YaChudo

Мустафа Февзі Чакмак

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Мустафа Февзі Чакмак
тур. Fevzi Çakmak Редагувати інформацію у Вікіданих
Нині на посаді
Народився12 січня 1876[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Rumelikavağıd, Константинополь, Османська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер10 квітня 1950[3][1][…] (74 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Стамбул, Туреччина Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованийДержавний цвинтар Туреччини Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якполітик, військовослужбовець Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Османська імперія
 Туреччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materОсманський військовий коледжd і Kuleli Military High Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяNation Partyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігіяіслам Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Меджида орден «Османіє» Military Merit Cross II. Class хрест «За військові заслуги»
Залізний Хрест
орден Вюртемберзької корони Медаль «Ліякат» Військова медаль Медаль Незалежності
Підпис
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Мустафа Февзі Чакмак (12 січня[4] 1876 — 10 квітня 1950) — турецький фельдмаршал (марешал) і політик. Він обіймав посаду начальника Генерального штабу з 1918 по 1919 рік, а пізніше — військового міністра Османської імперії в 1920 році. Пізніше він приєднався до тимчасового уряду Великих національних зборів і став віце-прем'єр-міністром, міністром національної оборони, а потім прем'єр-міністром Туреччини з 1921 по 1922 рік. Він був другим начальником Генерального штабу тимчасового уряду Анкари та першим начальником Генерального штабу Турецької Республіки.[5]

Закінчивши Військове училище в званні штаб-капітана та отримавши призначення до 4-го відділу Генерального штабу, Мустафа Февзі брав участь у численних битвах під час тривалого падіння Османської імперії, таких як Перша балканська війна та битва при Монастирі. Він був командиром V корпусу протягом усієї оборони Галліполі, під час якої його молодший брат загинув у битві при Чунук-Баїрі. Після Першої світової війни він став пашею та начальником Генерального штабу Османської імперії, а в 1919 році великий візир Ахмет Тевфік-паша призначив його командувачем Інспекції військ Першої армії. Після короткого перебування на посаді військового міністра в 1920 році Февзі пішов, щоб приєднатися до дисидентських Великих національних зборів в Анкарі як член парламенту від Козана.

У 1920 році Мустафа Кемаль-паша призначив його міністром національної оборони та заступником прем'єр-міністра, здобувши численні військові успіхи протягом усієї війни за незалежність Туреччини, зокрема під час битви при Сакар'ї. Він змінив Мустафу Кемаля на посаді прем'єр-міністра в 1921 році, пішовши у відставку в 1922 році, щоб взяти участь в успішній битві при Думлупинарі. У 1922 році за рекомендацією Мустафи Кемаля він був призначений фельдмаршалом (марешалом). Він змінив Ісмета Іненю на посаді начальника Генерального штабу в серпні 1921 року та продовжував служити після проголошення Турецької Республіки в 1923 році. Прийнявши прізвище Чакмак, він був кандидатом на посаду наступника Мустафи Кемаля Ататюрка на посаді президента Туреччини після смерті Ататюрка в 1938 році, але відмовився від посади на користь Іненю. Він продовжував обіймати посаду начальника Генерального штабу до 1944 року, після чого став членом парламенту від Стамбула від Демократичної партії. Пізніше він вийшов з Демократичної партії та став співзасновником Національної партії на чолі з Османом Болюкбаші.

Февзі Чакмак залишається, поряд із Мустафою Кемалем Ататюрком, одним із двох фельдмаршалів Туреччини.

Біографія

Сім'я та школи

Мустафа Февзі народився 12 січня 1876 року в Джихангірі (Стамбул, Османська імперія). Його родина турецького походження. Їхні предки прибули до Стамбула з Чакмака, що в сучасній провінції Баликесір.[6][7] До матері Хесні Ханим, дочці Варналі Хаджі Бекіра Ефенді, який був молодшим сином Омера Аги, і батькові Алі Сіррі Ефенді, який був сином Чакмакоглу Гусейна Дервіш Каптана. Алі Сіррі Ефенді служив секретарем у Топхане (Арсенал). У 1879 році Алі-Сіррі-бей був призначений до Чорноморського артилерійського полку (Karadeniz Topçu Alayı) у Румелі Каваґі, і родина переїхала туди. Таким чином, ім'я Февзі в армії стало «Февзі-паша з Каваку» (Kavaklı Fevzi Paşa).

