Тьосю-хан

Тьосю-хан яп. 長州藩
Прапор
Тип	хан
Столиця	Хаґі
Площа	6000 км²[1]
Історія
• Засновник	Морі Терумото
• Створено	1600
• Розпущено	29 серпня 1871
• Наступник	префектура Ямаґучі
Входила до складу	Провінція Наґато
Країна	Японія

Чьошю-хан (яп. 長州藩, ちょうしゅうはん; 1600 — 1871) — хан періоду Едо у провінціях Наґато і Суо (сучасна префектура Ямаґучі).

Відомий також як Хаґі-хан (яп. 萩藩, はぎはん) та Суо-Ямаґучі-хан (яп. 周防山口藩, すおうやまぐちはん).

Володар хану — рід Морі, статус якого відповідав тодзама даймьо. Головна резиденція знаходилась у замку Хаґі, сучасному місті Хаґі префектури Ямаґучі. У 17 — 18 століттях офіційний дохід хану дорівнював близько 369 000 коку, а реальний — 750 000 коку. У середині 19 століття реальний дохід перевищив 1 000 000 коку.

Правителі Тьосю були нащадками великого воєначальника періоду Сенґоку Морі Мотонарі, що зміг поширити свою владу на весь регіон Тюгоку в Японії та окупував територію, що приносило дохід у 1,2 млн коку. Після його смерті його онук і спадкоємець Морі Терумото став даймьо та запровадив стратегію союзу з Тойотомі Хідейосі. Пізніше це виявилося великою помилкою. Після смерті Хідейосі даймьо Токугава Іеясу кинув виклик владі роду Тойотомі та вступив у бій з довіреним радником Хідейосі Ісідою Міцунарі в битві при Секігахарі. Морі Терумото був наймогутнішим союзником Тойотомі та був обраний радою прихильників Тойотомі титулярним головнокомандувачем сил Тойотомі. Проте війська Тойотомі програли битву через зраду двоюрідних братів Морі Терумото. Один з них, Кіккава Хіроє, таємно уклав угоду з Токуґавою Іеясу, що призвело до бездіяльності 15 тис. солдатів Морі під час битви. Його названий двоюрідний брат Кобаякава Хідеакі та його 15 600 солдатів зрадили Ісіду та приєдналися до Токуґави. Після запевнень Токуґави Іеясу Морі Терумото без бою відмовився від замку в Осаці. Незважаючи на бездіяльність, клан Морі був переміщений зі свого родового дому в Акі до провінції Наґато (також відомої як Тьосю), а його володіння різко скоротилися з 1,2 млн до 369 тис. коку.

Клан Морі розцінив це як великий акт зради, і Тьосю пізніше став осередком антитокуґавської діяльності. Витоки цього були очевидні в традиції новорічної зустрічі клану. Щороку під час зустрічі старійшини та адміністратори запитували даймьо, чи настав час повалити сьоґунат, на що даймьо відповідав: «Ще ні, сьоґунат ще занадто могутній». Ця мрія зрештою здійснилася приблизно через 260 років, коли домен об'єднав сили з Сацума-ханом та співчутливою придворною знаттю, щоб повалити сьоґунат Токуґава.

Протягом періоду Едо головна гілка зникла в 1707 році, після чого спадкоємці були усиновлені з гілки Тьофу, яка також зникла в 1751 році. Потім рід продовжив свою діяльність через гілку Кійосуе. Податкова політику клану Морі викликала повстання селян, одне з потужних з яких відбулося 1832 року.

1863 року імператор Комей закликав до збройної боротьби проти іноземців. Клан Морі, територія якого розташовувалась на Кюсю на шляху прямування іноземних судів у Внутрішнє Японське море, пішов заклик імператора і став з форту Акамагасекі на західному краю Хонсю атакувати іноземні судна, що проходили повз. Американсько-французькі війська виявилися набагато сильнішими, і Тьосю зазнав серйозної поразки. Тоді клан вирішив розробити нову стратегію авторства Такасуґі Сінсаку. Було створено підрозділи нового зразка, що отримали назву кіхейтай. Клан Морі недовго зберігав вплив на імператора, який побоювався надто сильного клану. Зрештою Морі були оголошені «ворогами двору», а очільник клану Морі Такачіка та його син втратили придворні ранги. Троє з головних васалів будинку Морі наклали на себе руки. Цим скористалися інші клани: Сацума, Айдзу, які зуміли силою видалити представників Тьосю з імператорського палацу. Морі намагався так само силою повернути вплив, але зазнав поразки: протягом 1864 на вулицях Кіото відбулися бойові зіткнення. Водночас об'єднаний флот Великої Британії, США, Франції та Нідерландів напав на Тьосю. Незважаючи на те, що члени загону кіхейтай стояли до смерті, війна знову закінчилася поразкою Морі, і хан був змушений офіційно відмовитися від політики «вигнання варварів».

