YaChudo

Фанно (річка)

Переглядів: 0. Оновлено 14.11.2026.

Фанно
Річка Фанно в парку Грінвей (Бівертон)
Басейн річки Фанно
45°23′35″ пн. ш. 122°45′50″ зх. д. / 45.3931° пн. ш. 122.764° зх. д.
Витік
• висота, м146 м[1]
Гирлорічка Тюалатин
Басейнрічка Колумбія
Країни:США США
РегіонВашингтон[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Довжина24 км[3]
Площа басейну:82,1 км²
Середньорічний стік1,24 м³/с[4]
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Фанно (англ. Fanno) — притока річки Туолетін в американському штаті Орегон. Має довжину 24 км[3]. Належить до басейну річки Колумбія. Площа її власного басейну охоплює близько 83 км² в округах Мултнома, Вашингтон і Клакамас, зокрема приблизно 18 км² у межах міста Портленда.

Витік річки лежить у горах Туолетін (Вест-Гіллс) на південному заході Портленда, звідки вона прямує переважно на захід і південь через міста Портленд, Бівертон, Тайгард і Дарем, а також через неінкорпоровані території округу Вашингтон. Впадає до річки Туолетін приблизно за 14 км до її впадіння в річку Вілламетт.

Коли сюди прибули поселенці європейського походження, у цій місцевості мешкав народ калапуйя, який ще в доколумбові часи витіснив народ малтнома. 1847 року перший поселенець європейського походження Оґастус Фанно, на честь якого і названо річку, заснував ферму з вирощування цибулі на території майбутнього Бівертона. Його відреставрована родинна оселя під назвою Фермерський будинок Фанно належить до категорії столітніх ферм у Національному реєстрі історичних місць США і є одним із 16 міських парків у вузькому коридорі вздовж річки.

Попри значне забруднення, в річці підтримується водне життя, зокрема у її верхів’ях водиться прибережний лосось Кларка (з плямистим «леопардовим» забарвленням). Басейнові ради на кшталт Прихильників річки Фанно (англ. Fans of Fanno Creek) працюють спільно з державними установами над обмеженням забруднення та відновленням місцевої рослинности у прибережній зоні.

Течія

Витік річки Фанно лежить на висоті 146 м над рівнем моря, а гирло — на познаці 33 м, тобто перепад висот між ними становить 110 м[5][1]. Головне русло починається приблизно на річковому кілометрі (RK) 24 у районі Гіллсдейл на південному заході Портленда в окрузі Малтнома. Річка тече на захід уздовж північного боку шосе Oregon Route 10 (Beaverton–Hillsdale Highway), минає парк Елберт-Келлі і приймає праві притоки Айві та Брідлмайл, перш ніж дістатися гідрологічного поста Геологічної служби США (USGS) на Southwest 56th Avenue за 19,2 км від гирла. Невдовзі після цього вона послідовно входить на територію округу Вашингтон та неінкорпорованої громади Ралі-Гіллс, проходить під трасою Route 10 і приймає праву притоку Сілван. Тут потік повертає на південь, проходить через парк Бауман, де приблизно за 16 км від гирла впадає ліва притока Вермонт, а далі повертає на південний захід і тече через Гольфклуб Портленда (англ. Portland Golf Club) та парк Віста-Брук, де впадає ліва притока Вудс. Звідси вона знову тече на захід приблизно на 1,6 км, проходячи через парк Фанно-Крік-Трейл, і приблизно за 13 км від гирла входить до Бівертона, після чого різко повертає на південь і протікає під Oregon Route 217 (Beaverton–Tigard Highway)[6][7][8][9].

Далі Фанно приблизно 3 км тече майже паралельно до Route 217 через парки Фанно-Крік і Ґрінвей. Біля південного краю парку Ґрінвей річка проходить під Oregon Route 210 (Scholls Ferry Road) і приблизно за 8 км від гирла входить на територію Тайгарда. Далі один за одним у неї впадають права притока Гайтон справа, ліва - Еш та права - Саммер, після чого річка досягає парку Вудард, проходить під Oregon Route 99W (Southwest Pacific Highway) і протікає через парки Фанно і Боніта, а ще через житлові квартали. Між цими двома парками, приблизно за 4,0 км від гирла, впадає ліва притока Ред-Рок. Трохи нижче за течією від парку Боніта впадає ліва притока Болл. Після цього річка Фанно входить до Дарема, минає гідрологічний пост USGS за 1,82 км від гирла, проходить через парк Дарем-Сіті і впадає до річки Туолетін за 15,0 км від місця її впадіння в річку Вілламетт[6][7][8][10].