Він навчався в Sadık Hoca Mektebi в Rumeli Kavağı між 1882 і 1884 роками. Він продовжував навчання в Tedrisiye-i Haybiye Mektebi в Сариєрі між 1884 і 1886 роками, у військовій школі Салонік (Selânik Askerî Rüşdiyesi) між 1886 і 1887 роками в Soğukçeşme Askerî Rüşdiyesi між 1887 і 1890 роками. Він вивчив арабську та перську мови від свого діда Хаджі Бекіра Ефенді, який навчався в Єгипті та Багдаді і був одним із видатних інтелігентів того часу. Він продовжив навчання у військовій середній школі Кулелі (Kuleli Askerî İdadisi) між 1890 і 1893 роками. Після закінчення військової середньої школи Кулелі він 29 квітня 1893 року вступив до Османського військового коледжу. Він закінчив військову школу сьомим випускником 28 січня 1896 року та вступив до лав Османської армії піхотинцем, де брав участь у бойових діях під час греко-турецької війни 1897 року.[8] Другий лейтенант (Mülâzım-ı Sani).[9]

28 січня 1898 року він вступив до Імперської військової академії, а 16 березня 1897 року був підвищений до звання першого лейтенанта.[9] 25 грудня 1898 року він закінчив Академію у званні штаб-капітана та був призначений до 4-го департаменту Генерального штабу.

Західна Румелія

Залізнична станція Метровича (Митровиця)

11 квітня 1899 року він став штабним офіцером 18-ї регулярної дивізії під командуванням Шемсі-паші в Метровічі (сучасна Митровиця) Третьої армії. Він вивчав сербську, болгарську та албанську мови, щоб читати їхні газети та збирати інформацію. 20 квітня 1900 року його було підвищено до звання колаґаші, 20 квітня 1902 року — до майора (бінбаші),[9] 19 липня 1906 року — до підполковника (каймакам) та 17 грудня 1907 року — до міралая.[10]

За даними деяких дослідників, він контактував із Комітетом єдності та прогресу та був обраний членом таємної ради директорів відділення комітету в Метровічах.[11] 3 липня 1908 року старший капітан Ахмед Ніязі-бей, що перебував у Ресне (сучасний Ресен), етнічний албанець, вийшов у гори з 200 солдатами та кількома цивільними особами та видав маніфест, у якому вимагав відновлення конституційного уряду. Шемсі-паша, етнічний албанець, отримав наказ придушити повстанців і пішов на Монастир із двома батальйонами. Але його застрелив тодішній другий лейтенант Бігалі Атіф-бей.

19 серпня 1909 року його понизили до майора через Закон про очищення військових звань.

29 грудня 1908 року його було призначено губернатором і командиром Ташлиці (сучасне Плєвля), а також командиром 35-ї бригади. 15 січня 1910 року його було тимчасово призначено до штабу Косовського тимчасового корпусу, 29 вересня[10] його було підвищено до звання підполковника, а 27 липня[9] він став начальником штабу того ж корпусу.[10]

15 січня 1911 року його було призначено до 4-го відділу Генерального штабу. 2 жовтня 1911 року, коли він перебував в Ішкоді (сучасний Шкодер), через початок італійсько-турецької війни (29 вересня 1911 — 18 жовтня 1912 року) його було призначено до Західної армії, сформованої для оборони Західної Румелії під командуванням Біринджі Феріка Алі Різи-паші. 6 жовтня його було призначено губернатором Іпек Санджагі (сучасний округ Печа). 19 жовтня він повернувся до Стамбула, щоб продовжити свою роботу в 4-му відділі Генерального штабу. 11 лютого 1912 року його було призначено до складу комітету, сформованого під головуванням міністра внутрішніх справ Хаджі Аділь-бея, з рішенням про реформу Албанії та трьох вілаєтів (Салоніки, Монастир, Косово). 9 травня його було призначено до секретаріату, сформованого в Садареті, а 3 липня — до заступника командира 21-ї піхотної дивізії в Якові (нині Гьякова), а 6 серпня — до штабу Генеральних сил Косова.

