Унів

село Унів
Свято-Успенська Лавра
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Львівський район
Тер. громада	Перемишлянська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46060330540049264
Основні дані
Колишня назва	Міжгір'я
Населення	468
Площа	3,04 км²
Густота населення	153,95 осіб/км²
Поштовий індекс	81216
Телефонний код	+380 3263
Географічні дані
Географічні координати	49°42′21.5″ пн. ш. 24°34′17.4″ сх. д. / 49.705972° пн. ш. 24.571500° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	301 м
Водойми	Гнила Липа
Місцева влада
Адреса ради	81215, Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Коросне
Карта
Унів
Унів
Мапа
Унів у Вікісховищі

Унів (у 1946—2003 роках — Міжгір'я)^[1] — село в Україні, у Перемишлянській міській об'єднаній територіальній громаді Львівського району Львівської області. У селі є чинна Свято-Успенська Лавра отців студитів Української Греко-Католицької Церкви.

В Уневі з XIV століття діяв монастир (за даними польських дослідників, василіянський, заснований князем Федором Любартовичем^[2]), Успіння Богородиці з оборонними мурами, спершу православний, а у 1700—1790 роках — належав до Василіянського Чину. Відомо, що в цьому прекрасно збереженому оборонному монастирі в 1606 р. перебував Іван Вишенський і написав там «Посланіє до стариці Домініканії». Зведено споруду, найімовірніше, у XV столітті.

У XVIII столітті — це один з найважливіших монастирів у Галичині; згодом він занепав.

У 1919 року митрополит А. Шептицький переніс до Унева осередок Студитів з осідком ігуменату. Серед іншого тут було розвинено маля́рську школу, палітурню, а з 1935 року друковано церковно-релігійний місячник «Промінчик Сонця Любови». За радянської влади, після арешту та ув'язнення керівництва монастиря, там було спочатку створено концентраційний табір для ченців різних спільнот УГКЦ, які відмовилися приєднатися до РПЦ, а потім — влаштовано інтернат для осіб похилого віку та інвалідів, де перебувало більше 300 старих та розумово відсталих осіб.

До Унева було проведено електрику, а згодом — газ. Побудовано дорогу з твердим покриттям. Після розпаду СРСР монахи спочатку не могли повернутися до монастиря, але в 1993 р. монасти́р повернули власникам.

В Уневі, біля монастиря, є струмок із свяченою водою, і приїжджі паломники, хто бажає та вірить, кидають тут копійки, в знак надії на вислуховування молитов їхніх Богом, а, може, й подяки, за почуті молитви.

У 2005 році в селі відкрили меморіальну таблицю на честь митрополита Андрея і блаженного архимандрита Климентія Шептицьких за порятунок єврейських, українських та польських дітей під час другої світової війни.^[3]

В Уневі є скромний цвинтар, на якому хоронять тільки монахів. Там, зокрема, спочивають вічним спочинком брати Вороновські: Юрій Вороновський, колишній єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ та Василь Вороновські, відомий був священник-екзорцист.

1618 року ігумен Кирило Транквіліон-Ставровецький почав друкувати на пересувній друкарні «Зерцало богословія». В 1648—1770 рр. при лаврі діяла Унівська друкарня, де було надруковано ряд відомих стародруків. Тут працювали українські друкарі Андрій Скольський, Дмитро Кульчицький, Симеон Ставницький, а книжки прикрашали гравюрами Іллі, М. Зубрицького, Є. Завадовського, Мини, М. Фуглевича.

Справжню друкарню в Уневі заснував львівський єпископ Арсеній Желиборський, який перевіз сюди львівську друкарню, з 1646 року в ній працював відомий друкар Андрій Скульський.

В Уневі видано «Псалтир», «Пѣтныи Акафісты» (1660). Опіку над унівською друкарнею продовжував архимандрит Варлаам Шептицький (1670—1710), за якого друкарі Симеон і Василь Ставницькі видали «Выкладъ о церкви святой» (1670), а Дмитро Кульчицький «Псалтир» (1678). У 1673 році в унівській друкарні молдавський митрополит Дософтей (Доситей) Барила видав румунською мовою кирилицею відомий віршований «Псалтир» («Psaltirea pre versuri tocmită») за зразком Я. Кохановського, «Акафісти» (1673) і «Літургіон» (1679), перекладені з українських видань. За єпископа Афанасія Шептицького (1722—46) в унівській друкарні видано «Собраніє припадковіъ» (1732) і «Служебникъ» (1733). За весь час в унівській друкарні було видано близько 60 книг, друк яких відзначався добрим поліграфічним виконанням. У 1770 році унівська друкарня занепала через суперництво Львівського Ставропігійського Братства.

Бій відбувся наприкінці вересня 1944 року, біля монастиря Унівська лавра. З боку УПА бій прийняв курінь «Сіроманців» та сотня «Коса», більшовики застосували важку зброю, включно з танками та розвідувальними літаками. Після дводенної масакри відділ УПА щасливо відійшов, але на полі бою залишилося з обидвох сторін багато вояків.

