YaChudo

Теодор Весель

Переглядів: 0. Оновлено 14.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Весель.
Теодор Весель
пол. Teodor Wessel Редагувати інформацію у Вікіданих
11 серпня 1759 — 18 січня 1761
Монарх:Август III
Попередник:Юзеф Валевський
Наступник:Томаш Солтик
18 січня 1761 — 1775
Монарх:Август III, Станіслав-Август Понятовський
Попередник:Кароль Юзеф Сєдльніцький
Наступник:Адам Понінський
 
Народження:XVIII століття або 1730[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть:21 травня 1791 Редагувати інформацію у Вікіданих
Поховання:Пілиця Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:Річ Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід:Веселі гербу Роґаляd Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько:Войцех Весель
Мати:Тереза з Залуських Весель
Шлюб:Констанція Кароліна Весельd Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти:Кароль
Нагороди:
орден Святого Станіслава
CMNS: Теодор Весель у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Теодор Весель (Вессель) гербу Роґаля (нар. бл. 1730 — пом. 21 травня 1791) — державний діяч Королівства Польського та Речі Посполитої, воєвода ленчицький (1759—1761), підскарбій великий коронний (1761—1775), жупник краківський (1762—1772); генерал-лейтенант коронного війська; староста всховський (1757—1758), ружанський (1758—1762), ліпницький (1768—1789).

Життєпис

Теодор народився близько 1730 року в сім'ї каштеляна варшавського Войцеха Веселя та його третьої дружини Терези з Залуських. Був племінником дружини королевича Константія Владислава Собєського Марії Юзефи з Веселів Собєської, а також, племінником братів Залуських — великого коронного канцлера і краківського єпископа Анджея Станіслава, і великого коронного референдаря, майбутнього київського єпископа Юзефа Анджея. Надзвичайно важливою та впливовою постаттю для подальшої долі Теодора була згадана Марія Юзефа, яка часто підтримувала свого племінника й мала на нього великий вплив[2].

Після досягнення 14-річного віку тітка відправила Теодора до Люневіля, де він перебував під опікою короля-вигнанця Станіслава Лещинського, герцога Лотаринзького. Після завершення навчання Теодор вступив на французьку службу й досяг звання генерал-майора. Після повернення до Польщі, на прохання та за рекомендацією тітки Марії Юзефи, король Август III призначив Веселя своїм генерал-ад'ютантом[3].

1757 року він отримав староство всховське, від якого, однак, як особа, що не мала там жодних маєтків, був змушений відмовитися вже наступного року[3][4]. 1758 року став генерал-лейтенантом Коронного війська, отримав староство ружанське[5]. 11 серпня 1759 року став воєводою ленчицьким[6]. Пізніше став маршалком двору королевичів Альберта та Клеменса[3].

18 січня 1761 року був номінований на посаду підскарбія великого коронного[7]. Саксонський міністр Генріх фон Брюль продав йому цей уряд, сподіваючись на протиправні доходи, які мав забезпечити йому Весель від діяльності щойно відкритого коронного монетного двору[3]. Коронний підскарбій видав ряд універсалів, якими намагався врегулювати монетний обіг у державі. 19 жовтня 1761 року він підписав універсал про курс іноземної монети в країні (зокрема вроцлавських тимфів). 17 лютого 1762 року вийшов універсал, який застерігав від появи нових вроцлавських тимфів низької проби. 20 грудня того ж року Весель видав універсал про недопуск до країни нової, низькопробної іноземної монети.[8]. 10 лютого 1766 року підскарбій видав універсал, яким запроваджував нову монетну стопу злотого. Відтоді з кельнської марки (гривни) мали карбувати 80 злотих, а злотий ділився на 4 срібні або 30 мідних грошей. Талер дорівнював 6 злотим, а дукат — 16,75 злотого. З обігу було вилучено всі іноземні монети, а також так звані єфраїмки, викарбувані штемпелями Августа III в Саксонії окупаційними прусськими військами[9][10].