Балканські війни

29 вересня 1912 року його було призначено начальником 1-го відділу (начальником операцій) Вардарської армії під командуванням Феріка Халеплі Зекі-паші, сформованої у складі Західної армії. Під час Першої Балканської війни (8 жовтня 1912 — 30 травня 1913), після поразки в Кумановській битві (23–24 жовтня 1912 року), Февзі писав, що розподіл османських військ на великій території давав ініціативу ворогу, а план мобілізації та концентрації був погано розроблений та недосконалий. Він також зазначив, що існували значні недоліки в артилерії, радіозв'язку та повітряних частинах.[12] Але він писав, що висунув ідею створення шестикорпусної армії чисельністю сто тисяч осіб для операції на внутрішніх лініях від району Монастира (сучасна Битола).[12] Вардарська армія відступила до Монастира.

16 листопада, під час битви під Монастиром (16–19 листопада 1912 року), його молодший брат Мухтар Ефенді загинув у бою на висотах Облаково, на північний захід від Бітоли. Після поразки в битві під Бітолою він писав, що ефективна чисельність 78 піхотних батальйонів Вардарської армії становила 39 398 осіб. Вардарська армія відступила до Албанії. 10 травня, оскільки полковник Ібрагім Халіл-бей (Седес), який був начальником штабу Вардарської армії, вирушив до Стамбула, а Февзі був призначений начальником штабу. 19 червня штаб Вардарської армії евакуювався з причалу на Семані на борту пароплавів «Караденіз» та «Ґюльджемаль» і прибув до Стамбула 22 червня.

Февзі написав:

Уранці 6 червня 1329 року «Караденіз» пізно вдень «Ґюльджемаль» залишив причал у Семані. Я також потрапив на борт «Ґюльджемаля». Ми попрощалися з п'ятьма століттями турецького правління у Західній Румелії. Коли сонце зайшло, узбережжя Албанії поступово переставало бути видимим перед нашими очима. Передача тієї частини нашої батьківщини, де наші предки століттями зрошували кров'ю і поховали багато старих і нових мучеників, принесла нам неприйнятне розбите серце і ностальгію. Сьогодні Західна Румелія, яка стала жертвою невігластва та політики, тріпотіла в жалюгідному смутку.[13]

2 серпня 1913 року його було призначено командиром Анкарської резервної дивізії, 6 листопада — командиром 2-ї піхотної дивізії, а 24 листопада йому було присвоєно звання полковника.[9]

Перша світова війна

Портрет Марашала Февзі Чакмака художник Хусейн Авні Ліфідж

22 грудня 1913 року його було призначено командиром V корпусу. Його корпус брав участь в обороні Галліполі. 2 березня 1915 року його було підвищено до звання мірліва.[9] Він прибув на Галліполійський фронт 13 липня та командував своїм корпусом у битвах під Ачі-Бабою (İkinci Kerevizdere Muharebesi) та Сарі-Баїром. 8 серпня його молодший брат, командир 1-ї роти 2-го батальйону 64-го полку, лейтенант Мехмед Назіф Ефенді, загинув у бою в битві під Чунук-Баїром.[14]

6 грудня 1915 року він одночасно служив командиром групи Анафарталар. У квітні 1916 року його було призначено до 3-го військового округу Східного фронту, а 7 вересня 1916 року — командиром II Кавказького корпусу, що складався з 5-ї, 11-ї та 37-ї Кавказьких дивізій. 5 липня 1917 року його було призначено командувачем 2-ї армії в Діярбакирі.

9 жовтня 1917 року його було призначено командувати Сьомою армією на Синайському та Палестинському фронтах, і він залишався в Алеппо до 18 жовтня, а потім почав переміщувати свою штаб-квартиру до Халілуррахмана, куди прибув 23 жовтня.[15] 28 жовтня Еріх фон Фалькенгайн передав Февзі контроль над Беер-Шевою та східною половиною Палестинського фронту. Але того ж дня Фалькенгайн віддав альтернативний наказ, передавши командування всіма частинами на Синайському фронті Крессу фон Крессенштайну, доки не запроваджувалися нові домовленості про командування.