1864 року сьогунат організував перший похід проти Тьосю-хана як покарання за дії у Кіото. Морі Такачіка капітулював практично без спротиву. 1865 року Такасуґі Сінсаку влаштував заколот й захопив владу в Тьосю-хані. У відповідь у вересні того ж року сьогунат починає нову кампанію проти хану. У 1865 році Тьосю-хан придбав 700 британських гвінтівок й військовий пароплав «Союз» (джа) у «Glover and Co.», агентства Джардіна Матесона, заснованого в Нагасакі, від імені Сацума-хан, з яким було укладено союз проти сьогунату. До літа 1866 року Тьосю-хан з союзниками завдав поразки армії сьогунату. Потім Тьосю і Сацума очолювали боротьбу проти армій сьоґуна, до якого входили Північний союз, Айдзу та Республіка Едзо, під час війни Босін. Збройні сили ханів 1867–1869 років також лягли в основу Імператорської японської армії. Завдяки цьому союзу, корінні жителі Тьосю та Сацума користувалися політичним та суспільним значенням до епох Мейдзі та навіть Тайсьо.

У 1869 році після розпуску кіхейтай, вони повстають: з 1800 учасників повстання 1300 походили із селян та купецтва. Більшість повсталих були молодшими синами селянських будинків, які після повернення додому виявили, що позбавлені земельного наділу. Повстання було придушене з винятковою жорстокістю, кількість засуджених на смерть перевищила 100 осіб.

Морі отримував допомогу в управлінні своїм володінням від групи каро («старший дім», старійшин володінь). У Тьосю існувало два види каро: спадкові каро (чиї родини зберігали ранг назавжди) та «довічні каро», ранг яких надавався окремій особі, але не міг бути успадкований її сином. Спадкові каро були або членами другорядних гілок родини Морі, або членами споріднених родин, таких як Сісідо та Фукухара, або нащадками найдовіреніших генералів та радників Морі Мотонарі, таких як Мазуда, Кучіба та Куніші. Довічні каро були самураями середнього або нижчого рангу, які демонстрували великий талант в економіці чи політиці та отримували підвищення до каро від даймьо. Одним з таких людей був великий реформатор Мурата Сейфу.

Володіння залишалося під владою родини Морі протягом усього періоду Едо. Оскільки сьоґунат часто конфісковував володіння, даймьо яких не могли народити спадкоємців, даймьо Морі створили чотири підпорядковані хани, якими керували гілки родини: Івакуні-хан (60 000 коку, яким правили нащадки Кіккави Хіроє); Тьофу-хан (50 000 коку, яким правили нащадки Морі Хідемото); Токуяма-хан (40 000 коку, яким правили нащадки Морі Нарітаки); Кійосуе-хан (10 000 коку, яким правили нащадки Морі Мототомо).

№[2]	Українською	Японською	Мон	Статус	Період	Дохід
1	Морі Хіденарі	毛利秀就		тодзама	1600 — 1651	369 000
2	Морі Цунахіро	毛利綱広		тодзама	1651 — 1682	369 000
3	Морі Йошінарі	毛利吉就		тодзама	1682 — 1694	369 000
4	Морі Йошіхіро	毛利吉広		тодзама	1694 — 1707	369 000
5	Морі Йошімото	毛利吉元		тодзама	1707 — 1731	369 000
6	Морі Мунехіро	毛利宗広		тодзама	1731 — 1751	369 000
7	Морі Шіґенарі	毛利重就		тодзама	1751 — 1782	369 000
8	Морі Харучіка	毛利治親		тодзама	1782 — 1791	369 000
9	Морі Наріфуса	毛利斉房		тодзама	1791 — 1809	369 000
10	Морі Наріхіро	毛利斉熙		тодзама	1809 — 1824	369 000
11	Морі Нарімото	毛利斉元		тодзама	1824 — 1836	369 000
12	Морі Наріхіро	毛利斉広		тодзама	1836	369 000
13	Морі Такачіка	毛利敬親		тодзама	1836 — 1869	369 000
14	Морі Мотонорі	毛利元徳		тодзама	1869 — 1871	369 000