Витрата води

USGS контролює витрату води в річці Фанно на двох постах: один розташований в Даремі, за 1,82 км від гирла, а другий — у Портленді, за 19,2 км від гирла. Середня витрата води на пості в Даремі становить 1,24 м³/с. Це відповідає площі водозбору 81,6 км², тобто понад 99 % усього басейну річки Фанно. Найбільшу витрату там зафіксували 3 грудня 2007 року — 47 м³/с, а найменшу — 0,03 м³/с — 13 вересня 2001 року та 15 вересня 2009 року[4]. На станції у Портленді середня витрата становить 0,09 м³/с. Це відповідає площі водозбору 6,1 км², або приблизно 7 % усього басейну струмка Фанно. Найбільша зафіксована витрата тут становила 21 м³/с 8 лютого 1996 року, а найменша — 0,0003 м³/с — 4 вересня 2001 року[9].

Водозбір

A narrow bridge, supported by sets of cylindrical piers topped with concrete, crosses a muddy river. A much smaller stream, nearly obscured by vegetation, enters the river near one end of the bridge.
Річка Фанно, майже прихована рослинністю, впадає в значно більшу річку Туолетін поблизу пішохідного мосту.

Водозбір річки Фанно, що має площу 82,1 км²[3], отримує воду з Вест-Гіллс у Портленді, гори Секстон у Бівертоні та Булл-Маунтен поблизу Тайгарда. Майже весь басейн урбанізований[11]. Близько 18 км², тобто приблизно 22 % від загальної площі, лежить у межах Портленда[3]. Найвищою точкою водозбору є пагорб заввишки 320 м у парку Кансіл-Крест у Вест-Гіллс[12]. Найвища точка гори Секстон сягає 145 м[13], а висота Булл-Маунтен становить 218 м[14]. Через басейн протікає приблизно 188 км водотоків, зокрема потічки Еш, Саммер і ще 12 менших приток[12]. Невелика частина басейну лежить у межах міста Лейк-Освіго в окрузі Клакамас, поблизу витоків потічка Болл — притоки річки Фанно[15].

Схили у верхів’ях Фанно складаються переважно з базальтів річки Колумбія, що виходять на поверхню в ярах, але в інших місцях вкриті шаром лесу, нанесеного вітром, завтовшки до 8 м. Найпоширенішими ґрунтами басейну є мулисті та глинисті, й значна ерозія тут — звичне явище[12]. Щороку на територію водозбору випадає близько 1300 мм опадів, майже без винятків у вигляді дощу, причому приблизно половина припадає на листопад, грудень і січень. Значні повені відбулися 1977 року, однак столітньої повені після урбанізації місцевости басейн не зазнавав[12].

До невеликих сусідніх водозборів належать басейни малих приток Вілламетту або Туолетіну. Трайон, Болч та інші потічки на схід від Фанно стікають східним схилом Вест-Гіллс до Вілламетту. На північному заході потічки Голл, Сідар-Мілл і Бронсон впадають у Бівертон — притоку річки Рок, яка впадає до Туолетіну на річковому кілометрі 61,8, приблизно за 47 км вище за течією від гирла річки Фанно[10][16].

Щорічний екологічний звіт

2015 року Портлендське бюро екологічних послуг (BES) почало видавати щорічні «атестаційні картки» для водозборів або їхніх частин, розташованих у межах міста[17][18]. BES ставить оцінки у чотирьох категоріях: гідрологія, якість води, середовище існування та риби й дикі тварини. Оцінки з гідрології залежать від кількости асфальтованих та інших непроникних поверхонь у басейні, а ще від того, наскільки вільно течуть його потоки — без гребель чи відведень води. Оцінювання якості води ґрунтується на вимірюваннях температури, вмісту розчиненого кисню, кишкової палички, зважених частинок і таких речовин, як ртуть та фосфор. Оцінка середовища існування залежить від стану берегів і заплав, прибережних зон, лісового намету та інших чинників. Оцінювання риб і диких тварин охоплює птахів, риб і макробезхребетних[19]. 2015 року частина басейну Фанно у межах Портленда отримала від BES такі оцінки: гідрологія — C, якість води — C+, середовище існування — B−, риби й дикі тварини — D−[20].