15 лютого 1918 року він написав Еріху фон Фалькенгайну, що існують серйозні проблеми з неефективними лініями зв'язку та зоною постачання та набору, що відповідає чисельності та ситуації армії. Крім того, він зазначив, що існують проблеми з володінням бойовими навичками, спричинені нездатністю його армії з недостатньою чисельністю вивести передові частини для навчання в тил.

28 липня 1918 року його було підвищено до звання феріка.[9] Але в серпні 1918 року він захворів і поїхав до Стамбула на лікування.

Після Першої світової війни, 24 грудня 1918 року, Февзі-пашу було призначено начальником Генерального штабу Османської імперії. У квітні 1919 року він таємно зустрівся з Шевкетом Тургутом-пашею та Джеватом-пашею в Константинополі та підготував звіт під назвою «Тріо клятви» (Üçler Misâkı) про створення армійської інспекції для захисту батьківщини. Наприкінці квітня Февзі-паша подав цей звіт військовому міністру Шакіру-паші. 30 квітня 1919 року військове міністерство та султан Мехмед VI ратифікували рішення про створення армійських інспекцій, яке було прийнято начальником Генерального штабу[16] 14 травня 1919 року його було призначено командиром інспектора військової інспекції 1-ї армії (Birinci Ordu Kıt'aatı Müfettişi). 3 листопада його було призначено на завдання в Хейєт-і Насіха, а 31 грудня його було призначено членом Військової ради (Аскері Шура). Він став військовим міністром при кабінеті Алі Ризи-паші (3 лютого — 3 березня 1920 року) та кабінеті Саліха-паші (8 березня — 2 квітня 1920 року).

Війна за незалежність

Портрет Февзі Чакмака
Командувачі армії уряду Анкари: 1-ша лінія: ферік Алі Фуат (Джебесой), Ферік Джеват (Чобанли), Мюшир Февзі (Чакмак), ферік Кязим Карабекір, ферік Фахреттін (Алтай); 2-й рядок: мірліва Казим (İnanç), мірліва Алі Саїт (Акбайтоган), мірліва Алі Хікмет (Аєрдем), мірліва Кемалеттін Самі (Гокчен), мірліва Кафер Тайяр (Егілмез), мірліва Іззеттін (Чалішлар), мірліва Шюкрю Найлі (Гьокберк); 3-й рядок: мірліва Асим (Гюндюз), міралай Алааддін (Коваль), мірліва Мехмет Сабрі (Ерчетін), міралай Сабіт (Ноян), міралай Омер Халіс (Бійіктай)

Після відставки кабінету Саліха-паші він вирушив до Анатолії для участі в національному русі, прибувши до Анкари 27 квітня 1920 року. 3 травня його було обрано міністром оборони (Milli Müdafaa Vekili) та віце-прем'єр-міністром (Heyet-i Vekile Riyaseti Vekili) як депутат парламенту від Козана.

Османський військовий суд заочно виніс йому смертний вирок. Цей вирок було опубліковано в газеті «Таквім-і векаї» 30 травня 1920 року.

Він став одним із засновників «Офіційної» Комуністичної партії, заснованої 18 жовтня 1920 року.

9 листопада, на додаток до своїх існуючих обов'язків, його було тимчасово призначено віцеміністром начальника Генерального штабу, оскільки начальник Генерального штабу Ісмет-бей постійно перебував на фронті як командувач Західного фронту. 24 січня 1921 року, на додаток до інших своїх обов'язків, він став прем'єр-міністром (Heyet-i Vekile Riyaseti), а 3 квітня його було підвищено до бірінджі феріка.[9]

Битва при Кютах'ї та Ескішехірі

Февзі Чакмак взяв під командування армії після поразки турків у Кютах'я-Алтинташ під командуванням Ісмета-бея (Іненю) та зміг зупинити відступ армії Великих національних зборів.

Битва при Сакар'ї

Перед битвою при Сакар'ї, 5 серпня 1921 року, він пішов у відставку з посади військового міністра та був призначений міністром начальника Генерального штабу.