Очолював соціальну систему даймьо та члени його родини. Надалі йшли васалами клану Морі — хансі, васали хансі — байсін, самураї нижчого рівня — кейсок. За ними йшли торгівці та селяни.

Початкове скорочення з 1,2 млн до 369 тис. коку призвело до значного дефіциту коштів на військове утримання та обслуговування інфраструктури, незважаючи на це, домен залишався сьомим за величиною в Японії за межами доменів, контрольованих сьоґунатом. Щоб вивести домен з боргового стану, щодо васалів було запроваджено сувору політику. Усі ленні васалів було різко скорочено. Деяким васалам, яким платили землею, почали платити рисом. Деяких васалів звільнили та заохочували займатися сільським господарством. Раніше, через високі податки, селяни таємно розвивали господарства далеко в горах як приватне джерело харчування. У межах хану було проведено нове землевпорядкування, в якому було виявлено та оподатковано багато прихованих селянських ділянок. Хан також почав запроваджувати сувору політику щодо торгівлі.

Також були прийняті закони, за якими прибуткова торгівля «чотирьох білих» контролювалася ханом: папером, рисом, сіллю та воском. Частина прибутку та значна частина податкових надходжень від цієї торгівлі надходили до скарбниці домену. Ця політика значно зміцнила фінанси хану та дозволила даймьо ефективніше контролювати свою територію. Проте вона викликала гнів як селян, так і переміщених самураїв, що призводило до частих повстань.

З часів Сенґоку існувало самурайське ополчення, яке окрім традиційних мечів, луків було також озброєно рушницями.

1863 року було створено нові підрозділи — кіхейтай. Основними принципами були: створити максимально згуртований загін, до якого приймали самураїв незалежно від походження самураїв. Допускалося приєднання до загону і несамураїв, і спочатку до нього стали примикати представники купецтва. В результаті до складу увійшли: 50% самураїв, 40% селян, 10% інших. У цьому 80% самураїв були з нижчих верств цього стану, а 70% селян – із середніх верств села. Серед воїнів загону дотримувалося соціальне маркування: зачіски, одяг, матеріал, з якого виготовлялася табличка з ім'ям тощо. вказували на станове походження солдата. Селянам лише обіцяли, що зможуть стати самураями, чого не відбувалося. За прикладом кіхейтай наприкінці періоду Токуґава по всій Японії було утворено близько 400 загонів.

1865 року було створено елітний підрозділ — кандзьотай із представників високопоставлених самурайських сімей. Це було привілейоване з'єднання, яке брало він і командні функції стосовно іншим.

• Сонно джьої
• Інцидент Бункю (1863)
• Шімоносекська війна (1863—1864)
• Інцидент біля Імператорських воріт (1864)
• Союз Сацуми і Чьошю (1866)
• Таємний рескрипт про покарання шьоґунату (1867)
• Реставрація Мейджі (1868)
• Війна Бошін (1868—1869)

• 山口県文書館編　『萩藩閥閲録』、山口: 山口県文書館、1967年-1971年
• 山口県文書館編　『家わけ文書目録』、（萩藩閥閲録　別巻）、山口: 山口県文書館、1989年
• 三坂圭治著　『萩藩の財政と撫育制度』 改訂版（新防長叢書）、徳山: マツノ書店、1977年
• 樹下明紀、田村哲夫編　『萩藩給禄帳』、徳山: マツノ書店、1984年
• 藤野保編　『藩体制の形成』、東京: 雄山閣出版, 1993年-1994年、2冊
• 田中彰著　『長州藩と明治維新』、東京: 吉川弘文館、1998年

• Чьошю-хан // 300 ханів Едо (яп.)

Це незавершена стаття з історії Японії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.