YaChudo

Третій храм

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Третій храм (івр. בית המקדש השלישי, Бейт га-Мікдаш га-Шліші) — майбутній Єрусалимський храм, відбудови якого очікують у низці напрямів юдаїзму після руйнування Першого та Другого храмів. У традиційних юдейських уявленнях його спорудження пов'язане з Месією, відновленням храмового богослужіння та зібранням єврейського народу з діаспори. За викладом Маймоніда, месіанський цар має збудувати храм і відновити передбачені Торою жертвопринесення.[1]

Уявлення про спосіб відбудови та допустимість її здійснення до настання месіанської доби різняться. Поряд із очікуванням майбутнього відновлення існують рухи, які готують храмове начиння та виступають за практичні кроки до спорудження храму. Такі організації, зокрема Інститут Храму, не представляють єдиної позиції всіх юдеїв.[2]

Місцем відбудови в юдейській традиції є Храмова гора в Єрусалимі. На ній розташовані ісламські святині — Купол Скелі та мечеть аль-Акса, тому питання храму пов'язане зі спорами про доступ до святинь, їхній захист і Ізраїльсько-палестинський конфлікт.[3]

Історичні передумови

Згідно з Танахом, Перший храм спорудив цар Соломон. Його зруйнували вавилоняни 586 року до н. е.; після Вавилонського полону та дозволу перського царя Кіра II юдеї відбудували святиню. Другий храм було освячено близько 516—515 року до н. е.[4][5]

Приблизно 20 року до н. е. Ірод Великий розпочав масштабну перебудову храмового комплексу. Попри її обсяг, споруду Ірода зазвичай зараховують до історії Другого храму. У 70 році його зруйнували римські війська під час облоги Єрусалима.[5]

Після руйнування святині храмові приписи збереглися в рабиністичній традиції. Укладена приблизно 200 року Мішна містить докладні описи храмового служіння, жертвопринесень і правил ритуальної чистоти. Зокрема, трактат «Міддот» присвячений облаштуванню храму. Вивчення цих законів підтримувало пам'ять про святиню та могло осмислюватися як підготовка до її майбутнього відновлення.[4]

Історичні спроби та проєкти відбудови

Повстання Бар-Кохби

Під час повстання Бар-Кохби 132—135 років повстанці карбували монети із зображенням фасаду храму та написами, пов'язаними з Єрусалимом. Ці зображення засвідчують значення святині в символіці повстання.[6]

Захоплення Єрусалима повстанцями не можна вважати беззаперечно встановленим. Археологи Управління старожитностей Ізраїлю пов'язують незначну кількість знайдених у місті монет Бар-Кохби з тим, що його військам не вдалося зайняти місто.[7] Доказів відбудови храму під час повстання також немає; храмові зображення на монетах самі собою не свідчать про будівництво.[8]

Проєкт імператора Юліана

Спроба відбудови храму за Юліана в уявленні ілюстратора видання «The pictorial history of the world» 1877 року.

У 363 році римський імператор Юліан підтримав проєкт відбудови Єрусалимського храму. За повідомленням його сучасника Амміана Марцелліна, імператор передбачив значні кошти й доручив керівництво роботами Аліпію з Антіохії. Амміан описував спалахи полум'я біля фундаментів, які перешкодили роботам і призвели до припинення проєкту.[9]

Єфрем Сирин, Григорій Богослов та пізніші церковні історики тлумачили невдачу як божественне втручання. У сучасній історіографії обговорюються як характер описаних подій, так і релігійна полеміка, що вплинула на їхній виклад. Історик Ян Віллем Дрейверс пов'язує ініціативу Юліана передусім із його політикою відновлення давніх культів і жертвопринесень; серед можливих причин пожеж дослідник розглядає землетрус.[10]

Гіпотези про відбудову в VII столітті

З перським завоюванням Єрусалима 614 року під час ірано-візантійської війни пов'язують припущення про нову спробу відновити храм. Проте ці припущення залишаються предметом дискусії. Андреас Каплоні зазначає, що відбудова за панування Сасанідів прямо не засвідчена джерелами: частина дослідників її припускала, інші відкидали. Відповідно, повідомлення про споруджений тоді новий храм чи відновлення в ньому жертвопринесень не є встановленими фактами.[11]