Fanno Creek begins near Hillsdale Park in Portland and, passing through Beaverton and Tigard, ends at the Tualatin River near Durham City Park.
Мапа течії Фанно через Портленд, Бівертон, Тайгард і Дарем. Фанно бере початок у горах Туолетін (праворуч) і тече на захід та південь до місця злиття з річкою Туолетін (ліворуч). Для зручности відображення маршрут штучно випрямлено шляхом різної орієнтації окремих фрагментів мапи, що показано орієнтацією символів компаса.

Історія

A modest two-story house sits behind a white wooden fence on a lot with a manicured lawn, blooming bushes, a sidewalk, and trees. The outside of the house, which is painted tan with white trim, looks new, as do the sidewalk and fence.
Фермерський будинок Фанно був оселею Оґастуса Фанно, на честь якого і названо річку. Будинок звели 1859 року, а згодом його відреставрувало Управління парків і рекреації Туолетін-Гіллс. 1984 року садибу внесли до Національного реєстру історичних місць США[21].

Попередніми мешканцями басейну Фанно були атфалаті, або туалаті — плем’я народу калапуйя, яке, за переказами, ще до приходу європейців витіснило давніших жителів — малтнома[22]. Долини річки Вілламетт та її великих приток, зокрема Туолетіну, являли собою відкриті луки, які підтримувалися щорічним випалюванням, уздовж річок і потічків траплялися окремі гаї дерев[23]. У теплу пору року калапуя кочували, займаючись рибальством, полюванням на дрібних тварин, птахів, водоплавну птицю, оленів і лосів, а ще збирали горіхи, насіння, коріння та ягоди. Важливими складниками їхнього харчування були камасія та стрілиця[23]. Окрім вилову вугрів, чукучанів і форелі, атфалаті обмінювали товари на лосося у племен чинуків, які жили поблизу Вілламетських водоспадів[23]. Узимку калапуя мешкали у довгих будинках у постійних поселеннях. Їхня чисельність різко скоротилася внаслідок контактів наприкінці XVIII століття з європейцями, які принесли малярію, віспу, кір та інші хвороби[24]. Додатковий тиск чинили білі поселенці, які захоплювали та обгороджували землі тубільців, вважаючи їх приватною власністю, а іноді карали місцевих жителів за «незаконне проникнення»[23]. Від первісного населення атфалаті чисельністю 1-2 тис. осіб, зафіксованого 1780 року, на 1851 рік залишилося лише 65 осіб[23]. 1855 року уряд США переселив тих, хто вижив, до резервації Ґранд-Ронд далі на захід[23].

Оґастус Фанно та його дружина Ребекка Денні Фанно

Річку Фанно названо на честь Оґастуса Фанно — першого європейсько-американського поселенця на її берегах. 1847 року він заснував цибулеву ферму на земельній ділянці площею 260 га, отриманій за Законом про земельні наділи, на території, що згодом увійшла до складу Бівертона[12]. Інші переселенці XIX століття, які оселилися на берегах річки, займалися переважно лісозаготівлею, землеробством і молочним тваринництвом, аж поки лінії Southern Pacific Railroad та Oregon Electric Railway не зробили басейн доступнішим для міської забудови на межі XIX і XX століть. Oregon Electric — залізнична система завдовжки 79 км, споруджена в 1903-1915 роках, — сполучала центр Портленда з місцевістю Гарден-Гоум у басейні Фанно, де розгалужувалася у напрямках Сейлема та Форест-Гроува[12]. 1914 року Компанія Southern Pacific почала запускати в басейні електропотяги, знані як Red Electric[25]. Компанія, яка згодом дістала назву Portland General Electric, провела в цій місцевості електропостачання, і до 1915 року населення верхньої частини басейну Фанно — Малтнома, Мейплвуда, Гіллсдейла та Вест-Портленд-Парку — зросло до 2 тисяч осіб[12]

A single train car, painted blue and white, sits on a track between a metal fence and a large blue building.
Потяги WES рухаються колишньою лінією Oregon Electric уздовж нижньої течії Фанно між Даремом і Бівертоном.

