YaChudo

Татарбунари

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Татарбунари
Герб Татарбунар Прапор Татарбунар
Монумент Татарбунарському повстанню
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Білгород-Дністровський район Білгород-Дністровський район
Тер. громада Татарбунарська міська громада
Код КАТОТТГ UA51040250010015619
Засноване —
Перша згадка 1628[1][2][3]
Статус міста з 27.04.1978 року
Населення ▼ 10 836 (на 01.01.2022)
Площа 8,07[4] км²
Густота населення 1342 осіб/км²
Поштові індекси 68100—104
Телефонний код +380-4844
Координати 45°50′49″ пн. ш. 29°36′40″ сх. д. / 45.84694° пн. ш. 29.61111° сх. д.
Висота над рівнем моря 14 м
Водойма р. Когильник
р. Кагач
Назва мешканців татарбуна́рець
татарбуна́рка
татарбуна́рці
День міста 28 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Сарата
До станції 24 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 146 км
 - автошляхами 152 км
До Києва
 - автошляхами 617 км
Міська влада
Адреса 68100, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, м. Татарбунари, вул. Лесі Українки, 18
Вебсторінка Татарбунарська міська рада
Міський голова Глущенко Андрій Петрович

Татарбунари у Вікісховищі

Карта
Татарбунари. Карта розташування: Україна
Татарбунари
Татарбунари
Татарбунари. Карта розташування: Одеська область
Татарбунари
Татарбунари
Мапа

Татарбуна́ри (крим. Tatarbunar; тур. Tatarpınarı) — місто в Білгород-Дністровському районі України над лиманом Сасик у південній Бессарабії. Адміністративний центр Татарбунарської міської громади, колишній адміністративний центр Татарбунарського району Одеської області. Татарбунари відомі з XVI століття. Відстань до облцентру становить 152 км і проходить автошляхом М15.

Історія

Назва Татар-Бунар від тат. Tatar bunar буквально означає «татарська криниця (колодязь, свердловина)», про що писав ще Димитрій Кантемир у 1712–1716 роках. Джерело витікало з-під пагорба, на якому лежали руїни стародавньої фортеці. Відносно походження цих самих руїн єдиної думки не було. Німецький географ Йоганн Тунманн вважав, що Татар-Бунар був колишньою столицею «команських князів» (тобто половців) і називався Карабуна, Павло Свіньїн стверджує, що Татар-Бунар є залишком невеликих кам'яних замків, побудованих Генуєю під час володіння берегами Чорного моря[5], деякі вважають засновниками міста буджацьких татар і османів. Нинішню ж назву Татарбунари отримали у XVI столітті, коли кримські татари захопили це селище, обернувши його в місце зберігання наживи, що набувалася під час походів. Татарбунари неодноразово піддавалися розоренням. Поблизу міста закінчується нижній Траянів вал і збереглися залишки невеликого стародавнього земляного укріплення.

В 1648 році Гійом Левассер де Боплан інженер і військовий картограф французького походження, після довгого перебування в Україні, видає Генеральну Карту України на якій між Акерманом і Кілією є місто Татаребарлат.

Османська доба

Згідно з уривком опису подій у Причорномор'ї, узятим зі збірки документів королівського архіву Королівства Польського, у вересні 1628 року Татарбунарська фортеця вже будувалася або відбудовувалася Кенан-пашою. Також факт існування замку вже у 1632 році засвідчив італійський мандрівник Нікколо Барсі (італ. Niccolo Barsi).[1][2][3]

Османській етнограф Евлія Челебі, що побував у причорномор'ї в 1656—1666 роках, свідчить про те, що у 1637 році зруйновану імовірно ногайськими татарами фортецю наново відбудував капудан-паша Кенан-паша. Побудову ж першої фортифікаційної споруди в Татарбунарах можна пов'язати із завоюванням Буджака османським султаном Баязидом II у 1484 році.

Каді фортеці входив до Очаківсько-Сілістрійського ейялету. Цитадель являла собою чотирикутник із високими баштами по кутах, окружністю в тисячу кроків. Вона мала одні ворота, що відчинялися в південний бік, а по чотирьох її кутах височіли чотири башти. Оскільки в колишні часи місце, де стояла ця фортеця, було заболочене і вкрите чагарниками очерету, то молдовські і татарські розбійники переховувалися там і нападали на каравани, що проходили повз. У фортеці, за словами Челебі, була мечеть, зерновий склад, невеликі зручні приміщення для гарнізонів на 150 воїнів. Інші житлові споруди розташовані в примикаючому посаді, де були двісті критих очеретяними плетінками будинків бідного люду, заїжджий двір, одна брудна лазня, виноградники і сади. Тутешній правитель стягував митний і ринковий збори за каравани і невільників.

