Uintatherium
| Uintatherium | |
|---|---|
| |
| Зліпок скелета, Французький національний музей природознавства в Парижі | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | †Диноцерати (Dinocerata) |
| Родина: | †Уїнтатерієві (Uintatheriidae) |
| Підродина: | †Uintatheriinae |
| Рід: | †Uintatherium Leidy, 1872 |
| Типовий вид | |
| †Uintatherium anceps | |
| Інші види | |
| |
| Синоніми | |
|
Синоніми роду
Синоніми U. anceps
| |
 Вікісховище: Uintatherium
| |
Uintatherium (уїнтатерій, від гір Юїнта та д.-грец. θηρίον, theríon — «звір») — викопний рід травоїдних ссавців-диноцератів, що жили в епоху еоцену. Нині визнано два види: Uintatherium anceps із США, що жив у ранньому та середньому еоцені (50,5—39,7 млн років тому), та U. insperatus із Китаю, що жив у середньому та пізньому еоцені (48—37 млн років тому). Перші скам'янілості уїнтатерія були знайдені в басейні Форт-Бріджер, спершу їх віднесли до нового виду бронтотеріїв. З часу відкриття скам'янілості намагались дати ряд різних імен, зокрема Едвард Коп присвоїв знахідці родову назву Loxolophodon, а Отніел Чарльз Марш — Tinoceras, але з часом зразок було переописано як диноцерата Uintatherium anceps.
Філогенія Uintatherium та інших диноцератів вже давно є предметом дискусій. Спочатку їх віднесли до нині недійсного ряду Amblypoda, який об'єднував різних базальних унгулятів палеогену. З того часу Ambylpoda вийшов з ужитку. Найпоширенішою є гіпотеза, що диноцерати споріднені з південноамериканськими ксенунгулятами, разом утворюючи мірряд під назвою Uintatheriamorpha. Якщо це дійсно так, то диноцерати, а отже й уїнтатерій, можуть взагалі не бути унгулятами. Однак зазначається, що спільні риси диноцераів і ксенунгулятів можуть бути результатом конвергентної еволюції. У межах самого ряду Dinocerata уїнтатерій належить до родини уїнтатерієві і є одним із двох представників підродини Uintatheriinae. Іншими двома є Eobasileus і Tetheopsis.
Уїнтатерій був дуже великою твариною, зокрема U. anceps мав висоту в плечах 1,5 м і масу тіла 3000—4500 кг. Найбільші відомі черепи уїнтатерія, спочатку віднесені до роду Loxolophodon, сягали 91 см завдовжки. Загалом він схожий на два інші роди уїнтатерієвих, хоча мав ширший череп. Як і у них, череп уїнтатерія мав ряд кісткових виступів, обтягнутих шкірою: одна пара на кінчику морди, одна пара над щілиною між іклами та щічними зубами й остання пара — в задній частині черепа. Череп Eobasileus був досить схожим, хоча середня пара виступів розташовувалася дещо далі, безпосередньо над щічними зубами. Ікла Uintatherium були дуже великими та підтримувалися парою кісткових відростків, що виходили з нижньої щелепи. Тварини, ймовірно, проявляли статевий диморфізм і, можливо, використовували лицьові структури для демонстрації або захисту. Посткраніальний скелет Uintatherium мав змішані характеристики хоботних (слонів та їхніх родичів) і носорогів.
Uintatherium еволюціонував під час палеоцен-еоценового теплового максимуму, періоду, який характеризувався одними з найвищих глобальних температур в історії Землі. Більша частина північноамериканського континенту була вкрита лісами з суцільним пологом, а формація Бріджер, одне з найвідоміших місць знахідок U. anceps, складалася з внутрішнього озера, оточеного березами, в'язами та секвоями. Середовище відкладення пізнішої формації Uinta було перемежоване відкритими саванами, що було наслідком глобального похолодання, яке призвело до поступового опустелювання Північної Америки. Китайський U. insperatus жив у солонуватому болотному середовищі, змішаному з напівпустельною степовою зоною.
Опис
Уїнтатерій був великою, важкою твариною, з короткими, міцними та щільними кістками кінцівок[1]. Він демонстрував сильний статевий диморфізм: самці мали більші ікла, більші фланці на нижній щелепі, більші сагітальні гребені, більші роги та загалом більші розміри тіла[2]. Оскільки це був досить великий ссавець, який жив переважно в помірному кліматі, Вільям Берріман Скотт припустив, що уїнтатерій міг бути переважно безшерстим, хоча зазначив, що прямих доказів цього немає[3]. Його товста, бочкоподібна грудна клітка наштовхує на припущення, що він міг ферментувати їжу у задній кишці, як сучасні коні та морські корови[1][4].
Череп
Череп Uintatherium приблизно втричі довший ніж ширший[5]. Більшість черепів U. anceps мають довжину від 69 до 85 см[6], тоді як єдиний відомий череп U. insperatus сягає 61 см завдовжки. Деякі екземпляри черепів мають ширину ~32 см по виличних дугах, що свідчить про дуже великий розмір черепа у цілому[7].
Носові кістки уїнтатерія дуже довгі — вони становлять приблизно половину всієї довжини черепа[8]. Хоча раніше, на основі передбачуваної спорідненості з хоботними[9], припускалося, що у цього тварини був хобот, подібний до слонячого, структура кісток носового проходу та нюхових нервів свідчать про те, що такої структури не існувало[8]. Натомість, можливо, на її місці була гнучка верхня губа, схожа на губу сучасних носорогів[6].