Пасажирське сполучення на лінії Red Electric припинилося 1929 року[12], а лінією Oregon Electric Railway — 1933-го[26]. Приватні автомобілі здебільшого замінили міжміське залізничне сполучення. Шосе Oregon Highway 217 між Даремом і Бівертоном та Oregon Highway 10 між Бівертоном і Портлендом проходять уздовж річки. Хоча пасажирський рух майже на 80 років припинився, вантажні потяги й далі використовували колії. 2009 року на колишній лінії Oregon Electric, яка належить Portland and Western Railroad в окрузі Вашингтон, знову відкрили пасажирське сполучення[26]. Система Westside Express Service (WES) має довжину 23,7 км і сполучає Бівертон на півночі з Вілсонвіллом на півдні[26]. Середня частина цього маршруту проходить поблизу нижніх 13 км течії річки Фанно між Бівертоном і Даремом[16]. WES стала першою сучасною приміською залізницею в Орегоні та однією з небагатьох у США ліній приміського сполучення між передмістями[26]. На своєму північному кінці WES має пересадку на MAX Blue Line — маршрут легкорейкового транспорту зі сходу на захід між Гіллсборо та Грешем через Портленд, а ще на лінію MAX Red Line, яка має сполучення з міжнародним аеропортом Портленда.

Автомагістралі та залізниці обслуговують населення, яке найстрімкіше зростало у другій половині XX століття. Коли 1893 року Бівертон одержав статус міста, його населення становило 400 осіб[27]. На 2010 рік ця цифра зросла до 94 тисяч, утім не всі мешканці жили у межах басейну струмка Фанно[28]. Тайгард, який набув статусу міста лише 1961 року, на 2013 рік зріс до 49 тисяч жителів[29], причому всі вони мешкали в межах басейну[30]. Струмок Фанно, який до 1850 року був фактично безлюдним, тепер «оточений найбільш густонаселеним регіоном Орегону»[30].

Забруднення

Департамент якости довкілля Орегону (DEQ) у 1986—1995 роках оцінював середню якість води у річці Фанно як «дуже погану»[31], однак водночас відзначав її поступове поліпшення за цей період. Історично річку забруднювали міські та промислові джерела, невеликі очисні споруди, неефективні септичні системи, фермерські та пасовищні господарства, а ще незаконне скидання відходів. Турбота про здоров’я людей і стан довкілля привела до закриття у 1970-х роках очисних споруд, що не відповідали вимогам, а через переселення людей до міста кількість ферм і свійських тварин на берегах річки скоротилася. Заборона 1991 року на фосфатні мийні засоби, ширше під'єднання до міської каналізації, управління зливовими водами та зростання громадської обізнаности допомогли зменшити міське забруднення, не пов’язане з точковими джерелами, тож якість води поліпшилася[31].

DEQ стежить за станом річки Фанно на Bonita Road у Тайгарді, приблизно за 3 км від гирла. За шкалою Oregon Water Quality Index (OWQI), яку використовує DEQ, показники якости води можуть коливатися від 10 (найгірше) до 100 (ідеально). Середній показник для Фанно в 1986—1995 роках становив 55, але на кінець цього періоду поступово зріс до 65, тобто до рівня «погано»[31]. Для порівняння, середній показник у розташованій неподалік річці Вілламетт біля мосту Готорн у центрі Портленда за ті самі роки дорівнював 74[31]. Вимірювання якости води у Тайгарді в роки, охоплені звітом DEQ, засвідчили високі концентрації фосфатів, фекальних ентеробактерій і зважених частинок, а ще високу біохімічну потребу кисню. Помірно високі концентрації аміаку та нітратного азоту спостерігалися під час високої водности восени, узимку та навесні. Висока температура води й низький вміст розчиненого кисню влітку свідчили про евтрофікацію[31].