Відомо, що в кінці XVII — на початку XVIII століття Татарбунари на деякий час стали резиденцією сераскера Буджака.[6]

До кінця XVIII століття в містечку проживали вже не лише буджацькі татари і молдовани, але і біглі українські селяни, солдати, козаки.

Російсько-турецькі війни

У 1770 році в ході Російсько-турецької війни 1768—1774 років Татарбунари були захоплені російськими військами, потім повернені Османській імперії.

У 1784 році відбулося перше вимушене переселення ногайських татар з Тарарбунар, однак місто попри це продовжувало вважатись ногайським.[6]

План розташування російських військ при Татар-Бунарі (1790 р.)

Восени 1790 року під час Російсько-турецької війни 1787—1792 років в Татар-Бунарі стояли табором російські війська під командуванням генерала Меллер-Закомельського.[7]

У 1803—1804 роках у Буджаку активізували свої дії задунайські козаки, які прагнули поповнити свої ряди за рахунок втікачів з Росії. У той самий час в Татарбунари тимчасово переніс свою резиденцію кошовий отаман Задунайської Січі[6][8]. За даними російської розвідки, у серпні 1804 року каушанський воєвода Махмет-ага відсилав дезертирів і утікачів з Росії в Татар-Бунар до кошового, а звідти — до Коша Запорозького.[9]

У результаті Російсько-турецької війни 1806—1812 років Татарбунари були знов захоплені та приєднані до Росії згідно з Бухарестським мирним договором.[6].

На початку ХІХ століття в Татарбунарах мешкали ногайські татари та біглі українські селяни, солдати, козаки. З часом місто почали навмисне заселяти різноетнічним населенням для асиміляції татар. У вересні 1807 року населення містечка стрімко збільшилося за рахунок задунайських козаків, які побажали перейти на бік Росії. Починаючи з 1807 року усе мусульманське населення міста було переселене углиб Російської імперії. Крім того, за два роки, з 1816 по 1818, населення Татарбунар збільшилося з 365 до 901 людини за рахунок переселень з Наддніпрянської України.[6]

Під владою Російської імперії

У 1816 році в селищі Татар-Бунар постійно проживало 78 сімей — всього 365 чоловік. Опісля лише за два роки, у 1818-му, число жителів збільшилося до 901. При цьому велика частка сімей володіла кам'яними житловими будівлями і лише одиниці тулилися в землянках, та і то доки будували хати. В першу чергу зводилися казенні будівлі і споруди. Як свідчать надійні першоджерела, перші поселенці просто почали розбирати залишки татарських будов, а 1816-го остаточно розтаскали і стародавню фортецю, складену з плитчастого вапняку. Не чіпали вони лише старовинну східну лазню, яку згодом «перепрофілювали» у водяний млин.

Татар-Бунар на карті Шуберта 1860-х років.

До середини 1820-х в Татарбунарах було: лавок кам'яних — 16, будинків питущих — 2, льохів кам'яних — 2, млинів водяних — 2, вітряних — 6, кузня — 1, колодязів кам'яних — 2, кам'яний поштовий двір — 1, будинок казенний кам'яний — 1, кам'яний храм Успіння Божія Матері — 1. Ремісники: чоботарів — 8, вівчинників — 9, кравців — 4. Етнічний склад: українці, молдовани, євреї, болгари, росіяни, у тому числі особи духовного звання, відставні офіцери, селяни, ремісники тощо. У XIX столітті в місті діяло два жіночих і одне чоловіче училища, дві церковноприходські школи і богодільня, а в 1908 році відкрилася чотирикласна школа. У 1860-х роках тут існували митна і карантинні застави (на колишньому кордоні з Молдавським князівством) і йшла значна вивізна торгівля.

Руїни турецької лазні в Татарбунарах. 1903 рік.

У 1854 році в Татарбунарах була бакалійна й молочна крамниці, шинок, православна церква та синагога. У 1878-му тут засновано двокласне чоловіче училище[10]. У 1885 році тут налічувалося 413 дворів, а кількість мешканців становила 2 685 осіб. Основним заняттям населення було хліборобство й тваринництво. У містечку працювали суконна фабрика та каменоломні.[8]

Станом на 1886 рік у центрі Татарбунарської волості Аккерманського повіту Бессарабської губернії, мешкало 3077 осіб, існували православна церква, синагога, 2 школи, лавка, 2 трактири, завод мінеральної води та 7 винних погребів, відбувались базари по неділях[11].

Татарбунарське повстання

Група татарбунарських повстанців. Вересень 1924 р.

15 вересня 1924 року, на півдні Бессарабії, у селі Татарбунари почалося селянське повстання. Між 1918 і 1940 роками це був найбільший виступ проти Румунського королівства.