Армія Великих національних зборів розгромила грецькі війська в битві при Сакар'ї на околиці Анкари.

[17]

12 липня 1922 року він пішов у відставку з посади прем'єр-міністра.

Великий наступ

Февзі Чакмак і Мустафа Кемаль спланували та командували битвою при Думлупинарі[джерело?]. 31 серпня 1922 року за рекомендацією Мустафи Кемаля йому було присвоєно звання мюшира (марешала).[9]

Вони були і залишаються єдиними фельдмаршалами в Турецькій Республіці, тому невказане прізвисько Марешал (фельдмаршал) зазвичай розуміється як посилання на Февзі Чакмака.

Республіканська епоха

Промова Мустафи Кемаля 1933 року на 10-й річниці Турецької Республіки, зліва направо: начальник Генерального штабу Марешал Февзі (Чакмак), президент Газі Мустафа Кемаль (Ататюрк), спікер Великих національних зборів Казим Кепрюлю (Озалп), прем'єр-міністр Ісмет (Іненю)
Февзі Чакмак позує перед літаком

План наступу на Мосул

Щодо питання Мосула, Чакмак підтримував ідею турецького військового наступу з метою повернення міста Мосул у британського підмандатного Іраку та анексії його до нової Турецької Республіки, проте Лозаннський договір, підписаний 24 липня 1923 року, підтвердив, що володіння Мосулом залишатиметься у складі Британського Іраку.[18]

14 серпня 1923 року його було обрано депутатом від Стамбула.

3 березня 1924 року його було призначено начальником Генерального штабу Турецької Республіки.

Він залишив політику, подавши у відставку з парламенту 31 жовтня 1924 року.

Член Ради реформ на Сході

У вересні 1925 року, після придушення повстання шейха Саїда, він був членом Ради реформ Сходу (тур. Şark Islahat Encümeni), який представив Звіт про реформи на Сході (тур. Şark İslahat Raporu), у якому рекомендувалося придушення курдської еліти та створення Генеральних інспекцій, що регулюються воєнним станом.[19] Після цього звіту в курдських районах було створено три такі Генеральні інспекції.[20]

Погляди на курдів

У 1930 році він скаржився, що курди все ще вимагатимуть свого права на самовизначення, як це було описано в Чотирнадцяти пунктах, наданих президентом США Вудро Вільсоном після закінчення Першої світової війни, і вимагав виключення будь-якого представника курдської раси з адміністрації в Ерзінджані.[21]

Кандидат у наступники Ататюрка

Його ім'я згадувалося як можливого наступника Ататюрка, і як турецький воєнний герой він був дуже шанованим серед турецького політичного та громадянського суспільства. Однак він заперечував свою зацікавленість стати президентом, називаючи Ісмета Іненю офіційним кандидатом.[22][23]

Він вийшов у відставку 12 січня 1944 року.

Чакмак був кандидатом на президентських виборах у Туреччині 1946 року від Демократичної партії.

Смерть

Гробниця Февзі Чакмака

Він помер вранці 10 квітня 1950 року у своєму будинку в Тешвікіє.[24] Його похорон відбувся в мечеті Беязит, а 12 квітня 1950 року його поховали на кладовищі Ейюп у Стамбулі.[25] Його родина відмовилася від спроб ексгумувати його тіло та перенести його на Турецький державний цвинтар в Анкарі.

Він знав французьку, англійську, німецьку, російську, перську, арабську, албанську та боснійську мови.[9] Він розмовляв французькою та перекладав з англійської та німецької мов.

Медалі та нагороди

Твори

  • Fevzi Çakmak (Mareşal), Garbî Rumeli'nin Suret-i Ziya-ı ve Balkan Harbinde Garp Cephesi Hakkında. Konferanslar, Erkan-ı Harbiye Mektebi Matbaası, Стамбул, 1927.
  • Mareşal Fevzi Çakmak, Büyük Harpte Şark Cephesi Hareketleri, Gen.Kur. Басімеві, Анкара, 1936 рік.