Наявність великої частки непроникних поверхонь у басейні ускладнює поліпшення якости води у річці. За оцінкою Портлендського бюро екологічних послуг, третину площі басейну в межах його юрисдикції вкривають непроникні поверхні[32]. Уся територія Тайгарда площею приблизно 31 км², значну частину якої вкривають непроникні поверхні, дренується до річки Фанно[30]. Координатор моніторингу водозбору з добровольчої організації Tualatin Riverkeepers у газетній статті за липень 2008 року зазначав, що «найбільший вплив на річку Фанно має саме площа непроникних поверхонь»[30]. Щоб уповільнити поверхневий стік, зменшити ерозію та не допустити потрапляння забруднювачів до потічків, ради водозборів, місцеві громади та державні установи висаджують місцеві види рослин у вибраних місцях по всьому басейну[30].

Біологія

Риби та дикі тварини

Лосось Кларка у верхів’ях струмка

У межах басейну мешкає близько 100 видів птахів, кілька видів ссавців і кілька видів риб. З-поміж ссавців тут найчастіше трапляються бобер, ракун, опосум, плямистий скунс, вивірка Дуґласа та бурундук Таунсенда; значно рідше можна побачити чорнохвостого оленя та койота. У річці Фанно водиться осіла форма прибережного лосося Кларка, яка нереститься у швидкоплинних верхів’ях із гравійним дном і виростає до 36 см завдовжки. Серед інших видів риб, виявлених у струмку, — бичок, гамбузія західна та вугор[12].

Бобри — гризуни вагою до 27 кг — іноді створювали проблеми вздовж річки Фанно. У 2014 і 2015 роках зростання популяції бобрів призвело до того, що вони почали підгризати дерева й перегороджувати річку греблями у парку Ґрінвей у Бівертоні. Підняття рівня води затопило одну з бічних стежок парку, яку довелося перекрити та закрити. Під час сильних дощів вода з бобрового ставу інколи затоплює й головну стежку. Адміністрація парку розглядає різні варіанти розв'язання цієї проблеми, зокрема зміну маршруту стежок, спорудження настилу над водою або демонтаж бобрових гребель[33].

Рослинність

A group of plants with broad dark green leaves and vertical clusters of many small cream-colored flowers.
Далекосхідна гречка японська — інвазивна рослина, яку вважають шкідливою для басейну.

Струмок бере початок в екорегіоні Берегового хребта, виділеному Агенцією з охорони довкілля США (EPA), а далі протікає через екорегіон лісів Вілламеттської долини[34]. У вузьких прибережних смугах уздовж потічків у межах басейну зазвичай ростуть місцеві види, зокрема туя велетенська, псевдотсуга Мензіса, виноградний клен та Polystichum munitum, а ще інвазивні рослини на кшталт плюща[3]. У басейні росте багато червоної вільхи та великолистого клена, а серед чагарників трапляються дрібнолиста чорниця, магонія падуболиста, бузина, Rosa gymnocarpa та Rubus spectabilis[12]. У межах проєкту з відновлення екосистеми в Тайгарді вздовж головного русла видалили інвазивні рослини, зокрема очеретянку звичайну та ожину вірменську, замінивши їх місцевими видами[35]. Інший проєкт у Бівертоні передбачає заміну газонів і деградованих ділянок уздовж річки місцевими чагарниками та деревами, як-от Quercus garryana[36].

Tualatin Riverkeepers — неприбуткова басейнова рада з Тайгарда, Clean Water Services — комунальна служба, що опікується водними ресурсами басейну Туолетіну, та Tualatin Hills Park & Recreation District (THPRD) створили робочу групу Tualatin Basin Invasive Species Working Group для виявлення й знищення інвазивних рослин, які витісняють місцеві види, спричиняють ерозію та погіршують якість води. П’ятьма найнебезпечнішими рослинами визначено далекосхідну гречку японську, meadow knapweed, борщівник Мантегацці, кінський часник звичайний і Плакун верболистий. Департамент сільського господарства Орегону спільно з владою Тайгарда працюють над викоріненням борщівника Мантегацці в нижній течії річки Фанно[37].

