Узурпація

Узурпація (від лат. usurpare — використовувати) — захоплення влади без законного права. Часто призводить до встановлення нелегітимного державного режиму. Узурпація може відбуватися збройним шляхом або в результаті змови.

Термін може застосовуватися також для позначення неконституційного захоплення влади певним посадовцем чи групою посадовців у немонархічній державі, перевищення повноважень або привласнення собі чужих прав.

Узурпатор (лат. usurpator, від лат. usurpo — захоплюю) — це особа, що незаконно захопила у свої руки владу або присвоїла собі які-небудь чужі права на щось.

У давнину поняття узурпації виникло як своєрідна форма привласнення влади та спадщини попередників, але воно проявлялося не лише політично, а й символічно — через зміну імен на пам'ятниках, статуях, храмах та стелах. У Стародавньому Єгипті це було досить поширеним явищем: фараон, який прийшов до влади, часто «переписував» історію, замінюючи ім'я свого попередника своїм. Таким чином він намагався встановити безперервність легітимності влади та стерти пам'ять про небажаного попередника^[1].

Особливо поширеним це стало за часів Нового царства, коли зміна імен у картушах чи написах на пам'ятниках сприймалася не просто як акт образи, а як магічне перевтілення — фараон ніби привласнював саму суть влади попередника. З часом узурпація охоплювала не лише написи, а й портретні зображення: риси обличчя попередника стиралися або перероблялися під нового правителя. Ці дії часто межували з практикою «damnatio memoriae» – «прокляття пам'яті», коли ім'я попереднього правителя навмисно стиралося, а його зображення знищувалися, щоб стерти пам'ять про нього з історії^[2].

Відомим прикладом є фараон Тутмос III, який після смерті своєї мачухи, цариці Хатшепсут, узурпував більшість її пам'ятників, прагнучи стерти з пам'яті факт її правління – унікальний для жінки в Єгипті того часу. Пізніше Хоремхеб, останній правитель 18-ї династії, заявив про себе архітектурні досягнення Тутанхамона та Ейє, навіть переробивши їхні колоси та стели. Рамсес II, навпаки, використовував подібні методи не з помсти, а з розрахунку – щоб підкреслити безперервність своєї влади та зміцнити свою владу протягом рекордно тривалого правління^[3].

Наприкінці 19-ї династії фараон Аменемхе продовжив цю традицію, узурпувавши картуші Мернептаха. Однак для сучасних археологів та істориків такі «виправлення історії» стали справжньою знахідкою: завдяки епіграфічному аналізу вдалося простежити, які шари написів були названі першими, а які додані пізніше. Таким чином, узурпація пам'яток стала не лише проявом боротьби за владу, а й своєрідним свідченням того, як єгиптяни розуміли пам'ять, історію та безсмертя через камінь і слово^[2].

• Тутмос III — XV ст.^[3]
• Аменмес — кінець XIII ст.^[2]
• Гай Юлій Цезар — 100-44 рр.д.н.е.^[4]
• Октавіан Август — 63-14 рр.д.н.е.^[5]
• Ван Ман — 9-23 рр.^[6]
• Тиберій Клавдій Нерон — 14-37 рр.^[7]
• Магн Максим — 383-388 рр.^[8]
• Діоклетіан — 284-305 рр.^[9]
• Флавій Євгеній — 383-388 рр.^[10]
• Наполеон Бонапарт — 1799 — 1815 рр.^[11]

• А. Сіленко. Узурпація // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 725. — ISBN 978-966-611-818-2
• В. Бліхар. Узурпація // Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015.;
• Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К.: «Українська енциклопедія», 1998.

• Перевищення влади або службових повноважень // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Узурпація державної влади // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.