Ультрафіолетова спектроскопія

Ультрафіоле́това спектроскопі́я, УФ-спектроскопі́я — розділ спектроскопії, що займається отриманням, дослідженням і застосуванням спектрів випромінювання, поглинання і віддзеркалення в УФ-ділянки спектра від 400 нм до 10 нм. Дослідженням спектрів у ділянці 200—10 нм займається вакуумна спектроскопія. В ділянці спектра 400–200 нм використовують прилади, побудовані на тих же оптичних схемах, що і для видимої ділянки спектра; відмінність полягає лише в заміні скляних призм, лінз і ін. оптичних деталей на кварцові. При вимірюванні інтенсивності УФ-випромінювання як еталон застосовують джерела, що мають в УФ-ділянці спектра відомий розподіл спектральної яскравості (стрічкова вольфрамова лампа, вугільна дуга, а також синхротронне випромінювання); стандартними приймачами в цій ділянці спектра є термопара і градуйовані фотоелементи.

Ультрафіолетова спектроскопія застосовується при дослідженні атомів, іонів, молекул і твердих тіл для вивчення їх рівнів енергії, імовірності переходів та інших характеристик. В УФ-ділянці спектра лежать резонансні лінії нейтральних, одно- й двократно іонізованих атомів, а також спектральні лінії, випромінені збудженими конфігураціями високоіонізованих атомів. Електронно-коливально-обертальні смуги молекул в основному також розташовуються в ближній УФ-ділянці спектра. Тут також зосереджені смуги поглинання в спектрах більшості напівпровідників, що виникають при прямих переходах з валентної зони в зону провідності. Багато хімічних сполук дають сильні смуги поглинання в УФ-ділянці, що створює переваги використання ультрафіолетової спектроскопії в спектральному аналізі. Має велике значення для позаатмосферної астрофізики при вивченні Сонця, зірок, туманностей.

• Оптична спектроскопія
• Інфрачервона спектроскопія
• Раман-спектроскопія
• Рентгенівська спектроскопія
• Фотолюмінесцентна спектроскопія
• ЯМР-спектроскопія
• Ізобестична точка

1. Taffe Н. Н., Orehin М. Theory and applications ultraviolet spectroscopy, N. Y. 1962. (англ.)