Парки

Річка Фанно проходить через або поблизу 16 парків у кількох адміністративних юрисдикціях. Portland Parks & Recreation керує трьома з них: парком Гіллсдейл площею 2,0 га зі столами для пікніків і собачим майданчиком поблизу витоків[38]; парком Елберта Келлі площею 4,9 га з ґрунтовими стежками, столами для пікніків, ігровими майданчиками та Wi-Fi на північ від річки приблизно за 23 км від гирла[39]; а ще природною територією Fanno Creek Natural Area площею 2,8 га на північ від струмка приблизно за 19 км від гирла[40].

An asphalt path winds through a flat area of grass, trees, and low bushes.
Завершена ділянка стежки Фанно-Крік-Ґрінвей проходить через парк Фанно-Крік у Бівертоні.

Парково-рекреційний округ Туолатін Гіллс (англ. Tualatin Hills Park & Recreation District; THPRD) управляє сімома парками річки Фанно у Бівертоні та на неінкорпорованих територіях округу Вашингтон. Цей округ, що фінансується податками й керується виборною радою, є найбільшим спеціалізованим парково-рекреаційним округом Орегону[41]. До цих семи парків належить парк Бауман площею близько 3,2 га, розташований приблизно за 16 км від гирла. Трохи нижче за течією лежать парк Віста-Брук площею близько 1,6 га зі стежками, із яких одна пристосована для людей з фізичними порушеннями, дитячим майданчиком і майданчиками для баскетболу та тенісу, а ще парк Фанно-Крік-Трейл площею близько 0,8 га зі столами для пікніків і стежками[42]. Інші парки THPRD розташовані вздовж річки Фанно приблизно між 11 км та 8 км від гирла. Це парк Фанно-Крік площею близько 8,5 га зі стежками, зокрема доступною для людей з фізичними порушеннями; Фанно-Фармгаус площею близько 0,4 га зі стежкою, доступною для людей з фізичними порушеннями, столами для пікніків і будинком родини Фанно, відреставрованим THPRD та внесеним до Національного реєстру історичних місць США[21]; парк Ґрінвей площею близько 35 га зі стежками, зокрема доступною для людей з фізичними порушеннями, столами для пікніків, дитячим майданчиком і спортивними полями, а ще водно-болотні угіддя Колл-Сентер площею близько 5,3 га, де мешкають дикі тварини[42].

Влада міста Тайгард управляє п’ятьма парками вздовж річки Фанно. До них належать: парк Енґлвуд площею 6,1 га з ігровими спорудами та стежками, зокрема ділянкою Фанно-Крік-Трейл[43]; парк Вудард площею 6,1 га з великими деревами, стежками та ігровими спорудами[44]; парк Боніта площею 1,4 га з дитячим майданчиком і місцями для пікніків[45]; природний парк Дірксен площею 19 га, що охоплює ліси, водно-болотні угіддя та відкриті простори[46], а ще парк Фанно-Крік — природна територія площею 12 га в центрі Тайгарда[47]. Близько 20 % території невеликого міста Дарем займають парки. Оточене більшими містами Тайгард і Туолетін, це місто займає 107 га, де мешкає близько 1 400 осіб. Парк Дарем-Сіті, розташований у місці злиття річок Фанно і Туолетін, охоплює 19 га густо залісненої заплави з вимощеними стежками, дитячими майданчиками та накриттям для пікніків[48].

Ділянки стежок уздовж головного русла Фанно є частиною запланованого 24-кілометрового маршруту Фанно-Крік-Ґрінвей, який має з'єднати парк Вілламетт на річці Вілламетт у південно-західному Портленді з місцем впадіння Фанно в Туолетін у Даремі. Цей маршрут, призначений для пішоходів і велосипедистів, доступний і для людей з фізичними порушеннями. Станом на 2013 рік кілька його ділянок залишалися незавершеними[49][50].