Після мусульманського завоювання на Храмовій горі сформувався ісламський культовий комплекс. Купол Скелі, споруджений у VII столітті, належить до головних пам'яток Старого міста Єрусалима.[12]

Уявлення в юдаїзмі

Біблійні та рабиністичні джерела

У розділах 40—48 Книги пророка Єзекіїля описано видіння храму, його дворів, жертовника, служіння священників і впорядкування землі. Цей текст став важливим джерелом пізніших уявлень про майбутню святиню.[4] З храмовими очікуваннями також пов'язують образ дому молитви для всіх народів у Книзі пророка Ісаї та пророцтво про спорудження храму в Книзі пророка Захарії.[13]

У «Мішне Тора» Маймонід визначає спорудження святині як заповідь і наголошує, що після утвердження Єрусалимського храму його постійним місцем є Єрусалим, гора Морія. Водночас він зауважує, що опис майбутньої будівлі в Єзекіїля не дає повністю ясного пояснення всіх її деталей.[14]

Пам'ять про храм і надія на відновлення служіння присутні в традиційній юдейській літургії, зокрема в молитві «Аміда».[15] Руйнування храмів вшановують постом Дев'ятого ава.[2]

Месіанські очікування і питання відбудови

В ортодоксальному юдаїзмі відновлення храму та храмового служіння пов'язують із месіанською добою. У викладі Маймоніда спорудження храму й зібрання вигнанців є ознаками здійснення місії месіанського царя.[1] Інша лінія тлумачення, представлена в коментарях Раші та Тосафот, передбачає появу вже готового храму з небес. Співвідношення людської участі та божественного втручання по-різному пояснюють пізніші коментатори.[16]

Сучасні прибічники активної підготовки до відбудови, зокрема представники Інституту Храму, розглядають її як заповідь, виконання якої не слід відкладати виключно до приходу Месії. Їхні опоненти серед ортодоксальних рабинів заперечують проти практичного будівництва за нинішніх умов, посилаючись на релігійні обмеження та небезпеку конфлікту довкола святині.[2]

Неортодоксальні напрями

Ставлення до відбудови та жертвопринесень у неортодоксальних напрямах юдаїзму відрізняється від традиційних ортодоксальних підходів. Реформістська Піттсбурзька платформа 1885 року прямо відкидала очікування відновлення жертовного служіння священників із роду Аарона, осмислюючи месіанську надію як утвердження правди, справедливості та миру.[17]

У консервативному юдаїзмі храмові образи також зазнали переосмислення. Рабин та історик Ісмар Шорш, коментуючи молитовник Sim Shalom 1998 року, пояснював вилучення або зміну молитовних формул про майбутні жертвопринесення: храмове служіння в такому підході належить до історичної пам'яті, а не до практики, яку потрібно відновити.[18]

Архітектурні та ритуальні питання

Планування і місце храму

В обговореннях майбутнього храму використовують біблійні описи, матеріали Мішни та приписи галахи. За Маймонідом, основними частинами храму є святилище, Святая святих, передній зал і двір. До необхідного начиння належать жертовники, умивальниця, Менора, а також стіл для хлібів представлення.[14]

Визначення місця жертовника має окреме релігійне значення. У традиційних дискусіях воно пов'язане з необхідністю дотримуватися встановленого місця храмового служіння. Розбіжності щодо тлумачення плану Єзекіїля та точного розташування частин давнього храму належать до аргументів проти самостійного початку будівництва.[16]

Храмове служіння

У традиційній моделі відновлення храму передбачає повернення жертвопринесень та інших обрядів, установлених Торою. Приписи розрізняють щоденні, святкові та індивідуальні приношення; особливе значення мають обряди Песаху й Йом-Кіпуру.[19] Священницькі функції належать коенам, походження яких традиція пов'язує з Аароном. Питання підтвердження священницького походження та виготовлення належного одягу є частиною сучасних обговорень відновлення служіння.[16]

У галахічній літературі відбудова споруди й можливість приносити жертви не завжди розглядаються як тотожні питання. Зокрема, Маймонід допускає жертвопринесення на місці храму навіть за відсутності самої будівлі, виходячи зі збереження святості цього місця.[20]