14 червня 1762 року Теодор Весель уклав із королем Августом III контракт на дожиттєву оренду Краківських жуп, ставши останнім краківським жупником, а з 1763 року він став дожиттєвим орендарем усіх столових мит[11]. У соляній копальні Величка на честь нього названа камера «Озеро Веселя». Сьогодні вона є частиною підземного санаторію. Завдяки унікальному мікроклімату та високому вмісту натрію, кальцію і магнію в повітрі її використовують для лікування пацієнтів із респіраторними захворюваннями (астма, алергії)[12].

1762 року Весель обміняв із Млодзяновським Ружанське староство на Лешицю на Поділлі, тоді ж отримав Самбірську економію в дожиттєве управління[3][13].

У період безкоролів'я (1763—1764) Весель затято боровся проти кандидатури Станіслава Августа Понятовського. Після коронації останнього підскарбій перейшов у відкриту опозицію. 1764 року став учасником Генеральної конфедерації, був її консилярієм[14]. Став головою Коронної скарбової комісії[15]. Універсалом останньої від 4 червня 1766 року остаточною датою вилучення з обігу іноземних і фальшивих монет, а також тимфів і боратинок було визначено 31 серпня 1766 року[16]. Тимчасово до цієї дати був установлений курс боратинок до нового гроша як 4:1, аналогічно до ситуації з мідними шелягами Августа III. В універсалі також було перелічено локації канторів (пунктів обміну), визначених для скуповування монет, що вилучалися з обігу. Ними були: Броди, Дубно, Дибово (Торунський повіт), Кам'янець-Подільський, Краків, Львів, Познань, Пулави, Варшава, Замостя. У деяких джерелах цей універсал датований 6 вересня 1766 року[17].

Теодор Весель був учасником Радомської конфедерації[18], 23 жовтня 1767 року увійшов до складу делегації так званого Рєпнінського сейму, обраної під тиском російського посла Ніколая Рєпніна та створеної з метою визначення державного устрою Речі Посполитої[19]. Став одним із підписантів «Трактату про вічну приязнь між Росією та Річчю Посполитою» 24 лютого 1768 року[20], був членом член Скарбової комісії Його Королівської Милості[21]. 24 березня цього ж року на Раді Сенату голосував за введення російських військ з метою придушення Барської конфедерації[22]. Проте з часом Весель сам став прихильником конфедератів[3]. 8 березня 1768 року став старостою ліпницьким[23][8].

У лютому 1769 року Рох Лясоцький за дорученням Теодора Веселя вирушив із дипломатичною місією до Дрездена, де домагався згоди Карла Крістіана Веттіна посісти польський трон[24].

Як прихильник Барської конфедерації, Теодор Весель, ймовірно, був одним з організаторів викрадення Станіслава Августа Понятовського у листопаді 1771 року[3][25].

Весель був учасником конфедерації 1773 року, підписався на першому, знищеному примірнику акта її створення, після чого 16 квітня того самого року дав обітницю (спонсію), що підпише конфедерацію знову[26]. Під час Розділового сейму 1773—1775 років увійшов до складу делегації, створеної під тиском дипломатів трьох держав-загарбниць, яка мала здійснити поділ Речі Посполитої[27]. 18 вересня 1773 року підписав трактати цесії Річчю Посполитою земель, анексованих Росією, Пруссією та Австрією при першому поділі Речі Посполитої[28].

Олійний портрет Теодора Веселя невідомого автора, XVIII століття

Після поразки Барської конфедерації, на початку квітня 1775 року Теодор Весель залишив посаду підскарбія коронного[7], продавши її Адамові Понінському за 300 000 злотих[3].

Теодор Весель, як останній ліпницький староста, зміг зберегти орендовані маєтки на правах так званого дожиттєвого володільця. Формальна ліквідація староства відбулася 1789 року, коли його заступив так званий камеральний ліпницький домініум (державний маєток), який складався з Ліпника, Страцонки (частини сучасного міста Бельсько-Бяла) та Мєндзибродзя Ліпницького (тепер — Мендзибродзе-Бяльське)[23].