Нотатки і примітки

  1. ↑ а б Дані для витоку отримані з Google Earth використовуючи координати GNIS.
  2. ↑ Geographic Names Information System — 2018.
  3. ↑ а б в г д Fanno Creek Watershed. Bureau of Environmental Services, City of Portland. 2008. Архів оригіналу за 9 червня 2011. Процитовано 5 травня 2008.
  4. ↑ а б Water-Data Report 2011: USGS 14206950 Fanno Creek at Durham, OR (PDF). United States Geological Survey. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 23 листопада 2012.
  5. ↑ [[[:Шаблон:Gnis3]] Fanno Creek]. Geographic Names Information System. United States Geological Survey. 28 листопада 1980. Процитовано 20 липня 2010. {{cite web}}: Перевірте значення |url= (довідка)
  6. ↑ а б City Street Map: Portland, Gresham (Карта) (вид. 2007). G.M. Johnson and Associates. ISBN 978-1-897152-94-2.
  7. ↑ а б Streets of Portland (Карта) (вид. 2006). Rand McNally. ISBN 0-528-86776-8.
  8. ↑ а б Oregon Atlas & Gazetteer (Карта) (вид. 1991). DeLorme Mapping. § 60–61. ISBN 0-89933-235-8.
  9. ↑ а б Water-Data Report: 14206900 Fanno Creek at 56th Avenue at Portland, OR (PDF). United States Geological Survey. Процитовано 23 листопада 2012.
  10. ↑ а б Tour of the Watershed (PDF). Tualatin Riverkeepers. 2006. Архів оригіналу (PDF) за 12 листопада 2013. Процитовано 23 травня 2008.
  11. ↑ Major Issues and Findings in the Willamette Basin: Pesticides and Volatile Organic Compounds. Water Quality in the Willamette Basin, Oregon, 1991–95. United States Geological Survey. 1998. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 5 травня 2008.
  12. ↑ а б в г д е ж и к л Alta Planning + Design (2003). Fanno Creek Greenway Trail Action Plan (PDF). Metro. Архів (PDF) оригіналу за 10 серпня 2015. Процитовано 13 травня 2008.
  13. ↑ Sexton Mountain. Geographic Names Information System. United States Geological Survey. 28 листопада 1980. Процитовано 14 травня 2008.
  14. ↑ Bull Mountain. Geographic Names Information System. United States Geological Survey. 28 листопада 1980. Процитовано 14 травня 2008.
  15. ↑ Tualatin Riverkeepers (2002). Exploring the Tualatin River Basin. Corvallis, Oregon: Oregon State University Press. с. 105. ISBN 0-87071-540-2.
  16. ↑ а б Local: Beaverton/Hillsboro, McMinnville/Newberg (Карта) (вид. 2003). Rand McNally. ISBN 0-528-99834-X.
  17. ↑ Bureau of Environmental Services (2015). About Watershed Report Cards. City of Portland. Процитовано 10 травня 2015.
  18. ↑ Bureau of Environmental Services (2015). Report Cards. City of Portland. Процитовано 10 травня 2015.
  19. ↑ Bureau of Environmental Services (2015). What We Measure. City of Portland. Процитовано 10 травня 2015.
  20. ↑ Bureau of Environmental Services (2015). Fanno Creek Report Card. City of Portland. Архів оригіналу за 14 серпня 2015. Процитовано 10 травня 2015.
  21. ↑ а б Oregon National Register List (PDF). Oregon Parks and Recreation Department. 19 жовтня 2009. с. 46. Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2012. Процитовано 31 березня 2011.
  22. ↑ Ruby, Robert H.; Brown, John A. (1992). A Guide to the Indian Tribes of the Pacific Northwest (вид. Revised). Norman, Oklahoma: University of Oklahoma Press. с. 10, 142. ISBN 0-8061-2479-2.
  23. ↑ а б в г д е Tualatin Riverkeepers (2002). Exploring the Tualatin River Basin. Corvallis, Oregon: Oregon State University Press. с. 21–23. ISBN 0-87071-540-2.
  24. ↑ Robbins, William G. (2002). Native Cultures and the Coming of Other People: Old World Contagions. The Oregon History Project. Oregon Historical Society. Процитовано 17 червня 2016.