Ритуальна чистота та червона телиця

У Книзі Чисел описано очищення від ритуальної нечистоти, пов'язаної з померлими, за допомогою води з попелом червоної телиці.[21] Через храмові вимоги ритуальної чистоти питання отримання такого попелу посідає помітне місце в діяльності організацій, які готуються до відновлення служіння. У 2015 році Інститут Храму проводив збір коштів на програму розведення червоних телиць.[22]

Сучасні рухи за відбудову

Інститут Храму

Інститут Храму — релігійна й освітня організація, заснована 1987 року в Єврейському кварталі Старого міста Єрусалима. За власним визначенням, її метою є дослідження храмової традиції, поширення знань про святиню та підготовка до її відбудови.[23]

Організація виготовляє предмети, призначені, за її твердженням, для майбутнього храмового служіння: менору, посудини, музичні інструменти та священницький одяг. Частина цих предметів представлена у виставковому центрі.[24] Незалежні публікації описують її роботу як поєднання досліджень, виготовлення начиння та діяльності за розширення доступу юдеїв до Храмової гори.[2]

Інші організації та підтримка

До рухів, які виступають за відновлення храму, належить Рух вірних Храмовій горі та землі Ізраїлю, пов'язаний із Ґершоном Саломоном. Дослідник Мотті Інбарі розглядає його поряд з іншими храмовими рухами, чиї підходи різняться за релігійними аргументами та розумінням шляхів до відбудови.[25]

Окремим напрямом активізму є розширення доступу до гори та можливостей юдейської молитви. У повідомленні Reuters 2025 року Адміністрація Храмової гори згадується як організація, що поширювала відео відвідування комплексу міністром Ітамаром Бен-Ґвіром.[26]

Частину храмових ініціатив підтримують християнські кола, зокрема у США. Інбарі досліджує співпрацю ізраїльських рухів за Третій храм з американськими християнськими фундаменталістами, попри відмінності їхніх уявлень про Месію та майбутні події.[25]

Уявлення в християнстві

Буквальні есхатологічні тлумачення

У деяких напрямах християнської есхатології майбутній Єрусалимський храм пов'язують із появою Антихриста та Другим пришестям Ісуса Христа. Прихильники такого тлумачення звертаються, зокрема, до Другого послання до Солунян, де йдеться про «людину беззаконня», яка сяде в храмі Божому, та до євангельського вислову про «мерзоту спустошення».[27]

Пов'язування Антихриста з Єрусалимським храмом має давню історію. Іриней Ліонський у трактаті «Проти єресей» тлумачив відповідний уривок послання як повідомлення про майбутнє перебування противника Христа саме в храмі Єрусалима.[28]

У сучасному протестантизмі очікування буквальної відбудови особливо помітне в диспенсаціоналізмі. У цьому підході відновлення та подальше осквернення храму розглядають як частину послідовності подій останніх часів.[29] Такі погляди не становлять спільного вчення всіх християнських церков.

Інші тлумачення образу храму

У Новому Завіті образ храму застосовано також до тіла Ісуса Христа та до громади вірян. В Євангелії від Івана слова Ісуса про відновлення храму пояснено як вказівку на його тіло, а в Першому посланні до коринтян храмом Божим названо вірян.[30]

У завершальному видінні Об'явлення Івана Богослова Новий Єрусалим не має окремої храмової споруди: його храмом названо Бога й Агнця. Дослідник Пільчан Лі розглядає це як переосмислення старозавітних очікувань нового Єрусалима та храму.[31][32]

У католицькому богослов'ї відбудова юдейського храму не розглядається як необхідна умова спасіння: старозавітні жертви осмислюють через жертву Христа. Водночас питання, чи буде храм фактично відбудовано в майбутньому, не має єдиного обов'язкового доктринального вирішення, як пояснює католицький автор Том Неш.[29]

Ісламські святині та питання статусу Храмової гори

Релігійне значення місця

Для мусульман комплекс відомий як аль-Харам аш-Шаріф — «Благородне святилище». Це одне з найсвященніших місць ісламу, після Мекки та Медини.[3] Єрусалимська святиня пов'язана з традицією нічної подорожі та вознесіння пророка Мухаммада.[33]