Повстали більше шести тисяч осіб — Чишмія, Акмангит, Нерушай, Михайлівка, Галілешти, Татарбунари. Очікувалося, що повстання охопить все межиріччя Прута та Дністра. Але уряд випередив повсталих. Проти них були кинуті великі сили. Десяток піхотних, кавалерійських, артилерійських полків оточили бунтівників, обстрілюючи їх і навіть застосовуючи отруйні гази, а в Кілії, Ізмаїлі, Вилковому по всьому узбережжю висаджувалися десанти. Татарбунарці протрималися три дні, потім були розгромлені. Ще чотири дні армії знадобилося, щоб придушити осередок опору в інших місцях.

Етнічний склад Татарбунар — німецька карта 1930-го року

До кінця тижня убитих і замучених налічувалися тисячі. Решта була засуджена на так званому «процесі п'ятисот», що вівся за закритими дверима. Проте таємно вирішити їхню долю не вдалося: багато представників науки і культури висловилися на захист засуджених, тому більшість заарештованих було звільнено. Терміни, від п'яти років до довічного ув'язнення, отримали 85 обвинувачених. Додатково з них ще стягнули чималу суму судових витрат.

Події Татарбунарського повстання покладені в основу сюжету у фільмі режисера Миколи Гібу «Гнів» («Бессарабська трагедія»). Подвиг увіковічнили у своїх картинах з однойменною назвою «Татарбунарське повстання» молдовські живописці Михайло Греку та Сергій Осіченко. У 1974 році молдовський поет Богдан Істру видав збірку поем «Татарбунари», в основу якої лягли вірші про події Татарбунарського повстання.

Сучасний стан

Статус селища міського типу надано 2 січня 1957 року. Статус міста — 27 квітня 1978 року.

Винзавод, суконна фабрика, харчова промисловість, краєзнавчий музей. На 2019 рік мали 11 032 мешканців.

Географія

Місто розташоване на правому березі річки Когильник поблизу її впадіння в лиман Сасик. Також через місто протікає права притока Когильника — Кагач.

Клімат

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується посушливим помірно-континентальним кліматом із субтропічними рисами. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 27 °C. Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 1 °С.[12]

Клімат Татарбунар
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 12,76 13,83 18,08 24,47 28,72 32,97 35,1 37,23 32,97 25,53 20,21 14,89 37,23
Середній максимум, °C 2,32 4,08 8,57 14,18 21,16 26,61 29,18 29,65 24,0 16,49 10,68 5,71 16,05
Середня температура, °C 1,06 2,65 6,97 12,51 19,43 24,94 27,37 27,71 22,19 14,87 9,38 4,39 14,46
Середній мінімум, °C −1,44 0,14 3,93 8,96 15,31 20,56 22,81 23,14 18,42 11,96 6,9 2,01 11,05
Абсолютний мінімум, °C −19,15 −15,96 −10,64 2,13 6,38 12,76 14,89 14,89 8,51 2,13 −3,19 −11,7 −19,15
Норма опадів, мм 41.37 24.31 15.58 17.11 42.78 57.44 46.55 23.52 24.62 28.59 22.38 27.44 371.69
Днів з опадами 8,32 4,64 5,03 4,94 10,16 10,35 7,92 4,06 4,64 5,22 4,16 5,8 75,24
Вологість повітря, % 89.07 86.52 77.29 71.8 73.23 68.29 63.66 57.88 63.92 73.11 80.88 85.02 74.22
Джерело: Weather and Climate

Населення

Чисельність

Зміна чисельності міста Татарбунари
1816 1818 1886 1959[13] 1970[13]
365 ▲ 901 ▲ 3 077 ▲ 7 851 ▲ 9 759
1979[13] 1989[13] 2001[13] 2003[13] 2004[13]
▲ 10 807 ▲ 11 567 ▼ 10 797 ▼ 10 749 ▬ 10 747
2005[13] 2006[13] 2007[13] 2008[13] 2009[13]
▼ 10 726 ▼ 10 691 ▲ 10 724 ▼ 10 683 ▲ 10 739
2010[13] 2011[14] 2012[15] 2013[16] 2014[17]
▲ 10 808 ▲ 10 881 ▲ 10 974 ▬ 10 992 ▼ 10 974
2015[18] 2016[19] 2017[20] 2018[21] 2019[22]
▬ 10 991 ▬ 10 998 ▲ 11 005 ▬ 11 007 ▲ 11 032
2020[23] 2021[24] 2022[25] 2025[26][неавторитетне джерело]
▼ 10 945 ▬ 10 933 ▼ 10 836 ▼ 10 430

Національний склад

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[27]:

Національність Відсоток
українці 81,50 %
росіяни 6,66 %
болгари 5,47 %
молдовани 3,82 %
гагаузи 0,47 %
білоруси 0,27 %
інші/не вказали 1,81 %

Мовний склад

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[джерело?]