Про бій під Уневом згадано у передріздвяному привітанні Головного командування УПА Романа Шухевича, нарівні з Гурбами^[4].

Між селами Словіта та Унів глибоко в лісі збереглася пам'ятка цих героїчних подій. Це камінь-пісковик з викарбуваними словами: «Тут 30 вересня відбувся переможний бій куреня УПА під командуванням Карпенка Яс»^[5].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[6]:

• княжна Олександра — донька київського князя Андрія Івановича, була похована в монастирській церкві.^[2]
• Роалд Гоффман — хімік, поет, драматург, лауреат Нобелівської премії, переховувався в селі від нацистів під час другої Світової війни^[7][8]
• Микола Дюк — місцевий вчитель, переховував євреїв від нацистів під час другої Світової війни.^[7]
• Підківка Олег Михайлович (* 1947) — заслужений працівник культури України, голова Старосамбірської аматорської спілки композиторів, член Національної спілки композиторів України.
• Чабан Володимир Йосипович (1944-2025) - кандидат технічних наук,академік МАНЕБ. Працював викладачем у Національному університеті водного господарста і природокористування( м.Рівне).

Перша писемна згадка про село Унів сягає 1395 року, коли польський король Владислав II Ягайло видав одну із своїх грамот, перебуваючи у Глинянах, неподалік «загальновідомого монастиря в Уневі».

1875 року — унівська школа стає філіальною. 1888 р. — місцева громада будує мурований будинок для школи З 1899 р школа в Уневі стає двокласною. В 1901р вчителями в селі були: Бохманюк Ян, Детрич Казимир.

1880 року в селі мешкає 768 осіб: 607 греко-католиків, 75 римо-католиків, 71 юдей, 15 протестантів.

У 1927 році в селі мешкало 1115 осіб^[9]

З 1 серпня 1934 року відповідно до закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшло до складу сільської гміни Пшемисляни у Перемишлянському повіті^[10].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Перемишлянської міської територіальної громади^[11].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Перемишлянського району, село увійшло до складу новоствореного Львівського району^[12].

Під час археологічних досліджень однієї із чернечих келій-землянок на Чернечій (Черничій) горі в Уневі у 2001 році на долівці, яка сягала глибини 1,8-1,95 м від рівня сучасної поверхні, знайдено багато цікавих та цінних історичних речей господарсько-побутового, виробничого та культового призначення. Однак особливу увагу серед виявлених знахідок привернув невеликий натільний хрестик. Він був виготовлений з мідно-бронзового сплаву.

Найбільшу увагу привертає зображення та напис, які виконано на аверсі та реверсі хрестика. Написи виконано у вигляді комбінації христограми та священної монограми. Крім цього, літери напису нанесено у колечках — давніх християнських символах вічності. Крім цього, на аверсі хрестика відзначено одночасне символізоване поєднання зображення двох типів православних хрестів — з традиційним прямим та перехресним раменом. Традиційно появу хрестів із перехресними раменами на Русі пов'язують з Андрієм Первозванним, тобто з першими, найранішими спробами християнізувати землі східних слов'ян. У середній частині зображеного хреста нанесено символічний ковчег-спаситель, що ніби підпирається символізованими водами на раменах хрестика. У нижній частині, де стоїть основа зображеного на хрестику православного хреста, відзначено затонуле судно. Ще нижче під затонулим судном у розрізі показано могилу, у якій чітко видніється людський череп. Під людським черепом, на найнижчій частині виробу старослов'янською мовою нанесено три великі літери — МЛБ. Зміст цього скороченого означення — Мъсто Лобное Бысть. На краях рамен хрестика, на його аверсі у кружальцях у традиційній умовній християнській абревіатурі скорочень старослов'янським шрифтом нанесено звеличувальний напис. Починати читати його слід з верхнього кружальця, у яке внесено в скороченні слово ЦР (цар). Зліва та справа — ІС та ХС — тобто Ісус Христос. На реверсі хрестика напис виконано у шістьох кружальцях. Його також зроблено старослов'янським шрифтом, однак уже більшими за розміром літерами, ніж на аверсі. Крім цього, центральне кружальце має двоступеневий рівень напису. Читання легенди також слід починати зверху й зліва направо. Отже, у верхньому кружальці маємо КРЕ дальше зліва СТ, у верхньому рядку середнього кружальця зверху УТВ, а знизу ОЄМ. У кружальці на рамені із правого боку нанесено УП. На основі хреста у двох наступних кружальцях читаємо ОКЛ та АН. Загалом отримуємо КРЕСТУ ТВОЄМУ ПОКЛАН…

Це скорочений варіант доволі поширеного християнського напису. У повному варіанті напис має наступне значення: «Кресту твоєму поклоняємся, Владико і Святое Воскресеніє Твоє славим». Таким чином, завдяки археологічним дослідженням в Уневі виявлено цінну історичну знахідку, яка є важливим надбанням нашого народу.

• Унівська лавра

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Uniów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 807. (пол.)

• Замки та храми України — Унів
• Архітектурні та природні ПАМ'ЯТКИ УКРАЇНИ — Унів
• Детальніше про Молодіжну Прощу до Унівської Лаври