YaChudo

Федір Весна

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Федір Весна (рус. Ѳедор Весна, Fedor Wesna, Chwiedor Viosna) — наближений польського короля Ягайла, його сокольничий (відповідно до «Літописця великих князів литовських»). Знатним походженням він не визначавсь; сповідував, найімовірніше, православ'я.

Історик Олег Ліцкевич потрактовує його за зрущеного балта, отожсамлюючи зі спом'янутим в Торунських анналах дядьком, себто вихователем, Ягайла на ймення Ходор (лат. Codar patrui Yagell) — одним з привідців змови супроти Кейстута 1382 року (в ВКЛ іздавен побутував обичай «дядькування», коли спадкоємців високородних сімейств віддавали дрібним нобілям або навіть селянам на тимчасове виховання)[1].

У джерелах Федір подибується яко власник Новосілок, розташованих понад річкою Ошмянкою непоодаль Жупран (Novam villam alio nomine in vulgari Nowesyolo nuncupatam, quam olim quidam Wyesna tenuit et possedit)[2], та від його імені прозваних зарівно Вешниками (пол. Wieszniki)[3]. Також значиться поручителем перед князем Скиргайлом за незнаного ближче Гридька Костянтиновича, щоправда, без титулу і жодної посади й на досить низькому становищі порівняно із рештою (саму ж грамоту було видано близько 1389/90)[a][5][1].

По кончині кн. Уляни Олександрівни 17 березня 1392 року, але не пізніше серпня господар призначив служебника намісником Вітебської землі, чим покривдив Свидригайла, що лічив її своєю вотчиною по кужелю. За свідченнями літописців, молодший Ольгердович, не мога терпіти, що Ф. Весна обладує градом «не з його послушенства»[6], пізньою зимою або ранньою весною 1393 захопив Вітебськ й повелів того вбити. Згідно з твердженням хроніста XVI ст. Матея Стрийковського, бідолаху низринули із замкових мурів, так що той скрутив собі в'язи. Цьому вторить і Хроніка литовська та жомойтська. Звістки, впрочім, про цей епізод доволі плутані й рясніють анахронізмами на кшталт пасажу про те, що Свидригайло заручивсz допомогою лівонців та руських бояр, а також підбунтував козаків — ледве чи випадає говорити про їхню надійність. На гадку дослідників, вивищення не належного до Гедиміновичів ставленика було сприйняте князем скандально й зреагував він «найбільш фатально, як міг — одреагував емоційно». Як не без слушності завважив Роберт Фрост, подібного штибу вияви ворохобного норову даватимуться навзнак упродовж усього його життя[7][8][9][10].

Коли ж про скоєне дізнавсь Ягайло, то сильно засмутився («была … жалость великая»), і надіслав Вітовту грамоту з велінням помститися. Десь до червня великий князь та Скиргайло зібрали військо з Литви та Русі, рушивши у похід. Найперш були взяті Друцьк й Орша, а затим — при помочі ратників Юрія Святославича Смоленського — здобутий Вітебськ; самого ж Свидригайла при тому ймили, допровадивши к королю в Краків у почесну неволю[7][11].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Польський історик Ян Тенговський хибно повважав його батьком кн. Івана Жедивіда внаслідок неправильного прочитання даної грамоти: «Ходоро Весну» замість слушного «Ходорове с(ы)ну»[4]. Прикметно, що у ній кількома пунктами вище Федора зазначається «Исай соколникъ»[5].
  1. ↑ а б Ліцкевіч А. Да пытання пра рутэнізацыю балтаў у ВКЛ у XIV — пачатку XV ст. // Arche. — 2009. — № 11-12. — С. 50-51.
  2. ↑ Semkowicz W. Przywileje Witołda dla Moniwida, starosty wileńskiego i testament jego syna Jana Moniwidowieza // Ateneum Wileńskie. № 2, 1923. — S. 259.
  3. ↑ Rowell, Stephen Christopher (2008). Ką ankstyvieji rašytiniai šaltiniai byloja apie Kreivosios pilies vietą. Lietuvos pilys. 4: 116.
  4. ↑ Polechow, Sergiej (2020). Poręczenie za kniazia Żedywida a wydarzenia lat 1392-1393 w Wielkim Księstwie Litewskim. Zapiski historyczne. 85 (3): 74.
  5. ↑ а б Пам'ятки української мови. Грамоти XIV століття / Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М. М. Пещак. — Київ: Наукова думка, 1974. — С. 108
  6. ↑ Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907. — С. 325
  7. ↑ а б Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / відп. ред. О. Купчинський. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. — С. 590-591. Архівовано з джерела 8 вересня 2023
  8. ↑ Nikodem, Jarosław (2013). Witold: Wielki Książę Litewski (1354 lub 1355-27 października 1430). Kraków: Avalon. с. 162. ISBN 978-83-7730-051-0.
  9. ↑ Frost, Robert I. (2018). The Oxford History of Poland-Lithuania. Volume I. Oxford: University Press. с. 84. ISBN 9780192568144.
  10. ↑ Drej, Szymon (2011). Bohater dwóch narodów (PDF). Centrum Edukacji i Inicjatyw Kulturalnych w Olsztynie. с. 73. Архів оригіналу за 26 грудня 2025. Процитовано 24 листопада 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  11. ↑ Полехов С.В. «Русины опять провозгласили его своим господином». Князь Свидригайло — оппозиционер номер один в Великом княжестве Литовском // Родина. — 2011. — № 10. — С. 82.

Література

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).