Мова Чисельність Відсоток
українська 9090 84,64%
російська 843 7,85%
болгарська 385 3,58%
румунська 265 2,47%
циганська 86 0,80%
гагаузька 21 0,20%
білоруська 8 0,07%
вірменська 3 0,03%
німецька 1 0,01%
інші 38 0,35%
Усього 10740 100%

Транспорт

Через місто проходить автошлях E87.

Галерея

  • Церква Успіння Богородиці
    Церква Успіння Богородиці
  • Погруддя Т. Г. Шевченка
    Погруддя Т. Г. Шевченка
  • Палац культури
    Палац культури
  • Міський фонтан
    Міський фонтан
  • Братська могила радянських воїнів та пам'ятник землякам.
    Братська могила радянських воїнів та пам'ятник землякам.
  • Пам'ятник Татарбунарському повстанню.
    Пам'ятник Татарбунарському повстанню.
  • Погруддя героя соціалістичної праці Тура В.З.
    Погруддя героя соціалістичної праці Тура В.З.
  • Пам'ятний знак ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС
    Пам'ятний знак ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС
  • Погруддя місцевого краєзнавця М. В. Плотного
    Погруддя місцевого краєзнавця М. В. Плотного
  • Пам'ятник захисникам України
    Пам'ятник захисникам України
  • Меморіал зі зруйнованих у радянські часи надгробків
    Меморіал зі зруйнованих у радянські часи надгробків

Постаті

Посилання

Примітки

  1. ↑ а б Історико-культурний проект «Татарбунарська фортеця»: нові дослідження; І. В. Сапожников, Татарбунарська міська рада, 20 листопада 2018.
  2. ↑ а б І Всеукраїнський археологічний з'їзд: Програма роботи та анотації доповідей. — Київ: ІА НАН України, 2018. — с. 95-96. ISBN 978-966-02-8677-1
  3. ↑ а б Рудницький С. Л. Українські козаки у 1622-30 рр. / Записки наукового товариства ім. Шевченка. / Ред. М. Грушевський. — 1899. — Львів. — Том ХХХІІ. — с. 44.
  4. ↑ Статут — ТАТАРБУНАРСЬКА МІСЬКА РАДА. tatarbunary.od.ua. Процитовано 13 грудня 2020.
  5. ↑ Свиньин П. П. Описание Бессарабской области// Stratum plus. — Санкт-Петербург — Кишинев — Одесса — Бухарест, 2001—2002. — № 6.
  6. ↑ а б в г д Татарбунари — забуті сторінки ногайської історії [Архівовано 2024-07-05 у Wayback Machine.]; Г.Абдулаєва, Avdet, 9 жовтня 2017. — № 41 (982). — с.8.
  7. ↑ Батько та сини Меллер-Закомельські; Р.Шишкіна, izmail.es, листопад 2012 (рос.)
  8. ↑ а б Місто Татарбунари Одеської області; Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека ім. В. Г. Заболотного. Процитовано 1 вересня 2017.
  9. ↑ Історія козацтва після зруйнування Запорозької Січі (1775—1905). — К.: Арій, 2016. — сс. 156—159.
  10. ↑ Вєтрова Г. В., Кучерявенко І. Ф. Розвиток культури в Південній Бессарабії у ХІХ ст. — Гілея / Гол. ред. В. М. Вашкевич. — К.: ВІР УАН, 2011. — Випуск 48. — с. 83. [Архівовано 2022-03-28 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  12. ↑ Клімат Татарбунар
  13. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Населення міст і містечок України. pop-stat.mashke.org (англ.). Процитовано 14 серпня 2024.
  14. ↑ Населення України на 1 січня 2011 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  15. ↑ Населення України на 1 січня 2012 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  16. ↑ Населення України на 1 січня 2013 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  17. ↑ Населення України на 1 січня 2014 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  18. ↑ Населення України на 1 січня 2015 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  19. ↑ Населення України на 1 січня 2016 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  20. ↑ Населення України на 1 січня 2017 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  21. ↑ Населення України на 1 січня 2018 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  22. ↑ Населення України на 1 січня 2019 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  23. ↑ Населення України на 1 січня 2020 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  24. ↑ Населення України на 1 січня 2021 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  25. ↑ Населення України на 1 січня 2022 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  26. ↑ uk.globalpopulations.com. Татарбунари, Україна — статистика 2025. uk.globalpopulations.com (укр.). Процитовано 7 липня 2025.
  27. ↑ Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).