Тому проєкти зміни забудови чи режиму використання Храмової гори стосуються також чинних мусульманських святинь. Загрози їхньому збереженню та спори щодо молитви й доступу є предметом релігійного та політичного протистояння.[3]

Управління і статус-кво

Після Шестиденної війни 1967 року Ізраїль установив контроль над Східним Єрусалимом, зокрема Храмовою горою. Релігійне управління комплексом залишилося за ісламським вакфом, пов'язаним із Йорданією, тоді як ізраїльська влада здійснює контроль безпеки й доступу. За усталеним порядком, відомим як статус-кво, мусульмани моляться на території комплексу, а немусульмани можуть його відвідувати, проте не мають там молитися.[34]

Стаття 9 ізраїльсько-йорданського мирного договору 1994 року передбачає повагу Ізраїлю до особливої ролі Йорданії щодо мусульманських святинь Єрусалима.[35]

Ізраїльський контроль над Східним Єрусалимом не означає загального міжнародного визнання суверенітету над ним. У резолюції 478 1980 року Рада Безпеки ООН не визнала ізраїльський Основний закон про Єрусалим і заявила про недійсність заходів, які змінювали статус міста.[36]

Релігійні обмеження і сучасні суперечки

Питання відвідування гори є спірним і всередині юдаїзму. Головний рабинат Ізраїлю та низка ортодоксальних авторитетів забороняють юдеям входити на неї через ритуальну нечистоту та небезпеку потрапити на ділянки особливої святості. Інші рабини дозволяють відвідування визначених частин після ритуального очищення. Отже, релігійні суперечки про відвідування, молитву та відбудову храму пов'язані між собою, але стосуються різних дій.[3]

