Тіна Веймут
| Тіна Веймут | |
|---|---|
| англ. Tina Weymouth | |
 | |
| Під час виступу «Talking Heads» у жовтні 1977 року | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | Мартіна Мішель Веймут (англ. Martina Michèle Weymouth) |
| Дата народження | 22 листопада 1950 (75 років) |
| Місце народження | Коронадо, Каліфорнія, США |
| Роки активності | 1975 — дотепер |
| Громадянство |  США |
| Професія | музикантка, співачка, авторка пісень |
| Освіта | Rhode Island School of Designd  |
| Інструменти | бас-гітара, гітара, синтезатор |
| Жанр | нова хвиля, постпанк, артпоп, фанк |
| Колективи | «Talking Heads», «Tom Tom Club» |
| Членство | Tom Tom Clubd і Talking Heads |
| Співпраця | «Gorillaz», «Chicks on Speed» |
| Лейбл | EMI Sire Records |
| Батько | Ralph Weymouthd |
| У шлюбі з | Chris Frantzd |
| Діти | Egan Frantzd |
| Брати, сестри | Yann Weymouthd |
| tomtomclub | |
 Файли у Вікісховищі | |
Мартіна Мішель Веймут (англ. Martina Michèle Weymouth; нар. 22 листопада 1950, Коронадо, Каліфорнія, США) — американська співачка, музикантка та авторка пісень, найбільш відома як співзасновниця й басистка новохвильової групи «Talking Heads», а також її побічного проєкту «Tom Tom Club», який вона співзаснувала разом із своїм чоловіком та барабанщиком «Talking Heads» Крісом Францем. У 2002 році була введена до Зали слави рок-н-ролу як учасниця «Talking Heads»[1]. Журнал «Rolling Stone» помістив її на 29-е місце у списку найвидатніших басистів усіх часів[2]. Ще Веймут є однією з перших басисток, яка грала пальцями[3].
Життя та творчість
Ранні роки
Мартіна Мішель Веймут народилася в Коронадо, штат Каліфорнія, в родині віце-адмірала ВМС США Ральфа Веймута та Лаури Бушаж. Тіна була третьої з семи дітей подружжя. Один із її братів — Ян Веймут — згодом став відомим архітектором, зокрема він є автором проєкту будівлі Музею Сальвадора Далі. По лінії матері, француженки за походженням, Тіна Веймут є правнучкою бретонського письменника Анатоля Ле Бра[4].
У віці 12 років Веймут приєдналася до аматорського музичного колективу «Potomac English Handbell Ringers», яким керувала Ненсі Тафтс, і гастролювала з ним, виступаючи в церквах, школах і — одного разу — на Всесвітній виставці в Нью-Йорку. У 14 років вона почала вчитися грати народну музику на акустичній гітарі.[1]
«Talking Heads»
Будучи студенткою Род-Айлендської школи дизайну, Тіна Веймут познайомилася з Крісом Францом і Девідом Бірном, які створили групу під назвою «Artistics». Вона почала зустрічатися з Францом і була водієм групи. В 1974 році, після закінчення навчання в школі дизайну, вони втрьох переїхали до Нью-Йорка. Оскільки Бірн і Франц не змогли знайти бас-гітариста, який би підійшов групі, Тіна на прохання останнього почала вчитися грати на цьому інструменті й стала басисткою групи.[1]
Як бас-гітаристка вона поєднала мінімалістичний арт-панк таких груп, як «Wire» і «Pere Ubu», з танцювальними рифами з елементами фанку, створивши основу фірмового звучання «Talking Heads».
Участь у інших проєктах
У 1980 році Тіна Веймут і Кріс Франц заснували проєкт «Tom Tom Club», з яким і працювали впродовж досить тривалої перерви в діяльності «Talking Heads». Коли стало очевидно, що фронтмен «Talking Heads» Девід Бірн не зацікавлений працювати над новим альбомом гурту, Веймут, Франц і Джеррі Гаррісон у 1996 році возз'єдналися без нього під назвою «The Heads» для створення альбому «No Talking, Just Head», на запису якого співали різні запрошені вокалісти[1]. Тоді Веймут критикувала Бірна як «людину, нездатну повернути дружбу».
У 1992 році Тіна Веймут стала співпродюсеркою альбому «Yes Please» гурту «Happy Mondays».
У 2001 році вона виконала партію бек-вокалу й перкусії в пісні «19-2000» віртуального гурту «Gorillaz».
Веймут була в журі другої щорічної премії «Independent Music Awards», метою якої є підтримка кар'єри незалежних виконавців.
У 2003 році разом із іншими музикантами, такими як Місс Кіттін, Кевін Блечдом, «Le Tigre» та Нікола Куперус з «Adult», вона співпрацювала з німецьким гуртом «Chicks on Speed» над їхньою кавер-версією пісні «Tom Tom Club» «Wordy Rappinghood», що увійшла до альбому «99 Cents». У цій версії композиція стала танцювальним хітом середньої популярності в Європі, досягнувши другого місця в Нідерландському топ-40, п'ятого місця в Бельгійському танцювальному чарті та сьомого місця в Чарті синглів Великої Британії.
Особисте життя
Веймут і Кріс Франц одружені з 1977 року, мають двох синів. Подружжя мешкає у Ферфілді, штат Коннектикут. Племінниця Тіни, Кетрін Веймут, працювала виконавчим директором «Вашингтон пост»[5].
У березні 2022 року Тіна Веймут із чоловіком потрапили в автомобільну аварію: п'яний водій виїхав на зустрічну смугу й улаштував лобове зіткнення з позашляховиком «Ford», на якому їхало подружжя. Тіна отримала перелом грудини та трьох ребер.[6]
Інструменти
- Höfner 500/2 Club Bass
- Veillette-Citron Standard 4 String
- Fender Mustang Bass
- Gibson Les Paul Triumph Bass
- Fender Jazz Bass
- Steinberger L-Series Bass
- Fender Swinger Guitar
Примітки
- ↑ а б в г Tina Weymouth. NNDB. Процитовано 14 серпня 2022.
- ↑ The 50 Greatest Bassists of All Time. Rolling Stone. 1.07.2020. Процитовано 13 серпня 2022.
- ↑ John Barrett (12.10.2011). The 20 Most Underrated Bass Guitarists. Paste Monthly. Архів оригіналу за 12 липня 2015. Процитовано 13 серпня 2022. [Архівовано 12 липня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Marie-Hélène Clam (31.08.2012). Heritage-d'Anatole Le Braz aux talking heads. Le Télégramme. Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 13 серпня 2022.
- ↑ Frank Ahrens (8.02.2008). Post Co. Names Weymouth Media Chief and Publisher. The Washington Post. Процитовано 14 серпня 2022.
- ↑ Ben Beaumont-Thomas (28.03.2022). Talking Heads musicians survive serious collision with drunk driver. The Guardian. Процитовано 14 серпня 2022.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).