YaChudo

Теорема схем

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Теорема схем (англ. Schema Theorem) (інші назви: теорема шаблонів (схеми, шим), фундаментальна теорема генетичних алгоритмів) — перша теорема, яка обґрунтовувала ефективність генетичних алгоритмів. Запропонована Джоном Г. Голландом. Ця теорема пояснює, чому для певних задач певний клас генетичних алгоритмів є ефективним. У даний момент відомо декілька теорем схем, які обґрунтовують ефективність інших класів алгоритмів, зокрема теореми схем для генетичного програмування.

Схеми

Під схемою ξ {\displaystyle \xi } розумітимемо підмножину простору генотипів G {\displaystyle G} . Якщо елементами G {\displaystyle G} є бінарні рядки x {\displaystyle x} , тоді дозволивши приймати деяким компонентам рядка довільні значення, а решті тільки 0 або 1, отримуємо схему або шаблон. Наприклад: 1 ∗ ∗ 0 {\displaystyle 1**0} . Елементами підмножини, яку представляє цей шаблон тоді будуть 1000 {\displaystyle 1000} , 1010 {\displaystyle 1010} , 1100 {\displaystyle 1100} та 1110 {\displaystyle 1110} . Довільну схема може бути описана за допомогою трьох показників: визначальної довжини l ( ξ ) {\displaystyle l(\xi )} , порядку та значення функції пристосованості. Припустімо, що l i ( ξ ) {\displaystyle li(\xi )} (відповідно h i ( ξ ) {\displaystyle hi(\xi )} ) - функція, що повертає номер позиції у схемі першого (відповідно останнього) фіксованого елемента ξ {\displaystyle \xi } . Тоді визначальна довжина дорівнює l ( ξ ) = h i ( ξ ) − l i ( ξ ) {\displaystyle l(\xi )=hi(\xi )-li(\xi )} . Порядком називається кількість фіксованих елементів у схемі.

Неформальне формулювання

Короткі, малого порядку та вищим за середній у поточній популяції пристосованістю (фітнесом) схеми (відомі також як будівельні блоки) заповнюють у експоненційно зростаючій кількості наступні популяції генетичного алгоритму.

Теорема

Голланд у своїй книзі «Adaptation in Natural and Artificial Systems» подає зв'язок між часткою P ( ξ , t ) {\displaystyle P(\xi ,t)} популяції, що представляє схему ξ {\displaystyle \xi } у поточному поколінні t {\displaystyle t} та часткою P ( ξ , t + 1 ) {\displaystyle P(\xi ,t+1)} у наступному поколінні t + 1 {\displaystyle t+1} у такому вигляді:

P ( ξ , t + 1 ) ≥ [ 1 − P c ⋅ ( l ( ξ ) / ( l − 1 ) ) ( 1 − P ( ξ , t ) ) ] ( μ ^ ξ ( t ) / μ ^ ( t ) ) P ( ξ , t ) {\displaystyle P(\xi ,t+1)\geq [1-P_{c}\cdot (l(\xi )/(l-1))(1-P(\xi ,t))]({\widehat {\mu }}_{\xi }(t)/{\widehat {\mu }}(t))P(\xi ,t)} ,

де P c {\displaystyle P_{c}}  — частка популяції, що піддається кросоверу, l ( ξ ) {\displaystyle l(\xi )}  — визначальна довжина схеми ξ {\displaystyle \xi } , μ ^ ξ ( t ) {\displaystyle {\widehat {\mu }}_{\xi }(t)}  — середнє значення функції пристосованості для бінарних рядків зі схемою вигляду ξ {\displaystyle \xi } , μ ^ ( t ) {\displaystyle {\widehat {\mu }}(t)}  — середнє значення функції пристосованості для всієї популяції бінарних рядків.

Див. також

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).