  25. ↑ Culp, Edwin D. (1978) [1972]. Stations West: The Story of the Oregon Railways. New York: Bonanza Books. с. 230. OCLC 4751643.
  26. ↑ а б в г Partnership Brings Oregon's First Commuter Rail Line Closer to Reality (PDF). Tri-Met. Травень 2007. Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2009. Процитовано 15 серпня 2008.
  27. ↑ Beaverton History. City of Beaverton. Архів оригіналу за 10 серпня 2015. Процитовано 10 серпня 2015.
  28. ↑ About Beaverton. City of Beaverton. 2015. Архів оригіналу за 10 серпня 2015. Процитовано 10 серпня 2015.
  29. ↑ Oregon Bluebook: Tigard. Oregon State Archives. 2015. Процитовано 15 серпня 2008.
  30. ↑ а б в г д Swan, Darryl (17 липня 2008). Reversing Toxic Toll on Fanno Creek. Portland Tribune. Pamplin Media Group.
  31. ↑ а б в г д Wade, Curtis. Tualatin Subbasin. Oregon Water Quality Index Report for Lower Willamette, Sandy, and Lower Columbia Basins: Water Years 1986–1995. Oregon Department of Environmental Quality. Архів оригіналу за 30 квітня 2015. Процитовано 17 травня 2008.
  32. ↑ Hydrology and Infrastructure. Bureau of Environmental Services, City of Portland. 2011. Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 30 березня 2011.
  33. ↑ Owen, Wendy (4 березня 2015). Man vs. Beast: Beavers Blossom at Greenway Park, Dams Flood Fanno Creek Trail. The Oregonian. Oregon Live. Процитовано 6 березня 2015.
  34. ↑ Thorson, T.D.; Bryce, S.A.; Lammers, D.A. та ін. (2003). Ecoregions of Oregon (color poster with map, descriptive text, summary tables, and photographs) (PDF). United States Geological Survey. Процитовано 18 листопада 2019 — через Oregon State University.
  35. ↑ Grant Received for Fanno Creek Park Enhancement Plan. City of Tigard. 2003. Архів оригіналу за 26 квітня 2005. Процитовано 11 жовтня 2009.
  36. ↑ Greenway Habitat Enhancement Plan (PDF). Tualatin Hills Park & Recreation District. 2007. Архів оригіналу (PDF) за 19 липня 2011. Процитовано 11 жовтня 2009.
  37. ↑ Tualatin Watershed Weed Watch. Tualatin Riverkeepers. Архів оригіналу за 23 липня 2008. Процитовано 19 травня 2008.
  38. ↑ Portland Parks and Recreation Department (2008). Hillsdale Park. City of Portland. Процитовано 5 травня 2008.
  39. ↑ Portland Parks and Recreation Department (2008). Albert Kelly Park. City of Portland. Процитовано 9 травня 2008.
  40. ↑ Portland Parks and Recreation Department (2008). Fanno Creek Natural Area. City of Portland. Процитовано 5 травня 2008.
  41. ↑ History of THPRD. Tualatin Hills Park and Recreation District. 2005. Архів оригіналу за 14 серпня 2015. Процитовано 13 серпня 2015.
  42. ↑ а б Parks and Trails: Locate Park or Trail. Tualatin Hills Park and Recreation District. 2008. Процитовано 6 грудня 2009.
  43. ↑ Englewood Park. City of Tigard. Архів оригіналу за 14 серпня 2015. Процитовано 21 квітня 2015.
  44. ↑ Woodard Park. City of Tigard. Процитовано 21 квітня 2015.
  45. ↑ Bonita Park. City of Tigard. Процитовано 21 квітня 2015.
  46. ↑ Dirksen Nature Park. City of Tigard. Процитовано 21 квітня 2015.
  47. ↑ Fanno Creek Park. City of Tigard. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 21 квітня 2015.
  48. ↑ City of Durham, Oregon, Comprehensive Park and Recreation Plan. League of Oregon Cities. 20 грудня 2005. Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 29 грудня 2016.
  49. ↑ Fanno Creek Greenway Trail. The Intertwine Alliance. 2013. Архів оригіналу за 18 березня 2016. Процитовано 10 серпня 2015.
  50. ↑ Fanno Creek Greenway Trail. Metro. 2003. Архів оригіналу за 10 серпня 2015. Процитовано 5 травня 2008.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).