Тиридат III

	Тиридат III; вірм. Տրդատ Գ Մեծ
	Тиридат III
Прапор	Цар Великої Вірменії
287 — 330
Попередник:	Хосров II
Спадкоємець:	Хосров III
Народження:	250-ті
Смерть:	330
Поховання:	Kemahd
Релігія:	Вірменська апостольська церква
Рід:	Аршакіди
Батько:	Хосров II Великий
Шлюб:	Ашхенd
Діти:	unnamed Arschakounid, Хосров III Котак, Salome of Ujarmad і Mahbani Arshakunid
	Медіафайли у Вікісховищі

Тиридат III^[2] (Трдат III, вірм. Տրդատ Գ Մեծ) — цар Великої Вірменії з династії Аршакідів за правління якого 301 року християнство було проголошено державною релігією країни, в результаті чого Вірменське царство стало першою християнською державою у світі^[3]. Вшановується як святий у Вірменській апостольській Церкві.

Біографія та ранні роки

Тиридат був сином вірменського царя Хосрова II. Після вбивства батька парфянином Анаком, малий Тиридат був врятований і вивезений до Римської імперії, де здобув освіту та виховання при імператорському дворі. Згідно з істориками Агафангелом та Мовсесом Хоренаці, Тиридат вирізнявся надзвичайною фізичною силою, брав участь у гладіаторських боях та війнах Риму, здобувши славу відважного воїна^[4].

У 287 році, користуючись підтримкою римських військ імператора Діоклетіана, Трдат повернувся до Великої Вірменії, щоб повернути собі батьківський трон. Остаточне закріплення його влади відбулося на тлі римсько-перських воєн. Після перемоги римлян над персами у 297 році та підписання Нісібіського миру (298 рік), Трдат III був офіційно визнаний царем Вірменії як римський союзник, а країна відновила свої кордони.

Тиридат і Григорій Просвітитель

На початку свого правління Трдат III був ревним прихильником язичництва і переслідував християн. Його сподвижником був Григорій (майбутній Григорій Просвітитель), який здобув християнську освіту в Кесарії.

Конфлікт між царем і Григорієм виник після перемоги над Персією, коли Трдат наказав Григорію принести жертву богині Анаїті. Григорій відмовився, і тоді ж відкрилася правда про його походження: він був сином Анака, вбивці царя Хосрова II. За наказом царя Григорія кинули в рів зі зміями та отруйними комахами в Арташаті, де він провів в ув'язненні 13 років, виживши завдяки допомозі благочестивої вдови.

Прийняття християнства

Поворотним моментом в історії правління Тиридата стала страта християнських дів, які втекли з Риму від переслідувань імператора Діоклетіана. Серед них були Ріпсіме, Гаяне та ще понад 30 черниць. Тиридат, зачарований красою Ріпсіме, побажав одружитися з нею, але отримав відмову. Розгніваний цар наказав жорстоко стратити всіх дів.

Згідно з переказами Агафангела Вірменського, після цього злочину Тиридат захворів на тяжку душевну недугу, яку в народі називали «свинячою хворобою» (лікантропія). Цар втратив розум і почав поводитися як дикий звір. Сестрі царя, Хосровідухт, наснився сон, що лише ув'язнений Григорій може зцілити монарха^[5].

Григорія було звільнено з ув'язнення в Хор Вірапі. Він поховав тіла мучениць і після 66 днів проповіді та молитви зцілив царя Тиридата. Вдячний цар увірував у Христа.

У 301 році Тиридат III, його родина, двір та військо хрестилися у річці Арацані. Цар проголосив християнство єдиною державною релігією Вірменії. Це рішення мало не лише духовне, а й політичне значення, зміцнюючи національну ідентичність вірмен і відмежовуючи країну від зороастрійської Персії^[6].

Розбудова Церкви та держави

Після хрещення Трдат III активно сприяв поширенню нової віри:

Інституалізація: Григорій Просвітитель був відправлений до Кесарії Каппадокійської, де був висвячений на єпископа. Повернувшись, він став першим Католикосом Вірменської церкви.
Будівництво храмів: Цар і Католикос ініціювали руйнування язичницьких капищ і будівництво на їхньому місці християнських церков. Саме тоді було закладено Ечміадзінський кафедральний собор. Єдиним великим язичницьким храмом, що зберігся, став храм Гарні.
Адміністративний устрій: Церковна структура була організована відповідно до державного устрою. Було створено 36 єпископатів, кожне з яких відповідало нахарарству (князівству).