Подібно до інших диноцератів, череп уїнтатерія був прикрашений серією сильно виражених виростів[3], які іноді називають рогами[2], загалом їх було три пари. Перша пара в передній частині кожної носової кістки має різну форму у кожного окремого екземпляра: у деяких ці виступи невеликі й відхилені вгору і назовні, а в інших вони більші та більш горизонтальні[8]. В U. insperatus вони трохи довші та трикутніші, а частина носової кістки перед ними трохи довша[7]. Друга пара, над верхньою щелепою, розташована безпосередньо над діастемою, що розділяє ікла і премоляри. Остання, так звані тім'яні роги, розташована на парасагітальних гребенях[2][6].
Попри те, що їх описують як роги, малоймовірно, що будь-які з цих виростів були ороговілі (зміцнені кератином), оскільки немає доказів наявності судин, необхідних для кератинового покриву[8]. Ймовірно, вони були покриті лише шкірою[3]. Проте Отніел Чарльз Марш відзначив пошкодження декількох рогових ядер уїнтатерія, ймовірно, завданих, коли тварина ще була жива, що свідчить про те, що вони використовували свої роги в агоністичній поведінці[8]. Як і в інших тварин з розгалуженими черепними орнаментаціями, череп Uintatherium був полегшений добре розвиненими пазухами[3].
З передньо-вентральної частини нижньої щелепи Uintatherium виступає пара великих фланців. У більшості зразків вони, ймовірно, слугували підтримкою для великих верхніх іклів[2]. Було висловлено припущення, що різниця в розмірі фланців є результатом статевого диморфізму, причому щелепи з більшими фланцями належали самцям[8]. Без урахування фланців, нижня щелепа уїнтатерія є досить тонкою. На відміну від більшості інших копитних, виростки суглобів щелепи відхилені назад, ймовірно, для того, щоб вмістити великі верхні ікла: без такої модифікації щелепи не могли б повністю відкриватися.
Мозок
Мозок уїнтатерія був найменшим, пропорційно, серед усіх ссавців, відомих Отніелу Маршу, і він стверджував, що «його, мабуть, можна було б протягнути через нервовий канал усіх до-крижових хребців [тих, що передують крижовій кістці]»[8]. Гаррі Дж. Джерисон у 1979 році оцінив його вагу у 290 г на основі розміру ендокрану[10]. Нюхові цибулини, частини мозку, що відповідають за обробку запахів, разом з тим були дуже великими[8].
Див. також
Примітки
- ↑ а б Rose, Kenneth (2006). The Beginning of the Age of Mammals (англ.). Johns Hopkins University Press. doi:10.56021/9780801884726. ISBN 978-0-8018-9221-9.
- ↑ а б в г Schoch, Robert; Lucas, Spencer G. (1985). Lucas, S. G.; Mateer, N. J. (ред.). The phylogeny and classification of the Dinocerata (Mammalia, Eutheria) (PDF). Bulletin of the Geological Institutions of the University of Uppsala. Studies of Chinese Fossil Vertebrates. 11: 31—58. ISSN 0302-2749.
- ↑ а б в г Scott, William Berryman (1913). A history of land mammals in the Western Hemisphere (англ.). New York: Macmillan.
- ↑ Turnbull, William D. (2002). The Mammalian faunas of the Washakie Formation, Eocene Age, of Southern Wyoming. Introduction: The geology, history, and setting (англ.). Chicago: Field Museum of Natural History. doi:10.5962/bhl.title.5350.
- ↑ Rich, Patricia Vickers; Rich, Thomas Hewitt; Fenton, Mildred Adams; Fenton, Carroll Lane (2020). The Fossil Book: A Record of Prehistoric Life (англ.). Courier Dover Publications. с. 555. ISBN 978-0-486-83855-7.
- ↑ а б в Janis, Christine M.; Scott, Kathleen M.; Jacobs, Louis L. (1998). Dinocerata. Evolution of Tertiary Mammals of North America (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-35519-3.
- ↑ а б Tong, Yongsheng; Jingwen, Wang (1981). A Skull of Uintatherium from Henan. Vertebrata PalAsiatica (кит.). XIX (3): 208—214.
- ↑ а б в г д е ж и Marsh, Othniel Charles (1885). The Gigantic Mammals of the Order Dinocerata (англ.). U.S. Government Printing Office.
- ↑ Cope, E. D. (1873). On Some of Prof. Marsh's Criticisms. The American Naturalist (англ.). 7 (5): 290—299. doi:10.1086/271139. ISSN 0003-0147.
- ↑ Jerison, Harry J. (1976). Paleoneurology and the Evolution of Mind. Scientific American. 234 (1): 90—101. ISSN 0036-8733.
Джерела
- Mulcahy, Kevin D.; Constenius, Kurt N.; Beard, K. Christopher (2025). Nothernmost Record of Dinocerata (Mammalia: Eutheria) in North America from the Middle Eocene Kishenehn Formation of Montana. Annals of Carnegie Museum. 90 (3). doi:10.2992/007.090.0305. ISSN 0097-4463.
Посилання
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Uintatherium
- Уїнтатерій в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». (англ.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).