YaChudo

Фергусоніт

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

Фергусоніт
Ідентифікація
Колір рисикоричневий Редагувати інформацію у Вікіданих
Інші характеристики
Названо на честьРоберт Фергюсон Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Фергусоніт у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Фергусоніт[1] — назва серії[1] мінералів підкласу складних оксидів, ніобатів ітрію і лантаноїдів.

Етимологія та історія

Фергусоніт-Y вперше був відкритий у 1826 році австрійським геологом, мінералогом і геофізиком Вільгельмом Ріттером фон Гайдінгером (1795—1871) у типовій місцевості, на півострові Кекертаасак поблизу Атамміка в Гренландії. Він був названий на честь шотландського фізика Роберта Фергусона (1769—1840)[2].

Спочатку вважалося, що це окремий мінерал, але пізніше фергусоніт був визнаний мінеральним рядом, в якому можна розрізнити різні мінерали з різним складом.

Синоніми — брагіт, тирит (тіріт), сипіліт, фергюсоніт.

Загальна характеристика

Хімічна формула: (Y, TR) [(Nb, Ta)О4].

Члени мінерального ряду:

  • фергусоніт-(Се) — ( Ce , La , Y ) NbO 4 {\displaystyle {\ce {(Ce, La, Y) NbO4}}} або CeNbO 4 ⋅ 0 , 3 H 2 O {\displaystyle {\ce {CeNbO4*0,3H2O}}} [1], зайва назва — α-фергусоніт;
  • фергусоніт-(Nd) — ( Nd , Ce ) ( Nb , Ti ) O 4 {\displaystyle {\ce {(Nd, Ce)(Nb, Ti)O4}}} [1];
  • фергусоніт-(Y) — YNbO 4 {\displaystyle {\ce {YNbO4}}} (тетрагональна сингонія)[1], синонім — кохеліт[3];
  • фергусоніт-(Ce)-β — CeNbO 4 {\displaystyle {\ce {CeNbO4}}} [1]; синоніми — бета-фергусоніт-(Ce), броценіт[4];
  • фергусоніт-(Nd)-β — NdNbO 4 {\displaystyle {\ce {NdNbO4}}} [1]; синонім — бета-фергусоніт-(Nd);
  • фергусоніт-(Y)-β — YNbO 4 {\displaystyle {\ce {YNbO4}}} (моноклінна сингонія)[1]; синонім — бета-фергусоніт-(Y).

Вміст Nb2O5 досягає 51,5 %; сума оксидів ітрію і важких лантаноїдів 32,5-51,5 %. Різновид ризерит містить 6,0-7,8 % TiO2. Танталовий аналог фергусоніту — форманіт (47,5-55,5 % Ta2О5). При заміні ітрієвих земель церієвими фергусоніт переходить у рідкісний церофергусоніт (броценіт). Домішки: ThO2 (до 6,8 %) і UO2 (1-4 %).

Сингонія тетрагональна. Тетрагонально-дипірамідальний вид. Кристалічна структура близька до шеєліту. Форми виділення — довгопризматичні і голчаті, бочкоподібні і дипірамідальні кристали розміром до 2 см. Спайність відсутня. Густина 4,18-6,03. Тв. 5,0-6,5. Колір від жовтого і кремового до темно-бурого і чорного. Блиск смоляний або алмазний. Злам раковистий. Крихкий. Полігенний мінерал.

Фергусоніт утворюється в пегматитових породах, що містять лантаноїди. Він асоціюється з монацитом, гадолінітом, таленітом, евксенітом, аланітом, цирконом, біотитом та магнетитом. Мінерал поширений, але зустрічається лише в низьких концентраціях.

Поширення

Присутній у рідкіснометалічних гранітах і альбітитах нефелінових сієнітів. Найбільш характерний для урано-рідкісноземельних пегматитів, де асоціює з гадолінітом, ортитом, монацитом. У значних скупченнях являє промисловий інтерес г.ч. як джерело ітрію.

Типова місцевість: на півострові Кекертаасак поблизу Атамміка в Гренландії.

Знахідки: Арендаль, Гундголмен (Норвегія), Рісьор, Іттербі (Швеція), Фінляндія, р-н Юліанегоба (Ґренландія), Морогоро (Танзанія), Бікіта (Зімбабве), Урал (РФ), Мадагаскар, П'ємонту в Італії, Вале (Швейцарія) та штатів Вірджинія, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Массачусетс, Колорадо та Техас у США. В Україні — район Приазов'я.

Різновиди

Розрізняють:

  • фергусоніт-дигідрат (гіпотетична гідратна форма фергусоніту),
  • фергусоніт ербіїстий (різновид фергусоніту з родовища Челле (Норвегія), який містить 13,95 % Er2O3),
  • фергусоніт-моногідрат (гіпотетична гідратна форма фергусоніту),
  • фергусоніт титановий (різновид фергусоніту, який містить до 6 % Ті),
  • фергусоніт-тригідрат (гіпотетична гідратна форма фергусоніту),

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и Г. Кульчицька, Д. Черниш, Л. Сєтая. Українська номенклатура мінералів / відп. ред. О. Пономаренко. — К. : Академперіодика, 2022. — С. 366. — ISBN 978-966-360-463-3.
  2. ↑ Fergusonite-(Y). mindat.org. Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 25 червня 2018.
  3. ↑ Г. Кульчицька, Д. Черниш, Л. Сєтая. Українська номенклатура мінералів / відп. ред. О. Пономаренко. — К. : Академперіодика, 2022. — С. 188. — ISBN 978-966-360-463-3.
  4. ↑ Г. Кульчицька, Д. Черниш, Л. Сєтая. Українська номенклатура мінералів / відп. ред. О. Пономаренко. — К. : Академперіодика, 2022. — С. 61. — ISBN 978-966-360-463-3.

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).