Теодор Весель, один із найвпливовіших магнатів того часу, накопичив величезні борги, його маєтки були вилучені й заставлені. Помер він 21 травня 1791 року як бідна людина[29]. Був похований у крипті Веселів у костелі отців францисканців міста Пілиця, поруч зі своїм батьком Войцехом і сином Каролем[30].

Маєтності

23 травня 1751 року Марія Юзефа Собєська записала Пілицькі маєтності у Краківському воєводстві своєму племінникові Теодорові Веселю[29], який перейняв управління ними протягом 1753—1754 років[31]. Пілицький ключ включав місто Пілицю з оборонним замком та 13 навколишніх сіл. Володів ними до 1783 року.

1755 року Весель придбав Кожкев із замком у Адама Йордана. 1775 продав їх своєму швагрові Еліашу Водзіцькому[3][32].

1761 року підскарбій купив у генерала Францішека Яна Залуського палац на вулиці Трембацькій у Варшаві, який від його прізвища часто називають палацом Веселів[3]. 1764 року Весель продав маєток куявському єпископу Антонію Казімєжу Островському[33]. У вересні того року він перейняв палац Радзивіллів у Бялій, а потім продав його Іґнацію Огінському за 400 тисяч злотих[3].

Близько 1753 або 1756 року Собєська передала Теодору Веселю кам'яницю під Образом у Кракові. Найпізніше 1764 року будівля вже перебувала у власності краківського купця Бальцера Галлера[34].

Ще з 1761 року розпочалися застави маєтків за борги Теодора Веселя. Коли підскарбій виявився неспроможним виплачувати борги, що стрімко зростали, почалася хвиля судових процесів, ініційованих десятками кредиторів. 15 жовтня 1785 року гродський суд у Кракові наказав скласти детальний інвентар майна. 1787 року на маєтки було накладено арешт на користь кредиторів, а Коронний трибунал у Любліні сформував із цього майна «веселівську конкурсну масу». 1790 року Коронний трибунал визнав за 86 особами та установами право на задоволення вимог, заявлених до ліквідаційної маси. Врешті його маєток перейняв Берлінський банк, який ще до 1830 року врегульовував борги, що виникли внаслідок розрахунків із кредиторами Теодора Веселя[29].

Сім'я

1753 року Теодор Весель, завдяки старанням своєї тітки Марії Юзефи Собєської, одружився з Констанцією Кароліною з Вєльопольських, донькою хорунжого великого коронного Кароля Вєльопольського. Подружжя мало єдиного сина Кароля (1755—1826), старосту лібертовського[2][29].

