YaChudo

Теліфони

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

?Теліфони
Час існування: кам'яновугільний період–дотепер
Typopeltis stimpsoni
Typopeltis stimpsoni
Біологічна класифікація
Домен:Ядерні (Eukaryota)
Царство:Тварини (Animalia)
Тип:Членистоногі (Arthropoda)
Підтип:Хеліцерові (Chelicerata)
Клас:Павукоподібні (Arachnida)
Tetrapulmonata
Ряд:Теліфони (Uropygi)
Thorell, 1883[1][2]
Родини
  • Thelyphonidae
Синоніми
Thelyphonida Latreille, 1804
Посилання
Віківиди:Uropygi
EOL:3207941
Fossilworks:276198

Теліфони (Uropygi, також Thelyphonida) — ряд павукоподібних. Схожі на скорпіонів, але вирізняються тим, що мають клешнеподібні педипальпи, перша пара ніг дуже подовжена, батогоподібна, а на кінці черевця є довгий багаточлениковий джгутик. Інколи до ряду включають шизомід (Schizomida).

Поширення

Теліфони поширені у південних частинах Північної Америки, у Південній Америці, Західній Африці та від Південної Азії до островів Океанії[3]. Викопні види проживали також у Європі[4].

Опис

На передньому кінці головогрудей містяться клешнеподібні педипальпи, якими тварина хапає здобич. Перша пара ніг тонка, видовжена, та функціонує подібно до вусиків комах. Вона нагадує батоги, звідки англомовна назва цих істот «батогові скорпіони» (whip scorpions). На задньому кінці тіла мають плоску подовжену опістосому з джугутикоподібним тельсоном. Біля опістосоми розташовані залози, що виділяють оцтову кислоту[5].

Тіло більшості видів завдовжки 2-4 мм, але Mastigoproctus giganteus, який мешкає в Сполучених Штатах, має довжину до 7 см[5].

Спосіб життя

Усі теліфони є нічними хижаками, які вдень ховаються у норах або серед підстилки. В їжу вони споживають різних безхребетних, але найбільші види також їдять дрібних хребетних, наприклад жаб. Вони вбивають свою здобич, тримаючи її клешнями педипальп і розчавлюючи її об колючі нарости біля основи пальп[5].

Парування починається із залицяння, наприкінці якого самець прикладає спермотеку до статевого отвору самиці. Спарена самиця викопує спеціальну гніздову камеру, відкладає яйця на мембрану, яку вона виробила там, і носить вироблені яйця з собою, прикріпленими до нижньої поверхні задньої частини тіла. Дитинчата прикріплюються до спини матері. Вони ростуть повільно, і їм потрібно до трьох років, щоб стати дорослими[5].

Класифікація

Нараховується 140 видів теліфонів. Відомо про 25 родів (16 сучасних та 9 викопних) Попри широке поширення в тропіках і субтропіках, дослідження цього ряду відбувалося повільно[3].

Сучасні:

  • Etienneus Heurtault, 1984
  • Ginosigma Speijer, 1936
  • Glyptogluteus Rowland, 1973
  • Hypoctonus Thorell, 1888
  • Labochirus Pocock, 1894
  • Mastigoproctus Pocock, 1894
  • Mayacentrum Viquez & Armas, 2006
  • Mimoscorpius Pocock, 1894
  • Ravilops Víquez & Armas, 2005
  • Sheylayongium Teruel, 2018
  • Thelyphonellus Pocock, 1894
  • Thelyphonoides Krehenwinkel, Curio, Tacud & Haupt, 2009
  • Thelyphonus Latreille, 1802
  • Typopeltis Pocock, 1894
  • Uroproctus Pocock, 1894
  • Valeriophonus Viquez & Armas, 2005

Викопні:

  • †Burmathelyphonia Wunderlich, 2015
  • †Geralinura Scudder, 1884
  • †Mesoproctus Dunlop, 1998
  • †Mesothelyphonus Cai & Huang, 2017
  • †Parageralinura Tetlie & Dunlop, 2008
  • †Proschizomus Dunlop & Horrocks, 1996
  • †Prothelyphonus Frič, 1904

Галерея

  • Typopeltis crucifer
    Typopeltis crucifer
  • Mastigoproctus franckei
    Mastigoproctus franckei
  • Mastigoproctus tohono
    Mastigoproctus tohono
  • Mastigoproctus scabrosus
    Mastigoproctus scabrosus
  • Mastigoproctus maximus
    Mastigoproctus maximus
  • Mastigoproctus giganteus
    Mastigoproctus giganteus
  • Mastigoproctus floridanus
    Mastigoproctus floridanus

Примітки

  1. ↑ Harvey, Mark S. (2003). Uropygi. Catalogue of the Smaller Arachnid Orders of the World: Amblypygi, Uropygi, Schizomida, Palpigradi, Ricinulei and Solifugae. Canberra, AU: CSIRO Publishing. doi:10.1071/9780643090071. ISBN 978-0-643-09007-1.
  2. ↑ Uropygi (Thorell, 1883). Western Australian Museum. Field Guides & Catalogues. Western Australian Museum, Government of Western Australia. Процитовано 10 березня 2023.
  3. ↑ а б Botero-Trujillo, Ricardo; Moreno-González, Jairo A.; Prendini, Lorenzo (30 вересня 2024). Phylogeny of the Neotropical Hypoctonine Whip-Scorpions (Thelyphonida, Thelyphonidae), with Descriptions of Two New Genera and Species. Insects. 15 (10): 761. doi:10.3390/insects15100761. ISSN 2075-4450. PMC 11508980. PMID 39452337.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  4. ↑ Whip scorpions of the World | Field Guide and Catalogues. museum.wa.gov.au. Процитовано 4 січня 2026.
  5. ↑ а б в г Thelyphonida: AAS | American Arachnological Society. www.americanarachnology.org. Процитовано 4 січня 2026.


Це незавершена стаття з арахнології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).