Практичне дотримання статус-кво залишається предметом суперечок. Зокрема, 23 липня 2026 року Reuters повідомляло про відвідування комплексу Ітамаром Бен-Ґвіром і його заяви про юдейську молитву на території, що викликало осуд Йорданії та Палестинської адміністрації.[37]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Маймонід. Melachim uMilchamot — Chapter 11. Chabad.org (англ.) (івр.). 11:1, 11:4. Процитовано 9 жовтня 2026.
  2. ↑ а б в г Sales, Ben (16 липня 2013). Laying the groundwork for a Third Temple in Jerusalem. The Times of Israel (англ.). Jewish Telegraphic Agency. Процитовано 9 жовтня 2026.
  3. ↑ а б в г Inbari, Motti (2009). Introduction. Jewish Fundamentalism and the Temple Mount: Who Will Build the Third Temple? (PDF) (англ.). Переклад: Shaul Vardi. Albany: State University of New York Press. ISBN 978-1-4384-2624-2.
  4. ↑ а б в Rendsburg, Gary A. Sacred Space in Judaism after the Temple (PDF). Rutgers University (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  5. ↑ а б The Temple of Herod. Religious Studies Center, Brigham Young University (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  6. ↑ Celebrating 70 Years — The Treasures of Israel’s Museums. Knesset (англ.). Tetradrachm coin from the period of the Bar Kokhba revolt. Процитовано 9 жовтня 2026.
  7. ↑ ToI Staff (11 травня 2020). ‘Year 2 of freedom’: Ancient coin from Bar Kochba revolt found near Temple Mount. The Times of Israel (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  8. ↑ Bar Kokhba. Encyclopaedia Judaica (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026 — через Encyclopedia.com.
  9. ↑ Амміан Марцеллін. The Roman History of Ammianus Marcellinus, Book XXIII. LacusCurtius (англ.). 23.1.2—3. Процитовано 9 жовтня 2026.
  10. ↑ Drijvers, Jan Willem. Ammianus Marcellinus 23.1.2-3: The Rebuilding of the Temple in Jerusalem (PDF). Digital Library of the Royal Netherlands Academy of Arts and Sciences (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  11. ↑ Kaplony, Andreas (2002). B001.4. The Ḥaram of Jerusalem (324–1099): Temple, Friday Mosque, Area of Spiritual Power (PDF). Freiburger Islamstudien (англ.). Т. 22. Stuttgart: Franz Steiner Verlag.
  12. ↑ Old City of Jerusalem and its Walls. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  13. ↑ Книга пророка Єзекіїля, розділи 40—48; Іс. 56:7; Зах. 6:12-13.
  14. ↑ а б Маймонід. Beit Habechirah — Chapter 1. Chabad.org (англ.) (івр.). 1:1, 1:3—6. Процитовано 9 жовтня 2026.
  15. ↑ Eliash, Shulamit (1991). The Temple Mount as Part of the Arab-Jewish Conflict 1922–1933 (PDF). Tradition: A Journal of Orthodox Thought (англ.). 26 (1): 22—38.
  16. ↑ а б в Shurpin, Yehuda. Why Haven’t Jews Rebuilt the Temple Yet?. Chabad.org (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  17. ↑ Declaration of Principles: The Pittsburgh Platform — 1885. Central Conference of American Rabbis (англ.). Пункт 5. Процитовано 9 жовтня 2026.
  18. ↑ Schorsch, Ismar (3 квітня 2001). On Rebuilding the Temple. The Jewish Theological Seminary (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  19. ↑ Книга Чисел, розділи 28—29; Книга Левіт, розділ 16; Вих. 12:1-14.
  20. ↑ Маймонід. Beit Habechirah — Chapter 6. Chabad.org (англ.) (івр.). 6:14—16. Процитовано 9 жовтня 2026.
  21. ↑ Книга Чисел, розділ 19; Чис. 19:1-22.
  22. ↑ Jewish Temple group launches Indiegogo campaign to breed sacred cow. Jewish Telegraphic Agency (англ.). 12 серпня 2015. Процитовано 9 жовтня 2026.
  23. ↑ About the Temple Institute. The Temple Institute (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  24. ↑ Gallery. The Temple Institute (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  25. ↑ а б Jewish Fundamentalism and the Temple Mount: Who Will Build the Third Temple?. State University of New York Press (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  26. ↑ Israel’s Ben-Gvir says he prayed at Al-Aqsa mosque compound. Reuters (англ.). 5 серпня 2025. Процитовано 9 жовтня 2026.
  27. ↑ 2 Сол. 2:3-4; Матв. 24:15; Дан. 9:27.
  28. ↑ Іриней Ліонський. Against Heresies, Book V, Chapter 25. New Advent (англ.). V.25.2. Процитовано 9 жовтня 2026.
  29. ↑ а б Nash, Tom (20 квітня 2026). Will the Temple Be Rebuilt?. Catholic Answers (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  30. ↑ Ів. 2:19-21; 1 Кор. 3:16-17; 1 Кор. 6:19.
  31. ↑ Lee, Pilchan (2001). The New Jerusalem in the Book of Revelation: A Study of Revelation 21–22 in the Light of its Background in Jewish Tradition (англ.). Mohr Siebeck.
  32. ↑ Об. 21:22.
  33. ↑ Amir-Moezzi, Mohammad Ali (25 червня 2010). Meʿrāj i. Definition. Encyclopaedia Iranica (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  34. ↑ Israelis mark capture of East Jerusalem with Old City parade, racist chants. Reuters (англ.). 14 травня 2026. Процитовано 9 жовтня 2026.
  35. ↑ Treaty of Peace Between the State of Israel and the Hashemite Kingdom of Jordan; October 26, 1994. The Avalon Project, Yale Law School (англ.). Article 9. Процитовано 9 жовтня 2026.
  36. ↑ Рада Безпеки ООН (20 серпня 1980). Resolution 478 (1980). United Nations (англ.). Процитовано 9 жовтня 2026.
  37. ↑ Israel’s Ben-Gvir visits flashpoint Al-Aqsa Mosque compound. Reuters (англ.). 23 липня 2026. Процитовано 9 жовтня 2026.

Література

  • Inbari, Motti (2009). Jewish Fundamentalism and the Temple Mount: Who Will Build the Third Temple? (англ.). Переклад: Shaul Vardi. Albany: State University of New York Press. ISBN 978-1-4384-2624-2.
  • Kaplony, Andreas (2002). The Ḥaram of Jerusalem (324–1099): Temple, Friday Mosque, Area of Spiritual Power. Freiburger Islamstudien (англ.). Т. 22. Stuttgart: Franz Steiner Verlag.
  • Lee, Pilchan (2001). The New Jerusalem in the Book of Revelation: A Study of Revelation 21–22 in the Light of its Background in Jewish Tradition (англ.). Mohr Siebeck.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).