Див. також

  • Список високопоставлених командирів Війни за незалежність Туреччини

Посилання

  1. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ http://www.turkcebilgi.com/fevzi_%C3%A7akmak
  4. ↑ Hayrullah Gök, Mareşal Fevzi Çakmak'ın askerî ve siyasî faaliyetleri, 1876—1950, Genelkurmay Basım Evi, 1997, ISBN 978-975-409-098-7, p. 2, TBMM Arşivi; VIII. Dönem İstanbul millet vekili Mareşal Fevzi Çakmak'ın hâl tercümesi, sicil no. 293, defter no. 486, zarf no. 32. (тур.)
  5. ↑ Fevzi Çakmak [Архівовано 27 September 2010 у Wayback Machine.], Chief of the General Staff (тур.)
  6. ↑ Mareşal Fevzi Çakmak'ın Büyük Dedesi'nin Mezarı ve Evi.
  7. ↑ Millı̂ Kültür, p;7, Kültür Bakanlığı (1990)
  8. ↑ Nusret Baycan, «Büyük Taarruz'da Komuta Kademelerinde Görev Alanlarla Üst Düzeydeki Karargâh Subayları», Atatürk Araştırma Merkezi Dergisi, Sayı 26, Cilt: IX, Mart 1993, (тур.)
  9. ↑ а б в г д е ж и к л T.C. Genelkurmay Harp Tarihi Başkanlığı Yayınları, Türk İstiklâl Harbine Katılan Tümen ve Daha Üst Kademelerdeki Komutanların Biyografileri, Genelkurmay Başkanlığı Basımevi, Ankara, 1972, p. 52. (тур.)
  10. ↑ а б в Genelkurmay, Türk İstiklâl Harbine Katılan Tümen ve Daha Üst Kademelerdeki Komutanların Biyografileri, p. 53.
  11. ↑ Ayfer Özçelik, «Mareşal Fevzi Çakmak», Millî Kültür, Sayı: 83, Nisan 1991, Kültür Bakanlığı Yayınları, Ankara, 1991, p. 56. (тур.)
  12. ↑ а б Edward J. Erickson, Defeat in Detail: The Ottoman Army in the Balkans, 1912—1913, Praeger, 2003, ISBN 0-275-97888-5, p. 183.
  13. ↑ Fevzi Çakmak (Mareşal), Garbî Rumeli'nin Suret-i Ziya-ı ve Balkan Harbinde Garp Cephesi Hakkında. Konferanslar, Erkan-ı Harbiye Mektebi Matbaası, İstanbul, 1927, p. 475, modern Turkish text: ... 6 Haziran 1329 sabahı Karadeniz, akşama doğru da Gülcemal, seman iskelesinden hareket ettiler. Ben de Gülcemal'de indim. Garbî Rumeli'nde beş asırlık Türk hâkimiyetine veda ettik. Güneş batarken Arnavutluk sahilleri tedricen gözümüzün önünden siliniyordu. Atalarımızın asırlarca müdded kanlarıyla suladığı ve eski yeni birçok şühedamızın gömüldüğü vatan parçasının terki kalplerimizde nâ kabul izale acılar, hasretler tevlîd ediyordu. Cehalet ve politika kurbanı olan Garbî Rumeli elyevm elîm hicrânlar içinde çırpınmakadır.
  14. ↑ Kemal Arı, «Mülâzım-ı Evvel Mehmed Nazif Efendi'nin Conkbayırı'nda Şehit Düşüşü ve Buna İlişkin Mustafa Kemal (Atatürk)'in Bir Mektubu» [Архівовано 1 March 2012 у Wayback Machine.], Türk Tarih Kurumu, Belleten, LVIII/222 (Ağustos, 1994), pp. 451—459. (тур.)
  15. ↑ Edward J. Erickson, Ottoman Army Effectiveness in World War I: A comparative study, Routledge, 2007, ISBN 978-0-415-77099-6, p. 115.
  16. ↑ Zekeriya Türkmen, Mütareke Döneminde Ordunun Durumu ve Yeniden Yapılanması (1918—1920), Türk Tarih Kurumu Basımevi, 2001, ISBN 975-16-1372-8, p. 105. (тур.)
  17. ↑ Sadri Karakoyunlu, «Sakarya Meydan Muharebesi'nin Yankıları (Melhâme-i Kübrâ Büyük Kan Seli veya büyük Savaş Alanı)», Atatürk Araştırma Merkezi Dergisi, Sayı 31, Cilt: XI, Mart 1995, (тур.)