Війни та останні роки

В останні роки правління Тиридата III зовнішньополітична ситуація загострилася. Перський шах Шапур II, прагнучи послабити Вірменію, підбурював вірменських феодалів (нахарарів), невдоволених централізацією влади та новою релігією, до повстань. Також проти Вірменії виступили племена з Північного Кавказу.

Тиридат III зумів придушити внутрішні заколоти та переміг північні племена у битві на полі Гаргарацвоц. Спираючись на допомогу Риму, він також успішно протистояв перським військам.

Однак внутрішня опозиція залишалася сильною. У 330 році Тиридат III був отруєний вороже налаштованими нахарарами^[4]. Його смерть завершила епоху стабілізації та релігійної трансформації Вірменії. Наступником трону став його син Хосров III Котак.

Галерея

Хрещення Тиридата
Григорій Просвітитель хрестить Тиридата
Тиридат з дружиною Ашхен та сестрою Хосровідухт

Примітки

↑ ^а ^б Հայկական սովետական հանրագիտարան — Երևան: 1986. — Т. 12. — С. 94.
↑ Країни світу [Текст]: геогр. положення, рельєф і особливості клімату, грош. одиниця, особливості обміну валюти, пам'ятки, відпочинок та розваги, сувеніри, туристу на замітку: [довідник] / [уклад. Н. Попович]. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. — 238, [2] с. — 26000 прим. — ISBN 978-617-12-4733-8
↑ Binns, John. An Introduction to the Christian Orthodox Churches. Cambridge: Cambridge University Press, 2002, p. 30. ISBN 0-521-66738-0.
↑ ^а ^б Мовсес Хоренаці, 1997, 2.79.
↑ Агафангел Вірменський, 1976.
↑ Бойс, 2001, p. 84: "[...] and there is no doubt that during the latter part of the Parthian period Armenia was a predominantly Zoroastrian adhering land. Thereafter, it embraced Christianity (partly, it seems, in defiance of the Sasanians) [...].

Посилання

Armenica.org Вірменська історія [Архівовано 7 липня 2009 у Wayback Machine.]
Э. А. Мирзоян. Падение древнего армянского государства (російською) . Архів оригіналу за 4 серпня 2012. Процитовано 20 липня 2012.

Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника (представницю).
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q1238720"_data-entity-id="Q124737664">[[:d:Q124737664|Հայկական_սովետական_հանրագիտարան]]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Єреван|Երևան]]:_1986._—_Т.&nbsp;12._—_С.&nbsp;94.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q1953]][[d:Track:Q2657718]][[d:Track:Q124737664]]</div>-1] а ^б Հայկական սովետական հանրագիտարան — Երևան: 1986. — Т. 12. — С. 94.

[2] Країни світу [Текст]: геогр. положення, рельєф і особливості клімату, грош. одиниця, особливості обміну валюти, пам'ятки, відпочинок та розваги, сувеніри, туристу на замітку: [довідник] / [уклад. Н. Попович]. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. — 238, [2] с. — 26000 прим. — ISBN 978-617-12-4733-8

[3] Binns, John. An Introduction to the Christian Orthodox Churches. Cambridge: Cambridge University Press, 2002, p. 30. ISBN 0-521-66738-0.

[FOOTNOTEМовсес_Хоренаці19972.79-4] а ^б Мовсес Хоренаці, 1997, 2.79.

[FOOTNOTEАгафангел_Вірменський1976-5] Агафангел Вірменський, 1976.

[FOOTNOTEБойс2001p._84:_"[...]_and_there_is_no_doubt_that_during_the_latter_part_of_the_Parthian_period_Armenia_was_a_predominantly_Zoroastrian_adhering_land._Thereafter,_it_embraced_Christianity_(partly,_it_seems,_in_defiance_of_the_Sasanians)_[...]-6] Бойс, 2001, p. 84: "[...] and there is no doubt that during the latter part of the Parthian period Armenia was a predominantly Zoroastrian adhering land. Thereafter, it embraced Christianity (partly, it seems, in defiance of the Sasanians) [...].

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]