Примітки

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1220868752 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Wessel. przodek.org.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м 1753-1783 Teodor Wessel. Jura-Pilica.com.
  4. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 212.
  5. ↑ Tomasz Ciesielski, Generałowie wojska koronnego w latach 1717—1763, w: Organizacja armii w nowożytnej Europie: struktura — urzędy — prawo — finanse, Zabrze 2011, s. 465.
  6. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. II: Ziemie Łęczycka, Sieradzka i Weluńska, Zeszyt 2. Urzędnicy województw łęczyckiego i sieradzkiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Edward Opaliński i Hanka Żerek-Kleszcz, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 100.
  7. ↑ а б Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 127.
  8. ↑ а б Zbiór Dokumentów Papierowych AGAD Wersja robocza VII '22. Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie.
  9. ↑ Borys Paszkiewicz, Podobna jest moneta nasza do urodnej panny. Mała historia pieniądza polskiego, Warszawa: Warszawskie Centrum Numizmatyczne, 2012, s. 155.
  10. ↑ Władysław Terlecki, Mennica Warszawska 1765—1965, Polskie Towarzystwo Archeologiczne, Wrocław–Warszawa–Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, 1970, s. 30.
  11. ↑ Mariusz Samborski, Nadwiślański skład soli w Kamionie (1607—1861), [w:] Nasze Korzenie, Nr. 20, czerwiec 2022, s. 16.
  12. ↑ Uzdrowisko „Wieliczka” i Komora Jezioro Wessel – co za widoki!. Zabytkowa Kopalnia Soli „Wieliczka”.
  13. ↑ Grzegorz Wrona, Treasury Contracts for Sambor Crown Estate in the Second Half of 17th and 18th Centuries, [in:] RES HISTORICA 51, 2021, p. 173, 179.
  14. ↑ Konfederacya Generalna Koronna Po doszłym Seymie Convocationis Zaczęta w Warszawie Dnia 23. Czerwca Roku Pańskiego 1764. Ręką J. O. Xcia Jmci Prymasa Korony Polskiey […] Stwierdzona, [b.n.s]
  15. ↑ Komissya Rzeczypospolitey Skarbu Koronnego. Ogłasza nowe zasady dla monet krajowych. Warszawa 11 Stycznia 1766 (podp. G.H. Harnack Leg. Cancell. Comm. Monetariae), b.n.s.
  16. ↑ Adam Dylewski, Historia pieniądza na ziemiach polskich, wyd. pierwsze, Warszawa: Carta Blanca sp. z o.o. Grupa Wydawnicza PWN, 2011, s. 215.
  17. ↑ Adam Dylewski, Historia pieniądza na ziemiach polskich, wyd. pierwsze, Warszawa: Carta Blanca sp. z o.o. Grupa Wydawnicza PWN, 2011, s. 217.
  18. ↑ Aleksander Kraushar, Książę Repnin i Polska, Warszawa 1900 t. I, s. 388.
  19. ↑ Volumina Legum, t. VII, Petersburg, 1860, s. 244—248.
  20. ↑ Traktat wieczystej przyjaźni pomiędzy Rosją a Rzecząpospolitą (1768). Wikiźródła.
  21. ↑ Kolęda Warszawska na rok 1768, [b.n.s]
  22. ↑ Władysław Konopczyński, Konfederacja barska, t. I, Warszawa, 1991, s. 46.
  23. ↑ а б Jerzy Polak, Zarys dziejów Lipnika, Bielsko-Biała, Stowarzyszenie «Lipnik», 2002, s. 130, 142.
  24. ↑ Wacław Szczygielski, «Lasocki Roch (1741—1791)» [w] Polski Słownik Biograficzny tom XVI wyd. 1971 s.545-547
  25. ↑ Płata Woyska Y Chleb Zasłuzonych: To Iest Taryffy, Kwart, Hyberny, Pogłownego, Łanowego, Y inne przydatki dla wygody y ciekawości publiczney. Zebrane, y Do Druku Podane, 1771, s. 4.
  26. ↑ Ryszard Chojecki, Patriotyczna opozycja na sejmie 1773 r., w: Kwartalnik Historyczny, LXXIX, nr 3, 1972, s. 559.
  27. ↑ Ryszard Chojecki, Patriotyczna opozycja na sejmie 1773 r., w: Kwartalnik Historyczny, LXXIX, nr 3, 1972, s. 545—562.
  28. ↑ Volumina Legum, t. VIII, Petersburg 1860, s. 20–48.
  29. ↑ а б в г Między sercem a portfelem. Jura-Pilica.com.
  30. ↑ Wojciech Wessel. Jura-Pilica.com.
  31. ↑ Społeczność żydowska. Jura-Pilica.com.
  32. ↑ KORZKIEW zamek rycerski DZIEJE ZAMKU. Zamki Polskie.
  33. ↑ Tadeusz S. Jaroszewski,Księga pałaców Warszawy, Warszawa, Wydawnictwo Interpress, 1985, s. 166.
  34. ↑ Waldemar Komorowski, O pięciu późnobarokowych pałacach krakowskich. Część pierwsza, [w:] Rocznik Krakowski, t. LXX, 2004 s. 22.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).