевдо	Jacques Blot і André Delcroix
Народився	27 березня 1927[1][2][…]  VII округ Парижа, Париж[4]
Помер	12 липня 1997[1][2][…] (70 років)  Тулуза[4]  ·серцева недостатність
Поховання	Сен-П'єрр-Туарак[5]
Країна	Франція
Діяльність	історик, викладач університету
Галузь	Французька революція
Alma mater	ліцей Жансон-де-Саї, Філологічний факультет Паризького університетуd і Правничий факультет Паризького університетуd
Знання мов	французька[6][7]
Заклад	Чиказький університет, Національний центр наукових досліджень, Нувель Обс і Практична школа вищих досліджень
Членство	Французька академія (12 липня 1997)[8], Американська академія мистецтв і наук, Американське філософське товариство, Mouvement de la Paixd, Mouvement Jeunes Communistes de Franced і Union nationale des étudiants de Franced
Magnum opus	Q24932933?, Минуле однієї ілюзії. Нарис про комуністичну ідею у ХХ століттіd і Q3026714?
Посада	президент, Member of the Académie françaised[8] і голова
Партія	Об'єднана соціалістична партіяd і Французька комуністична партія (1956)
Нагороди	Премія Ганни Арендт (1996) Гран-прі Гобераd (1995) Gordon J. Laing Awardd (2001) Louis-Marin prized (1979) Prix du livre politiqued (1995) “Today” Prized (1995) премія Алексіса де Токвіля за гуманізмd (1991) European Amalfi Prize for Sociology and Social Sciencesd (1995) почесний доктор Тель-Авівського університетуd почесний доктор Гарвардського університетуd
Висловлювання у Вікіцитатах

Франсуа Фюре (фр. Francois Furet; 27 березня 1927, Париж — 12 липня 1997, Фіжак) — французький історик, член Французької академії.

Франсуа Фюре народився в буржуазній сім'ї. Його батько був банківським службовцем. Франсуа навчався в елітному паризькому ліцеї Янсон-Де-Сейл, де показав відмінні знання. Після закінчення ліцею, в 1946 році, він вступає на гуманітарний та юридичний факультети Паризького університету. У 1950 році, захворівши на туберкульоз, він змушений перервати навчання і виїхати на лікування до Альп. До 1954 року він паралельно лікується та продовжує своє навчання в Парижі. Водночас він починає поглиблено вивчати історію. У 1954 році він блискуче складає випускні іспити на науковий ступінь Агреже і його призначають на роботу вчителем у середній школі в місті Комп'єнь, де працює до 1955 року. Пізніше був переведений у Фонтенбло.

У 1956 році Франсуа Фюре розпочинає свою наукову діяльність в Національному центрі наукових досліджень (CNRS) у Франції. Основна сфера його інтересів — Французька революція. Водночас відбувається початок його співпраці з французьким щотижневим журналом «Нувель Обсерватер».

Свою політичну діяльність Франсуа розпочав у 20 років. З 1947 по 1959 рр. він був членом Французької комуністичної партії, а в 1960 році виступив одним із засновників Об'єднаної соціалістичної партії. У 1966 році він розпочинає роботу в Школі вищих досліджень у галузі соціальних наук в Парижі, Президентом якої є з 1977 по 1985 рік. Він є співзасновником Фонду Сен-Сімона. З 1985 року він щоосені читає лекції в кількох університетах США, в тому числі в Чиказькому університеті, де отримує посаду Професора в Комітеті з питань соціальної думки. Робота в США принесла йому почесний ступінь Гарвардського університету. Обраний членом Французької академії 20 березня 1997 року. Однак невдовзі, 8 липня, граючи в теніс, в селі Сент-П'єр Тоїрак, що на півдні Франції, Франсуа впав й отримав травму голови; невдовзі був відправлений на лікування до Тулузи, де 12 липня він помер від серцевого нападу.

Франсуа Фюре був двічі одруженим. У нього залишилося двоє дітей: син Антуан від першого шлюбу та донька Шарлотта від шлюбу з Деборою Кан.

• Penser la Révolution française, 1978
• La Révolution française, en collaboration avec Denis Richet (The French Revolution, 2 volumes, 1965)
• Penser la Révolution française (Interpreting the French Revolution, 1978)* L'atelier de l'histoire (In the Workshop of History, 1982)* «Terrorism and Democracy». TELOS 65 (Fall 1985).
• Dictionnaire critique de la Révolution française (A Critical Dictionary of the French Revolution, with Mona Ozouf, 1992, 2 tomes)* Le Siècle de l'avènement républicain (with Mona Ozouf, 1993)
• Le Passé d'une illusion, essai sur l'idée communiste au XXe siècle (1995) this was translated by his wife Deborah Furet into English and titled The Passing of an Illusion: The Idea of Communism in the Twentieth Century, University of Chicago Press, Chicago, 1999.
• Co-written with Ernst Nolte Fascisme et Communisme: échange épistolaire avec l'historien allemand Ernst Nolte prolongeant la Historikerstreit, translated into English by Katherine Golsan as Fascism and Communism, with a preface by Tzvetan Todorov, Lincoln, Nebraska: University of Nebraska Press, 2001.

• Минуле однієї ілюзії. Нарис про комуністичну ідею у ХХ столітті — К.: Дух і літера, 2007. — 814 с.

• Озуф Моне. «Франсуа Фюре» // Французский ежегодник 2002. М., 2002. С. 147—157.
• Енцо Траверсо. Про антикомунізм. Історія XX століття в інтерпретації Нольте, Фюре і Куртуа // Спільне. — 21.04.2015.
• Володимир Іщенко. Скромна чарівність комунізму // Дух і літера. (рецензія на «Минуле однієї ілюзії»)