  18. ↑ Zekeriya Türkmen, «Özdemir Bey'in Musul Harekatı ve İngilizlerin Karşı Tedbirleri (1921—1923)», Atatürk Araştırma Merkezi Dergisi, Sayı 49, Cilt: XVII, Mart 2001, (тур.)
  19. ↑ Suny, Ronald Grigor; Göçek, Fatma Müge; Gocek, Fatma Muge; Naimark, Norman M.; Naimark, Robert and Florence McDonnell Professor of East European Studies Norman M. (23 лютого 2011). A Question of Genocide: Armenians and Turks at the End of the Ottoman Empire (англ.). Oxford University Press, USA. с. 301—302. ISBN 978-0-19-539374-3.
  20. ↑ Jongerden, Joost (28 травня 2007). The Settlement Issue in Turkey and the Kurds: An Analysis of Spatial Policies, Modernity and War (англ.). BRILL. с. 53. ISBN 978-90-474-2011-8.
  21. ↑ Kieser, Hans-Lukas (19 січня 2016). Dersim Massacre, 1937-1938 | Sciences Po Mass Violence and Resistance - Research Network. dersim-massacre-1937-1938.html (англ.). Процитовано 31 січня 2021.[недоступне посилання з 01.02.2022]
  22. ↑ Gingeras, Ryan (2019). Eternal Dawn: Turkey in the Age of Atatürk (англ.). Oxford University Press. с. 383. ISBN 978-0-19-879121-8.
  23. ↑ Hasan Rıza Soyak, Atatürk's secretary, quotes Atatürk on the subject of his successor, «Of course, the right to speak and elect belongs to nation and its representative Grand National Assembly. But I'll state my opinion about this issue. Firstly İsmet Paşa comes to mind; he has performed many great contributions to this country. However, for some reason he seems not to get (sic) public sympathy. So he should not be very attractive (sic). And Mareşal Fevzi Çakmak, he has great contributions in this country and also he fared well with everyone, he always has appreciated opinions of owners of authority; he is in a fight with nobody. In this regard, I think he is the most appropriate friend for the Head of State». Atatürk'ten Hatıralar, Yapıkredi Yayınları, 2004, ISBN 975-08-0882-7, p. 717.(тур.)
  24. ↑ «Mareşal Fevzi Çakmağı dün sabah kaybettik», Cumhuriyet, 26 ncı yıl Sayı: 9221, Tuesday 11 April 1950. (тур.)
  25. ↑ «Mareşal Çakmağı Dün Toprağa Verdik», Cumhuriyet, 26 ncı yıl Sayı: 9223, Thursday 13 April 1950. (тур.)

Додаткова інформація

Книги

  • Süleyman Külçe, Mareşal Fevzi Çakmak: Askerî Hususî Hayatı, Yeni Asır Matbaası, İzmir, 1946. (тур.)
  • Sinan Omur, Büyük Mareşal Fevzi Çakmak'ın Askerî Dehâsı, Siyasî Hayatı, Sinan Matbaası, İstanbul, 1962. (тур.)
  • Ziya Tütüncü, Mareşal Fevzi Çakmak: büyük milletin, büyük askeri, Milliyetçi Yayınlar, İstanbul, 1968. (тур.)
  • Ali Gümüş, Kahraman Asker Mareşal Fevzi Çakmak, Tercüman Aile ve Kültür Kitaplığı, İstanbul, 1986. (тур.)
  • Veli Yılmaz, Fevzi Çakmak, Kastaş Yayınları, İstanbul, 2006. (тур.)
  • Rahmi Akbaş, Mareşal Fevzi Çakmak: 1876—1950, Ötüken Neşriyat, İstanbul, 2008. (тур.)

Статті

  • Adnan Çakmak, «Fevzi Çakmak'ın Hatıraları», Hürriyet Gazetesi, 10 квітня — 20 травня 1975 (41 том). (тур.)

Посилання


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).